ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/20829/24

1. У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом в якому просила стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» (далі - КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2») моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн, завдану смертю її сина - ОСОБА_4 через неналежне надання медичної допомоги, а також майнову шкоду в розмірі 33 022 грн, що включає витрати на ритуальні послуги та встановлення пам`ятника ОСОБА_4 .

2. Позов мотивувала тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які працювали лікарями-інфекціоністами Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», правонаступником якого є КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», неналежно виконали свої професійні обов`язки під час лікування її сина ОСОБА_4 , доставленого 04 червня 2018 року з ознаками «гнійного менінгіту» із генералізацією процесу (сепсис).

3. Лікар ОСОБА_1 встановила неправильний діагноз «гастроентеральна ферментопатія», не провела необхідних обстежень, не залучила фахівців і не призначила лікування відповідно до «Протоколу діагностики та лікування гнійних менінгітів у дітей», чим допустила грубі порушення стандартів медичної допомоги. В свою чергу, лікар ОСОБА_3 , прийнявши чергування, не перевірила правильність діагнозу, не забезпечила проведення аналізів та не вжила заходів для корекції лікування.

4. Унаслідок неналежної діагностики й несвоєчасного лікування стан ОСОБА_4 різко погіршився і ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер у відділенні інтенсивної терапії.

5. Позивач покликається на висновки комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, які підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарів та смертю її дитини.

6. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за частиною другою статті 140 КК України було закрите у зв`язку із закінченням строків давності.

7. ОСОБА_2 зазначає, що переживає тяжкі моральні страждання, потребує психологічної допомоги та зазнала негативних змін у здоров`ї й житті.

8. Майнова шкода складається з витрат на поховання та встановлення пам`ятника ОСОБА_4 .

9. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану працівниками при виконанні трудових обов`язків, несе КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2».

10. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 28 липня 2025 року позов задовольнив.

11. Стягнув з КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь ОСОБА_2 33 022 грн матеріальної шкоди.

12. Стягнув з КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь ОСОБА_2 2 000 000 грн за завдану моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи.

13. Стягнув з КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 грн за розгляд справи у суді першої інстанції.

14. Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 січня 2026 року апеляційні скарги КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» та ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року без змін.

15. Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що смерть малолітньої дитини (члена сім`ї позивача) настала внаслідок недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, а тому, суди, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, визнали розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачем у розмірі 2 000 000 грн.

16. Місцевий суд вказував, що він взяв до уваги ту обставину, що у цій справі йдеться про матір, у якої в закладі охорони здоров`я помер її малолітній син. Позивач зазначає, що ще вчора вона з сином жартували, сміялися, плакали разом, конфліктували, а сьогодні особливий світ, наповнений присутністю рідної людини, перестав існувати. ОСОБА_2 перманентно переживає складні психологічні етапи, що є морально виснажливим для неї та впливає на стан її здоров`я. Позивач стверджує, що смерть дитини вплинула на її життя, у тому числі на продуктивність її праці, що передусім залежить від емоційно-психологічного стану особи.

17. Апеляційний суд погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди, вважав їх мотивованими та обґрунтованими та додатково виснував, що факт смерті сина є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань.

18. Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та виснував, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не містить висновку про відсутність події кримінального правопорушення чи непричетність особи до його вчинення, а лише виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності з огляду на сплив встановленого законом строку. Тому сам по собі такий спосіб завершення кримінального провадження не спростовує установлених у цивільній справі обставин щодо порушення медичними працівниками професійних стандартів надання допомоги, не усуває обов`язку суду надати оцінку доказам, зібраним у справі, та не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за наслідки неналежного виконання працівниками трудових обов`язків.

19. В частині вирішення питання про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що загальна сума матеріальної шкоди становить 33 022 грн, які підтверджуються долученими до справи доказами, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

20. У поданій у лютому 2026 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Черніцький І. Р. просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

21. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

22. Представник заявника зазначає, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, які викладені у постановах від 08 січня 2026 року у справі

№ 676/4412/21, від 29 січня 2026 року у справі № 756/6155/23, від 16 грудня

2021 року у справі № 11-164сап21, від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц, від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19, від 25 січня

2023 року у справі № 598/438/21, від 23 грудня 2022 року у справі № 566/800/21, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 13 січня 2025 року у справі

№ 758/8848/19, від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, від 27 листопада 2024 у справі № 757/11993/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі

№ 214/7462/20, від 12 квітня 2022 року у справі № 686/5244/21, від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц, 23 грудня 2025 року у справі № 635/7163/23, від 14 березня 2018 року у справі № 685/1224/15-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21, від 15 грудня

2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19, від 07 травня 2024 року у справі № 405/756/20, від 25 січня 2023 року у справі

№ 598/438/21, від 23 грудня 2022 року у справі № 566/800/21.

23. Доводом касаційної скарги є те, що суди порушили норми процесуального права відповідно до яких доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, зокрема, на прямій вказівці в рішеннях, про те, що смерть «імовірніше за все не настала б» (абз. 6 Обставини справи викладених у постанові апеляційного суду). При цьому, незважаючи на доводи апеляційної скарги, де вказувалось на реальний зміст експертиз у справі, апеляційний суд, без реального дослідження висновків експертиз (зміст експертиз подано неповно, обірвано, в редакції обвинувального акта, вина за яким встановлена не була) тобто суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі неналежних та недопустимих доказів.

24. Звертає увагу на ймовірнний характер доданих висновків експертизи, відсутність реального дослідження висновків, а також на те, що деякі твердження висновків не стосуються дій лікарів інфекційного відділення, що не було перевірено та прийнято до уваги судами.

25. Вважає, що рішення ухвалені без встановлення реального причинного зв`язку між діями осіб, які є відповідальними за завдану моральну та матеріальну шкоду (безпосередніх заподіювачів) та до яких може бути застосоване відшкодування на підставі регресу. Суди не надали оцінки підставам для зменшення відшкодування моральної шкоди у зв`язку з наявністю вини потерпілої у формі грубої необережності, а тому рішення судів ухвалені без врахування вимог розумності, справедливості та співмірності, а також без урахування всіх обставин у справі (ступеня вини) при призначенні розміру відшкодування моральної шкоди за наявності підстав для зменшення з врахуванням майнового стану третьої особи та застосування відшкодування на підставі регресу.

26. Представник заявника акцентує увагу на тому, що у даному випадку в матеріалах справи відсутні докази, які б категорично вказували на вчинення третіми особами протиправних дій, які привели б до завдання шкоди та наявність причинного зв`язку між такими їх діями та шкодою, що настала.

27. Доводом касаційної скарги є також те, що особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно, зокрема від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. Також при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень статті 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення. Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені.

28. Як зазначив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, у результаті закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов`язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.

29. Таким чином, загальне правило, згідно з яким вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає цивільну справу щодо питань, чи мали місце певні дії та чи вчинені вони цією особою у даному випадку не може застосовуватись, оскільки, закриття кримінального провадження не є вироком. У цьому випадку кримінальний суд не встановлював, ні чи мало місце протиправне діяння, ні причинний зв`язок, ні вину особи, а лише констатував наявність підстави для звільнення від кримінальної відповідальності.

30. Вважає також, що суди не врахували поведінку батьків хлопчика, яка передувала його госпіталізації, а тому сума моральної шкоди, призначена судом першої інстанції та залишена без змін апеляційним судом, без врахування приписів статті 1193 ЦК України щодо можливості її зменшення, є надмірно великою, не відповідає обставинам справи та принципам розумності, пропорційності та справедливості, а рішення в цілому є незаконними та необґрунтованими.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

31. У поданому у березні 2026 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Самуляк М. Ю. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

32. Зауважує, що доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, адже оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням як норм матеріального так і норм процесуального права і зводяться до неправильного тлумачення судового рішення.

33. Відзив на касаційну скаргу мітить також твердження представника позивача про те, що суди правильно оцінили всі зібрані у справі докази у їх сукупності та надали ґрунтовну оцінку обставинам справи, а також кваліфікації особи та дій заявника як лікаря під час чергування якої до лікарні був доставлений малолітній ОСОБА_4 у якого на момент госпіталізації мало місце захворювання «гнійний менінгіт» із генералізацією патологічного процесу (сепсис).

34. Позивач погоджується із висновком апеляційного суду, що фульмінантний перебіг, супутня патологія чи несвоєчасне звернення матері самі по собі не спростовують причинного зв`язку, оскільки не виключають обов`язку медичних працівників діяти відповідно до стандартів та протоколів і не доводять, що навіть за умови належної діагностики та своєчасної терапії результат був би таким самим. Наведені обставини не спростовують неналежного надання медичної допомоги та не звільняють заклад охорони здоров`я від відповідальності за статтею 1172 ЦК України.

35. Суди правильно оцінили, що смерть малолітньої дитини є однією з найбільш тяжких і непоправних втрат, які може пережити людина. Для матері це не лише втрата близької особи, а й руйнування життєвих планів, емоційної стабільності та базових відчуттів безпеки.

36. Суди також правильно оцінили тривалість розгляду справи, який, з урахуванням кримінального провадження триває понад 8 років, а тому висновок місцевого суду, з яким правомірно погодився суд апеляційної інстанції про обґрунтованість стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі правильний також.

37. Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2026 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

38. Справа № 607/20829/24 надійшла до Верховного Суду 27 березня 2026 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

39. 05 червня 2018 року в КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» настала смерть малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був сином позивача.

40. 13 червня 2018 року позивач подала заяву до ГУНП в Тернопільській області, в якій просила вжити заходів, провести перевірку та притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які займались лікуванням її сина ОСОБА_4 з 02 червня

2018 року по 05 червня 2018 року, непрофесійність яких призвела до смерті дитини.

41. Відомості про це кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 червня 2018 року за № 1201821001700 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України.

42. 13 травня 2020 року був затверджений обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні, згідно з яким лікар-інфекціоніст дитячий ОСОБА_1 , перебуваючи на чергуванні у КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» 04 червня 2018 року внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до своїх професійних обов`язків встановила неправильний діагноз хворому ОСОБА_4 , і як наслідок цього, неправильно надала медичну допомогу, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті неповнолітнього.

43. Лікар-інфекціоніст дитячий ОСОБА_3 , перебуваючи на чергуванні у КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з 20:00 год. 04 червня 2018 року до 01:20 год. 05 червня 2018 року внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до своїх професійних обов`язків не вжила заходів до перевірки неправильно встановленого діагнозу хворому ОСОБА_4 , і як наслідок неправильно надала медичну допомогу, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті неповнолітнього.

44. Неналежне виконання своїх професійних обов`язків дитячими лікарями-інфекціоністами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і недбале ставлення до них перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_4 , що підтверджується висновком експерта від 23 січня

2019 року № 08-308/18/пп комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12018210010001700, яка була проведена Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи.

45. Зокрема, вказаним висновком експертизи визначено, що встановлений при госпіталізації ОСОБА_4 04 червня 2018 року о 18:05 год. діагноз «гастроентеральна ферментопатія» є невірним, і ні в якому разі не відповідає ні морфологічним даним, ні клінічній картині захворювання дитини. Щодо лікувально-діагностичних заходів, які було здійснено по відношенню до дитини ОСОБА_4 в період від госпіталізації

18:05 год. 04 червня 2018 року по 01:20-01:40 год. 05 червня 2018 року (протягом 7 год.) - тяжкість стану дитини була недооціненою, терміновий відбір аналізів та проведення їх лабораторного дослідження виконано не було (єдиний аналіз відбір калу на бактеріологічне дослідження ніяк не міг вплинути на діагностику тяжкого септичного процесу), діагноз при госпіталізації встановлено невірно, оцінка анамнестичних даних щодо впливу «гострої респіраторної інфекції» на розвиток патологічного процесу, незважаючи на наявність клінічних та анамнестичних даних, було проведено невірно. Оцінювати відсутність проведення додаткових консультацій та інших досліджень у період перших 7 годин перебування дитини ОСОБА_4 в стаціонарі при непроведенні навіть мінімальних загальних аналізів крові і сечі, комісія експертів не вважає за потрібне. При наданні кваліфікованої медичної допомоги в умовах адекватного стаціонарного закладу при госпіталізації в термін, про який ідеться, смерть дитини ОСОБА_4 , імовірніше за все, не настала б.

46. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 06 листопада 2023 року (справа № 607/7952/20) задовольнив клопотання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України суд звільнив від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

47. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210010001700 від 13 червня 2018 року стосовно

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК України закрив.

48. Цивільний позов позивача про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди залишив без розгляду.

49. Позивач зазнала матеріальних витрат у зв`язку із похованням сина та встановлення пам`ятника у сумі 33 022 грн, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 06 червня 2018 року, фіскальним чеком № ФН 1918010444, накладною від 11 березня 2020 року.

50. Тернопільська міська рада рішенням від 03 листопада 2023 року № 8/32/19 «Про реорганізацію комунальних некомерційних підприємств» вирішила реорганізувати КНП «Тернопільська міська дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ: 04528442) шляхом приєднання до КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2». У результаті реорганізації (шляхом приєднання) припинити юридичну особу: КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

51. 29 травня 2024 року був припинений статус юридичної особи КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 101849212816.

52. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 164601107355, зареєстровано КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2», код ЄДРПОУ: 05497361.

53. Передавальним актом передано майно КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» - КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2».

54. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

55. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

56. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

57. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

58. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

59. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

60. Відповідно до статі 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

61. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

62. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

63. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

64. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

65. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

66. Верховний Суд враховує, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

67. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

68. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

69. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

70. З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач довела наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватців - заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою (смертю її дитини) є безпосередній причинний зв`язок, а відповідач не спростував відсутність протиправності дій та вини у завданні такої моральної шкоди.

71. З огляду на те, що настала смерть малолітньої дитини (члена сім`ї позивача) внаслідок недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивача як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, правильно визнали розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачем, у розмірі 2 000 000 грн.

72. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Факт смерті сина є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань.

73. Протиправність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які перебувають у трудових відносинах із закладом охорони здоров`я та виконували свої посадові обов`язки, підтверджено матеріалами кримінального провадження.

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

75. Враховуючи те, що суди оцінили зібрані у справі докази у їх сукупності, порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

76. Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони, як правило, не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу і надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада

2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22).

77. Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо фактичної незгоди із встановленими обставинами у справі та розміром, визначеним судами, на відшкодування моральної шкоди, не колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суди належним чином встановивши обставини справи, дослідивши надані докази, дійшли правильного висновку про спричинення позивачу моральних страждань у зв`язку зі смертю сина, що є невідновлюваною втратою.

78. Викладеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що призначена судом першої інстанції сума моральної шкоди та залишена без змін апеляційним судом, без врахування приписів статті 1193 ЦК України щодо можливості її зменшення, є надмірно великою, не відповідає обставинам справи та принципам розумності, пропорційності та справедливості.

79. Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів про наявність у діях заявника винної поведінки є помилковими колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

80. Згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

81. Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

82. Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

83. Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в межах розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

84. Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, за підтвердження його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

85. Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.

86. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

87. Закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

88. Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 202/5220/22.

89. Отже, апеляційний суд правильно зазначав, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не містить висновку про відсутність події кримінального правопорушення чи непричетність особи до його вчинення, а лише виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності з огляду на сплив встановленого законом строку. Тому сам по собі такий спосіб завершення кримінального провадження не спростовує установлених у цивільній справі обставин щодо порушення медичними працівниками професійних стандартів надання допомоги, не усуває обов`язку суду надати оцінку доказам, зібраним у справі, та не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за наслідки неналежного виконання працівниками трудових обов`язків.

90. Викладеним також спростовується довід касаційної скарги і в тій частині, де представник заявника акцентує увагу на тому, що у даному випадку в матеріалах справи відсутні докази, які б категорично вказували на вчинення третьою особою протиправних дій, які привели б до завдання шкоди та наявність причинного зв`язку між такими їх діями та шкодою, що настала.

91. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами попередніх інстанцій норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду, викладена у постановах від 08 січня 2026 року у справі № 676/4412/21, від 29 січня 2026 року у справі № 756/6155/23, від 16 грудня 2021 року у справі

№ 11-164сап21, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 20 січня

2022 року у справі № 916/2869/19, від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21, від 23 грудня 2022 року у справі № 566/800/21, від 05 грудня 2022 року у справі

№ 214/7462/20, від 13 січня 2025 року у справі № 758/8848/19, від 12 вересня

2022 року у справі № 203/241/17, від 27 листопада 2024 року у справі

№ 757/11993/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23, від 25 травня

2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 12 квітня 2022 року у справі № 686/5244/21, від 20 січня 2021 року у справі

№ 197/1330/14-ц, 23 грудня 2025 року у справі № 635/7163/23, від 14 березня 2018 року у справі № 685/1224/15-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21, від 15 грудня

2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 208/8463/19, від 07 травня 2024 року у справі № 405/756/20, від 25 січня 2023 року у справі

№ 598/438/21, від 23 грудня 2022 року у справі № 566/800/21 не свідчить про застосування судами норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у перелічених представником заявника постановах.

92. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

93. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

94. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

95. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

96. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

97. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

98. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.

Щодо поновлення виконання судових рішень

99. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

100. Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2026 року зупинив виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року, яке залишив без змін Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 січня

2026 рокудо закінчення касаційного провадження у справі.

101. Зробивши висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення без змін, Верховний Суд поновлює його виконання.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду