ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-293/11

27 грудня 2024 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулось до суду із скаргою на рішення, дії старшого державного виконавця Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Болграський ВДВС) Желяскова О. С.

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Болградському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Болградського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року № 2-293/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» суми в розмірі 350 641,46 грн. 17 грудня 2024 року на адресу банку надійшов лист виконавчої служби з копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 03 серпня 2018 року, яке закінчене у зв`язку зі смертю боржника, на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статі 40 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначену постанову заявник вважав протиправно, оскільки виконавець не виконав вимог закону щодо встановлення кола спадкоємців, що порушує право стягувача.

Оскільки про наявність постанови про закінчення виконавчого провадження

№ НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року АТ «Ощадбанк» стало відомо лише

17 грудня 2024 року, заявник уважав, що десятиденний строк на її оскарження не пропущений.

АТ «Ощадбанк» просило:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Болградського ВДВС Желяскова О. С. в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року;

- зобов`язати старшого державного виконавця Болградського ВДВС Желяскова О. С. усунути порушення шляхом відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та вжити дій щодо виконання виконавчого листа

Болградського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року

№ 2-293/11.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві Болградський ВДВС указував, що скарга є необґрунтованою.

АТ «Ощадбанк» пропустило строк оскарження дій та рішень державного виконавця. Крім цього, зазначив, що матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня

2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року, скаргу залишено без задоволення.

Ухвала мотивована тим, що зазначені заявником обставини неправомірності дій державного виконавця, які полягають у закінченні виконавчого провадження, не обґрунтовані належними доказами. Будь-яких належних доказів про наявність зазначеної заборгованості перед АТ «Ощадбанк» (рішення суду, квитанцій щодо сплати, тощо) не надано.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення.

Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня

2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року, залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що смерть боржника відповідно пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 03 серпня 2018 року визначалась як підстава закінчення виконавчого провадження, при чому з`ясування правонаступництва цією нормою права у разі смерті боржника від державного виконавця не вимагалось (за змістом цієї норми, про правонаступництво йдеться у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження). Стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови) не покладала на державного виконавця обов`язку встановлювати осіб, які проживали з боржником на момент його смерті, чи спадкоємців померлого боржника, прийняття / неприйняття ними спадщини, з`ясовувати заведення спадкової справи тощо. Неправомірності постанови від 03 серпня 2018 року про закінчення виконавчого провадження не встановлено. Апеляційний суд вказав, що не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження. АТ «Державний ощадний банк України» не надало переконливих аргументів для відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, що було закінчене 03 серпня 2018 року. Більш того, виконавче провадження № НОМЕР_1 є знищеним у 2022 року за закінченням строку зберігання.

14 листопада 2025 року АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали Болградського районного суду Одеської області від 20 квітня 2025 року про виправлення описки, та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року й ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що в цьому випадку належним доказом наявності заборгованості у боржника перед банком є сам факт звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення та факт відкриття виконавчого провадження. Заявник вказує, що немає необхідності надавати розрахунок боргу за кредитним договором для підтвердження боргу, оскільки рішенням суду, яке не виконане боржником, встановлено розмір заборгованості боржника перед стягувачем, а виконавча служба відкрила виконавче провадження на всю суму, яка була стягнена рішенням суду. Заявник зауважує, що банк звертався 15 травня 2017 року до ВДВС та до заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Бондаря Д. В. з відповідною заявою. Будь-яких відповідей з розгляду заяви та скарги від 15 травня 2017 року банк не отримав. Вказує, що для з`ясування питання щодо кола спадкоємців (правонаступників), зокрема тих, хто прийняв спадщину, фактично проживаючи із спадкодавцем, державний виконавець повинен був отримати цю інформацію, проте всупереч закону цього не зробив та виніс оскаржувану постанову. АТ «Ощадбанк» не може самостійно отримати необхідну інформацію щодо осіб, які були зареєстровані та проживали разом із ОСОБА_1 на момент смерті. Державний виконавець мав встановити спадкоємців боржника. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року відзив Болградського ВДВС (вх. № 4736/0/220-26 від 16 лютого 2026 року) на касаційну скаргу

АТ «Ощадбанк» повернено без розгляду.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2025 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу

Тітову М. Ю. та визначено для її розгляду склад суддів: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Болградського районного суду Одеської області.

10 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2026 року, касаційну скаргу разом з матеріалами справи № 2-293/11 передано судді-доповідачу Коротуну В. М. та визначено для її розгляду склад суддів: Воробйова І. А., Червинська М. Є.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 14 червня

2011 року у справі № 2-293/11 стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 01 березня 2007 року № 872 в сумі 348 821,46 грн та судові витрати в сумі 1 820,00 грн.

На виконання рішення суду у справі № 2-293/11 Болградський районний суд

06 липня 2011 року видав виконавчий лист № 2-293/11 про стягнення із

ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2007 року № 872 в сумі 348 821,46 грн та судових витрат в сумі

1 820,00 грн.

Постановою державного виконавця Болградського ВДВС від 03 серпня

2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-293/11 про стягнення із

ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості в загальній сумі

350 641,46 грн закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», підстава: актовий запис про смерть боржника від 10 лютого 2016 року № 196, зареєстрований Ужгородським ДРАЦС); припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання.

Згідно із супровідним листом від 03 серпня 2018 року Болградський ВДВС постанову від 03 серпня 2018 року направив до відома стягувачу та суду, який видав виконавчий лист.

За даними Болградського ВДВС, виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено за закінченням терміну зберігання, що підтверджується актом від 21 лютого 2022 року вилучення виконавчих проваджень для знищення за 2018 рік.

Скаргу на постанову від 03 серпня 2018 року про закінчення виконавчого провадження подано до суду 27 грудня 2024 року.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що дії державного виконавця не суперечать вимогам закону.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас загальні права й обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені в частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в законі передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав таке: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня

2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.

В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).

Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі

№ 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) дійшов висновку, що встановлені статтею 449 ЦПК України строки є процесуальними та можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в ній у вигляді клопотання. Вирішуючи питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, суд має враховувати, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин пропуску такого строку, а тому вони з`ясовуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому суди мають також брати до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, а виконання судового рішення є його завершальною стадією.

Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зазначив, що з`ясування дотримання заявником процесуального строку звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважності причин пропуску такого строку має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду, за відсутності клопотання про його поновлення або поважних причин для цього, є залишення скарги без розгляду та її повернення заявникові.

Розглядаючи цю справу по суті, суд першої інстанції не з`ясував питання дотримання заявником процесуального строку звернення до суду з цією скаргою, хоча з`ясування цих обставин має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду за відсутності поважних причин є залишення скарги без розгляду або її повернення заявнику.

Апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права та дійшов передчасного висновку про залишення судового рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для розгляду скарги по суті без належного вирішення питання щодо дотримання процесуального строку звернення до суду, що призвело до порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на наведене Верховний Суд не здійснює перевірки доводів касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій стосовно вирішення скарги по суті.

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди обох інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду