ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 161/5306/24

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком його дружини. Вони разом проживають за адресою: АДРЕСА_1 та пов`язані спільним побутом. ОСОБА_2 є інвалідом першої А групи довічно у зв`язку з психічним розладом та за рівнем життєдіяльності має обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку, що підтверджується висновком лікарської комісії медичного закладу. Також з 1998 року ОСОБА_2 звертається за медичною допомогою до лікаря-психіатра КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» щодо психічного розладу та визнаний інвалідом з цього приводу.

Він здійснює постійним догляд за батьком його дружини, оскільки дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доглядає малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно хворіє та потребує домашнього догляду. Враховуючи психічний стан ОСОБА_2 , він для задоволення всіх природніх потреб потребує сторонньої допомоги з необхідною для цього фізичною силою, щоб була можливість підійняти його, одягнути, купати, що не в змозі зробити його дочка, тому він повністю доглядає за батьком дружини.

ОСОБА_2 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не може адекватно сприймати навколишній світ і самостійно забезпечувати свою життєдіяльність, потребує постійного стороннього догляду, безпорадний в побуті, забуває де він знаходиться та який зараз час. Також ОСОБА_2 страждає на епілепсію, що є хронічним розладом мозкової діяльності з нападами, що повторюються.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним;

встановити над ОСОБА_2 опіку і призначити його опікуном над ОСОБА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в оскаржуваній частині, заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатним.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Встановлено строк дії рішення суду два роки з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з 1998 року звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» з приводу психічного розладу та визнаний інвалідом І-А групи. Крім того, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 205 від 17 липня 2024 року ОСОБА_2 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді деменції складного генезу (судинного травматичного) з вираженою емоційно-вольовою нестійкістю. За своїм психічним станом ОСОБА_2 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, ОСОБА_2 слід визнати недієздатним та встановити над ним опіку.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Водночас подання органу опіки та піклування, на підставі якого призначається опікун, має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення у справі не має пріоритетного значення та може бути врахований на розсуд суду. Станом на сьогоднішній день саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном.

Встановлено, що особа, яка визнається недієздатною, крім заявника, який є військовозобов`язаним, має дружину та дочку. Судом не встановлено будь-яких перешкод для виконання ними опікунських обов`язків. Зокрема, перебування дружини недієздатного за кордоном не є перешкодою для виконання обов`язку, передбаченого СК України щодо опіки над хворим чоловіком, а також виконання таких функцій її дочкою. Посилання на здійснення останньою догляду за дитиною не звільняє її від обов`язку від догляду за хворим батьком. Не є перешкодою для цього дитячі хвороби дитини. Отже, подане Управлінням охорони здоров`я Луцької міської ради подання про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним батьком його дружини не містить належної мотивації, а саме, чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном, а не іншу особу ? його дружину чи дочку. Крім того, умови існування в державі можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з росією.

За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині призначення заявника опікуном над недієздатним батьком його дружини ОСОБА_2 , а подання органу опіки та піклування щодо можливості призначення його опікуном оцінює як таке, що винесено передчасно, без повного дослідження всіх обставин щодо цього, та ґрунтується виключно на відомостях, отриманих від заявника.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд здійснює перегляд справи лише в частині вимог заяви ОСОБА_1 , які не були задоволені судом.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що подання органу опіки та піклування не містить обґрунтованих висновків про те, чому саме його, а не іншу особу, необхідно призначити опікуном, при наявності у недієздатного інших близьких родичів, які могли б виконувати обов`язки опікуна.

Аргументи учасників справи

24 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Новіцька І. Л. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вказані у постанові апеляційного суду рішення Верховного Суду абсолютно не відображають аргументації відмови у задоволенні вимог заявника у цій справі, так як докази наявності особистих приязних взаємин між заявником та недієздатною особою, а також подання органу опіки і піклування щодо доцільності призначення саме заявника наявні в матеріалах справи та дослідженні судом першої інстанції.

Апеляційний суд фактично робить висновок щодо переваги обов`язку оборони країни (заявник має бронь та не мобілізований) над обов`язком здійснювати догляд за недієздатною особою (приватний інтерес), що суперечить наявній практиці Верховного Суду. Так, наприклад, у постанові Верховного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 зазначено, що сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою. Вказаний висновок не було враховано апеляційним судом.

Суди створюють непропорційне обмеження конституційних прав громадян, незважаючи на те, що воєнний стан не скасовує конституційні права громадян і Україна продовжує залишатися правовою державою, де права людини є найвищою цінністю. Cуди фактично обмежують право заявника бути опікуном, з огляду на воєнний стан у країні та його конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності, однак абсолютно не враховують інтереси особи, яка потребує постійного догляду та ще більше погіршують її становище. Тривалість воєнного стану створює нову реальність, де держава має забезпечити повноцінне функціонування інституту опіки, а безстрокове обмеження права на встановлення опіки порушує баланс інтересів, оскільки воєнний стан став довготривалим явищем. Лише стаття 64 Конституції України чітко визначає перелік прав, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, однак право на опіку та захист сімейних прав не входить до цього переліку. Конституційний Суд неодноразово наголошував, що обмеження прав має бути пропорційним та не порушувати їх сутнісний зміст. Законодавство не містить обмежень щодо призначення опікунами недієздатних осіб військовозобов`язаних громадян як у мирний час, так і під час дії особливого режиму воєнного стану. Тому наявність воєнного стану не може бути автоматичною підставою для відмови у призначенні опікуном особи, яка фактично здатна та готова здійснювати опіку. Такий підхід призводить до порушення прав як особи, яка потребує опіки, так і особи, яка готова цю опіку здійснювати.

Судами не наведено підстави, що унеможливлюють визначити заявника опікуном та виконувати ним свій конституційний обов`язок із захисту територіальної цілісності держави за необхідності, оскільки жодних конфліктів між приватним та суспільним інтересом немає. До того ж судами не взято до уваги той факт, що залишення недієздатної особи без опікуна суттєво погіршує її становище та призводить до критичних наслідків: втрата цивільної дієздатності та відсутність законного представника; неможливість самостійно вчиняти будь-які правочини та захищати свої права й інтереси в суді; неспроможність розпоряджатися своїм майном та доходами; перебування у правовому вакуумі без можливості реалізації базових прав. Визнання особи недієздатною та призначення опікуна мають відбуватися максимально синхронізовано для уникнення періоду правової незахищеності особи.

Суди не надали належної правової оцінки поданню органу опіки і піклування про призначення опікуном, хоча з його змісту вбачається, що орган опіки і піклування ретельно перевірив відповідність особи заявника вимогам, яким має відповідати майбутній опікун, та встановив, що заявник є зятем недієздатного, проживає разом з ним в одній квартирі, не перебуває на лікуванні та під диспансерним обліком у лікаря нарколога чи психіатра, не притягувався до кримінальної відповідальності, в розшуку не перебуває, тому за станом здоров`я може бути опікуном. Більше того, було встановлено, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались стійкі дружні стосунки. Тому суди поверхнево оцінили подання та не навели перелік фактів, за яких подання буде вважатись обґрунтованим.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20, від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23).

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року заяву Департаменту соціальної політики Луцької міської радипро заміну заінтересованої особи у справі на її правонаступника задоволено. Залучено Департамент соціальної політики Луцької міської ради до участі у справі як правонаступника Управління охорони здоров`я Луцької міської ради. Справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25).

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2026 року касаційне провадження у справі поновлено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2024 року в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним до суду апеляційної інстанції не оскаржувалось, тому в цій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 ,1952 року народження, з 1998 року звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» з приводу психічного розладу та визнаний інвалідом І-А групи з цього приводу, що підтверджується довідкою, виданої 23 лютого 2024 року КП «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька».

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 205 від 17 липня 2024 року ОСОБА_2 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді деменції складного генезу (судинного травматичного) з вираженою емоційно-вольовою нестійкістю. За своїм психічним станом ОСОБА_2 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Родинні відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_5 та її батьком ОСОБА_2 підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження дружини заявника ОСОБА_6 ( ОСОБА_3 ) серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а фактично проживає з дружиною ОСОБА_3 спільно за однією адресою з ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та пов`язаний з ними спільним побутом, що підтверджено актом встановлення факту здійснення догляду № 35 від 17 липня 2023 року.

06 травня 2024 року Управління охорони здоров`я Луцької міської ради подало суду подання органу опіки та піклування про призначення опікуна, в якому просить призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 , який визнано судом недієздатним, має дружину та дочку. Подання Управління охорони здоров`я Луцької міської ради про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним батьком його дружини не містить належної мотивації, чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном, а не його близьких родичів, ? дружину чи дочку.

Малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, має право на опіку або піклування (стаття 292 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

У частині першій статті 60 ЦК України передбачено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування (стаття 64 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20 та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, на які є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23, на яку посилається заявник, вказано:

«при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Тому за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи суд зобов`язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування.

Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що при внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2026 року у справі № 199/11073/24 вказано, що «суд апеляційної інстанції вірно вказав, що конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України має перевагу над бажанням заявника бути опікуном недієздатної особи за обставин наявності в останнього інших членів сім`ї, які також можуть бути опікунами. Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши частину четверту статті 63 ЦК України, яка приписує ураховувати можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника, частину першу статті 67 ЦК України, яка зобов`язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатного ОСОБА_2, керуючись насамперед інтересами недієздатного ОСОБА_2».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24 (провадження

№ 61-9539сво25) зроблені такі висновки:

«статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником. За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною. У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала його на зло; негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав. Аргументи заявника про те, що у зв`язку з відмовою в задоволенні заяви про призначення опікуна обов`язки опікуна ні на кого не покладено, є безпідставними, оскільки відмова в задоволенні таких вимог не позбавляє орган опіки та піклування обов`язку вирішити питання опіки над недієздатним ОСОБА_2 відповідно до законодавства».

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частини перша - третя статті 294 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша-друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

У справі, що переглядається:

при зверненні з заявою про визнання особи недієздатною та призначення опікуна ОСОБА_1 посилався на те, що наявні підстави для визнання його тестя ОСОБА_2 недієздатним, він потребує постійного догляду, який позивач йому надає, що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду № 35 від 17 липня 2023 року. Дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не має можливості забезпечити догляд за батьком, оскільки здійснює догляд за сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який відповідно до довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді № 212 від 09 лютого 2024 року потребує домашнього догляду;

рішенням суду першої інстанції заяву ОСОБА_1 задоволено в частині вимоги про визнання ОСОБА_2 недієздатним. В цій частині рішення суду не оскаржується;

суди встановили, що 06 травня 2024 року Управління охорони здоров`я Луцької міської ради надало подання органу опіки та піклування про призначення опікуна, в якому просить призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 проживає з дружиною ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та пов`язаний з ними спільним побутом, що підтверджено актом встановлення факту здійснення догляду № 35 від 17 липня 2023 року;

відмовляючи у задоволенні заяви в частині призначення ОСОБА_7 опікуном ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав, що подання органу опіки та піклування необґрунтоване, а саме не містить належної мотивації, чому саме ОСОБА_7 необхідно призначити опікуном, а не його дружину чи дочку. Відхилив доводи заявника щодо наявності перешкод для виконання ними опікунських обов`язків, оскільки перебування дружини недієздатного за кордоном не є перешкодою для виконання обов`язку, передбаченого СК України, щодо опіки над хворим чоловіком, а посилання на здійснення його дочкою догляду за дитиною не звільняє її від обов`язку від догляду за хворим батьком. Врахував, що умови існування в державі можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно з огляду на перебування України в стані війни з росією;

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що 25 травня 2017 року дружині недієздатного видано дозвіл на постійне проживання в Італії, де вона проживає досі та не має наміру повертатись, а також не має бажання бути опікуном, так як довгий час проживає за межами України. ОСОБА_3 (дочка) не зможе надавати допомогу в необхідному обсязі та здійснює догляд за малолітнім сином, який має потребу в домашньому догляді, а він працює дистанційно, виявив бажання бути опікуном, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;

аналіз матеріалів справи свідчить, що до суду першої інстанції, крім іншого, було надано: довідку № 212 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 09 лютого 2024 року (а. с. 24); наказ ТОВ «Берта-Північ» від 30 квітня 2024 року № 49-1-к «Про запровадження дистанційної роботи» (а. с. 60); копії ідентифікаційної картки, дозволу на проживання в Італії, видані ОСОБА_8 (дружині ОСОБА_2 ) (а. с. 61-64); копії витягу з «Резерв+» щодо військового обліку ОСОБА_1 та наявності підстав для відстрочки від проходження військової служби (а. с. 97);

переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, апеляційний суд зазначеним аргументам заявника належної оцінки не надав, не врахував, що подання органу опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка, і у таких справах потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, досліджувати дійсність намірів особи як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун,уникаючи можливих зловживань в цьому питанні заявником. Апеляційний суд не перевірив та не зробив висновку про можливість і доцільність призначення опікуном саме інших осіб, а не заявника. Водночас сам по собі факт звернення з такою заявою особи чоловічої статі призовного віку згідно із законодавством України не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення її опікуном.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду