ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/1825/25

1. Описова частина

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Харківська міська рада.

Заяву ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , з яким вони проживання однією сім`єю, як чоловік та жінки без реєстрації шлюбу.

Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона подала заяву про прийняття спадщини, проте на її звернення про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого, 11 липня 2024 року приватний нотаріус надав відповідь про те, що їй необхідно звернутись до суду для встановлення факту, що має юридичне значення.

Зазначала, що з 1996 року вона і ОСОБА_2 постійно проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_1 , виданого 16 липня 2008 року державним підприємством «Харківський метрополітен». Спільне проживання, ведення спільного господарства та взаємне піклування підтверджуються наявністю спільних фотознімків, зберіганням за місцем проживання оригіналів документів померлого та його майна (двох автомобілів, мотоцикла, інструментів у збудованих гаражах, а також пасіки).

ОСОБА_2 також належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 , де він був зареєстрований.

20 травня 1997 року ОСОБА_2 розлучився та до дня смерті іншого шлюбу не реєстрував.

Вона у зареєстрованому шлюбі ніколи не перебувала.

Посилаючись на зазначені обставини та з огляду на положення статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до часу відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України. Роз`яснено заявниці право звернутися до суду за захистом права з позовом на загальних підставах.

Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу пов`язане з вирішенням питання про право власності для отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 . Отже, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування або неприйняття ними спадщини, у територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна виникає право на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою та її передання у комунальну власність.

Заінтересована особа - Харківська міська рада, заперечувала проти задоволення заяви, поданої за правилами окремого провадження, просила залишити таку заяву без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право та необхідністю вирішення порушених заявником питань у порядку позовного провадження.

З огляду на викладене та відповідно до статей 294, 315 ЦПК України, суди дійшли висновку про наявність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитрієв Ф. І., звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 21 січня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року поновлено представникові ОСОБА_1 - адвокату Дмитрієву Ф. І., строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 953/1825/25.

09 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 953/1825/25 надійшли до Верховного Суду.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитрієв Ф. І., просить ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року заявник зазначає порушення судами норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди, застосовуючи положення статей 293, 315 ЦПК України, дійшли помилкового висновку про наявність у справі спору про право, ототожнивши гіпотетичну можливість його виникнення з фактичним існуванням такого спору.

Суди не встановили жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про реальний спір про право, зокрема: не виявлено інших спадкоємців, які б заявили права на спадщину; не встановлено факту звернення Харківської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою; не зафіксовано заперечень заінтересованих осіб щодо вимог заявниці.

У матеріалах справи наявний лист приватного нотаріуса Трофименко Є. В., яка веде спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , згідно з яким станом на 21 травня 2025 року заяви про прийняття спадщини від інших осіб не надходили. Вказаний документ є належним і допустимим доказом, що підтверджує відсутність інших спадкоємців та, відповідно, відсутність спору про право.

Крім того, суди не врахували, що за змістом частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право органу місцевого самоврядування на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою не виникає автоматично зі спливом одного року з часу відкриття спадщини, а реалізується виключно шляхом подання відповідної заяви. За відсутності такої заяви та судового провадження з цього приводу процесуальний конфлікт між заявницею та територіальною громадою відсутній, а висновок судів про наявність спору про право ґрунтується на припущеннях.

Відзив на касаційну скаргу від заінтересованої особи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від18 березня 2024 року, серія НОМЕР_2 , виданим Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 .

Листом приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Є. В. від 11 липня 2024 року ОСОБА_1 роз`яснено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем їй необхідно звернутися до суду.

Відповідно до заяви від 21 травня 2025 року Харківська міська рада просила суд залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України з огляду на наявність спору про право (а. с. 116).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитрієва Ф. І., не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є спадкоємицею четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , оскільки проживала разом з ним однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Встановлення факту проживання з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини є необхідним для реалізації її права на оформлення спадщини за законом після смерті останнього.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь також і заінтересовані особи. Для цих осіб є характерним те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV ЦПК України - «Окреме провадження».

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Верховний Суд звертав увагу на те, що визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями (постанова Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 638/9040/23).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).

Суд повинен встановлювати, між ким існує спір, хто є таким спадкоємцем відповідно до вимог цивільного законодавства України, який оспорює право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 636/1324/16-ц (провадження № 14-225цс18), та постановах Верховного Суду: від 23 грудня 2019 року у справі № 175/423/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц, від 04 січня 2023 року у справі № 198/99/15-ц, від 14 листопада 2024 року у справі № 352/2129/23.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої, третьої статті 1277 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 335/10025/20 зауважував, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Встановивши, що у цій справі встановлення факту пов`язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, на що також вказувала Харківська міська рада у своєму клопотанні від 21 травня 2025 року про залишення заяви без розгляду, посилаючись на існування між заявницею ОСОБА_1 та Харківською міською радою спору про право на спадкове майно після померлого ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви без розгляду, оскільки заява заявниці повинна розглядатися у порядку позовного провадження із застосуванням відповідних процесуальних інститутів.

Законодавство чітко передбачає, що окреме провадження застосовується у випадках, коли відсутній спір про право. Однак у цій справі спір про право наявний, оскільки встановлення факту, на який посилається заявниця, є необхідним для визнання її права власності на нерухоме майно. Це підтверджується також характером заявлених вимог та необхідністю з`ясування, чи існували між заявницею та спадкодавцем ОСОБА_2 відносини, характерні для членів сім`ї, не менш як п`ять років до відкриття спадщини.

Зазначені обставини можуть бути встановлені у межах позовного провадження, яке передбачає можливість змагального процесу з викликом усіх заінтересованих осіб, дослідження доказів та надання їм правової оцінки.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованого висновку про необхідність залишення поданої в порядку окремого провадження заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини шостої статті 294, частини четвертої статті 315 ЦПК України.

При цьому на виконання вимог частини шостої статті 294 ЦПК України, суд першої інстанції роз`яснив заявниці, що залишення її заяви про встановлення юридичного факту без розгляду не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду