ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/13536/25

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення №0103480707 від 24 червня 2025 року; податкову вимогу №0008808-1303-2300 від 20 жовтня 2025 року, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відмову від позову на підставі пункту 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) задоволено повністю. Прийнято її відмову від позову до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень. Роз`яснено про неможливість повторного звернення одного й того ж позивача з тим самим предметом і з тих самих підстав до адміністративного суду. Крім того, судом першої інстанції в ухвалі зазначено, що відсутні підстави для повернення сум сплаченого судового збору з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року №3676-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон №3676-VІ).

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року змінено мотивувальну частину ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №580/13536/25 в частині зазначення підстави закриття провадження у справі, а саме пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.

В іншій частині ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року залишено без змін.

Також судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання позивача про долучення нових доказів до матеріалів справи, оскільки протягом строку розгляду справи позивач не повідомляв суд про наявність у нього додаткових доказів, неможливість їх подання, та не заявляв клопотання про необхідність їх витребування судом. З аналогічних підстав, клопотання ОСОБА_1 про витребування від ГУ ДПС у Черкаській області Довідки про стан розрахунків ФО-П ОСОБА_1 з бюджетом та цільовими фондами (форма «Ф» за Наказом Міністерства фінансів України №422 від 3 вересня 2013 року) станом на дату виконання судового запиту, з відображенням наявності або відсутності заборгованості за рішенням- повідомленням від 24 червня 2025 року №0103480707 залишено без задоволення. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь судових витрат з ГУ ДПС у Черкаській області.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині: (а) відмови у прийнятті нових доказів; (б) залишення судових витрат за сторонами, ухвалити нове рішення, яким: (а) долучити до матеріалів справи докази, подані скаржником 18 березня 2026 року; (б) стягнути з ГУ ДПС у Черкаській області на користь позивача судові витрати, понесені у справі, у розмірі 1 211,20 грн та витрати на апеляційне оскарження, а також задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року. Витребувано з Черкаського адміністративного суду справу.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального права.

Зокрема позивач у касаційній скарзі зазначає, що 9 грудня 2025 року подала до суду позов до ГУ ДПС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0103480707 від 24 червня 2025 року (штраф 216066,95 грн) та податкової вимоги №0008808-1303-2300 від 20 жовтня 2025 року.

9 січня 2026 року контролюючий орган у відзиві на позов та клопотанні про залишення позову без розгляду повідомив, що податкова вимога вважається відкликаною, заборгованість відсутня. ОСОБА_1 , переконавшись у зникненні штрафу з інтегрованої картки платника, 12 січня 2026 року подала заяву про закриття провадження за підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

19 січня 2026 суд першої інстанції закрив провадження, помилково, застосувавши пункт 2 частини першої статті 238 КАС (якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом) замість пункту 8. Суд апеляційної інстанції постановою від 28 квітня 2026 року визнав цю помилку, змінив мотивувальну частину, однак відмовив у прийнятті нових доказів та стягненні судових витрат.

Після закриття провадження у справі та під час апеляційного розгляду ГУ ДПС у Черкаській області неодноразово відновлювало штраф в інтегрованій картці платника: 16 березня 2026 року - поновлено 216066,95 грн; 18 березня 2026 року - виключено; 12 травня 2026 року - знову відновлено штраф з посиланням на постанову апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, як «рішення про підтвердження донарахувань», хоча податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2025 року №0103480707 жодним судом не визнавалося законним по суті.

Позивач зазначає, що подані до суду апеляційної інстанції докази, які не прийняті останнім підтверджують обставини, а саме системне маніпулювання відповідачем відомостями інтегрованої картки платника під час судового провадження, що безпосередньо стосується добросовісності дій суб`єкта владних повноважень. Відмова у їх прийнятті позбавила суд можливості встановити повну картину порушень.

Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції з мотивів, застосував частину восьму статті 139 КАС України та висновки Верховного Суду у справах №751/9810/23, №160/17422/23, №260/3162/22, зазначивши, що «визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи».

На думку ОСОБА_1 , наведений вище висновок суду є помилковим з огляду на те, що:

по-перше: Шостий апеляційний адміністративний суд встановив, що суд першої інстанції допустив процесуальну помилку (закрив провадження за пунктом 2 замість пункту 8). Саме ця помилка змусила позивача подавати апеляційну скаргу та нести судові витрати на апеляційному етапі. За принципом передбаченим частиною восьмою статті 139 КАС України, витрати несе та сторона, з вини якої вони виникли. Неправомірність висновку суду першої інстанції в неправильному застосуванні норми процесуального права не звільняє відповідача від відшкодування витрат, спричинених необхідністю апеляційного оскарження;

по-друге: твердження про «виправлення помилки» відповідачем є фіктивним. На момент ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови (28 квітня 2026 року) ситуація не була врегульована: оскаржуване податкове повідомлення- рішення №0103480707 від 24 червня 2025 року не було скасоване, а 12 травня 2026 року штраф знову з`явився в інтегрованій картці платника з посиланням на оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції як «підтвердження донарахувань», таким чином, відповідачем не усунуто порушення, а лише тимчасово змінено відомості інтегрованої картки платника;

по-третє: ОСОБА_1 за подання позову сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн (грудень 2025 року) та додатково доплатила судовий збір за подання апеляційної скарги. Ці витрати виникли безпосередньо внаслідок протиправних дій відповідача (незаконне податкове повідомлення-рішення, податкова вимога та маніпуляції з інтегрованою карткою платника) та процесуальної помилки судів, яку відповідач використав у своїх інтересах.

ГУ ДПС у Черкаській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Щодо вимоги позивача про долучення доказів до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження, то відповідач зазначив, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Таким чином, формуючи підстави та предмет адміністративного позову, позивач самостійно визначає мотиви своїх позовних вимог та надає докази на їх обґрунтування. Протягом строку розгляду справи ОСОБА_1 не повідомляла суд про наявність у неї додаткових доказів, неможливість їх подання, та не заявляла клопотання про необхідність їх витребування судом.

Щодо доводів позивача про неправомірне залишення судових витрат за сторонами відповідачем зазначено, що звертаючись до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір, а звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою позивач стверджує, що є законним представником дитини з інвалідністю і звільнена від сплати судового збору. Тобто, позивач не скористалася правом на звільнення від сплати судового збору в апеляційній інстанції з власних міркувань, а тому вимога про стягнення з відповідача понесених судових витрат є необґрунтованою та безпідставною.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частинами першою - другою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини третьої статті 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1); змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4).

Отже, виходячи із основних завдань та принципів, визначених нормами КАС України, вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин насамперед спрямоване на ефективний захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тому саме на адміністративні суди покладено обов`язок офіційного з`ясування усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, що і забезпечує ефективність такого захисту.

За приписами частини першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що в разі встановлення під час розгляду справи, що відповідач - суб`єкт владних повноважень виправив порушення, які оскаржує позивач, суд має вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі. Визначальною умовою для цього є повне відновлення законних прав (інтересів) позивача внаслідок такого виправлення.

Тобто, закриття провадження у справі із зазначеної підстави можливе за сукупності певних фактів, а саме: по-перше, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень і, по-друге, повинні бути підстави стверджувати, що внаслідок самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень допущених порушень відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0103480707 від 24 червня 2025 року, прийнятого ГУ ДПС у Черкаській області та податкової вимоги №0008808-1303-2300 від 20 жовтня 2025 року.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі.

12 січня 2026 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про закриття провадження у справі вх.№1523/26, в якій остання просила закрити провадження у справі в зв`язку з відсутністю вимог по сплаті штрафних санкцій зі сторони відповідача до позивача, що підтверджується клопотаннями від відповідача, які є в матеріалах справи та скріншотами особистого кабінету платника податків, які додано до заяви.

Вказана заява мотивована позивачем тим, що на її електронну адресу 9 січня 2026 року від податкового органу надійшли листи з повідомленнями, а саме: відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в яких серед іншого відповідачем було зазначено, що станом на 7 січня 2026 року у платника податків відсутня заборгованість зі сплати податків та зборів. Отже, податкова вимога від 20 жовтня 2025 року №0008808-1303-2300 вважається відкликаною. Згідно скріншотів особистого електронного кабінету у розділі «Стан розрахунків з бюджетом» відсутня інформація про заборгованість, у зв`язку з наведеним ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України просила закрити провадження у справі.

Суд першої інстанції розглянувши вказане клопотання позивача 19 січня 2026 року постановив ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 від 12 січня 2026 року вх.№1523/26 про відмову від позову задовольнив повністю. Прийняв її відмову від позову до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Не погодившись із вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, зазначивши про те, що ухвала суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справ, оскільки суд вчинив процесуальні дії не на підставі вимог та заяви позивача, а на особистому переконанні про необхідність закрити провадження у справі саме на підставі відмови від позовних вимог, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України. Зокрема ОСОБА_1 зазначила, що в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції вказано, що надійшла заява про відмову від позову, однак така вимога у заяві позивачем не зазначалася.

Позивач вказує, що її заява містила чітке правове обґрунтування, а саме закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України - у зв`язку з тим, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і відсутні підстави вважати, що повне відновлення прав позивача неможливе без визнання дій протиправними.

Водночас суд першої інстанції закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України - як відмову позивача від позову. Однак це абсолютні різні підстави для закриття провадження, що мають різні правові наслідки.

Таким чином, на думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції при закритті провадження у справі, застосувавши пункт 2 замість 8, фактично позбавив позивача права на судовий захист без будь якого волевиявлення з її боку, що є грубим порушенням статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також позивачем до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про долучення доказів, в якому остання просила визнати поважними причини неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що обидва докази виникли після постановлення ухвали від 19 січня 2026 року. Долучити до матеріалів справи докази, а саме: Витяг з інтегрованої картки платників податків від 16 березня 2026 року, що підтверджує поновлення штрафних санкцій у розмірі 216066,95 грн (операції з кодами ЗНН); копію заяви про видачу довідки про відсутність заборгованості, поданої через особистий кабінет 20 лютого 2026 року та підтвердження її реєстрації; документальне підтвердження відсутності відповіді від податкового органу станом на дату подання цього клопотання.

Вказане клопотання ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 16 березня 2026 року в інтегрованій картці платників податків ГУ ДПС у Черкаській області з`явився запис про поновлення штрафних санкцій у розмірі 216066,95 грн (операції з кодами ЗНН від 16 березня 2026 року) на підставі формування «рішення суду про підтвердження донарахування сум №580/13536/25 від 19 січня 2026 року».

Виписка особового рахунку від 16 березня 2026 року є прямим документальним доказом того, що виправлення порушень відповідачем (7 січня 2026 року) було тимчасовим та формальним. Права ОСОБА_1 не були відновлені повністю.

На думку позивача, ненадання відповідачем довідки про заборгованість у встановлений законом строк є самостійною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, що порушує права позивача. Оскільки якби виправлення порушень з боку податкового органу (7 січня 2026 року) було реальним і повним, то ГУ ДПС у Черкаській області була б зобов`язана і спроможна надати офіційну довідку про відсутність боргу. Відмова або ненадання довідки підтверджує, що борг у системі існує або існував. Вказане безпосередньо спростовує позицію податкового органу, викладену у відзиві про те, що порушення виправлені, оскільки офіційного підтвердження відповідачем про відсутність боргу так і не надано позивачу.

Сукупність наведених вище доказів, а саме поновлення боргу 16 березня 2026 року та відсутність відповіді податкового органу на заяву від 20 лютого 2026 року про надання довідки про відсутність податкового боргу свідчить, що повне відновлення законних прав ОСОБА_1 без визнання рішень протиправними є неможливим.

Наведені вище обставини виключають можливість застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України як підстави для закриття провадження і вимагає розгляду справи по суті.

Суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову лише змінив ухвалу суду першої інстанції в частині підстави закриття провадження у справі та не прийняв надані до суду позивачем пояснення та докази, посилаючись на те, що протягом строку розгляду справи остання не повідомляла про їх наявність та не заявляла клопотання про їх витребування.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є передчасними з огляду на наступне.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0103480707 від 24 червня 2025 року та податкової вимоги №0008808-1303-2300 від 20 жовтня 2025 року.

Разом з тим, податковим органом до суду першої інстанції було подано клопотання про залишення позову без розгляду та відзив на позовну заяву, в яких останнім було зазначено, що станом на 20 жовтня 2025 року у ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість у сумі 217933,49 грн.

Враховуючи наявність податкового боргу ГУ ДПС у Черкаській області керуючись вимогами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України сформовало спірну податкову вимогу разом з детальним розрахунком податкового боргу та направило в Електронний кабінет платника, що підтверджується квитанцією про доставку документів в Електронний кабінет від 20 жовтня 2025 року.

Також відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 зверталася до Державної податкової служби України (далі - ДПС України) із скаргами від 8 листопада 2025 року та від 10 листопада 2025 року про скасування зазначеної вище податкової вимоги, проте рішеннями ДПС України від 27 та 28 листопада 2025 року скарги залишені без розгляду.

Станом на 7 січня 2026 року у платника відсутня заборгованість зі сплати податків та зборів, отже податкова вимога від 20 жовтня 2025 року №0008808-1303-2300 вважається відкликаною.

Тобто суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі виходив з того, що оскільки ГУ ДПС у Черкаській області у клопотанні про залишення позову без розгляду та у відзиві на позовну заяву повідомило позивача про відсутність заборгованості зі сплати податків та зборів, а отже податкова вимога від 20 жовтня 2025 року №0008808-1303-2300 вважається відкликаною.

Разом з тим, пунктом 60.1 статті 60 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення- рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу;

контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення- рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Вказані обставини були наявні і під час розгляду справи судом першої інстанції.

Проте, а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції оцінки обставин щодо відкликання відповідачем податкової вимоги взагалі не надавалося та вказане питання не досліджувалося, хоча встановлення та дослідження такої обставини відіграє ключову роль при вирішенні питання щодо закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

Оскільки як вже було зазначено у цій постанові, що для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України необхідним є встановлення факту виправлення суб`єктом владних повноважень порушень, які оскаржуються позивачем в судовому порядку. При цьому відповідне усунення порушень має бути здійснено суб`єктом владних повноважень самостійно та в обсязі, який дає підстави для висновку про повне відновлення порушених прав позивача, з яким останній погоджується.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №800/369/17, від 27 березня 2025 року у справі №990/364/24, а також постановах Верховного Суду від 23 листопада 2018 року у справі №440/356/17, від 6 березня 2025 року у справі №420/12613/24, від 27 квітня 2026 року у справі №826/7306/18.

Також необхідно зазначити, що позивач не повідомляла суд про повне відновлення порушених прав і не вказувала, що рішення суду у цій справі вже не зможе повністю відновити його законних прав та інтересів, крім того, у додаткових поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції зазначала, що повне відновлення законних прав ОСОБА_1 без визнання оскаржуваних рішень протиправними є неможливим.

Враховуючи наведені вище обставини колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Водночас у межах даного касаційного провадження цим доводам не може бути надана оцінка Верховного Суду, позаяк предметом касаційного перегляду є процесуальна ухвала про закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно пункту 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.