ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041030003232, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лиман Другий Решетилівського району Полтавської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік зпокладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
ВирокомДніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 21 вересня 2024 року, близько 13 год, керуючи технічно справним вантажним тягачем «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зчепленні з напівпричепом «Schmitz SKO 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , по автодорозі «М-30» з боку міста Самар в напрямку міста Підгородне, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), при виникненні перешкоди для руху у вигляді автобуса «Mercedes-Benz 313D ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався попереду в смузі його руху, якого ОСОБА_7 об`єктивно здатний був виявити, заходів до своєчасного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не прийняв, внаслідок чого в районі будівлі № 17 Комплексу Будівель та споруд допустив зіткнення з вищевказаним автобусом, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобуса «Mercedes-Benz 313D ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вироки судів попередніх інстанції щодо нього у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законута неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, на підставі ст. 46 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, та закрити кримінальне провадження згідно приписів п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування вказує, щопід час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції були наявні усі підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, проте суд апеляційної інстанції не зробив цього, а тому вважає, що вказаним судом було допущено істотне порушеннявимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до положень ч. 2 ст. 412 КПКУкраїни є безумовною підставою для скасування судових рішень, оскільки не застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню;
прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо
ОСОБА_7 та на підставі ст. 46 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, із закриттям кримінального провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що під час апеляційного розгляду обвинувачений та потерпілий заявляли клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, однак апеляційний суд безпідставно відмовив у його задоволенні, хоча, на його думку, були наявні правові підстави для закриття даного кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та прокурор просили касаційні скарги задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За правилами ст. 370 КПКУкраїни судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, крім іншого, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому пунктом 1 частини 2 даної правової норми визначено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.
У касаційних скаргах засуджений і прокурор не заперечують доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України. Водночас вказують, що апеляційний суд мав усі підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, проте не зробив цього, тому вважають, що судом було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,яке згідно положень ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень, оскільки не застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
Статтею 46 КК України передбачено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим дає змогу:
- потерпілому - більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди;
- особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, - бути звільненою від кримінальної відповідальності;
- державі в особі правоохоронних та судових органів - заощадити фінансові та інші ресурси, що необхідні для проведення досудового розслідування та судового розгляду зазначених категорій справ.
До того ж, вказана норма закону України про кримінальну відповідальність передбачає обов`язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності передумов та підстав такого звільнення.
Додавання до цих умов чи підстав будь-яких інших недопустиме, оскільки обмежить можливість застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням порівняно із законодавчими положеннями.
Таким чином, суду під час вирішення питання про можливість застосування у певному провадженні положень ст. 46 КК України потрібно констатувати лише наявність вищевказаних підстав та умов і жодні інші чинники не можуть впливати чи обмежувати застосування вказаної підстави звільнення від кримінальної відповідальності.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, відноситься до так званих «двооб`єктних», де шкода завдана як приватним інтересам фізичної особи, так і публічним інтересам.
При цьому, в ст. 46 КК Українине вказано про неможливість застосування її положень у разі вчинення «двооб`єктних» кримінальних правопорушень. Водночас чітко і недвозначно встановлено заборону застосування ст. 46 КК України лише у двох випадках: 1) у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, 2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Питання, аналогічні тим, які порушені прокурором та засудженим у касаційних скаргах, були предметом розгляду та оцінки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка у постанові від 01 червня 2026 року (справа № 629/612/25, провадження № 51-4265 кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування, згідно якого для застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим потрібно встановити наявність лише тих умов і підстав, які безпосередньо зазначені у ст. 46 КК України. Встановлення інших додаткових вимог як передумови для застосування положень цієї статті є неправильним.
За правилами ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Скасування вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження судами апеляційної та касаційної інстанцій (п. 5 ч. 1 ст. 407, п. 3 ст. 436 КПК України) є рішенням про анулювання оскарженого вироку чи ухвали та припинення кримінального провадження щодо певних подій і конкретних осіб у зв`язку із встановленням необхідних для цього підстав та умов.
Як вбачається з матеріалів провадження, обвинуваченим та потерпілим під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України. Під час судового засідання 20.10.2025 потерпілий ОСОБА_9 зазначив, що шкода йому відшкодована в повному обсязі, претензій до обвинуваченого немає, підтримав заявлене клопотання та наполягав на його задоволенні. На підтвердження цих обставин потерпілим апеляційному суду надано розписку про те, що ОСОБА_7 дійсно відшкодував йому заподіяну внаслідок ДТП шкоду.
Проте, суд апеляційної інстанції ухвалою від 20 жовтня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_7 , мотивуючи своє рішення тим, що в даному конкретному випадку інтереси держави в частині безпеки руху та експлуатації транспорту, які є безпосереднім основним об`єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, переважають над інтересами потерпілого.
Доводи суду по суті зводяться до того, що, хоча положення ст. 46 КК України прямо не забороняють право сторін на примирення у двооб`єктному кримінальному правопорушенні, однак у цьому випадку закриття кримінального провадження не відповідає інтересам суспільства, бо публічний інтерес в аналізованому випадку залишається без задоволення.
Колегія суддів з такою позицією суду не погоджується, оскільки у даному випадку кожна зі сторін кримінально - правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого - це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної обвинуваченим шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого - це уникнення кримінальної відповідальності. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права.
Можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного (їх) випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні).
Виходячи з наведеного, позиція суду апеляційної інстанції не узгоджується з положеннями закону України про кримінальну відповідальність, згідно з яким примирення винного з потерпілим означає досягнення між ними угоди, в якій зафіксовано, що потерпілий примирився з винним, задоволений вжитими останнім заходами з відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди та внаслідок цього не заперечує проти його звільнення від кримінальної відповідальності (чи просить про таке звільнення).
У даному кримінальному провадженні апеляційний суд, достовірно встановивши обставини, які давали підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття щодо нього кримінального провадження, не дав їм належної оцінки.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України встановлено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до вимог ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Таким чином, з урахуванням наведеного та з огляду на встановлені обставини про те, що винний примирився з потерпілим, Суд вважає за необхідне касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та прокурора задовольнити, судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, на підставі ст. 46 КК України останнього звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим та закрити кримінальне провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 року (справа
№ 598/1781/17, провадження № 13-47 кс20) вказала, що питання розподілу процесуальних витрат підлягає вирішенню у будь-якому судовому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. При цьому, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд зобов`язаний вирішити, зокрема, питання щодо запобіжного заходу, речових доказів, процесуальних витрат та інших питань, пов`язаних із завершенням кримінального провадження. Питання розподілу процесуальних витрат може бути вирішено не лише обвинувальним вироком, а й ухвалою суду.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів.
У зв`язку зі звільненням ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України та закриттям даного кримінального провадження процесуальні витрати на залучення експертів підлягають стягненню з
ОСОБА_7 на користь держави.
Аналогічний підхід до вирішення питання про розподіл процесуальних витрат при звільненні особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України застосовано у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (справа № 342/1560/20, провадження № 51-2331 км21), від
07 жовтня 2021 року (справа № 584/800/20, провадження № 51-1800 км21) та від 01 лютого 2024 року (справа № 930/497/23, провадження № 51-4798 км23).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд