ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-4513/11

1. У жовтні 2024 року боржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Скарга обґрунтована так:

- 23 лютого 2012 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 13 червня 2012 року, у справі № 2/1622/1485/2012 стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь

ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором в сумі

27 288,57 дол. США, відсотками в сумі 2 137,71 дол. США, що загалом в гривневому еквіваленті на день розгляду справи в суді становить

235 030,64 грн;

- ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 червня 2012 року в частині стягнення відсотків за кредитом, штрафів та пені і в цій частині направлено справу на новий розгляд; інша частина рішення про стягнення основної суми боргу набрала законної сили;

- отже, рішення Октябрського районного суду м. Полтави в частині стягнення 27 288,57 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день розгляду справи становило 218 032,95 грн набрало законної сили 24 жовтня 2012 року;

- 12 вересня 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист зі стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суми боргу;

- 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1;

- у зв`язку з тим, що у виконавчому листі від 12 вересня 2013 року резолютивна частина рішення суду була вказана не в повному обсязі, що впливало на його виконання та значно збільшувало боргові зобов`язання перед стягувачем, боржник звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа № 2/1622/1485/2012 від 12 вересня 2013 року таким, що не підлягає виконанню;

- 16 травня 2017 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 2-4513/11 виконавчий лист від 12 вересня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню;

- 26 липня 2017 року апеляційний суд Полтавської області рішення суду першої інстанції у справі № 2-4513/11 скасував, постановивши ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; роз`яснив про необхідність звернення із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі;

- Октябрський районний суд м. Полтави ухвалою від 12 січня 2018 року у справі № 2-4513/11 задовольнив заяву боржника про виправлення помилки у виконавчому листі шляхом внесення змін у резолютивну частину виконавчого листа та викладення її в такій редакції: «Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27 288,57 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день розгляду справи в суді становить

218 032,95 грн»;

- після цього, виконавчий лист від 12 вересня 2013 року перебував на примусовому виконанні державного виконавця ВП № НОМЕР_2;

- 03 жовтня 2024 року після ознайомлення з матеріалами ВП № НОМЕР_3 стало відомо, що 18 квітня 2024 року державний виконавець повернув виконавчий лист від 12 вересня 2013 року стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження»);

- 24 травня 2024 року АТ «Мегабанк» звернулося до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 12 вересня 2013 року, в результаті чого постановою від 28 травня 2024 року відкрито виконавче провадження;

- 28 травня 2024 року приватний виконавець виніс постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (600 грн); про стягнення з боржника основної винагороди (16 973,42 грн); про арешт коштів боржника;

- АТ «Мегабанк» подало приватному виконавцю виконавчий лист від 12 вересня 2013 року без врахування виправлених помилок згідно ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 12 січня 2018 року у справі

№ 2-4513/11, де була визначена сума коштів в гривні;

- приватний виконавець вказані обставини не перевірив, внаслідок чого вніс до постанови про відкриття виконавчого провадження відомості, які не відповідають резолютивній частині рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий лист, вказана у постанові про відкриття виконавчого провадження сума заборгованості не доведена і визначена виключно на підставі заяви представника стягувача, не узгоджується з судовим рішенням, боржнику на її запит було повідомлено банком про відсутність заборгованості на сьогодні;

- під час прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не звернув увагу на статус стягувача АТ «Мегабанк» щодо якого з 21 липня 2022 року розпочато процедуру ліквідації банку, тому на підставі пункту 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був повернути виконавчий лист від 12 вересня 2013 року без прийняття до виконання;

- постанова від 28 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження»та має бути скасована;

- постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 травня

2024 року ОСОБА_1 не отримувала, що підтверджується інформацією з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3, в яких відсутні докази направлення такої постанови приватним виконавцем боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, дізналась лише після того, як представник ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження 03 жовтня 2024 року, тому з цієї дати маєобчислюватись десятиденний строк, передбачений частиною першою статті 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) на подання скарги.

3. Враховуючи викладене, просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника.

4. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, відмовлено у задоволенні скарги.

5. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приватний виконавець під час відкриття виконавчого провадження діяв відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», тому постанови про відкриття виконавчого провадження та відповідно як похідні постанови про розмір мінімальних витрат, про стягнення з боржника основної винагороди та про арешт коштів боржника є законними та скасуванню не підлягають.

6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог скарги.

7. Касаційна скарга мотивована таким:

- виконавчий лист, який був поданий приватному виконавцю, не відповідає пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ньому зазначена інформація, яка є відмінною від резолютивної частини судового рішення, зокрема відсутні відомості про внесені виправлення помилки у виконавчому листі ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 січня 2018 року, що значно збільшує розмір стягуваної заборгованості;

- суди не звернули увагу, що приватним виконавцем не були перевірені вказані обставини, і внаслідок цього незаконно були винесені оскаржені постанови;

- приватний виконавець повинен бути повернути такий виконавчий лист без виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»;

- суди мали врахувати, що АТ «Мегабанк» з липня 2022 року перебуває в процесі ліквідації, тому виконавець на підставі пункту 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» мав повернути стягувачу виконавчий документ без його прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення останнього;

- відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції неправильно застосував пункт 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», зробивши висновок, що виконавче провадження відкрите за рішенням Фонду гарантування вкладів, а не самим АТ «Мегабанк»;

- також суд першої інстанції підмінив законодавця, вказавши що пункт 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» стосується випадків коли банк виступає боржником, але такі висновки суперечать змісту такої норми, в якій не вказано, що банк має бути саме в статусі боржника;

- відсутній висновок щодо застосування пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» разом із пунктом 6 частини четвертої статті 4 цього ж Закону, щодо повернення виконавчого документа без виконання у випадку пред`явлення виконавчого листа в якому зазначена попередня редакція резолютивної частини судового рішення до внесення змін до такої на підставі ухвали суду.

IV. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. 15 серпня 2025 року приватний виконавець, в інтересах якого діє адвокат Гнида Ф. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну залишити без задоволення, вказавши такі мотиви:

- керуючись нормами Закону України «Про виконавче провадження» та отримавши від стягувача заяву про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа, ним було правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 травня 2024 року, а також й подальші постанови, які передбачені нормами цього Закону;

- у приватного виконавця підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та невиконання рішення суду у розмінні статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не було;

- у приватного виконавця відсутні порушення щодо неврахування виправлених помилок згідно ухвали суду, якою був визначений гривневий еквівалент, оскільки приватний виконавець при відкритті провадження керувався виключно нормами чинного законодавства України та наданими до виконання стягувачем оригіналами документів, сума до стягнення не змінювалася, дані обставини не вплинули на хід виконання та на збільшення боргових зобов`язань боржника; при відкритті виконавчого провадження приватним виконавцем було зазначено, що згідно заяви стягувача, сума, що підлягає стягненню становить 169 734,24 грн; приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження перевірено виконавчий документ (оригінал), заяву про відкриття виконавчого провадження;

- твердження в касаційній скарзі про те, що виконавець повинен був повернути виконавчий лист без виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковими, оскільки неврахування приватним виконавцем на стадії відкриття виконавчого провадження ухвали суду про внесення виправлень до виконавчого листа, якої до заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачем долучено не було, не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця.

9. 09 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Михайловин Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

10. Ухвалою від 29 липня 2025 року відкрито касаційне провадження.

11. 27 серпня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

12. Ухвалою від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

13. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

VI. Встановлені судами обставини

14. Рішенням 23 лютого 2012 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 13 червня 2012 року, у справі № 2/1622/1485/2012 стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27 288,57 дол. США, відсотками в сумі 2 137,71 дол. США, що загалом в гривневому еквіваленті на день розгляду справи в суді становить 235 030,64 грн.

15. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 червня 2012 року в частині стягнення відсотків за кредитом, штрафів та пені і в цій частині направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

16. 12 вересня 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист із стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суми боргу.

17. 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

18. 16 травня 2017 року ухвалою Октябрського районного суду Полтавської області у справі № 2-4513/11 виконавчий лист від 12 вересня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

19. 26 липня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області судове рішення суду першої інстанції у справі № 2-4513/11 скасував, постановивши ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Роз`яснив про необхідність звернення із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі.

20. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 січня 2018 року у справі № 2-4513/11 задоволено заяву боржника про виправлення помилки у виконавчому листі шляхом внесення змін у резолютивну частину виконавчого листа та викладення її в такій редакції: «Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27 288,57 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день розгляду справи в суді становить 218 032,95 грн».

21. Далі виконавчий лист № 2/1622/1485 від 23 лютого 2012 року перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП № НОМЕР_2).

22. З відкритих джерел відомо, що 02 червня 2022 року Правлінням Національного Банку України прийнято рішення № 261-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «Мегабанк» до категорії неплатоспроможних».

23. 02 червня 2022 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 383 «Про запровадження в АТ «Мегабанк» тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (копія рішення додається), згідно з яким в АТ «Мегабанк» запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Мегабанк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження тимчасової адміністрації управління раннього реагування департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків - Штогріній І. В.

24. Правлінням Національного Банку України прийнято рішення від 21 липня 2022 року № 362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію

АТ «Мегабанк», на підставі якого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21 липня 2022 року № 506 «Про початок процедури ліквідації АТ «Мегабанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Мегабанк» з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Мегабанк» провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій І. В. строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року, включно.

25. Постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

Благадирем Д. Г. від 18 квітня 2024 року виконавчий лист про стягнення з боржника на користь ПАТ «Мегабанк» боргу у сумі 218 117,54 грн солідарно повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

26. 28 травня 2024 року до приватного виконавця надійшла заява представника АТ «Мегабанк» Савчука О. Г., який діяв за довіреністю від

АТ «Мегабанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Мегабанк» Білої І. В., про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, до якого додано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 квітня 2024 року

ВП № НОМЕР_2 та виконавчий лист із відміткою державного виконавця про повернення виконавчого листа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», борг 169 734,24 грн.

27. 28 травня 2024 року приватним виконавцем прийнято постанови: про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 12 вересня

2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 27 288,57 дол. США (згідно заяви стягувача, сума, що підлягає стягненню становить 169 734,24 грн); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження за виконавчим листом від 12 вересня 2013 року по справі № 2/1622/1485/2012 у розмірі 600 грн; про стягнення з боржника основної винагороди за виконавчим листом від 12 вересня 2013 року у справі № 2/1622/1485/2012 у розмірі 16 973,42 грн.

28. 02 серпня 2024 року приватним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1

29. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК), Верховний Суд зазначає таке.

30. Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо незгоди боржника з діями приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та, як наслідок, постановленняпостанов про розмір мінімальних витрат, про стягнення з боржника основної винагороди та про арешт коштів боржника

(див. пункти 2-3).

31. У цій справі для захисту своїх прав ОСОБА_1 заявила такі вимоги (див. пункт 3):

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника.

Щодо вимог про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника

32. Верховний Суд наголошує, що стаття 129 Конституції України передбачає, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

33. Особливості примусового виконання судових рішень визначені Законом України «Про виконавче провадження».

34. У пункті 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.

35. Відповідно до статті 447 ЦПК, частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.

36. Права та обов`язки виконавців визначено в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

37. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

38. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

39. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

40. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження».

41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

42. Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документа, і виключно невідповідність виконавчого листа вказаним вимогам є підставою для його повернення стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення

43. Судами встановлено, що на виконання до приватного виконавця надійшов виконавчий лист № 2/1622/1485, виданий Октябрським районним судом м. Полтави 23 лютого 2012 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 27 288,57 дол. США із відміткою державного виконавця про повернення виконавчого листа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», де вказано борг 169 734, 24 грн, який відповідав вимогам, передбаченим частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

44. Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця в цій частині, оскільки на момент вирішення питання про відкриття виконавчого провадження положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості, повноважень та обов`язку виконавця при вирішенні питання про прийняття виконавчого документа до виконання здійснювати перевірку інших даних, крім зазначених у статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, відповідності виконавчого листа резолютивній частині рішення суду та повертати виконавчий документ без виконання з цих підстав. Неврахування приватним виконавцем на стадії відкриття виконавчого провадження ухвали суду про внесення виправлень до виконавчого листа, якої до заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачем долучено не було, не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця.

Таким чином, приватний виконавець під час відкриття виконавчого провадження діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадежння», тому постанова про відкриття виконавчого провадження та відповідно як похідна постанова про арешт коштів боржника за виконавчим листом є законними та скасуванню не підлягають.

Тому в цій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

45. З огляду на викладене узагальнені доводи касаційної скарги про порушення приватним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження підлягають відхиленню.

46. Посилання в касаційній скарзі на те, що виконавчий лист, який був поданий приватному виконавцю, не відповідає пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ньому зазначена інформація, яка є відмінною від резолютивної частини судового рішення, зокрема відсутні відомості про внесені виправлення помилки у виконавчому листі ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 січня 2018 року, є безпідставними, оскільки до заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачем таку ухвалу долучено не було, а до повноважень виконавця її витребування, як і перевірка цих обставин, не входить. Крім того, сторона виконавчого провадження не позбавлена можливості надати приватному виконавцю ухвалу суду про виправлення помилки, в результаті чого такі виправлення можуть бути враховані на стадії виконання виконавчого листа.

47. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що

АТ «Мегабанк» з липня 2022 року перебуває в процесі ліквідації, тому виконавець на підставі пункту 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» мав повернути стягувачу виконавчий документ без його прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення останнього, апеляційний суд обґрунтовано виходив з такого.

Пунктами 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Крім того, відповідно до пункту 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Згідно з пунктами 4, 19 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 4 і 19 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вищевикладене в сукупності свідчить про те, що у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню.

Разом з тим, Верховний Суд виснував, що законодавчі норми пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4, пункту 11 частини першої статті 37, пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо неможливості здійснення виконавчого провадження та закінчення виконавчого провадження стосуються банку, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, і він є боржником у виконавчому провадженні, щоб не допустити порушення, у тому числі, черговості задоволення вимог кредиторів, визначених у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (див. постанови Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 924/92/20, від 19 березня 2025 року у справі № 712/11422/17).

Також у постановах від 18 квітня 2018 року, від 28 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. На Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, а також збереження та/або акумулювання коштів Фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/11445/15).

48. У цій справі встановлено, що виконавчий документ та заява про відкриття виконавчого провадження подані представником стягувача з урахуванням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки документи виконавчого провадження подано адвокатом Савчуком О. Г. на підставі довіреності № 10 підписаної Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Мегабанк» Білою І. В., яка діє від імені банку як уповноважена особа на ліквідацію банку на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 506 від 21 липня 2022 року «Про початок процедури ліквідації АТ «Мегабанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

49. Отже, враховуючи статус стягувача АТ «Мегабанк» у виконавчому провадженні, що перебуває у процесі ліквідації, а також повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень пункту 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

50. З огляду на викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

51. Посилання відповідача як на підставу касаційного оскарження на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» разом із пунктом 6 частини четвертої статті 4 цього ж Закону щодо повернення виконавчого документа без виконання у випадку пред`явлення виконавчого листа, в якому зазначена попередня редакція резолютивної частини судового рішення, до внесення змін до такої на підставі ухвали суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки спір у цій справі не стосується тлумачення вказаних норм, а зводиться до визначення обсягу повноважень приватного виконавця під час вирішення питання про прийняття виконавчого листа до виконання.

Щодо вимог про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди

52. Верховний Суд наголошує, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).

53. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

54. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

55. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

56. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21).

57. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17).

58. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

59. У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

60. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства

(див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня

2022 року у справі № 183/4196/21).

61. Разом з тим, пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.

62. Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

63. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

64. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

65. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

66. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні

(див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня

2020 року у справі № 754/2223/15-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 229/1026/21).

67. Судами встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує правомірність дій приватного виконавця при винесенні ним постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди, що полягала у неправильному застосуванні виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження».

68. Таким чином, предметом оскарження у цій справі є саме постанови приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадженнята стягнення з боржника основної винагороди.

69. У цій справі суди не врахували, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадженнята стягнення з боржника основної винагороди,прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

70. Отже, спір в частині оскарження цих постанов приватного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

71. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні цих вимог, а тому судові рішення в цій частині належить скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.

72. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК).

73. Верховний Суд частково погоджується із доводами касаційної скарги, які, дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального та процесуального права.

74. За результатами розгляду касаційної скарги провадження у справі в частині вимог скарги про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагородинеобхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.

В іншій оскаржуваній частині вимог скарги про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника судові рішення слід залишити без змін. Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, що відповідатиме статтям 410, 414 ЦПК.

Із цих підстав, керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 410, 414, 415, 416, 419 ЦПК Верховний Суд