ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілих ОСОБА_7 ,
представника потерпілих ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12025030000000174, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою представника цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські дороги України» (далі - ТОВ «Європейські дороги України», Товариство) - адвоката ОСОБА_6 на вирок Горохівського районного суду Волинської області від 06 жовтня 2025 року та вирок Волинського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року щодо ОСОБА_9 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами попередніх інстанцій обставини
За вироком Горохівського районного суду Волинської області від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Цивільний позов КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди задоволено повністю. Ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на користь Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради на відшкодування матеріальної шкоди 67166,15 грн.
Цивільний позов ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до ТОВ «Європейські дороги України» задоволено частково, ухвалено стягнути з цього Товариства на відшкодування завданої моральної шкоди: на користь ОСОБА_10 - 500000 грн; на користь ОСОБА_11 - 500000 грн; на користь ОСОБА_12 - 500000 грн. Також ухвалено стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» витрати на правничу допомогу на користь: потерпілої ОСОБА_10 - 10000 грн; ОСОБА_11 - 10000 грн; ОСОБА_12 - 10000 грн.
Суд вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання, процесуальних витрат, накладеного на майно арешту, а також долю речових доказів.
За вироком суду, ОСОБА_9 02 березня 2025 року близько 07:40, керуючи автомобілем марки «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 80 км + 200 м дороги Н-17 сполученням Львів-Радехів-Луцьк, між селом Сільце та містом Горохів Луцького району Волинської області, зі сторони міста Львова в напрямку до міста Горохова Луцького району Волинської області, проявив безпечність, неуважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN LT35», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався в зустрічному напрямку.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) внаслідок поєднаної тупої травми, що супроводжувалась розтрощенням голови та грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, настала смерть водія автомобіля марки «VOLKSWAGEN LT35», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_13 . Крім цього, внаслідок заподіяної поєднаної тупої травми голови та грудної клітки з ушкодженнями внутрішніх органів настала смерть пасажирки вказаного транспортного засобу ОСОБА_14 . Також, заподіяно смерть пасажиру автомобіля марки «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 внаслідок поєднаної тупої травми голови, грудної клітки, живота, тазу та кінцівок, з ушкодженням внутрішніх органів.
Пасажир автомобіля марки «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
У прямому причинному зв`язку з виникненням даної ДТП і наслідками стало грубе порушення водієм ОСОБА_9 п. 2.3.б), п. 2.3.д), п. 10.1, п. 11.3, п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (з наступними змінами та доповненнями).
09 лютого 2026 року Волинський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд також змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 до ТОВ «Європейські дороги України» про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Суму відшкодування моральної шкоди зменшено до 300000 грн.
На підставі статей 120, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалив стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн кожному.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Представник цивільного відповідача ТОВ «Європейські дороги України» просить змінити оскаржені вироки місцевого та апеляційного судів в частині вирішення цивільного позову. Відмовити у задоволенні цивільного позову представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 до Товариства в частині відшкодування моральної шкоди.
Вважає оскаржені судові рішення в частині вирішення цивільного позову незаконними та необґрунтованими, винесеними з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
Вказує, що апеляційний суд хоч і виклав короткий зміст доводів цивільного відповідача, наведених в апеляційній скарзі, утім не розкрив їх суті та, задовольнивши скаргу частково, не зазначив мотивованих підстав, з яких визнав інші доводи необґрунтованими.
Не погоджується з рішенням суду про те, що в розумінні приписів ст. 1168 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільний позивач ОСОБА_10 має право на відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що місцевий суд помилково виходив із того, що ОСОБА_10 перебувала у шлюбі з потерпілим ОСОБА_10 і внаслідок його смерті їй спричинено моральну шкоду, оскільки суд належним чином не врахував факту розірвання шлюбу, не встановив наявності фактичних шлюбних відносин, не надав оцінки відсутності правового режиму подружжя, не з`ясував правових наслідків розірвання шлюбу. Цивільний позивач ОСОБА_10 , усвідомлюючи, що шлюб було припинено, не повідомила суду про цю істотну обставину, тим самим ввела суд в оману щодо свого статусу, що фактично є зловживанням процесуальними правами та призвело до безпідставного стягнення моральної шкоди з ТОВ «Європейські дороги України».
Не погоджується з висновками апеляційного суду про стягнення на користь ОСОБА_10 моральної шкоди через фактичне спільне проживання з ОСОБА_10 після розірвання шлюбу, оскільки вважає, що фактичне спільне проживання не є тотожним статусу чоловіка/дружини у розумінні ст. 1168 ЦК. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на розширеному тлумаченні вказаної норми без належного правового обґрунтування. Сам факт відсутності шлюбних відносин між потерпілою та загиблим підлягав окремій додатковій оцінці судами, оскільки ці обставини мають істотне значення та безпосередньо впливають на рішення про стягнення моральної шкоди, однак такі факти не були враховані судами попередніх інстанцій.
Вважає, що розмір моральної шкоди, заявлений цивільними позивачами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 є істотно завищеним та не підтвердженим належними доказами, ґрунтується лише на суб`єктивних судженнях. Судами попередніх інстанцій не враховано, що матеріали справи не містять належного документального підтвердження кожної обставини, на яку посилаються позивачі у позовній заяві. Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не врахував, що матеріали справи не містять медичних або психологічних висновків щодо психоемоційного стану позивачів. У матеріалах справи відсутні висновки лікарів-психіатрів чи психологів; свідчення про звернення до медичних установ у зв`язку з перенесеним емоційним стресом; висновки медико-соціальної експертизи; довідки про необхідність медикаментозного або психотерапевтичного лікування тощо.
Апеляційний суд, частково зменшивши суму одному з позивачів, не навів критеріїв такого зменшення, не сформулював методології визначення розміру відшкодування та не пояснив, чому саме така сума відповідає вимогам розумності та справедливості. Рішення апеляційного суду не містить жодного аналізу, чому саме 500000 грн та 300000 грн є розумним, справедливим і співмірним розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди. Вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги недоведеність того, що травми цивільного позивача ОСОБА_12 , на підтвердження яких суду надано медичні документи, призвели до довготривалих незворотних наслідків (інвалідності, втрати соціального статусу, тощо), що відсутні висновки психолога або психіатра щодо стійких психологічних розладів (наприклад, ПТСР, депресії). Відсутні дані про потребу постійного догляду або зміну способу життя.
У касаційній скарзі також наведено доводи про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не врахували, що на момент вчинення кримінального правопорушення засуджений ОСОБА_9 експлуатував автомобіль, застрахований відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-226125539 у ПрАТ «Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», за яким при настанні страхового випадку страхова компанія зобов`язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого та його майну. Отже, частина або повна сума шкоди має бути відшкодована страховою компанією, а не покладено її відшкодування на ТОВ «Європейські дороги України».
Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у залученні страховика до участі у справі, хоча оскарженим рішенням встановлено факт настання страхового випадку, розмір шкоди та обсяг відповідальності особи, цивільна відповідальність якої застрахована.
Представник цивільного відповідача не погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що потерпілий вправі звернутися безпосередньо до роботодавця незалежно від наявності договору страхування, а роботодавець у подальшому має право регресу, оскільки за усталеною практикою Верховного Суду у разі, якщо цивільна відповідальність особи застрахована, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхової суми покладається на страховика, а особа, відповідальність якої застрахована, відповідає лише в частині, що перевищує розмір страхової виплати. Проте суди попередніх інстанцій не встановили, чи здійснювалася страхова виплата, не визначили її розмір, не з`ясували, чи перевищує присуджена сума ліміт відповідальності страховика. З огляду на положення ст. 1194 ЦК та висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), апеляційний суд неправильно вирішив цивільні позови, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Від представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, де представник потерпілих просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни, на обґрунтування чого наводить мотиви стосовно спростування доводів касаційної скарги, а також заявляє клопотання, де просить стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 витрати на професійну правничу допомогу, понесені потерпілими у зв`язку з розглядом справи у Касаційному кримінальному суді, по 10500 грн кожному.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник цивільного відповідача просила задовольнити вимоги касаційної скарги та навела відповідне обґрунтування своїх вимог.
Прокурор та представники потерпілих - адвокати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заперечили проти задоволення вимог касаційної скарги та просили оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, правильність кваліфікації його дій, а також вид і розмір призначеного покарання у касаційній скарзі не оспорюються, отже суд касаційної інстанції не перевіряє їх обґрунтованість в цій частині.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо вирішення цивільних позовів в частині відшкодування моральної шкоди.
Оцінюючи наведені доводи, Верховний Суд зважає на наступне.
За приписами частин 1, 2 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками.
Згідно ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відхилення доводів представника цивільного відповідача, які також наведені у касаційній скарзі, про те, що потерпіла ОСОБА_10 , з огляду на положення ст. 1168 ЦК, не має права на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи.
Згідно з ч. 6 ст. 55 КПК якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Частиною 2 ст. 1168 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
При цьому, відповідно до частин 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року(справа № 216/3521/16) дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Оскільки ч.1 ст. 23 ЦК передбачає загальний спосіб захисту порушених цивільних прав та знаходиться у загальних положеннях ЦК, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення будь-яких її прав. Стаття 23 ЦК може прямо застосовуватися до будь-яких відносин.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду (далі - КЦС ВС) неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 виходив із того, що в контексті приписів ст. 1168 ЦК, ст. 23 ЦК є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Об`єднана палата КЦС ВС в постанові від 22 квітня 2024 року (справа № 279/1834/22, провадження № 51-1382сво23) дійшла висновку, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
З тих підстав, що за п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода повинна відшкодовуватися фізичній особі, яка її зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, необґрунтованим є правозастосування, яке обмежує коло суб`єктів, які мають право на відшкодування моральної шкоди, лише тими, про яких йдеться в ч. 2 ст. 1168 ЦК. З такого правозастосування Касаційний кримінальний суд Верховного Суду виходив в справі № 694/954/21 (провадження №51-3504км23).
ОСОБА_10 набула процесуальний статус потерпілої відповідно до вимог КПК і має належні підстави до використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Частиною 6 цієї ж статті встановлено, що у разі, коли внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, положення частин 1-3 ст. 55 КПК поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала відповідну заяву, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька з таких осіб.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькими родичами та членами сім`ї визнаються чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Частинами 2, 3 ст. 55 КПК встановлено, що права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Особа, визнана потерпілою в кримінальному провадженні, відповідно до приписів КПК набуває такого процесуального статусу протягом всього кримінального провадження і кримінальний процесуальний закон не містить підстав та порядку позбавлення такого процесуального статусу під час судового розгляду чи перегляду оскарженого вироку. Колегія суддів з цього питання слідує правозастосовній позиції Верховного Суду в постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18) і не вбачає підґрунтя до відступу від неї за обставин цього провадження.
До того ж, як встановив апеляційний суд, цивільний позивач - потерпіла ОСОБА_10 перебувала з померлим ОСОБА_10 в зареєстрованому шлюбі з 25 травня 1999 року до 21 січня 2022 року, який було розірвано заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 січня 2022 року. Разом із тим, після ухвалення рішення про розірвання шлюбу, фактичні шлюбні відносини між потерпілою ОСОБА_10 та загиблим ОСОБА_10 не припинилися, останні продовжували спільно проживати, вести спільний побут та мати взаємні права та обов`язки до дня смерті останнього. Вказані обставини доводяться відповідною довідкою ОСББ та платіжними інструкціями і Верховний Суд не вбачає порушення вимог кримінального процесуального закону щодо порядку розгляду цивільного позову стосовно встановлення вказаних обставин під час апеляційного перегляду.
В аспекті застосування приписів статей 55 КПК, 23 ЦК, 3 Сімейного кодексу України у їх взаємозв`язку із тими, що визначені в ст. 1168 ЦК, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що потерпіла ОСОБА_10 не має права на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, із якою вона спільно проживала, вела спільний побут та мали взаємні права та обов`язки до дня смерті останньої.
Колегія суддів також погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою доводам, які також наведені у касаційній скарзі, щодо відсутності підстав до залучення до участі у справі ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових обов`язків).
У матеріалах кримінального провадження наявні докази, що ОСОБА_9 працював у ТОВ «Європейські дороги України» на посаді водія, шкоду цивільним позивачам він заподіяв у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.
Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується роботодавцем, а не безпосередньо винним водієм.
Апеляційний суд доречно врахував висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18). Норми статей 1187 та 1172 ЦК дають підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відповідно до глави 82 ЦК розрізняються поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
На момент ДТП відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ТОВ «Європейські дороги України» була застрахована згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-226125539 у ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Відповідно до ч. 1 п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Як зазначено у п. 27.3 ст. 27 Закону Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г'" і "ґ'" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Цивільний позивач ОСОБА_10 у цивільному позові зазначала, що загальний розмір завданої їй моральної шкоди становить 1596000 грн, з яких 1500000 грн вона має намір стягнути із Цивільного відповідача, а 96000 грн - із страхової компанії, у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність водія винуватця у рамках Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди не включає у себе розмір страхового відшкодування, який цивільний позивач має намір отримати з страхової компанії винуватця у позасудовому порядку, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Цивільний позивач ОСОБА_11 у цивільному позові зазначав, що загальний розмір завданої йому моральної шкоди становить 1596000 грн, з яких 1500000 грн він має намір стягнути із Цивільного відповідача, а 96000 грн - із страхової компанії, у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність водія винуватця у рамках Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди не включає у себе розмір страхового відшкодування, який цивільний позивач має намір отримати із страхової компанії винуватця у позасудовому порядку, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
На дату ДТП (02 березня 2025 року) мінімальна заробітна плата становила 8000 грн. 8000 грн * 12 = 96 000 грн (розмір страхового відшкодування моральної шкоди).
Цивільний позивач ОСОБА_12 у цивільному позові зазначав, що вказаний ним розмір відшкодування моральної шкоди не включає у себе розмір страхового відшкодування, пов`язаного із: лікуванням потерпілого, тимчасовою втратою працездатності потерпілим, стійкою втратою працездатності потерпілим, моральною шкодою у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю згідно ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке цивільний позивач має намір отримати із страхової компанії винуватця у позасудовому порядку, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Посилався, що відповідно до ст. 26-1 Закону Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Отже, цивільні позивачі у цивільному позові вказували, що страхове відшкодування (моральну шкоду) мають намір отримати окремо із страхової компанії, в якій на момент ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність водія у позасудовому порядку, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що страховиком буде відшкодовано лише частину моральної шкоди, в той час розмір моральної шкоди, заподіяної цивільним позивачам в цілому, значно перевищує ліміт відповідальності страховика.
Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Враховуючи викладене, належим суб`єктом відшкодування моральної шкоди в тій частині, що перевищує розмір страхового відшкодування, є ТОВ «Європейські дороги України» як роботодавець водія ОСОБА_9 , який завдав шкоду під час виконання трудових обов`язків, що випливає з приписів статей 1172, 1187, 1194 ЦК.
З огляду на вищевикладені обставини, відсутні і підстави для залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», оскільки апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що цивільні позови заявлено з чітким розмежуванням страхової виплати та вимог про відшкодування шкоди з роботодавця.
Наведенів касаційній скарзі представника цивільного відповідача доводи про неправильне вирішення судом цивільного позову в частині визначення розміру завданої моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19).
Визначаючи розмір моральної шкоди, яку необхідно стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , суд першої інстанції взяв до уваги доводи цивільних позивачів, що завдана їм моральна шкода полягає у протиправній поведінці щодо члена їхньої сім`ї, у душевному болю та стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку із втратою близької людини, істотних негативних змінах в їхньому житті: пригнічений стан, втрата спокою, переживання, тривога, психоемоційні страждання, зміна звичного способу життя. Суд визнав обґрунтованими доводи ОСОБА_10 про те, що залишившись вдовою, вона вимушена надалі забезпечувати себе матеріально, та доводи сина про позбавлення його батьківської підтримки. Суд врахував обставини справи, а саме характер правопорушення, глибину душевних страждань кожного потерпілого, істотність змін у житті кожного з них. З огляду на непоправність для дружини та сина наслідків заподіяної їм втрати, їх тривалість для них, глибину душевних страждань кожного потерпілого, істотність змін у житті кожного з них, дійшов висновку про часткове задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди та присудження на їх користь по 500000 грн моральної шкоди кожному.
Апеляційний суд вмотивовано погодився з висновками місцевого суду щодо визначеного цивільним позивачам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розміру завданої моральної шкоди у сумі 500000 грн кожному, що на переконання суду з урахуванням глибини страждань, а також того, що негативні наслідки вчиненого обвинуваченим злочину мають незворотній характер, не може вважатися завищеним або надмірним.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яку необхідно стягнути з ТОВ «Європейські дороги України» на користь потерпілого ОСОБА_12 , місцевий суд врахував глибину фізичних і душевних страждань потерпілого внаслідок завданих травм, тривалість лікування, зміни в його повсякденному житті, наявність перешкод в реалізації його життєвих планів, погіршення здібностей потерпілого, неможливість потерпілого вести звичний спосіб життя, встановлення 3 групи інвалідності, втрату працездатності (06 жовтня 2025 року висновком ЛКК визнаний непрацездатним) та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 грн.
Апеляційний суд небезпідставно не погодився з висновками місцевого суду в цій частині та дійшов вмотивованого переконання, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог статей 23, 1167, 1168 ЦК та не врахував належним чином обставини, які мають істотне значення для визначення розміру відшкодування немайнової шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_12 , та не навів достатніх та переконливих мотивів прийнятого рішення.
Суд апеляційної інстанції, встановивши та в повній мірі врахувавши характер і обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий від злочину, характер немайнових втрат і стан його здоров`я, тяжкість вимушених змін у повсякденному житті останнього, та виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що визначена місцевим судом сума відшкодування за завдану йому моральну шкоду в розмірі 500000 грн не відповідає вищевказаним вимогам, а тому підлягає зменшенню до 300000 грн.
Доводи представника цивільного відповідача про неспівмірність розміру задоволених позовних вимог щодо моральної шкоди, спричиненої потерпілим через недоведеність такої шкоди висновками експертиз чи медичними документами в частині глибини та тривалості психічних розладів чи душевних страждань, не ґрунтуються на приписах ч. 3 ст. 23 ЦК, відповідно до яких саме судом визначається розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від визначених законом критеріїв, й таких критеріїв апеляційним судом дотримано, в повному обсязі враховано характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілих, ступінь вини засудженого. Розмір відшкодування визначено з дотриманням вимог розумності і справедливості.
Зважаючи на викладене, за оцінкою доводів касаційної скарги Верховний Суд не вбачає таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень.
Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогами статей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено належні мотиви та положення закону, якими керувався суд. Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків апеляційного суду та ставили під сумнів законність його вироку, представник цивільного відповідача у касаційній скарзі не навела, і таких обставин за результатами касаційного перегляду за доводами скарги не вбачається.
Розглянувши клопотання представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 про стягнення з ТОВ «Європейські дороги України» на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 понесених витрат у зв`язку з розглядом справи у Касаційному кримінальному суді на професійну правничу допомогу по 10500 грн на кожного, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат (п. 1 ч. 1ст. 118 КПК).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Проте, представник потерпілих не надав суду належних документів про рух коштів між потерпілими та їх представником, а тому відсутні підстави для стягнення з ТОВ «Європейські дороги України» на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 грн кожному, а тому, у задоволенні відповідного клопотання представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд