ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/16471/24

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08 липня 2024 року №127 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), виходячи із розрахунку: за вислугу 20 років - 50 процентів відповідної суми грошового забезпечення, та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідної суми грошового забезпечення, а також здійснити виплату недоотриманої пенсії із 04 вересня 2015 року.

2. В обґрунтування позову вказано, що на день звільнення позивач мав 22 роки 5 місяців 29 днів вислуги з урахуванням її пільгового обчислення, а тому набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ. У зв`язку із цим рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії позивач вважає протиправним.

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року позов задоволено частково.

4. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 липня 2024 року №127 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-XII.

5. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути пакет документів від 27 червня 2024 року, скерований Міністерством внутрішніх справ України на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі №380/1898/23 та вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням пільгової вислуги, яка становить 22 роки 05 місяців 29 днів.

6. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

7. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на день звільнення позивач мав вислугу років тривалістю 22 роки 05 місяців 29 днів з урахуванням її пільгового обчислення, а тому набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача, прийнятого з підстав недостатності календарної вислуги років.

8. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач звернувся за призначенням пенсії у 2024 році, тобто після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» від 16 лютого 2022 року №119 (далі - постанова КМУ № 119). За чинного на той час правового регулювання необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років була наявність відповідної календарної вислуги, тоді як пільгова вислуга враховується лише для визначення розміру пенсії. Оскільки календарна вислуга позивача становила 17 років 00 місяців 18 днів, суд апеляційної інстанції визнав відмову відповідача правомірною.

10. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року.

11. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувану постанову з неправильним застосуванням положень статей 19, 22, 46, 58 Конституції України, статей 12, 17, 17-1 Закону №2262-XII, Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (далі - Порядок №393), постанови КМУ №119 та з порушенням положень статей 2, 242 КАС України.

12. Право на пенсію за вислугу років та умови його призначення визначаються виключно Законом №2262-XII, який є спеціальним і має пріоритет. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно звузив дію цього закону, застосувавши обмеження, встановлені підзаконним актом, що прямо суперечить конституційному принципу верховенства права та положенням самого закону, який не містить заборон на врахування пільгової вислуги при визначенні саме права на пенсію.

13. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що пільгове обчислення вислуги років може бути використане виключно для встановлення розміру пенсії, а не для визначення наявності самого права на її призначення, чим повністю нівелював сутність наданих державою соціальних гарантій за роботу в небезпечних умовах.

14. Призначення пенсії має здійснюватися на підставі правового регулювання, яке діяло на момент виникнення у скаржника відповідного матеріального права, тобто на дату його звільнення зі служби. Оскільки скаржник був звільнений у 2015 році, його права та вислуга років повністю сформувалися за діючого на той час законодавства, а застосування судом до цих відносин обмежень, запроваджених значно пізніше постановою КМУ №119, є грубим порушенням положення статті 58 Конституції України щодо недопустимості зворотної дії закону в часі.

15. На момент ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення положення постанови КМУ №119, які обмежували використання пільгового стажу, вже були визнані протиправними та нечинними постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі №640/13694/22, що набрала законної сили. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку у справі №380/16471/24 на нормах права, які юридично втратили чинність, що свідчить про ухвалення незаконного судового рішення без належного правового підґрунтя.

16. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував такі висновки:

- постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а, у якій зазначено, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

- постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, у якій зазначено, що передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

17. Касаційна скарга надійшла до Суду 18 травня 2026 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/16471/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

19. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 серпня 2026 року.

20. Від відповідача 16 червня 2026 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що на день звільнення календарна вислуга позивача становила 17 років 00 місяців 18 днів, тобто була меншою за необхідні 22 календарні роки, передбачені пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ. На переконання відповідача, пільгове обчислення окремих періодів служби не може застосовуватися для набуття права на пенсію, оскільки воно враховується лише під час визначення її розміру.

21. Також відповідач наголошує, що позивач звернувся із заявою про оформлення документів для призначення пенсії у червні 2024 року, після набрання чинності постановою КМУ №119. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню чинне на цей момент правове регулювання, за яким необхідною умовою призначення пенсії є наявність установленої законом календарної вислуги років.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

22. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що наказом начальника ВКЗ УМВС України на Львівській залізниці від 03 вересня 2015 року № 66 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за статтею 64 пункту "г" (через скорочення штатів) з 03 вересня 2015 року.

23. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі №380/1898/23 зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту підготувати й направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документи, необхідні для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

24. Також встановлено, що рішенням від 08 липня 2024 року № 127 Управління відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, вказавши, зокрема, що вислуга років станом на 03 вересня 2015 року у календарному обчисленні складає 17 років 00 місяців 18 днів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі №380/1898/23 жодних зобов`язань на Управління не покладено. Зважаючи на наведене, підстави для призначення пенсії за вислугу років майору міліції ОСОБА_1 , відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ відсутні.

25. Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року відповідає, а наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

31. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

33. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

34. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

35. Законом № 2262-ХІІ визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

36. Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

37. Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України.

38. Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

39. Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, серед іншого: з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше.

40. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

41. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону №2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

42. Також статтею 17-1 Закону № 2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

43. На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.

44. Як правильно вказує позивач, на час його звільнення зі служби 3 вересня 2015 року діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка передбачала зарахування визначених у ньому видів служби на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсії за вислугу років.

45. Разом із тим, постановою КМУ № 119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».

46. Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови КМУ № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

47. Таким чином, пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови КМУ № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

48. Отже, після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 правове регулювання розмежувало вислугу років, необхідну для набуття права на призначення пенсії, та вислугу років, що враховується для визначення її розміру.

49. Зі змісту пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII у системному зв`язку з пунктами 2-1 і 3 Порядку №393 у редакції постанови КМУ №119 випливає, що необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність установленої законом вислуги у календарному обчисленні. Водночас пільгове обчислення окремих періодів служби застосовується при визначенні розміру вже призначеної пенсії та не може використовуватися для компенсації недостатньої календарної вислуги з метою набуття права на її призначення.

50. Таким чином, після 19 лютого 2022 року виникнення права на пенсію за вислугу років пов`язується з наявністю необхідної календарної вислуги, тоді як пільгова вислуга має інше правове призначення - враховується при обчисленні розміру пенсії.

51. Аналогічний підхід є усталеним і неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 липня 2024 року у справі № 480/4196/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 280/1070/24, від 04 лютого 2025 року у справі №260/716/23.

52. Звертаючись із касаційною скаргою, позивач наголошує, що право на призначення пенсії за вислугу років з урахуванням пільгового обчислення відповідних періодів служби виникло у нього на дату звільнення - 3 вересня 2015 року, а тому застосування до спірних правовідносин положень Порядку №393 у редакції постанови КМУ №119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, фактично надає цим положенням зворотної дії в часі та погіршує його правове становище.

53. Отже, для перевірки обґрунтованості наведених доводів необхідно визначити юридично значущий момент виникнення спірних правовідносин та з`ясувати, яке нормативно-правове регулювання підлягає застосуванню до їх вирішення: чинне на дату звільнення позивача зі служби чи чинне на дату його звернення за оформленням і призначенням пенсії.

54. З цього приводу колегія суддів ураховує, що у рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

55. За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з моменту втрати ним чинності. Отже, до певної події або юридичного факту застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого така подія настала або відповідний факт мав місце.

56. У Рішенні від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що новий акт законодавства застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо ж правовідносини мають триваючий характер, виникли до набрання чинності новим актом та продовжують існувати після цього, нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з іншого визначеного цим актом дня, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

57. Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

58. Якщо на момент вирішення суб`єктом владних повноважень питання щодо наявності в особи права на призначення пенсії нормативно-правове регулювання вже було змінено, такий суб`єкт не наділений повноваженнями застосовувати попереднє регулювання, яке втратило чинність, за відсутності спеціальних положень про його подальшу дію. Саме по собі застосування органом чинного на момент прийняття рішення нормативного регулювання не може свідчити про протиправність його дій за формальною ознакою.

59. Аналогічного висновку щодо застосування нормативно-правового акта, чинного на момент прийняття суб`єктом владних повноважень остаточного рішення за зверненням особи, дійшов Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16.

60. Такий самий підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 23 липня 2024 року у справі № 280/3308/23 та від 10 жовтня 2024 року у справі №420/11608/23, де Суд наголосив, що суб`єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

61. Такий правовий висновок повною мірою узгоджується із положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 якого, адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

62. Згідно зі статтею 87 Закону № 2073-IX адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

63. Отже, правомірність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підлягає оцінці з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент його прийняття.

64. Суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

65. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

66. На момент прийняття оскаржуваного рішення положення пунктів 2-1 і 3 Порядку №393 були чинними та підлягали застосуванню адміністративним органом. Передбачене ними розмежування календарної та пільгової вислуги відповідало пункту «а» частини першої статті 12 та статті 17-1 Закону №2262-XII, якою Кабінету Міністрів України делеговано визначення порядку обчислення вислуги років і пільгових умов призначення пенсій.

67. Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Порядку № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

68. Отже, постановою КМУ №119 було змінено передбачений Порядком №393 механізм урахування пільгових періодів служби: після набрання нею чинності такі періоди враховувалися для визначення розміру пенсії, тоді як право на її призначення за пунктом „а" частини першої статті 12 Закону №2262-XII пов`язувалося з наявністю необхідної календарної вислуги.

69. З огляду на наведене колегія суддів уважає правильним підхід, згідно з яким для особи, звільненої зі служби до набрання чинності постановою №119, але такої, що звернулася за оформленням і призначенням пенсії після набрання нею чинності, необхідною умовою набуття права на пенсію за пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII була наявність установленої законом вислуги у календарному обчисленні без урахування пільгового обчислення для компенсації недостатньої календарної вислуги.

70. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23, а також із висновками Верховного Суду у постановах від 20 квітня 2026 року у справі №460/1349/24 та від 26 травня 2026 року у справі №160/30912/24.

71. Визначальним для встановлення застосовного нормативно-правового регулювання у цій справі є момент виникнення правовідносин щодо оформлення та призначення позивачу пенсії за вислугу років.

72. Саме по собі звільнення позивача зі служби та наявність на цю дату вислуги років у пільговому обчисленні не зумовлювали автоматичного призначення йому пенсії. До набрання чинності постановою КМУ №119 позивач не звертався за оформленням і призначенням пенсії, адміністративне провадження з цього питання не здійснювалося, а індивідуальне рішення уповноваженим органом не приймалося. Отже, на час зміни нормативно-правового регулювання адміністративне провадження щодо призначення позивачу пенсії не було розпочате, а рішення про наявність у нього права на пенсію уповноваженим органом не приймалося.

73. За таких обставин очікування позивача на застосування нормативно-правового регулювання, чинного на дату його звільнення зі служби, не було тотожним остаточно реалізованому (набутому) праву на одержання вже призначеної пенсії.

74. Як установлено судами попередніх інстанцій, документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років були оформлені та надіслані Міністерством внутрішніх справ України до Управління 27 червня 2024 року, тобто після набрання чинності постановою КМУ №119.

75. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі №380/1898/23 не було встановлено права позивача на призначення пенсії та не було покладено на орган Пенсійного фонду України обов`язку її призначити. Тому це рішення не звільняло відповідача від перевірки передбачених законом умов призначення пенсії відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на час розгляду пенсійних документів.

76. За таких обставин відповідач під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії не мав правових підстав застосовувати попередню редакцію Порядку №393, яка на той час уже втратила чинність. Відповідне рішення за відсутності спеціальних перехідних положень мало бути прийняте відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент розгляду пенсійних документів.

77. Оскільки позивача звільнено зі служби 3 вересня 2015 року, відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII необхідною умовою для призначення йому пенсії за вислугу років була наявність на день звільнення не менше 22 років вислуги у календарному обчисленні.

78. Судами попередніх інстанцій установлено, що календарна вислуга років позивача станом на день звільнення зі служби становила 17 років 00 місяців 18 днів, тобто була меншою за передбачені законом 22 календарні роки. Вислуга у пільговому обчисленні могла враховуватися для визначення розміру пенсії, однак не могла компенсувати недостатність календарної вислуги з метою набуття права на її призначення.

79. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що приймаючи рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяло відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на час розгляду поданих ним документів, а тому підстав для визнання такого рішення протиправним з наведених позивачем мотивів немає.

80. Колегія суддів також враховує посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі №640/13694/22, якою визнано протиправними та нечинними пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6 і 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119.

81. Водночас наведене судове рішення не змінює оцінки правомірності оскаржуваного рішення органу пенсійного фонду на момент його прийняття.

82. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окреме положення втрачає чинність із моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, положення постанови КМУ №119, визнані протиправними та нечинними у справі №640/13694/22, втратили чинність 28 серпня 2025 року, тобто з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, а не з моменту їх прийняття чи набрання ними чинності.

83. Оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято 8 липня 2024 року, коли відповідні положення постанови КМУ №119 були чинними і підлягали застосуванню адміністративним органом. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року не містить висновку про втрату оспорюваними положеннями чинності з моменту їх прийняття та не надає встановленим нею правовим наслідкам ретроспективної дії.

84. Визнання у справі №640/13694/22 окремих положень постанови КМУ №119 протиправними та нечинними не має наслідком протиправності прийнятого раніше рішення відповідача та саме по собі не свідчить про виникнення у позивача права на призначення пенсії з 28 серпня 2025 року.

85. Питання про призначення позивачу пенсії з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного після 28 серпня 2025 року, не було предметом оцінки відповідача та судів попередніх інстанцій, а тому не може бути вирішене Верховним Судом у межах цього касаційного провадження.

86. Водночас зазначене не позбавляє позивача права повторно звернутися до уповноваженого органу із заявою про призначення пенсії, яка, згідно з положеннями Закону № 2073-IX, підлягатиме розгляду відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент прийняття рішення за такою заявою.

87. За таких обставин посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі №640/13694/22 не спростовує висновку про те, що на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв відповідно до чинного нормативно-правового регулювання.

88. Суд також відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 з огляду на те, що наведені правові висновки сформульовані щодо правовідносин, які регулювалися Порядком №393 у редакції, чинній до 19 лютого 2022 року. За тієї редакції пункт 3 Порядку №393 прямо передбачав зарахування визначених періодів служби на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсії. Натомість у справі, що переглядається, позивач розпочав реалізацію права на призначення пенсії у 2024 році, тобто після набрання чинності постановою КМУ №119, якою змінено нормативне регулювання порядку обчислення вислуги років. На час розгляду пенсійних документів пункт 2-1 Порядку №393 передбачав обчислення календарної вислуги років для призначення пенсії, а пункт 3 цієї постанови - пільгове зарахування окремих періодів служби для визначення її розміру.

89. Отже, відмінність установлених обставин та нормативно-правового регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виключає можливість безпосереднього застосування у цій справі висновків, сформульованих Верховним Судом у постановах від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.

90. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

91. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

93. Рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд