ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 240/18269/25

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому у повному обсязі індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та провести виплату донарахованих сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування абзаців 4- 6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 01 березня 2018 року до 18 лютого 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, доплату та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 18 лютого 2022 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4- 6 пункту 5 Порядку №1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;

- визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення під час розрахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 лютого 2022 року до 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2024 року до 01 червня 2024 року, передбаченої Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078, а також щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 19 лютого 2022 року до 31 грудня 2022 року, та з 01січня 2024 року до 01 червня 2024 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок, доплату та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 лютого до 31 грудня 2022 року, та з 01 січня до 01 червня 2024 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування індексації грошового забезпечення під час розрахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2024 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2024 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 грудня 2015 року до дня фактичної виплати;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 19 лютого 2022 року до дня фактичної виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 підготувати та надати позивачеві довідку щодо сум нарахованих та виплачених коштів, відповідно до рішення суду, за кожну складову доплати (індексації грошового забезпечення помісячно, грошової допомоги на оздоровлення по рокам, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань по рокам), а також суми компенсації втрати частини доходів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та надати ОСОБА_1 довідку щодо сум нарахованих та виплачених коштів, відповідно до рішення суду, за кожну складову доплати (індексації грошового забезпечення помісячно, грошової допомоги на оздоровлення по рокам, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань по рокам), а також суми компенсації втрати частини доходів.

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 липня 2025 року залишив позовну заяву без руху та встановив позивачеві семиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду окремої заяви відповідно до вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про поновлення строку звернення із вказанням обґрунтувань строку пропуску звернення до суду із цим позовом в частині позовних вимог з 19 липня 2022 року або уточненої позовної заяви.

Суд керувався тим, що позивача було звільнено з військової служби 01 червня 2024 року, однак позовну заяву він подав 17 липня 2025 року, пропустивши тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Суд також зазначив, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з`ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, однак ані під час проходження служби, ані після звільнення не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення.

На виконання ухвали суду позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що при звільненні з військової служби йому не було видано грошовий атестат та він не був обізнаний про склад і розмір свого грошового забезпечення. Інформацію про обсяг і характер виплачених сум він отримав від відповідача у червні 2025 року на своє звернення.

Ухвалою від 06 серпня 2025 року Житомирський окружний адміністративний суд визнав неповажними вказані у заяві від 10 липня 2025 року підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою та повернув позивачеві без розгляду позовну заяву в частині вимог:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 липня до 31 грудня 2022 року та з 01 січня до 01 червня 2024 року, передбаченої Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078, а також щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 19 липня до 31 грудня 2022 року та з 01 січня до 01 червня 2024 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок, доплату та виплату індексації грошового забезпечення за період з 19 липня до 31 грудня 2022 року та з 01 січня до 01 червня 2024 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Суд керувався тим, що в частині вимог за цей період позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, позаяк позивача виключено зі списків особового складу наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 червня 2024 року №117, у цьому наказі містилася інформація про виплати при звільненні, тобто, про всі складові розрахунку при виключенні зі складу Генерального штабу Збройних Сил України позивач міг дізнатися під час ознайомлення з відповідним наказом і оскаржити їх до суду протягом 3 місяців з дати виключення зі списків особового складу. Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 01 червня 2024 року, адже саме до цієї дати позивач отримував грошове забезпечення від Генерального штабу Збройних Сил України. Відтак, тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 01 вересня 2024 року. Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що наведені позивачем у заяві причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині вимог з 19 липня 2022 року не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами, а позивач не в повному обсязі вжив заходів на виконання ухвали суду від 24 липня 2025 року.

Іншою ухвалою від 06 серпня 2025 року Житомирський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі щодо решти позовних вимог.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2025 року залишив ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року про повернення позовної заяви в частині без змін.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві представник ІНФОРМАЦІЯ_1 просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року залишити без змін. Зазначив, що позивач дізнався про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні з військової служби 01 червня 2024 року, тобто з дня ознайомлення із наказом про виключення зі списків особового складу Генерального штабу Збройних Сил України, однак протягом майже одного року після цього не вживав жодних дій, щоб відновити своє, як він вважає, порушене право та звернувся до суду з цим позовом лише 17 липня 2025 року, тобто зі значним пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 16 грудня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників", який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: "Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у частині повернення позовної заяви в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня до 31 грудня 2022 року та з 01 січня до 01 червня 2024 року.

Суди попередніх інстанцій обчислення строку звернення позивача до суду у цій частині пов`язали з моментом прийняття наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 червня 2024 року №117, яким позивача виключено зі списків особового складу, оскільки саме до 01 червня 2024 року позивач отримував грошове забезпечення від Генерального штабу Збройних Сил України. Крім цього, в зазначеному наказі містилася інформація про виплати при звільненні.

На противагу таким висновкам позивач указав, що наказ від 01 червня 2024 року №117 про виключення його зі списків особового складу не містить інформації про складові його грошового забезпечення за спірний період, грошового атестата він не отримував та дізнався про розмір цих сум за спірний період в розрізі основних та додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі і індексації грошового забезпечення, з наданих відповідачем на його звернення відповідей від 05 червня 2025 року №305/2405 та №305/372, від 06 червня 2025 року №305/2414. Оскільки позов було подано в тримісячний строк з моменту отримання цієї інформації, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про повернення позову в частині вимог за період з 19 липня до 31 грудня 2022 року та з 01 січня до 01 червня 2024 року.

Вирішуючи поставлене перед судом касаційної інстанції питання, Верховний Суд звертає увагу, що позивач заявив вимоги про нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому в спірний період сум.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.

Висновок судів попередніх інстанцій про потребу обраховувати початок перебігу передбаченого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду від дня прийняття наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 червня 2024 року №117, яким позивача виключено зі списків особового складу, прямо суперечить позиції Судової палати, висловленій у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

Зокрема, в згаданій постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.

При цьому, у згаданій постанові Судова палата погодилася з позицією суду апеляційної інстанції, що набуття такої інформації може відбуватися в тому числі шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

У постанові від 24 червня 2026 року в справі № 200/4809/25 Верховний Суд вказував, зокрема, що пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: "Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця)".

На підставі аналізу цих норм Верховний Суд виснував, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Крім цього, в аспекті з`ясування значення грошового атестата в спірних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року в справі №520/25416/25 вказував, що грошовий атестат за своєю суттю підпадає під визначення "письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні" у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України.

Повертаючись до обставин справи, Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання щодо дати ознайомлення позивача про суми нарахованих та виплачених йому доходів при звільненні (зокрема, грошового атестата), при цьому, як самого факту так і дати його отримання, якщо це мало місце.

Отже, суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставини ознайомлення позивача до червня 2025 року (до отримання відповіді відповідача на звернення) із письмовим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, помилково пов`язавши момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав з днем прийняття наказу про звільнення позивача зі служби.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороди у спірний період є передчасними.

Верховний Суд поділяє позицію судів попередніх інстанцій про те, що процесуальна поведінка позивача має істотне значення при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду та поважність причин його пропуску, якщо це мало місце, зокрема, це стосується періоду від дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, до дня вчинення юридично значущих дій з метою звернення до суду (як-от, направлення відповідачеві запиту про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за час служби), що потребує судової оцінки в аспекті поважності підстав пропуску строку.

На цьому Верховний Суд акцентував увагу в уже згаданій постанові від 25 червня 2026 року в справі №520/25416/25, залишивши судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Однак першочергово нормативний зміст частини другої статті 233 КЗпП України вимагає чіткого встановлення моменту отримання "письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні".

Варто зауважити, що наказ, з датою прийняття якого суди попередніх інстанцій пов`язали початок перебігу строку звернення, визначає які суми мали бути нараховані та виплачені позивачеві, однак не доводить факту їх нарахування та виплати.

Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_2 за період з 19 липня 2022 року до 25 вересня 2024 року.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд