ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020002299, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дубов`язівка Конотопського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 402 КК, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, а також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглиненням менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
За вироком суду, ОСОБА_7 , будучи призначеним на посаду водія 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 , тобто будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, 15 серпня 2023 року у ранковий час доби (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений), перебуваючи у тимчасовому місці дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , у порушення статей 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, без поважних причин, в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби у АДРЕСА_2 та у період часу з 15 по 28 серпня 2023 року перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд. 28 серпня 2023 року солдат ОСОБА_7 прибув до місця дислокації в/ч НОМЕР_1 , заявив про свій намір продовжити військову службу.
Крім того, ОСОБА_7 під час проходження військової служби на вказаній вище посаді, діючи умисно, в умовах воєнного стану вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, за таких обставин.
09 жовтня 2023 року близько 17:00 т.в.о. командира 2 стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 вишикував особовий склад підрозділу, в тому числі солдата ОСОБА_7 , в АДРЕСА_2 з метою доведення бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 від 09 жовтня 2023 року № 1254.
Під час шикування т.в.о. командира 2 стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 в усному порядку довів наведене вище бойове розпорядження до підлеглого ОСОБА_7 щодо утримання опорного пункту та призначення військовослужбовців на позиції.
Однак солдат ОСОБА_7 , будучи невдоволеним наказом щодо утримання опорного пункту та призначення військовослужбовців на позиції, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов`язаний виконувати наказ начальника та маючи об`єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження, а саме: утримувати опорний пункт та вийти на позиції.
Надалі особовий склад підрозділу направився для виконання вказаного вище бойового розпорядження щодо утримання опорного пункту та призначення військовослужбовців на позиції, а солдат ОСОБА_7 залишився в смт. Борова Борівської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, чим вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 01 грудня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , просить скасувати вирок суду першої інстанції за ч. 5 ст. 407 КК і закрити кримінальне провадження. Змінити вирок місцевого суду за ч. 4 ст. 402 КК, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Ухвалу апеляційного суду скасувати.
Вказує, що суди безпідставно визнали ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, через самовільне залишення місця служби 15 серпня 2023 року, оскільки не взяли до уваги установлений факт, що 28 серпня 2023 року солдат ОСОБА_7 самостійно повернувся до місця несення служби та продовжив військову службу. Більше того, згідно Довідки в/ч НОМЕР_1 від 18 листопада 2024 року № 2046 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 28 серпня по 07 листопада 2023 року ОСОБА_7 перебував на бойових позиціях, що є підтвердженням того, що командування військової частини НОМЕР_1 не було проти того, щоб ОСОБА_7 повернувся до виконання обов`язків військової служби у в/ч НОМЕР_1 . Отже, відповідно до ч. 5 ст. 401 КК ОСОБА_7 мав бути звільнений від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження мало бути закритим на підставі ст. 284 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутності складу злочину.
Зазначає, що через 2 місяці після ухваленого вироку, а саме 13 травня 2024 року солдат ОСОБА_7 отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання, що є свідченням належного виконання обов`язків служби та є доказом перебування на військовій службі та усунення останнім вчиненого правопорушення. Після отриманого тяжкого поранення та проходження лікування, ОСОБА_7 набув статусу обмежено придатного військовослужбовця, у зв`язку з чим був переведений до іншої частини для проходження військової служби, де характеризується позитивно.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові від 31 липня 2025 року у справі № 183/12595/23.
Захисник також не погоджується з призначеним засудженому ОСОБА_7 покаранням за вчинене 09 жовтня 2023 року кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК, вважає його явно несправедливим внаслідок суворості.
На думку захисника, судами не було враховано, що ОСОБА_7 07 жовтня 2023 року тільки повернувся з бойових позицій у розташування підрозділу, а вже 13 жовтня 2023 року знову вийшов на бойові позиції. Отже, засуджений виявив непокору не тому, що відмовився категорично виходити на бойові позиції, а лише тому, що тільки повернувся з них і мав право на відпочинок. Суди мали врахувати, що кожен бойовий вихід має наслідки - ПТСР і боєць має право на відпочинок для приведення до ладу психоемоційного стану. Вказує, що згідно вказаної вище довідки в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_7 місяцями перебуває у бойових порядках, виконує бойові завдання і в умовах бойових дій щоденно зазнає психоемоційних потрясінь.
На думку захисника, враховуючи, що: непокора була вчинена вперше, не призвела до тяжких наслідків та у подальшому не повторювалась, засудженим отримано тяжке поранення внаслідок військової служби в умовах воєнного стану, наявна позитивна характеристика за місцем військової служби, наявні підстави до звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. ОСОБА_7 самостійно повернувся до військової частини, продовжив проходження служби, має статус учасника бойових дій, отримав поранення при захисті Батьківщини від збройної агресії, відстоював існування самої держави, тому заслуговує на застосування до нього законів, які покращують його становище.
Від прокурора надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу захисника, де прокурор просить залишити касаційну скаргу без задоволення, на обґрунтування чого наводить відповідні мотиви щодо спростування доводів скарги захисника.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали викладені у касаційній скарзі доводи та просили задовольнити її вимоги.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів виходить із такого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Щодо оцінки доводів захисника про наявність підстав до закриття кримінального провадження за ч. 5 ст. 407 КК Верховний Суд виходить із такого.
07 вересня 2024 року набув чинності Закон України від 20 серпня 2024 року № 3902-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3902-IX).
Законом № 3902-IX, крім іншого, ст. 401 КК доповнено ч. 5 такого змісту: особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Також Законом № 3902-IX внесено зміни до КПК, зокрема: абз. 2 ч. 2 ст. 286 та абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, відповідно до яких у разі наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим, а в разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 КК, суд своєю ухвалою зобов`язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов`язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
З наведеного вбачається, що ч. 5 ст. 401 КК передбачає як матеріально-правові умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, так і процедурний порядок реалізації такого звільнення. Зокрема, питання щодо застосування цієї норми перебуває у взаємозв`язку з абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Отже, умови та процедура, визначені зазначеними вище нормами, у їх сукупності та взаємозв`язку утворюють механізм звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Отже, приписи ч. 5 ст. 401 КК мають зворотну дію в часі .
Однією з умов застосування ч. 5 ст. 401 КК є добровільне звернення особи з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби.
Отже, із зазначеної умови вбачається, що законодавець пов`язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності з наявністю добровільного волевиявлення особи на продовження військової служби, що свідчить про її готовність виконувати військовий обов`язок і виправити наслідки попередньої протиправної поведінки.
У цій справі відповідне письмове клопотання ОСОБА_7 про звернення до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби відсутнє.
Однак колегія суддів виходить з обставин цієї справи, відповідно до яких за вироком встановлено, що ОСОБА_7 після самовільного залишення 15 серпня 2023 року військової частини НОМЕР_1 , прибув на службу 28 серпня 2023 року та заявив про свій намір продовжити військову службу, а надалі продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до чинного законодавства, що за правовою природою відповідає змісту вимоги про відповідне добровільне звернення, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК.
З огляду на вказане вище колегія суддів дійшла висновку, що вимога про добровільність звернення особи з клопотанням у цій справі вважається виконаною, оскільки волевиявлення ОСОБА_7 було реалізоване через його фактичне добровільне повернення до служби та подальше її проходження.
Також ще однією умовою для застосування ч. 5 ст. 401 КК є наявність письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби.
Стосовно цієї умови, колегія суддів зазначає те, що ні вказана стаття, ні статті 286 та 287 КПК не містять вимог щодо конкретної форми письмової згоди командира на продовження проходження особою військової служби (лист, наказ чи розпорядження).
Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 серпня 2023 року № 239 вбачається, що солдат ОСОБА_7 прибув і приступив до виконання службових обов`язків 28 серпня 2023 року після самовільного залишення військової частини, йогопоставлено на котлове, речове та грошове забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Колегія суддів уважає, що цей наказ є належним письмовим підтвердженням згоди командира на проходження військової служби та сприймає як одну з умов, передбачених ч. 5 ст. 401 КК, із урахуванням правозастосовної практики Верховного Суду, яка зазначена у постановах від 15 жовтня 2025 року у справі № 484/3679/23 (провадження № 51-2692км25), від 03 серпня 2026 року у справі № 183/7165/23 (провадження № 51-4448км25), що особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 5 ст. 401 КК за умови добровільного повернення до військової частини і продовження проходження військової служби на підставі наказу командира.
Крім того, в аспекті застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 407 КК, вважається вчиненим вперше, адже не було встановлено в порядку, передбаченому законом, що мало місце вчинення ще й іншого кримінального правопорушення, передбаченого статтями 407, 408 КК.
Зважаючи на наведене, касаційний суд дійшов висновку, що в цій справі встановлені належні умови - добровільне повернення ОСОБА_7 до військової частини і продовження проходження ним військової служби та наявність письмової згоди командира у вигляді наказу № 239 від 28 серпня 2023 року, вчинення ОСОБА_7 вперше під час воєнного стану кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК, - дають підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.
Стосовно порядку реалізації звільнення особи від кримінальної відповідальності, який передбачений абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК та регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то колегія суддів зазначає таке.
На думку колегії суддів, ці обставини не є перешкодою до реалізації Судом приписів ч. 5 ст. 401 КПК у їх взаємозв`язку із вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, адже відповідні положення КПК не ставлять можливість такого звільнення в залежність від факту поточного перебування особи на військовій службі на час ухвалення рішення про таке звільнення.
Ба більше, в ч. 1 ст. 44 КК визначено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Застосовуючи в цій справі приписи ч. 5 ст. 401 КК, де передбачено, що особа «може» бути звільнена від кримінальної відповідальності, Верховний Суд сприймає їх у взаємозв`язку із нормою в ч. 1 ст. 44 КК, де міститься імперативний припис.
За усталеною правозастосовчою практикою Верховного Суду приписи Загальної частини Кримінального кодексу визначають зміст і спрямованість норм Особливої частини, які застосовуються виключно в тій частині, яка не суперечить нормам Загальної частини Кримінального кодексу України.
Отже, Верховний Суд не вбачає законодавчого підґрунтя до того аби обмежувати застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК абиякими додатковими умовами чи обставинами, про які не йдеться безпосередньо в цій кримінально-правовій нормі чи інших приписах цього Кодексу щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Таким чином, враховуючи наявність у цьому кримінальному провадженні передбачених законом умов та підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 407 КК - скасуванню із закриттям кримінального провадження в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
З огляду на вказане, в цій справі відсутні підстави для призначення покарання із застосуванням положень ст. 70 КК, адже у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК відсутні ознаки сукупності кримінальних правопорушень і ОСОБА_10 слід вважати засудженим в цій справі лише за ч. 4 ст. 402 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Саме із такого виходить Верховний Суд щодо оцінки доводів захисника про несправедливість призначеного покарання через його суворість та звільнення від відбування покарання, призначеного за ч. 4 ст. 402 КК, з випробуванням на підставі ч. 1 ст. 75 КК.
В цій справі, з урахуванням суспільної небезпечності та тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , безпосередньо брав участь у виконанні бойових завдань по захисту Держави Україна, за час проходження військової служби характеризується з посередньої сторони, не судимий, на диспансерному обліку в ОДН та МПНД не перебуває, з урахуванням того, що наслідків, які могли бути віднесені до категорії тяжких, не настало, а також за наявності обставин, які пом`якшують покарання, - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутності обставин, які обтяжують покарання, судом призначено мінімальне покарання в межах санкції ч. 4 ст. 402 КК у виді 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в цій частині.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, що означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
В контексті приписів ст. 414 КПК явної несправедливості призначеного засудженому мінімального покарання в межах санкції інкримінованого за ч. 4 ст. 402 КК злочину касаційним судом не встановлено. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував, що положення статей 69 та 75 КК регулюють різні кримінально-правові інститути, мають відмінну правову природу та передбачають самостійні підстави й критерії застосування. Застосування ст. 69 КК потребує встановлення кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тоді як в цій справі така сукупність обставин судами не встановлена і в касаційній скарзі про таку сукупність не йдеться.
Натомість судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ряд обставин, які в аспекті застосування ст. 75 КК належним чином характеризують особу засудженого.
Відповідно до службової характеристики, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 20 березня 2024 року, за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_7 зарекомендував себе з негативної сторони. В період з грудня 2023 року почав виправлятись. Приймав безпосередню участь в бойових діях, не відмовлявся від виконання складних бойових завдань.
Так, за відомостями з довідок від 10 березня 2024 року № 322, від 18 листопада 2024 року № 2046, виданих командиром військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_7 у період з 16 липня по 15 серпня 2023 року, з 28 серпня по 07 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 10 лютого 2024 року, з 22 лютого по 02 березня 2024 року, з 05 по 10 березня 2024 року, з 13 березня по 13 травня 2024 року, з 19 липня по 28 вересня 2024 року та з 14 жовтня по 18 листопада 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З відомостей, відображених у довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 31 травня 2024 року № 841/8, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що солдат ОСОБА_7 13 травня 2024 року отримав вогнепальне осколкове поранення грудної клітини праворуч під час бойвих дій на території Луганської області.
З довідки військово-лікарської комісії від 28 червня 2024 року № 671 також видно, що солдат ОСОБА_7 13 травня 2024 року отримав вогнепально-осколкове торакоабдомінальне поранення, пов`язане із захистом Батьківщини (довідка від 31 травня 2024 року № 841/8, видана командиром військової частини НОМЕР_1 ).
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_2 від 10 квітня 2025 року, солдат ОСОБА_7 прибув з військової частини НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27 лютого 2025 року № 624, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 27 березня 2025 року № 51-РС у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_1 . З 01 квітня 2025 року зарахований до списків особового складу частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення.
Відповідно до службової характеристики, виданої командиром військової частини НОМЕР_3 23 березня 2026 року, за час проходження служби у вказаній військові частині солдат ОСОБА_7 зарекомендував себе дисциплінованим військовослужбовцем, має високий рівень поваги серед військовослужбовців свого підрозділу, при вирішенні службових питань проявляє ініціативу.
Питання про форму реалізації кримінальної відповідальності суд вирішує в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Положення ст. 75 КК підлягають застосуванню за умови обґрунтованого переконання суду про можливість досягнення мети покарання, внаслідок звільнення від його відбування, і колегія суддів вважає переконливими доводи захисника про наявність підстав до застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи вказані вище дані про особу засудженого, який з грудня 2023 року своєю поведінкою довів, що під час проходження військової служби беззаперечно став на шлях виправлення, є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 ), отримав поранення під час захисту Батьківщини, позитивно характеризується за місцем проходження військової служби. З моменту вчинення ОСОБА_7 інкримінованих діянь минув значний час і він після цього нових злочинів не вчиняв, став на шлях виправлення і довів можливість його досягнення без реального відбування покарання.
Враховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, конкретні обставини кримінального провадження та дані, які характеризують особу ОСОБА_7 , колегія суддів доходить переконання, що вказані обставини в їх сукупності свідчать про ціннісну і соціальну переорієнтацію ОСОБА_7 та про можливість його виправлення у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Щодо мети спеціальної превенції, тобто попередження вчинення нових кримінальних правопорушень самим засудженим, Верховний Суд виходить із того, що проходження військової служби в умовах воєнного стану свідчить про його суспільно корисну поведінку, усвідомлення значущості покладеного на нього обов`язку та здатність до самокерованої правомірної поведінки без ізоляції від суспільства.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й повинні відповідати їй.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2024, справедливість це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Отже, суд здійснює розгляд справи з дотриманням принципу справедливості, що забезпечує можливість ефективної реалізації кримінально-правової політики через відповідне суспільне сприйняття судового рішення, а отже і досягненню цілей призначення покарання, серед яких і загальна превенція кримінальних правопорушень.
За обставин, встановлених в цій справі, де засуджений після вчинення 09 жовтня 2023 року непокори, як небезпідставно вказує захисник, вчиненої вперше, яка не призвела до тяжких наслідків та у подальшому не повторювалась, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, є учасником бойових дій, отримав тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, позитивно характеризується за місцем військової служби, його звільнення від відбування покарання з випробуванням сприятиме досягненню мети загальної превенції, оскільки не вбачається підстав сприймати таке рішення інакше як справедливе і обґрунтоване в аспекті стримання потенційних правопорушників від вчинення кримінальних правопорушень через усвідомлення ними невідворотності відповідальності та призначення покарання, водночас й усвідомлення останніми тих обставин, що під час притягнення до кримінальної відповідальності суд керується відповідними критеріями її індивідуалізації, серед яких і покликані запобігати в суспільстві в цілому і серед військовослужбовців зокрема відчуттям безпорадності, зневіри, втраті вивірених орієнтирів до належної поведінки через ухвалення судом несправедливого рішення.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу справедливості та пропорційності, які є складовою принципу верховенства права та підлягають застосуванню у кримінальному судочинстві. Ізоляція від суспільства особи, яка протягом тривалого часу після вчинення правопорушення проходить військову службу, бере участь у захисті держави, є учасником бойових дій, отримала тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, позитивно характеризується по службі, у цьому випадку є надмірною, не зумовлена необхідністю досягнення мети покарання та не відповідає завданням виправлення засудженого і запобігання вчиненню ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 75 КК звільнити засудженого від відбування призначеного за ч. 4 ст. 402 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладенням на нього обов`язків згідно з ч. 1 ст. 76 КК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд