ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 188/411/24

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», Банк) про захист прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником вимог договору, Банк звернувся до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 44 154,40 грн, що мала місце станом на 30 вересня 2020 року.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено та стягнуто з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 44 154,40 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року змінено, зменшено стягнуті з ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості з 44 154,40 грн до 8096,21 грн та судового збору з 2 270,00 грн до 416,10 грн.

29 листопада 2021 року позивачка добровільно перерахувала на рахунок ПАТ «Універсал Банк» зазначені в рішенні суми, у зв`язку з чим рішення суду було нею виконано.

Але, незважаючи на те, що заборгованість за кредитним договором погашена повністю, Банк продовжує нараховувати заборгованість за порушення грошового зобов`язання.

У зв`язку з викладеним, позивачка просила визнати зобов`язання, що виникли на підставі договору про надання банківських послуг, укладеного 21 січня 2018 року між нею та ПАТ «Універсал Банк», припиненими з 29 листопада 2021 року у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено та ухвалено визнати зобов`язання ОСОБА_1 , що виникли на підставі договору про надання банківських послуг від 21 січня 2018 року, укладеного між нею та АТ «Універсал Банк», припиненими у зв`язку з їх виконанням в межах обставин, встановлених рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами виконання своїх кредитних зобов`язань, яке проведене належним чином.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що позовна вимога про визнання зобов`язання ОСОБА_1 , що виникли на підставі договору про надання банківських послуг від 21 січня 2018 року, укладеного між нею та АТ «Універсал Банк», припиненими у зв`язку з їх виконанням в межах обставин, встановлених рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року, не може бути задоволена з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, який не передбачений законом.

У січні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови заявниця зазначає неврахування висновків Верховного Суду щодо норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні її позовних вимог з підстав обрання неналежного способу захисту.

Такий висновок апеляційного суду суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, зокрема: «якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами».

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; з Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області матеріали справи № 188/411/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні 2026 року матеріали справи № 188/411/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 29 липня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржені судові рішення переглядаються в частині вирішення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником вимог договору, Банк звернувся до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 44 154,40 грн, що мала місце станом на 30 вересня 2020 року.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено та стягнуто з відповідача кредитну заборгованість в розмірі 44 154,40 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року змінено, зменшено стягнуті з ОСОБА_1 суми кредитної заборгованості з 44 154,40 грн до 8 096,21 грн та судового збору з 2 270,00 грн до 416,10 грн.

29 листопада 2021 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ПАТ «Універсал Банк» зазначені в рішенні суду суми коштів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про те, що вона здійснила погашення кредитної заборгованості, стягнутої за рішенням суду, враховуючи, що банк скористався правом дострокового стягнення заборгованості, а тому втратив право на нарахування будь-яких процентів та штрафних санкцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважав, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту.

З таким висновком Верховний Суд не погоджується, з урахуванням наступного.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22)).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Апеляційний суд помилково застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20, про те, що «вимога про визнання іпотечного договору припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим».

Суд не звернув уваги на те, що у справі, яка розглядається, позивачка фактично обрала спосіб захисту у вигляді визнання судом припиненими зобов`язань перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором, проведеного належним чином, але цього АТ «Універсал Банк» не визнає.

За таких обставин позивачці недоступні інші можливості захисту її прав, тому нею заявлено до суду вимогу про захист охоронюваного законом інтересу у правовій визначеності на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України та статті 599 ЦК України, як превентивний спосіб захисту у правовідносинах між позивачкою і відповідачем, який має забезпечити, щоб обидві сторони могли знати свої права та обов`язки за кредитним договором та діяти не порушуючи їх.

Подібний висновок викладено у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22)), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, який може бути застосований під час вирішення цього спору.

Виходячи із конкретних обставин цієї справи, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного інтересу є ефективним у правовій визначеності щодо належного виконання нею зобов`язань за цим договором.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У частинах третій, четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які заявник посилається у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не переглянуто рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог по суті спору, не надано оцінки доводам апеляційної скарги про наявність у позивачки перед банком невиконаних зобов`язань, не встановлено у повній мірі інших фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду