ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 442/675/25

1. Описова частина

У січні 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати за ними право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача розглянути їх заяву та видати свідоцтво про право власності на квартиру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що з 16 лютого 1983 року вони є наймачами квартири АДРЕСА_2 , яка була надана ОСОБА_1 та членам її сім`ї (п`ятеро неповнолітніх дітей) після трагічної загибелі її чоловіка у 1983 році, у якій вони зареєстровані та постійно проживають. Житловий будинок за вказаною адресою перебуває на балансі Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Меденицький аграрно-технічний професійний коледж» (далі - ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК») та у власності Міністерства освіти і науки України. Вважають, що мають право на приватизацію спірної квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки є наймачами цього житла. У вказаному багатоквартирному будинку всі квартири приватизовані, окрім квартири позивачів.

Вони неодноразово зверталися із заявою про приватизацію житла до Державного навчального закладу «Меденицький професійний ліцей» (далі - ДНЗ «Меденицький професійний ліцей». З витягу з протоколу № 2 засідання зборів трудового колективу ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» від 30 серпня 2022 року відомо, що колектив не заперечує щодо приватизації квартири. З відповіді ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» від 09 жовтня 2023 року відомо, що ліцей не має правових підстав для створення приватизаційної комісії та надання дозволу на приватизацію квартири, оскільки це державне майно, яке не підлягає приватизації, не може бути відчужене, рекомендовано звернутися до Фонду державного майна або Міністерства освіти і науки України. Листом від 20 березня 2024 року Міністерство освіти і науки України повідомило позивачів про те, що у нього немає правових підстави для надання згоди на приватизацію квартири. Згідно з відповіддю Закладу професійної освіти «Меденицький аграрно-технічний професійний коледж» (далі - ЗПО «Меденицький аграрно-технічний професійний коледж») (назву в подальшому змінено на ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК») від 06 грудня 2024 року № 729-01/1 коледж не має законодавчих підстав для створення приватизаційної комісії та погодження приватизації квартири.

Вважають дії відповідача такими, що порушують їх права на приватизацію житла. Спір стосується житлового приміщення, що не має статусу службового житла, належить на праві власності державі в особі Міністерства освіти і науки України та перебуває на праві оперативного управління в ЗПО «Меденицький агротехнологічний професійний коледж» і, відповідно до статей 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» підлягає приватизації.

З огляду на зазначене позивачі просили позов задовольнити.

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 15 липня 2025 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язав ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК» розглянути заяву та вчинити необхідні дії з передання у приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. З огляду на це прийняття відповідного рішення належить виключно до компетенції ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК», який безпідставно відмовляє їм у приватизації квартири.

Львівський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК»задовольнив. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірна квартира, яка передана ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК» в оперативне управління, перебуває у державній власності, а право власності від імені держави здійснює Міністерство освіти і науки України, однак воно не було залучене до участі у справі як співвідповідач.

З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шемеляк М. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21, від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17, від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21.

Касаційна скарга мотивована передчасністю висновку апеляційного суду про те, що навчальний заклад (відповідач) не наділений правом приватизації квартири, яка перебуває у нього на праві оперативного управління.

У січні 2026 року ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК» подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що з 16 лютого 1983 року позивачі є наймачами квартири АДРЕСА_2 . У квартирі зареєстровані та постійно проживають позивачі ОСОБА_1 (з 16 лютого 1983 року), її дочка ОСОБА_2 (з 09 грудня 1998 року), внучка ОСОБА_3 (з 07 квітня 2013 року), що підтверджується витягом про зареєстрованих осіб від 03 жовтня 2024 року № 1241 та випискою з будинкової книги.

Оскільки квартира перебуває на балансі закладу освіти, позивачі неодноразово зверталися до ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» із заявою про приватизацію вказаної квартири, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявами.

09 жовтня 2023 року ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» надав письмову відповідь, з якої відомо, що ліцей не має правових підстав для створення приватизаційної комісії та надання дозволу на приватизацію квартири, оскільки засновником ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» як державного навчального закладу є Міністерство освіти і науки України.

Інформаційною довідкою від 14 лютого 2024 року № 85-06/1, виданою ДНЗ «Меденицький професійний ліцей», підтверджується, що житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , обліковується на балансі ДНЗ «Меденицький професійний ліцей», перебуває у власності Міністерства освіти і науки України та закріплений за ліцеєм на праві оперативного управління (наказ від 09 жовтня 2020 року № 1242).

22 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Міністерства освіти та науки України стосовно приватизації вказаної квартири.

20 березня 2024 року Міністерство освіти і науки України надало ОСОБА_1 письмову відповідь, з якої відомо, що у Міністерства немає правових підстав для надання згоди на приватизацію квартири АДРЕСА_1 і обліковується на балансі ДНЗ «Меденицький професійний ліцей», та повідомило, що зазначена квартира передаватиметься з державної у комунальну власність у складі цілісного майнового комплексу ДНЗ «Меденицький професійний ліцей». Відмова мотивована посиланням на закони України «Про приватизацію державного та комунального майна», «Про управління об`єктами комунальної власності», згідно з якими нерухоме майно об`єктів державної власності не підлягає приватизації.

26 листопада 2024 року позивачі відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» знову звернулися до ДНЗ «Меденицький професійний ліцей» із заявою про приватизацію - безоплатне передання їм у спільну часткову власність спірної квартири та 06 грудня 2024 року отримали відповідь про те, що ліцей не має законодавчих підстав для створення приватизаційної комісії й погодження приватизації квартири.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, для вирішення якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

На позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача / співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 925/440/18.

Крім того, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15 (провадження № 61-7479цс18).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 204/10047/22 (провадження № 61-3319св24) звернув увагу на те, що з урахуванням висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 686/3527/24 щодо ефективного способу захисту права на приватизацію за подібних правовідносин, позивачка у спірних правовідносинах порушене право може захистити у спосіб визнання за нею права на приватизацію квартири. Належними відповідачами за такою вимогою повинні бути не лише балансоутримувач або власник майна, а всі суб`єкти (власник, балансоутримувач, управитель, орган (органи) місцевого самоврядування), які з огляду на правовий режим квартири матимуть відповідні обов`язки у випадку задоволення позову. У разі задоволення вказаного позову відповідні органи влади на виконання судового рішення будуть зобов`язані вжити всіх визначених законодавством заходів, які уможливлюють приватизацію квартири.

Апеляційний суд встановив, що згідно зі статутом ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК», його засновником є Міністерство освіти і науки України, він підпорядкований Міністерству освіти і науки України; майно, яке перебуває на балансі цієї юридичної особи, перебуває в оперативному управлінні коледжу.

Відповідно до пункту 7.9 статуту майно професійного коледжу, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі і споруди, гуртожиток, комунікації є об`єктами державної власності, що закріплені за професійним коледжем на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплене за професійним коледжем, здійснює Міністерство освіти і науки України. Майно, яке закріплене за професійним коледжем не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законом випадків.

Тобто спірна квартира, яка передана ЗП(ПТ)О «Меденицький АТПК» в оперативне управління, перебуває у державній власності, а право власності від імені держави здійснює Міністерство освіти і науки України, однак воно не було залучене до участі у справі як співвідповідач.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки апеляційний суд не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду