ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/56/25

1. Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариство з обмеженою відповідальністю "Юр", в якому просить:

- зобов`язати ТОВ "Юр" звільнити земельну ділянку площею 0,0126 га за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу (знесення) будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, прибудови до нього площею 8,4 кв. м;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Юр" на вказану будівлю магазину-кафе (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 29351546101) із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що засновник відповідача ОСОБА_1 набув право власності на будівлю магазину-кафе, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі додаткового рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.02.2013 у справі № 447/248/13-ц, яке було скасовано постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.12.2013. Проте 19.03.2013 ОСОБА_1 здійснив державну реєстрацію права власності на вказану будівлю, а 24.05.2013 передав її до статутного капіталу ТОВ "Юр", де є засновником. 28.05.2013 за відповідачем зареєстровано право приватної власності на зазначене майно як на нерухоме майно.

3. За результатами обстеження, проведених Департаментом містобудування Львівської міської ради у 2023-2024 роках, встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0126 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м та прибудови орієнтовною площею 8,4 кв. м за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у користування (оренду), а також без укладення відповідного правочину щодо землекористування.

4. Вказані обставини свідчать про порушення прав та законних інтересів Львівської міської ради як власника земельної ділянки комунальної власності.

5. Крім того, прокурор зазначає, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності за відповідачем на самочинно збудоване майно створює перешкоди у реалізації позивачем правомочностей власника земельної ділянки, а тому просить скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Юр" на будівлю магазину-кафе.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. 30.03.2011 між Львівською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Юр" (орендар) укладено договір оренди землі № С-1937 про передачу в користування земельної ділянки, яка знаходиться у

АДРЕСА_1 . Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка кадастровий 4610136800:06:001:0042 загальною площею 0,0112 га. Строк дії договору становить 3 роки до 30.12.2014.

8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2013 у справі № 914/215/13-г, яка набрала законної сили, встановлено, що договір оренди землі від 30.03.2011 № С-1937 не пройшов державної реєстрації, у зв`язку з чим є неукладеним та не створює для сторін жодних прав та обов`язків.

9. Судами встановлено, що право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (будівлю магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 118,3 кв. м) виникло на підставі додаткового рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.02.2013 у справі № 447/248/13-ц

10. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на зазначене майно здійснена 19.03.2013.

11. Додаткове рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.02.2013 у справі № 447/248/13-ц, яким визнано право власності на спірну будівлю, скасоване та постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.12.2013 відмовлено у визнанні права власності на цю будівлю.

12. Суд апеляційної інстанції в постанові від 23.12.2013 у справі № 447/248/13-ц встановив, що необхідна містобудівна документація на спорудження будівлі-кафе була відсутня, а сама будівля не вводилася в експлуатацію; земельні ділянки під ними не надавалися в користування чи у власність, що свідчить про відсутність у засновника відповідача належних правових підстав для набуття права власності на спірний об`єкт як на нерухоме майно.

13. Між тим ОСОБА_1 як засновник ТОВ "Юр" 24.05.2013 вніс у статутний капітал товариства будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, яка розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

14. Право власності за відповідачем (як юридичною особою) на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.05.2013.

15. Інформацією, яку надано на запити Франківської окружної прокуратури та Львівської міської ради підтверджено, що Львівською міською радою станом 25.10.2024 не приймались рішення про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м. на АДРЕСА_1, проєкти відповідних ухвал та технічна документація не готувались (листи № 2403-вих-152891, № 2403-вих-184753, № 4-2401-15772 від 23.11.2023, № 4-2403-17173 від 21.12.2023), документи, що дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, дозвільні документи щодо магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м відсутні (лист від 08.10.2024 № 0006-вих-143036, лист від 28.11.2023 № 4-0006-15964).

16. Згідно з листом Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради від 04.10.2024 № 39-вих-141620, відповідно до Генерального плану міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно відповідача, знаходиться в межах зони багатоповерхової житлової забудови та частково в межах функціональної зони транспортної інфраструктури (в межах червоних ліній АДРЕСА_1).

17. Листом від 27.09.2024 №2902-вих-137602 Управління державної реєстрації Львівської міської ради підтверджується, що рішення про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна загальною площею 118,3 кв. м на АДРЕСА_1 не приймалось. Інформацію аналогічного змісту надано Сихівською районною адміністрацією (від 07.10.2024 лист № 34-вих-142330).

18. Актом обстеження тимчасової споруди від 23.05.2023 № 70 та актом обстеження земельної ділянки від 10.10.2024 № 258 підтверджується той факт, що на тимчасову споруду, заклад громадського харчування, площею 118 кв. м, зареєстровано право власності як на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1, реєстраційний номер 29351546101.

19. Актом обстеження земельної ділянки від 10.10.2024 № 259 підтверджується той факт, що земельна ділянка комунальної власності, площею 0,0126 га, яка розташована на АДРЕСА_1, фактично використовується відповідачем для обслуговування розташованої на ній тимчасової споруди орієнтовної площі 118 м кв. та прибудови до неї, орієнтовної площі 8,4 кв. м за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання вказаної земельної ділянки у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

20. 10.09.2025 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, про задоволення позову.

21. Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ "Юр" без належних правових підстав використовує земельну ділянку комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1, на якій розміщено тимчасову споруду магазину-кафе, площею 118,3 кв. м та прибудову до неї площею 8,4 кв. м, за відсутності рішень Львівської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи користування відповідачу, дозвільних документів на будівництво та введення об`єкта в експлуатацію.

22. На підставі статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суди дійшли висновку, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку та створює перешкоди позивачу у здійсненні права користування і розпорядження землею, у зв`язку з чим позов про демонтаж споруди, звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності підлягає задоволенню.

23. ТОВ "Юр" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

24. Підставою касаційного оскарження ТОВ "Юр" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 про те, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї;

- у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19 про те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові;

За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували, що земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля магазину-кафе, не сформована, тому відсутня як об`єкт цивільних прав. Як наслідок, безпідставним є висновок судів про наявність порушених прав позивача на земельну ділянку, яка не існує як об`єкт цивільних прав.

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

Скаржник стверджує, що Львівська міська рада жодного разу не зазначала про наявність підстав чи потребу у зверненні із цим позовом від її імені.

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 про те, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Скаржник зазначає, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та про припинення права власності не є належним та ефективним способом захисту порушеного права (у випадку доведення статусу самочинного будівництва та порушення права позивача).

25. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що скаржник не навів жодного сформульованого Верховним Судом висновку щодо застосування норми права та не обґрунтував подібність правовідносин у справах, на які посилається у скарзі, а доводи касаційної скарги не спростовують законних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

26. При цьому прокурор посилається на те, що:

- спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту міста Львова, тому в силу закону перебуває у комунальній власності територіальної громади в особі Львівської міської ради;

- відповідач фактично використовує цю ділянку за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чи користування;

- спірна будівля магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м та прибудова до неї є тимчасовими спорудами, які не належать до нерухомого майна;

- державна реєстрація права власності ТОВ "Юр" на цю будівлю як на нерухоме майно була здійснена помилково і підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- звільнення ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди є ефективним способом захисту порушеного права згідно зі статтею 391 ЦК України;

- Львівська міська рада була достовірно обізнана про порушення інтересів територіальної громади, однак протягом тривалого часу проявляла бездіяльність і не зверталася до суду, що свідчить про обґрунтованість представництва інтересів держави прокурором;

- втручання прокурора у право власності відповідач є пропорційним, переслідує легітимну мету та суспільний інтерес - відновлення законності при використанні земельної ділянки комунальної власності.

27. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

29. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

30. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

31. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

32. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

33. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, на які скаржник посилається у касаційній скарзі.

34. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач стверджує, що позивач у справі не довів належними та допустимими доказами факту порушення своїх прав та законних інтересів з огляду на те, що земельна ділянка, порушення прав на яку стало підставою для звернення з цим позовом, не сформована як об`єкт права власності із зазначенням її площі, меж та кадастрового номеру.

35. Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

36. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

37. Отже, за змістом наведених норм права земельна ділянка може бути об`єктом права власності або користування за умови її формування у встановленому порядку з визначенням меж та присвоєнням кадастрового номеру.

38. Водночас правовий статус земель комунальної власності визначений у статті 83 ЗК України, відповідно до частин першої, другої якої землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Аналогічні положення містяться у пункті 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", де зазначено, що усі землі в межах населених пунктів перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад в силу закону, крім земель приватної та державної власності.

39. За змістом вказаних законодавчих приписів, законодавець запровадив принцип автоматичного переходу права власності на несформовані землі. Так, якщо перехід права власності на вже сформовані земельні ділянки державної власності пов`язується з моментом державної реєстрації за громадою права комунальної власності, то інші земельні ділянки, а також землі, які не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність територіальних громад безпосередньо з дня набрання чинності законом (в силу закону).

40. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що на момент звернення прокурора до суду спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 у м. Львові є несформованою.

41. При цьому опрацюванням відкритих даних земельного кадастру України за вищевказаною адресою не виявлено сформованих земельних ділянок, які передано у власність чи користування фізичним чи юридичним особам.

42. Оскільки вказана земля розташована в межах населеного пункту (міста Львова) і не належать до земель приватної чи державної власності, Львівська міська рада набула статус його володіючого власника безпосередньо на підставі закону. Відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про сформовану ділянку площею 0,0126 га під спорудою відповідача жодним чином не спростовує факту існування самої землі як об`єкта права власності громади, а також не позбавляє Львівську міську раду права на захист від триваючих порушень її земельних прав з боку третіх осіб на підставі статей 152, 212 ЗК України.

43. Наведене спростовує доводи скаржника про те, що відсутність державної реєстрації спірної земельної ділянки площею 0,0126 га у Державному земельному кадастрі (із присвоєнням їй кадастрового номера) свідчить про її неіснування як об`єкта цивільних прав, а отже - й про відсутність порушеного права Львівської міської ради.

44. Посилаючись на зазначені обставини, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, згідно з якими земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

45. Проте аналіз правовідносин у справі № 905/1680/20 свідчить про їх неподібність до правовідносин у справі, що переглядається.

46. Так, предметом спору у справі № 905/1680/20 було стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати (кондикційні зобов`язання за статтею 1212 ЦК України) за фактичне користування сформованою земельною ділянкою, якій уже було присвоєно кадастровий номер. У тій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для нарахування плати за землю (чи визначення розміру збитків / кондикції) обов`язковим є наявність індивідуалізованих характеристик ділянки як об`єкта цивільних прав та її оцінки. Натомість у справі № 914/56/25, що розглядається, предметом позову є усунення перешкод у користуванні землею територіальної громади шляхом демонтажу тимчасової споруди та скасування її безпідставної реєстрації як нерухомості (негаторний позов).

47. Таким чином, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 є безпідставним через різний предмет позову та правове регулювання спірних відносин.

48. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

49. Частини друга та третя статті 152 ЗК України надають власнику земельної ділянки або землекористувачу право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

50. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

51. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 дійшла висновку про те, що у разі зайняття земельних ділянок без установлених законом підстав тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, захист прав власника земельної ділянки здійснюється із застосуванням статті 391 ЦК України.

52. Отже, Львівська міська рада як власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень її прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, шляхом пред`явлення негаторного позову.

53. Судами попередніх інстанцій установлено, що спірне приміщення площею 118,3 кв. м є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна. Львівська міська рада не надавала земельну ділянку в користування для будівництва об`єкта нерухомості засновнику відповідача. Відповідач не спростував той факт, що спірна будівля є тимчасовою спорудою, та не подав доказів, що вона належить до нерухомого майна. Відповідач не довів належними та допустимими доказами факту належного прийняття вказаної будівлі в експлуатацію, не надав дозволу на виконання будівельних робіт.

54. Зокрема, з Технічного паспорта на будівлю магазину-кафе вбачається, що спірний об`єкт є одноповерховою спорудою, при цьому матеріалом зовнішніх стін зазначено дерево, а матеріалом перекриття дерев`яні конструкції. Разом з тим, технічний паспорт не містить жодних відомостей щодо наявності фундаменту, несучих капітальних конструкцій, а також характеристик, які б свідчили про нерозривний зв`язок споруди із земельною ділянкою та неможливість її переміщення без знецінення чи зміни призначення.

55. Судами також встановлено, що матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача паспорта прив`язки тимчасової споруди, документів про відведення земельної ділянки, дозвільних документів на будівництво чи документів про введення об`єкта в експлуатацію.

56. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірний об`єкт є тимчасовою спорудою, розміщеною без належних правових підстав на земельній ділянці комунальної власності, а тому державна реєстрація права приватної власності на нього як на об`єкт нерухомого майна суперечить вимогам законодавства та порушує права власника земельної ділянки в особі Львівської міської ради.

57. Наявність на земельній ділянці об`єкта самочинного будівництва, право власності на який незаконно зареєстровано за відповідачем як на нерухоме майно, створює для Львівської міської ради реальні перешкоди у здійсненні її законних правомочностей щодо розпорядження та використання землі територіальної громади міста Львова (зокрема, обмежує можливість її формування, зміни функціонального призначення, передачі в законне користування іншим особам тощо).

58. Наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача - Львівської міської ради як власника земельної ділянки комунальної власності внаслідок її самовільного зайняття тимчасовою спорудою відповідача.

59. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про неналежність та неефективність обраного прокурором способу захисту (в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, оскільки предмети спорів, правове регулювання та фактичні обставини цієї справи та справи, що переглядається, не є подібними.

60. Так, у справі № 916/1174/22 предметом розгляду була позовна вимога про припинення права власності на комплекс літніх будинків, які судами попередніх інстанцій на підставі технічної документації були кваліфіковані як капітальні об`єкти нерухомого майна, зведені без належних дозволів та відведення землі, що зумовило застосування Великою Палатою до спірних правовідносин норм статті 376 ЦК України (щодо самочинного будівництва нерухомості).

61. Натомість у справі № 914/56/25, що переглядається, судами попередніх інстанцій на підставі аналізу технічних характеристик об`єкта було чітко встановлено, що спірна будівля за своєю правовою та технічною природою є тимчасовою спорудою, а не об`єктом нерухомості. Сам факт помилкової або протиправної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не змінює технічних та юридичних характеристик об`єкта і не перетворює тимчасову споруду на нерухоме майно, що виключає застосування норм статті 376 ЦК України.

62. З огляду на це, подібним до цієї справи є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22. У зазначеній постанові Велика Палата вказала, що у разі розміщення на земельній ділянці комунальної власності тимчасової споруди без належних правових підстав, належним та ефективним способом захисту прав володіючого власника землі (териріальної громади) є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні землею (зокрема, шляхом демонтажу цієї тимчасової споруди) та скасування державної реєстрації права власності на неї із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, оскільки така реєстрація здійснена помилково, а майно не є нерухомим.

Щодо участі прокурора

63. Як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Львова на земельну ділянку комунальної власності.

64. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

65. У відповідності до абзацу 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

66. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

67. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

68. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

69. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду чітко визначила критерії кваліфікації поведінки компетентного органу як бездіяльності, зазначивши, що невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є належною підставою для субсидіарного вступу прокурора в судовий процес. При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Сама ж відповідь компетентного органу на звернення прокурора не обов`язково повинна містити пояснення причин незвернення, а факт відсутності самостійно поданого позову на момент звернення прокурора до суду свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх функцій.

70. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Франківською окружною прокуратурою м. Львова було повністю дотримано процедуру, визначену частинами третьою п`ятою статті 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

71. Зокрема, матеріали справи містять акт обстеження тимчасової споруди № 70, складений виконавчим органом Львівської міської ради ще 23.05.2023, яким було офіційно зафіксовано факт використання спірної земельної ділянки та наявність безпідставної державної реєстрації права власності на неї за відповідачем, що безспірно свідчить про обізнаність Львівської міської ради про порушення інтересів територіальної громади з вказаної дати.

72. Надалі, на виконання вимог закону, прокурор листом від 02.10.2024 № 14.51/04-14-7227вих-24 завчасно повідомив Львівську міську раду про виявлені порушення та запропонував вжити заходів реагування. У відповідь юридичний департамент Львівської міської ради листом від 24.10.2024 № 2901-вих-152351 лише надав копію внутрішньої переписки між виконавчими органами ради за 2023 рік, проте жодних намірів щодо самостійного звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не висловив і відповідного позову протягом розумного строку так і не подав.

73. Таким чином, Львівська міська рада, достеменно знаючи про триваюче порушення її прав як власника землі з травня 2023 року (дати складення акту обстеження) та отримавши у жовтні 2024 року офіційне повідомлення прокурора в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", виявила тривалу пасивну поведінку та не вжила жодних процесуальних дій для судового захисту інтересів територіальної громади міста Львова.

74. За таких обставин, зважаючи на важливість захисту прав комунальної власності на землю від незаконного захоплення та безпідставного обтяження незаконною реєстрацією, прокурор правомірно реалізував свої субсидіарні повноваження, ініціювавши цей судовий процес 06.01.2025 в інтересах держави в особі уповноваженого органу.

75. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у справі № 912/2385/18, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави та необхідність залишення позову без розгляду підлягають відхиленню як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.

76. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

77. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -