ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/1173/25

1.1. У березні 2025 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виноград-21" (далі - ТОВ "Виноград-21"), у якому просив витребувати з незаконного володіння ТОВ "Виноград-21" на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельні ділянки з кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 га, розташовані за адресою: пров. Дунаєва, 2-А, м. Одеса.

1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради обґрунтовані тим, що ТОВ "Виноград-21" перед придбанням земельних ділянок із кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 га мало можливість належним чином перевірити правовий режим цього майна, зокрема, наявність судових обмежень чи претензій інших осіб на ці земельні ділянки. При цьому, за доводами Прокурора, ТОВ "Виноград-21" не могло не знати про те, що майно є спірним, а земельні ділянки з кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 га з 2008 року були предметом численних судових спорів. Такі обставини, на думку Прокурора, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, як вважав Прокурор, ТОВ "Виноград-21" знало або, проявивши розумну обачність, мало знати про те, що спірне майно вибуло з володіння держави з порушенням вимог законодавства. При цьому, на думку Прокурора, розумна обачність набувача може проявлятися в дослідженні історії вибуття майна в попередніх власників хоча би за останні 3 роки, що є стандартною діловою практикою. З урахуванням наведеного Прокурор стверджував, що повернення спірного майна у власність територіальної громади є виправданим і не порушуватиме принципи законності та пропорційності втручання у право власності ТОВ "Виноград-21".

1.3. Разом із позовною заявою Прокурор подав до Господарського суду Одеської області заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: заборони ТОВ "Виноград-21" на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб спірних земельних ділянок; заборони Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальним органам вчиняти будь-які дії щодо спірних земельних ділянок, у тому числі щодо їх поділу, об`єднання; накладення арештів на земельні ділянки з кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 га.

1.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2025 у справі № 916/1173/25 задоволено заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

1.5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2025 прийнято позовну заяву Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1173/25, вирішено призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

1.6. 05.05.2025 до Господарського суду Одеської області від ТОВ "Виноград-21" надійшла заява про залишення позовної заяви Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради без руху. ТОВ "Виноград-21" у цій заяві з покликанням на положення частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України зазначало, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".

ТОВ "Виноград-21" також зазначало, що згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" положення цього Закону мають зворотну дію в часі у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

На думку ТОВ "Виноград-21", оскільки на день набрання чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" суд не ухвалив рішення в цій справі, то Прокурор повинен сплатити на депозитний рахунок суду вартість майна, визначену на підставі експертно-грошової оцінки земельних ділянок.

1.7. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 позовну заяву Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради залишено без руху на підставі частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України; встановлено Прокурору п`ятиденний строк із дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів щодо внесення на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Господарський суд першої інстанції, залишаючи без руху позовну заяву Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, виходив із того, що з урахуванням положень пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" ця справа за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ "Виноград-21" про витребування з незаконного володіння ТОВ "Виноград-21" на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельних ділянок може бути розглянута судом лише за умови внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду.

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2025 у справі № 916/1173/25 залишено без розгляду позов Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

2.2. Місцевий господарський суд, залишаючи без розгляду позов Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, виходив із того, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі № 916/1173/25 позовну заяву Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради було залишено без руху на підставі частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України із встановленням Прокурору п`ятиденного строку з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів щодо внесення на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. При цьому господарський суд першої інстанції встановив, що останнім днем п`ятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви було 03.06.2025. Однак, як зазначив господарський суд першої інстанції, станом на 10.06.2025 недоліки позовної заяви так і не були усунуті Прокурором. Оскільки Прокурор не подав доказів щодо виконання вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі № 916/1173/25 про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк, то місцевий господарський суд із покликанням на положення частини 13 статті 176, пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України виснував про наявність правових підстав для залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2025 у справі № 916/1173/25, а справу № 916/1173/25 передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

2.4. Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, виходив із того, що вимога частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку Прокурора додати до позову документи, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України) та не підлягає застосуванню до вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України). Однак, за висновком апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, помилково не звернув уваги на наведені обставини. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що обставини щодо добросовісності або недобросовісності набувача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. З огляду на неможливість перевірки добросовісності набувача земельних ділянок на стадії відкриття провадження у справі апеляційний господарський суд зазначив про помилковість вимоги місцевого господарського суду про надання доказів щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. При цьому апеляційний господарський суд виснував, що в разі якщо суд установить добросовісність набувача та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, то місцевий господарський суд із урахуванням зворотної дії в часі положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" має право відмовити в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів шляхом внесення на депозитний рахунок суду вартості земельних ділянок.

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі № 916/1173/25, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Виноград-21" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2025 у справі № 916/1173/25 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Виноград-21" зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статті 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд здійснив підміну поняття "віндикаційний позов" на поняття "позов про витребування майна від недобросовісного набувача". Тому, на думку ТОВ "Виноград-21", апеляційний господарський суд не дослідив ні межі захисту прав позивача, ні обов`язки Прокурора в разі пред`явлення позову згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що Прокурор, подавши позов, самостійно обрав спосіб захисту відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України та надалі не може заперечувати власні процесуальні дії. Скаржник стверджує, що з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України на стадії відкриття провадження у справі та/або перевірки виконання Прокурором імперативних вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України встановленню підлягає лише відповідність позовної заяви вимогам чинного законодавства.

За доводами ТОВ "Виноград-21", у разі встановлення виконання вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України (або відсутності підстав для їх виконання) дослідженню підлягає виключно предмет позову, а саме: чи подав Прокурор віндикаційний позов (про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України), чи негаторний позов (про зобов`язання недобросовісного володільця усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України). Водночас, як зазначає ТОВ "Виноград-21", зміст позову Прокурора свідчить про те, що він обґрунтований саме положеннями статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тобто Прокурор подав віндикаційний позов. Разом із тим, за доводами скаржника, віндикаційний позов відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України може бути поданий виключно до добросовісного набувача, оскільки приписи цієї статті не містять конструкції щодо витребування майна від недобросовісного набувача.

Крім того, ТОВ "Виноград-21" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.04.2018 у справі № 521/9076/16-ц, від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та в окремій ухвалі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 757/26182/14. При цьому скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд необґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, адже у справі № 127/8274/24 прокурор підтвердив подання саме негаторного позову.

ТОВ "Виноград-21" також наголошує на тому, що в судовому засіданні, яке відбулося 05.05.2026 в Південно-західному апеляційному господарському суді, взяла участь представниця Одеської міської ради в порядку самопредставництва - Асташенкова О. І. Однак, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд не дослідив того, чи є в Асташенкової О. І. повноваження представляти інтереси Одеської міської ради. Так, ТОВ "Виноград-21" стверджує, що станом на момент ухвалення апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови повноваження Одеської міської ради припинені, а повноваження органу місцевого самоврядування здійснюються Одеською міською військовою адміністрацією в межах, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану". За таких обставин скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, допустивши в судове засідання представницю без належних повноважень, порушив вимоги процесуального законодавства.

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Виноград-21" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Прокурор вважає необґрунтованими доводи ТОВ "Виноград-21" про те, що він подав віндикаційний позов відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України. Прокурор наголошує на тому, що він звернувся з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, оспорюючи добросовісність набувача. Щодо посилань у тексті позовної заяви на положення статті 388 Цивільного кодексу України, то Прокурор зазначає, що у випадку згадування цієї статті одночасно має місце покликання на висновки та цитати Верховного Суду, який ці норми Цивільного кодексу України застосовував у сукупності. Крім того, Прокурор стверджує, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" в частині умов і порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, адже Прокурор стверджує про недобросовісність ТОВ "Виноград-21".

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Місцевий господарський суд установив, що Прокурор не подав доказів щодо виконання вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі № 916/1173/25 про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк, тому виснував про наявність правових підстав для залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

4.4. Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, не погодився з висновками місцевого господарського суду. При цьому апеляційний господарський суд виснував, що вимога частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку Прокурора додати до позову документи, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України) та не підлягає застосуванню до вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

4.5. ТОВ "Виноград-21" не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою на постанову в цій справі.

4.6. Отже, предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

4.7. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Виноград-21" зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статті 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, ТОВ "Виноград-21" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.04.2018 у справі № 521/9076/16-ц, від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та в окремій ухвалі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 757/26182/14. При цьому скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд необґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, адже у справі № 127/8274/24 прокурор підтвердив подання саме негаторного позову.

ТОВ "Виноград-21" із покликанням на висновки Верховного Суду, викладені в зазначених постановах, стверджує, що апеляційний господарський суд здійснив підміну поняття "віндикаційний позов" на поняття "позов про витребування майна від недобросовісного набувача". Тому, на думку ТОВ "Виноград-21", апеляційний господарський суд не дослідив ні межі захисту прав позивача, ні обов`язки Прокурора в разі пред`явлення позову згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що Прокурор, подавши позов, самостійно обрав спосіб захисту відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України та надалі не може заперечувати власні процесуальні дії. Скаржник стверджує, що з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України на стадії відкриття провадження у справі та/або перевірки виконання Прокурором імперативних вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України встановленню підлягає лише відповідність позовної заяви вимогам чинного законодавства.

За доводами ТОВ "Виноград-21", у разі встановлення виконання вимог частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України (або відсутності підстав для їх виконання) дослідженню підлягає виключно предмет позову, а саме: чи подав Прокурор віндикаційний позов (про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України), чи негаторний позов (про зобов`язання недобросовісного володільця усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України). Водночас, як зазначає ТОВ "Виноград-21", зміст позову Прокурора свідчить про те, що він обґрунтований саме положеннями статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тобто Прокурор подав віндикаційний позов. Разом із тим, за доводами скаржника, віндикаційний позов відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України може бути поданий виключно до добросовісного набувача, оскільки приписи цієї статті не містять конструкції щодо витребування майна від недобросовісного набувача.

4.8. Верховний Суд зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.9. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ТОВ "Виноград-21", зазначає, що абзацом 1 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", який набрав чинності 09.04.2025, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до статей 164, 174 цього Кодексу.

Статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною 6 такого змісту:

"6. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Крім того, частину 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацом 3 такого змісту:

"Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму".

4.10. Верховний Суд також зазначає, що приписами Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" статтю 390 Цивільного кодексу доповнено частиною 5 такого змісту:

"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

4.11. Крім того, Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" назву статті 391 Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "Стаття 391. Захист права власності власника майна", та доповнено цю статтю частиною 2 такого змісту:

"2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".

4.12. Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що за результатами розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25.

4.13. Крім того, Верховний Суд зазначає, що в пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" вказано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

4.14. Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц викладено висновок про те, що власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

4.16. Водночас колегія суддів зазначає, що положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. Разом із тим у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21.

4.17. При цьому Верховний Суд зазначає, що у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 Цивільного кодексу України без застосування приписів частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема, на підставі частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 907/1136/25, від 24.06.2026 у справі № 922/813/21, від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 23.03.2026 у справі № 910/3027/24 (911/643/25), від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21.

4.18. Крім того, в постановах Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 09.03.2026 у справі № 904/5764/23 (911/114/22) викладено висновки, відповідно до яких обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений приписами частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України. Однак положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна в недобросовісного набувача вимоги частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не застосовуються.

4.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, що перевірка добросовісності набувача майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування / повернення майна.

4.20. Колегія суддів зазначає, що правовий висновок про добросовісність або недобросовісність особи висновок робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 11.03.2025 у справі № 914/1905/23.

4.21. Водночас апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради, встановив, що предметом позову Прокурора є витребування з незаконного володіння ТОВ "Виноград-21" на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради трьох земельних ділянок.

При цьому, як установив апеляційний господарський суд, позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради обґрунтовані тим, що ТОВ "Виноград-21" перед придбанням земельних ділянок із кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 га мало можливість належним чином перевірити правовий режим цього майна, зокрема, наявність судових обмежень чи претензій інших осіб на ці земельні ділянки. При цьому, за доводами Прокурора, ТОВ "Виноград-21" не могло не знати про те, що майно є спірним, а земельні ділянки з кадастровим номером 5110137500:41:004:0002 площею 0,2 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0003 площею 0,05 га, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0004 площею 0,05 були предметом численних судових спорів.

Такі обставини, на думку Прокурора, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, як вважав Прокурор, ТОВ "Виноград-21" знало або, проявивши розумну обачність, мало знати про те, що спірне майно вибуло з володіння держави з порушенням вимог законодавства. При цьому, на думку Прокурора, розумна обачність набувача може проявлятися в дослідженні історії вибуття майна в попередніх власників хоча би за останні 3 роки, що є стандартною діловою практикою. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд констатував, що Прокурор у позові заперечує добросовісність набувача земельних ділянок (ТОВ "Виноград-21").

4.22. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що вимога, передбачена частиною 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку Прокурора додати до позову документи, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.

4.23. Крім того, апеляційний господарський суд правильно зазначив, що в разі, якщо суд установить добросовісність набувача та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, то місцевий господарський суд із урахуванням зворотної дії в часі положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" має право відмовити в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів шляхом внесення на депозитний рахунок суду вартості земельних ділянок.

4.24. Колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Виноград-21", не спростовують висновків апеляційного господарського суду. При цьому твердження ТОВ "Виноград-21" про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статті 388 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими.

4.25. Верховний Суд також не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що Прокурор самостійно обрав спосіб захисту відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України та надалі не може заперечувати власні процесуальні дії, оскільки позов Прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради обґрунтований саме приписами статті 387 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник, зазначаючи про те, що в цьому випадку дослідженню підлягає виключно предмет позову, а саме: чи подав Прокурор віндикаційний позов (про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України), чи негаторний позов (про зобов`язання недобросовісного володільця усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України), помилково не врахував приписи статті 387 Цивільного кодексу України, зміст яких передбачає подання віндикаційного позову саме до недобросовісного набувача.

Водночас колегія суддів зазначає, що наведення в позові положень статті 388 Цивільного кодексу України зумовлено покликанням Прокурора на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тому, незважаючи на покликання Прокурора в позовній заяві на приписи статті 388 Цивільного кодексу України, його позиція у спірних правовідносинах зводиться до того, що спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради внаслідок недобросовісних дій ТОВ "Виноград-21". Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.03.2026 у справі № 906/233/25.

4.26. Крім того висновки, викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не суперечать загальним висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 521/9076/16-ц, на які покликається скаржник, про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

4.27. Колегія суддів, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, на яку покликається ТОВ "Виноград-21", не встановила висновків про те, що внесення позивачем вартості спірного майна на депозитний рахунок суду здійснюється в разі подання будь-якого позову, поданого відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України; при цьому в разі встановлення судом недобросовісності власника (як виключної обставини) внесені грошові кошти повертаються з депозитного рахунку позивачу. Натомість колегія суддів установила, що в цій постанові Верховного Суду викладено висновки про те, що положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача; разом із тим у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна в недобросовісного набувача приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню.

Водночас, як зазначалося, апеляційний господарський суд установив, що Прокурор у позові заперечує добросовісність набувача земельних ділянок (ТОВ "Виноград-21").

4.28. Крім того, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку покликається ТОВ "Виноград-21", викладено такі висновки:

"Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар".

4.29. Верховний Суд також установив, що в постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24 на яку покликається скаржник, викладено такі висновки:

"Оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувачів, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються".

4.30. Водночас колегія суддів, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, зазначає, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не суперечать висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, на які покликається скаржник.

4.31. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги покликання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених в окремій ухвалі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 757/26182/14, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.32. З урахуванням наведеного колегія суддів визнає необґрунтованими доводи ТОВ "Виноград-21" про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.04.2018 у справі № 521/9076/16-ц, від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та в окремій ухвалі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 757/26182/14.

4.33. ТОВ "Виноград-21" також наголошує на тому, що в судовому засіданні, яке відбулося 05.05.2026 в Південно-західному апеляційному господарському суді, взяла участь представниця Одеської міської ради в порядку самопредставництва - Асташенкова О. І. Однак, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд помилково не дослідив того, чи є в Асташенкової О. І. повноваження представляти інтереси Одеської міської ради. Так, ТОВ "Виноград-21" стверджує, що станом на момент ухвалення апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови повноваження Одеської міської ради припинені, а повноваження органу місцевого самоврядування здійснюються Одеською міською військовою адміністрацією в межах, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану". За таких обставин скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, допустивши в судове засідання представницю без належних повноважень, порушив норми процесуального законодавства.

4.34. Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими, оскільки, по-перше, в матеріалах цієї справи наявне розпорядження міського голови Одеської міської ради від 24.12.2014 № 1702К, яким, зокрема, Асташенкову О. І. переведено з посади заступника начальника відділу з питань судової роботи юридичного департаменту Одеської міської ради на посаду заступника начальника відділу по роботі з господарськими справами управління з питань судової роботи юридичного департаменту Одеської міської ради; по-друге, пунктом 2 розпорядження міського голови Одеської міської ради від 18.05.2020 № 421, зокрема, встановлено, що самопредставництво Одеської міської ради в судах усіх інстанцій і спеціалізацій із усіма правами здійснюється уповноваженими особами - працівниками управління з питань представництва в судах юридичного департаменту Одеської міської ради; по-третє, скаржник не довів того, що зазначені розпорядження втратили чинність; по-четверте, покликання ТОВ "Виноград-21" на здійснення Одеською міською військовою адміністрацією окремих повноважень органу місцевого самоврядування в умовах воєнного стану не свідчить про відсутність у представниці Одеської міської ради повноважень представляти інтереси Одеської міської ради в суді в порядку самопредставництва.

При цьому утворення Указом Президента України від 15.10.2025 № 789/2025 Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області із покладенням на неї повноважень, передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану", не свідчить про автоматичне припинення відповідних повноважень Одеської міської ради, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.10.2023 у справі № 620/7714/22.

4.35. Отже, з огляду на те, що Прокурор пред`явив позов про витребування нерухомого майна в недобросовісного набувача, то приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 164, частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в цьому випадку не підлягають застосуванню під час вирішення питання про прийняття позову до розгляду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25.

4.36. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин апеляційним господарським судом із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови, що оскаржується.

4.37. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.

4.38. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, і переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд