ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 932/5555/23

У червні 2023 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, про спростування недостовірної інформації, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач на своїй персональній сторінці Facebook розмістив негативну інформацію, яка також була викладена в телеграм-каналах, доведена до відома необмеженого кола осіб, а саме, щодо придбання позивачем транспортного засобу Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною - 5 152 686,00 грн.

Позивач зазначає, що така інформація є неправдивою, містить конкретні факти й відомості, отже вона не є власним судженням, а є твердженнями про купівлю позивачем автомобіля преміум-класу. Усі ці відомості, в тому числі у їх сукупності, підтверджують те, що оспорювана інформація містить не оціночні судження, а фактичні твердження.

Позивач просив суд: 1) визнати недостовірною інформацію, розповсюджену ОСОБА_1 у соціальній мережі Facebook

02 червня 2023 року наступного змісту:

«ОСОБА_2 (міський голова Дніпра) 2 дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5 152 686,00 грн (5, 15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею»;

2) зобов`язати ОСОБА_1 спростувати поширену відносно ОСОБА_2 недостовірну інформацію у той саме спосіб, яким було розміщено та поширено недостовірну інформацію, а саме після набрання судовим рішенням в даній справі опублікувати пост наступного змісту:

«У пості 02.06.2023 року було вказано, що « ОСОБА_4 (міський голова Дніпра) два дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5152686 грн (5,15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею». Зазначена інформація є неправдивою.

3) стягнути з відповідача судовий збір.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позовних вимог.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Костюченко Н. О., та Дніпровської міської ради задоволено.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року скасовано.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, про спростування недостовірної інформації задоволено.

Визнано недостовірною інформацію, розповсюджену 02 червня 2023 року ОСОБА_1 у соціальній мережі Facebook наступного змісту:

« ОСОБА_4 (міський голова Дніпра) 2 дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5 152 686,00 грн (5, 15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею...».

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом п`яти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену відносно ОСОБА_2 недостовірну інформацію шляхом розміщення тексту спростування на власній сторінці ОСОБА_1 в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту:

«У пості 02.06.2023 року було вказано, що « ОСОБА_4 (міський голова Дніпра) два дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5 152 686 грн (5,15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею... Зазначена інформація є неправдивою».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

2 147,20 грн.

03 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білоконь С. С.через підсистему «Електронний Суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня

2025 року.

У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білоконь Сергій Сергійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2025 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 березня 2018 року у справі

№ 752/21313/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/10809/15-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 757/49189/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17,від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 310/6999/19-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21, від 26 лютого 2025 року у справі 372/4284/23.

Також, заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо порушення права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) внаслідок активної участі та інституційної підтримки позивача з боку органів місцевого самоврядування, які є третіми особами у справі. Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо кваліфікації такої специфічної форми та обсягу участі органів місцевого самоврядування у приватному дифамаційному спорі, як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення принципу рівності сторін та права на справедливий суд.

Заявник вважає, що апеляційний суду, порушивши норми процесуального права, не розглянув клопотання про долучення доказів та про неврахування доказів, поданих позивачем (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що долучені позивачем до позовної заяви скріншоти не є оригіналом документу, а є лише формою фіксування електронного доказу, автентичність якого відповідач ніколи не визнавав. Враховуючи викладене, вказані скріншоти не можуть вважатися належними, достатніми та достовірними доказами у розумінні ЦПК України.

Також відповідач зазначив, що позивач не довів ані факт наявності вказаної інформації, ані те, що така інформація була створена саме відповідачем. Зазначені обставини були встановлені судом першої інстанції, однак проігноровані апеляційним судом.

18 липня 2025 року Дніпровська міська рада, в інтересах якої діє представник Дика Н. В., звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із відзивом на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

21 липня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Костюченко Н. О., звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв`язку із відзивом на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Інші особи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підтвердження факту поширення відповідачем інформації, зазначеної у позовній заяві, позивачем долучено:

- скріншот з екрану мобільного телефону, на якому зазначено, що « ОСОБА_4 (міський голова Дніпра) два дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5 152 686 грн

(5, 15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею.» та зверху вказано «ОСОБА_1 6 млн»;

- скріншот з екрану мобільного телефону, де відображено, що «ОСОБА_1 18 мин» вказує що прибрав минулий пост через помилки, неточності та суб`єктивне розуміння джерела інформації;

- скріншоти з екрану мобільного телефону з телеграм-каналів із відображенням спірної інформації та інформації про її видалення.

- вимогу про спростування недостовірної інформації від представника Дніпровського міського голови ОСОБА_4 ОСОБА_7 до ОСОБА_5 - голови ГО «Платформа громадський контроль» від 02 червня

2023 року.

Файл формату «PDF» із назвою вимога з додатками надсилався із сайту Дніпровської міської ради на сайт ІНФОРМАЦІЯ_3 , цього ж дня файл формату «PDF» із назвою вимога розміщено на сайті Дніпровської міської ради.

Долучено до справи звіти за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі інтернет, а саме сторінки на «Facebook» під назвою «ОСОБА_4».

Мотивувальна частина

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. За оспорювання або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У Преамбулі Конституції України йдеться про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Водночас статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон про інформацію) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 758/14324/15-ц).

Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування в справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року в справі № 446/1953/16-ц.

Особисте коректне трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року в справі № 201/10970/21).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 в справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії» від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує Декларацію Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

У статтях 3, 4, 6 Декларації від 12 лютого 2004 року вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 127/24530/16-ц та від 27 листопада 2024 року в справі № 686/33838/23.

Отже, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

Хоча повідомлення про правдиві факти про приватне життя політиків чи інших публічних осіб може бути прийнятним за певних обставин, навіть особи, відомі суспільству, мають законні очікування щодо захисту та поваги до свого приватного життя (рішення ЄСПЛ Standard Verlags GmbH v. Austria (№ 2), № 21277/05, § 53, 04 червня 2009 року).

Разом з тим,Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 року (Заява № 21040/02) зазначив, що водночас необхідним є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки не є результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлено в судовому порядку

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є автором публікації такого змісту: «ОСОБА_2 (міський голова Дніпра) 2 дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5 152 686,00 грн (5, 15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею». Зазначена інформація є фактом, який може бути перевірено.

Так, на підтвердження поширення відповідачем ОСОБА_1 інформації надано:

- скріншот з екрану мобільного телефону на якому зазначено, що « ОСОБА_4 (міськийголова Дніпра) два дні тому купив новенький Porsche Cayenne E-Hybrid Coupe Platinum Edition, 2023 року, за ціною 5152686,00 грн

(5, 15 млн). Усі бажаючі можуть порадіти, що під час війни ОСОБА_3 знайшов гроші і час щоб особисто приїхати та купити таку класну автівку зі скляною стелею та фото транспортного засобу, з дописом: сподіваюся, що ОСОБА_6 наразі не буде якось тупо виправдовуватись та казати, що це маячня, або напускати на мене ботів.» та зверху вказано «ОСОБА_1 6 мин.»;

- скріншот з екрану мобільного телефону, де відображено, що «ОСОБА_1 18 мин.» вказує що прибрав минулий пост через помилки, неточності та суб`єктивне розуміння джерела інформації;

- скріншоти з екрану мобільного телефону з телеграм-каналів із відображенням спірної інформації та інформації про її видалення;

- вимогу про спростування недостовірної інформації від представника Дніпровського міського голови ОСОБА_4 ОСОБА_7 до ОСОБА_5 - голови ГО «Платформа громадський контроль» від 02 червня

2023 року.

Як вбачається зі змісту протоколу судового засідання, в судовому засіданні апеляційного суду було оглянуто особисту сторінку ОСОБА_1 в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 із зображенням користувача, оформлення якої збігається з поданими позивачем до суду копіями.

Доказів на підтвердження того, що вказана сторінка відповідачу не належить останнім не надано.

Посилання відповідача на недоведеність факту поширення спірної інформації саме ним є безпідставними та фактично зводяться до незгоди з установленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна інформація була розміщена на сторінці у соціальній мережі Facebook, яка належить відповідачу. З метою перевірки доводів відповідача суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив зазначену сторінку та встановив її відповідність сторінці, з якої були виконані скріншоти публікації.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дійсно, самі по собі скріншоти вебсторінок не можуть розглядатися як безумовний доказ у разі заперечення їх достовірності іншою стороною. Саме тому у цій справі апеляційний суд не обмежився їх дослідженням, а безпосередньо здійснив огляд сторінки відповідача у соціальній мережі Facebook, встановивши її відповідність сторінці, з якої були виконані скріншоти, що містяться у матеріалах справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не поклав в основу рішення виключно вказані скріншоти, а перевірив їх достовірність шляхом безпосереднього дослідження електронного доказу, що спростовує доводи відповідача про недопустимість доказів, а також виключає можливість застосування в даному випадку висновків Верховного Судувикладених у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 310/6999/19-ц та від 26 лютого 2025 року у справі 372/4284/23, на які посилається відповідач у касаційній скарзі.

Натомість, відповідач не навів об`єктивних обставин, які б могли свідчити про те, що спірна інформація була розміщена іншою особою, зокрема внаслідок несанкціонованого доступу до його облікового запису чи за інших обставин, які виключали б його причетність до її поширення. Саме лише заперечення факту розміщення такої інформації без наведення належних та допустимих доказів не спростовує встановлених судом апеляційної інстанції обставин.

При цьому, подальше видалення спірної публікації та її відсутність на момент розгляду справи не спростовує факту її первинного оприлюднення відповідачем, оскільки судами встановлено, що після її розміщення вона була відтворена іншими користувачами мережі Інтернет шляхом створення скріншотів та отримала подальше поширення в інших електронних засобах комунікації. Саме первинне розміщення відповідачем інформації створило можливість її подальшого необмеженого поширення.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про доведеність факту розповсюдження недостовірної інформації щодо

ОСОБА_2 ОСОБА_1 з його сторінки у соціальній мережі Facebook.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дійсності поширеної відповідачем інформації, тому вона є недостовірною, негативною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки призводить до формування в суспільстві негативного ставлення до нього.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Стосовно посилань на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 667/266/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17,від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 310/6999/19-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21, від 26 лютого 2025 року у справі 372/4284/23, необхідно зазначити таке.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо порушення права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) внаслідок активної участі та інституційної підтримки позивача з боку органів місцевого самоврядування, які є третіми особами у справі та щодо кваліфікації такої специфічної форми та обсягу участі органів місцевого самоврядування у приватному дифамаційному спорі, як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення принципу рівності сторін та права на справедливий суд.

Однак наведені доводи не стосуються питання застосування норми матеріального чи процесуального права, а фактично зводяться до суб`єктивного припущення заявника про можливий вплив участі третьої особи на результат розгляду справи.

Положення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК країни застосовуються у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах. Натомість заявник не порушує питання неоднакового чи неправильного застосування судами будь-якої норми права, а фактично висловлює незгоду з процесуальною поведінкою третьої особи та надає власну оцінку її участі у справі.

Твердження про те, що підтримка третьою особою правової позиції позивача нібито свідчить про здійснення «інституційного впливу у приватному дифамаційному спорі» є оціночними судженнями заявника, які не ґрунтуються на встановлених судом обставинах та не породжують питання застосування норми права, що потребувало б формування відповідного правового висновку Верховного Суду.

Процесуальний статус третьої особи та реалізація нею процесуальних прав, передбачених ЦПК України, не можуть свідчити про порушення принципів рівності та змагальності сторін, якщо заявником не наведено конкретних процесуальних порушень, які могли б вплинути на правильність вирішення справи.

Верховним Судом також не встановлено порушень апеляційним судом норм процесуального права, в тому числі під час розгляду клопотань сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо порушення права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) внаслідок активної участі та інституційної підтримки позивача з боку органів місцевого самоврядування, які є третіми особами у справі, є безпідставними та не заслуговують на увагу.

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що апеляційний суд, ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2025 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду