ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/10516/24

1. 27.08.2024 фізична особа - Охримчук Катерина Григорівна (далі - ФОП Охримчук К. Г., Підприємиця, орендар, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, відповідач), за участю третіх осіб: Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, Служба, третя особа-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Відділення, третя особа-2), про зобов`язання ФДМУ включити об`єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 м2 (далі - спірні приміщення, спірний об`єкт, об`єкт оренди), що розташована за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл. , яка перебуває на балансі ДКС України, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, посилаючись на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 5, 7, 10, 11- 13, 18 Закону України від 18.01.2018 № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" (чинного із 07.03.2018) (далі - Закон України № 2269-VIII), статей 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що ФОП Охримчук К. Г. виконала вимоги чинного законодавства (частини 2 статті 18 Закону України № 2269-VIII), які є необхідною передумовою для приватизації орендованого державного майна у спрощеному порядку (здійснила невід`ємні поліпшення об`єкта оренди не менше, ніж на 25 % його вартості за згодою орендодавця), тому має право на позитивне вирішення заяви шляхом прийняття ФДМУ відповідного рішення, однак, Фонд незаконно відмовив Підприємиці у включенні спірних приміщень до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.

3. Суди розглядали справу неодноразово. Господарський суд міста Києва рішенням від 11.11.2024 (суддя Бондарчук В. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 (головуючий - Станік С. Р., Гончаров С. А., Сибіга О. М.), у задоволенні позову відмовив у зв`язку з відсутністю правових підстав для включення спірного об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, оскільки ДКС України як органом управління спірним об`єктом державної власності надано вмотивовану відмову у погодженні включення цього об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Крім того, умовами (пунктом 2.3) договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 № 1041 (далі - договір оренди від 15.06.2016, договір № 1041, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі - РВ ФДМУ по Волинській області, орендодавець) і ФОП Охримчук К. Г. (орендар), передбачено заборону приватизації об`єкта оренди.

4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 21.05.2025 (головуючий - Берднік І. С., Зуєв В. А., Міщенко І. С.) касаційну скаргу ФОП Охримчук К. Г. задовольнив частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10516/24 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

1) зосередившись на питанні встановлення вмотивованості відмови ДКС України у погодженні щодо включення спірного об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам законодавства, не дослідили та не надали оцінку обставинам наявності/відсутності установлених законодавством обмежень щодо приватизації спірного об`єкта, а саме, чи підлягає спірний об`єкт державної власності приватизації відповідно до положень статті 4 Закону України № 2269-VIII, тоді як встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки наявність установлених законодавством обмежень щодо приватизації спірного об`єкта є самостійною підставою для відмови у включенні такого об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

2) також суди не дослідили та не надали оцінку обставинам дотримання Службою як органом управління спірним об`єктом державної власності строків, встановлених абзацом 4 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII щодо надання вмотивованої відмови органом, уповноваженим управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а отже, і наявності/відсутності підстав застосування до спірних правовідносин абзацу 5 частини 7 статті 11 цього Закону.

6. За результатами нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 13.01.2026 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 (головуючий - Коротун О. М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.), у задоволенні позову відмовив у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог із огляду на те, що:

1) майно органів державної влади може бути приватизовано тільки у разі, якщо це майно безпосередньо не забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань, про що свідчить частина 3 статті 4 Закону України № 2269-VIII. Натомість, якщо майно органів державної влади безпосередньо забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань, воно не може бути об`єктом приватизації у силу вимог абзацу 2 частини 2 статті 4 цього Закону;

2) ураховуючи вказівки, вміщені у постанові Верховного Суду від 21.05.2025, та висновки щодо застосування положень статей 11, 18 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/8623/22, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний об`єкт є державним майном, приватизація якого згідно з частинами 2, 3 статті 4 Закону України № 2269-VIII неможлива без установлення того, чи це майно безпосередньо забезпечує виконання органами державної влади встановлених законодавством завдань. Отже, ФДМУ дійсно не міг приймати рішення щодо державного майна без з`ясування того, як саме орган управління та балансоутримувач використовує спірне нерухоме майно;

3) ДКС України, ураховуючи сталу позицію балансоутримувача (Володимир-Волинського управління ДКС України у Волинській області), ще у 2018 році неодноразово висловлювала свою позицію про наявність потреби використання спірних приміщень для потреб балансоутримувача, тоді як листом від 26.02.2024 № 16-06-1-06/4139 третя особа-1 лише повторно підтвердила той факт, що балансоутримувач планує надалі використовувати спірний об`єкт для потреб територіальних органів ДКС України, зокрема з метою додаткового розміщення працівників інших територіальних органів Державної казначейської служби України (у тому числі евакуйованих із тимчасово окупованих територій). У зв`язку з цим наразі відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норми абзацу 5 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII, оскільки спірне нерухоме майно є майном органів державної влади, яке у розумінні частини 2 статті 4 цього Закону не підлягає приватизації, наявне перебування спірних приміщень знаходиться в оренді позивача не є підставою для задоволення позову;

4) ДКС України як уповноваженим органом управління державним майном порушено визначений абзацом 4 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII 15-денний строк для надання вмотивованої відмови у погодженні щодо включення нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, однак зазначене порушення не може бути підставою для зобов`язання Фонду включити спірні приміщення до переліку об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, оскільки таке майно в силу встановлених установлених чинним законодавством обмежень щодо приватизації державного майна не може бути об`єктом малої приватизації.

7. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Охримчук К. Г. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновку щодо застосування положень абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах (у контексті того, що вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, повинна містити конкретні та законні підстави такої відмови), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19, унаслідок чого суди попередніх інстанцій безпідставно визнали лист ДКС України "вмотивованою відмовою", хоча фактично він містить лише припущення про можливу потребу балансоутримувача у приміщеннях після завершення воєнного стану;

2) суди попередніх інстанцій не виконали вміщених у постанові від 21.05.2025 обов`язкових вказівок Верховного Суду щодо дослідження та надання оцінки обставинам дотримання ДКС України встановленого абзацом 4 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII строку щодо надання вмотивованої відмови органом, уповноваженим управляти державним майном, у погодженні включення спірних приміщень до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, внаслідок чого не врахували тих обставин, що позивач ще 16.10.2023 звернувся із заявою про включення об`єкта оренди до переліку об`єктів малої приватизації, однак відповідь ДКС України фактично було надано лише наприкінці лютого 2024 року, тобто з істотним порушенням строку, встановленого законом.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Охримчук К. Г. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 у справі № 916/926/21 та призначив розгляд цієї справи в судовому засіданні на 07.07.2026.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07.07.2026 оголошував перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ФОП Охримчук К. Г. на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 910/10516/24 до 18.08.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. 15.06.2016 між РВ ФДМУ по Волинській області (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір № 1041, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.2, 2.3 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 120,4 м2 (реєстровий номер 37950294.1АААДЕГ787), що розташоване за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир-Волинський, Волинська обл., та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2016, виконаним суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Малащицькою О. Г. і становить за незалежною оцінкою 287 499 грн без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 114,1 м2, розміщення майстерні з пошиття гардин - 6,3 м2. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Заборонено приватизацію та передачу в суборенду об`єкта оренди.

Згідно з пунктами 5.1, 5.4 договору оренди від 15.06.2016 орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; забезпечувати збереження орендованого майна, запобігти його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Пунктом 6.2 договору № 1041 передбачено, що орендар має право з дозволу орендодавця та балансоутримувача вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 16.06.2016 до 14.06.2019 включно (пункт 10.1 договору оренди від 15.06.2016).

12. У 2016 році ФОП Охримчук К. Г. звернулася до РВ ФДМУ по Волинській області з проханням надати згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна.

ДКС України листом від 18.08.2016 № 21-10/49-14222 не заперечувала щодо здійснення орендарем невід`ємних поліпшень орендованого державного майна - спірних приміщень, що перебувають на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області.

05.10.2016 РВ ФДМ України по Волинській області листом № 11-04-1952 повідомило Підприємицю про погодження здійснення невід`ємних поліпшень на суму 180 485 грн відповідно до локального кошторису на будівельні роботи № 2-1-1.

13. У 2018 році, після здійснених невід`ємних поліпшень орендованого майна, ФОП Охримчук К. Г. двічі зверталася до РВ ФДМ України по Волинській області щодо приватизації орендованого майна.

Однак листами ДКС України від 20.09.2018 № 20-08/224-15487 і від 12.11.2018 № 20-08/346-18553 було відмовлено у погодженні включення спірного нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, оскільки балансоутримувач (Володимир-Волинське управління ДКС України Волинської області) листами від 13.09.2018 і від 02.11.2018 повідомляв ДКС України про можливе подальше використання нерухомого майна для потреб управління (збільшення площі існуючого архіву), а також звертав увагу на те, що частина адміністративної будівлі, яка перебуває в оренді ФОП Охримчук Н. Г., становить невід`ємну частину всієї будівлі, яка знаходиться в оперативному управлінні органу Казначейства.

У 2019 році ФОП Охримчук Н. Г. також зверталася щодо можливої приватизації об`єкта оренди.

Проте листом №10-16-14002 від 02.08.2019 ФДМУ, посилаючись на листи ДКС України від 20.09.2018, від 12.11.2018, повідомив позивача про позицію органу управління та балансоутримувача щодо подальшого використання спірних приміщень.

14. 29.03.2019 Головою комісії з реорганізації, начальником РВ ФДМУ по Волинській області затверджено довідку про здійснення перевірки за виконанням невід`ємних поліпшень за договором оренди від 15.06.2016, за змістом якої під час дослідження отриманих від орендаря документів було встановлено, що загальна сума витрат на капітальний ремонт становить 263 387,27 грн, із урахуванням кошторисної трудомісткості та заробітної плати, яка згідно локального кошторису становить 226 514,14 грн, що документально (на підставі отриманих документів) свідчить про виконання капітального ремонту орендарем у частині понесених витрат.

15. 13.05.2019 між Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Волинській області РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 15.06.2016, відповідно до умов якого преамбулу договору оренди викладено в новій редакції у зв`язку із реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Управління забезпечення реалізації повноважень у Волинській області РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (пункт 1).

Відповідно до пункту 5 договору № 1 про внесення змін пункт 10.1 договору № 1041 оренди викладено в такій редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє до 13.06.2022 включно".

Договір № 1 про внесення змін діє з 15.06.2019 (пункт 6).

26.06.2019 між РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) і ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договір № 2 про внесення змін до договору оренди від 15.06.2016, відповідно до умов якого преамбулу договору оренди викладено у новій редакції у зв`язку з реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Відділення (пункт 1).

Вказаний договір № 2 про внесення змін діє з моменту підписання його сторонами (пункт 3).

Надалі між РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та ФОП Охримчук К. Г. (орендар) укладено договори від 30.09.2019 № 3 і № 4, від 22.10.2021 № 5 про внесення змін до договору оренди від 15.06.2016.

Так, за умовами договору про внесення змін від 22.10.2021 № 5 сторони дійшли згоди внести зміни, зокрема:

- пункт 1.1 договору № 1041 викласти у такій редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 118,2 кв. м (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир-Волинський, Волинська область та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2019, виконаним об`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Волинцевою О. І. і становить за незалежною оцінкою 392 353,00 грн без врахування ПДВ" (пункт 1);

- пункт 1.2 договору оренди викласти у такій редакції: "Майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 86,7 кв. м; розміщення майстерні з пошиття гардин - 21,6 кв. м; розміщення підсобного приміщення - 9,9 кв. м" (пункт 2).

Договір про внесення змін від 22.10.2021 № 5 діє з моменту підписання сторонами та у відносинах щодо орендної плати - із 15.06.2019.

16. Листом від 16.02.2023 № 11-04-198 Відділення повідомило Підприємицю про продовження терміну дії договору оренди від 15.06.2016 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

17. Згідно з експертним висновком будівельно-технічного дослідження від 06.06.2023 № 05/06-1, виконаного судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир Таір-Експерт" за зверненням Охримчук К. Г., відповідно до наданих матеріалів та результатів проведеного дослідження вбачається що виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, підтвердженого звітною документацією, представленої у виді актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) № 1 за лютий 2017 року та № 2 за січень 2018 року, по об`єкту - "Капітальний ремонт (невід`ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельській, 35 у м. Володимир-Волинський Волинської області", можна класифікувати як капітальний ремонт, сумарна вартість останніх згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (КБ-3) за лютий 2017 року та за січень 2018 року - 263 387,27 грн. Перелік робіт, наведений у документації, відповідно до нормативних документів відноситься до невід`ємних поліпшень, перелік яких відображено в дослідницькій частині висновку.

Зокрема у цьому висновку зазначено, що позивачем виконано такі роботи: встановлення лічильників (за винятком лічильника на опалення); заміна всіх вікон та дверей; утеплення та оновлення стін та стелі; повна заміна підлоги та утеплення; повна заміна трубопроводів; часткова реставрація та ремонт фасаду; встановлення вхідних східців; повна заміна електропроводки; заміна старого опалення на сучасне; часткова реставрація даху та водостоку.

Ураховуючи неможливість демонтажу використаних після проведення капітального ремонту нежитлового приміщення матеріалів та обладнання, без втрати функціональних та експлуатаційних якостей досліджуваним приміщенням, будівельно-монтажні роботи (невід`ємні поліпшення), що підтверджено звітною документацією по об`єкту - "Капітальний ремонт (невід`ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельській, 35 у м. Володимир-Волинський Волинської області", містять невід`ємний характер.

18. 16.10.2023 ФОП Охримчук К. Г. звернулася до РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях із заявою від 11.10.2023, яка зареєстрована за вх. № 3В-43 2023, про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, - частини адміністративної будівлі площею 118,2 м2, розташованої за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл., і перебуває на балансі Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області.

Листами від 17.10.2023 № 08-04-04727 і від 29.01.2024 № 08-04-00413 Відділення поінформувало ДКС України про те, що від ФОП Охримчук К .Г. надійшла заява про включення об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 м2, розташованої за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл., до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та просило надати згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, або вмотивовану відмову у встановлений законодавством термін.

19. Листом від 31.01.2024 № 03-50-08/230 Володимир-Волинське управління ДКС України Волинської області (балансоутримувач) повідомило Головне управління ДКС України у Волинській області (далі - ГУ ДКС України у Волинській області) про те, що при можливих заходах реорганізації системи територіальних органів ДКС України в цього управління може виникнути потреба в додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників органів Казначейства із дотриманням санітарно-гігієнічних норм, а тому балансоутримувач вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об`єкта оренди після завершення воєнного стану.

01.02.2024 ГУ ДКС України у Волинській області листом № 11-06/08/1452 поінформувало ДКС України, що вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 м2, розташованої за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл., після завершення воєнного стану, оскільки в умовах воєнного стану в Україні можливе проведення заходів із реорганізації системи територіальних органів Казначейства та виникнення потреби у додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників таких органів, а також для розміщення працівників інших територіальних органів Казначейства, зокрема тих працівників, що переміщені із тимчасово окупованих територій України.

Листом від 26.02.2024 № 19-06-1-06/4139 Служба повідомила РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про те, що, враховуючи позиції Володимир-Волинського управління ДКС України Волинської області та Головного управління ДКС України у Волинській області, відповідно до частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 м2, розташованої за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл., після закінчення воєнного стану.

20. Листом від 29.02.2024 № 11-04-00906 Відділення поінформувало Підприємицю про те, що отримало від ДКС України відмову у приватизації об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 м2, розташованої за адресою: вул. Ковельська, 35, м. Володимир, Волинська обл.

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

22. Колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

23. Відповідно до частини 1 та абзацу 2 частини 2 статті 4 Закону України № 2269-VIII (у редакції, чинній на час одержання Підприємицею у лютому 2024 року відмови у приватизації об`єкта оренди) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною 3 цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги.

24. У свою чергу абзацом 1 частини 3 статті 4 цього Закону передбачено, що у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації.

25. Таким чином, для включення до переліку об`єктів малої приватизації державного майна, органом управління якого є державний орган, недостатньо лише поданої заяви потенційного покупця до державного органу приватизації, поряд з цим також необхідною умовою є надання згоди уповноваженого органу управлінням майном, що таке майно не забезпечує виконання ним встановлених законодавством завдань і подальше використання майна не планується (схожий висновок викладено у пункті 6.13 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/14389/22).

26. Згідно з частиною 9 статті 11 Закону України № 2269-VIII відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі:

1) коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації;

2) коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта;

3) вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

4) невключення Кабінетом Міністрів України за поданням ФДМУ до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.

27. Колегія суддів зауважує, що вказані вичерпні підстави відмови державного органу приватизації у включенні державного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, є різними та не можуть ототожнюватися, оскільки прямі законодавчі заборони та обмеження встановлено щодо певних об`єктів державної і комунальної власності, зокрема, щодо об`єктів визначених абзацами 1, 3- 50 частини 2 та частиною 5 статті 4 Закону України № 2269-VIII, тоді як щодо інших об`єктів державної і комунальної власності, які підлягають приватизації (наприклад, безпосередньо не забезпечують виконання органами державної влади встановлених законодавством завдань), має бути здійснена вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

28. За змістом положень частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється ФДМУ. Заяви про включення об`єктів права комунальної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, подаються покупцями до органів приватизації територіальних громад і розглядаються ними в порядку, встановленому відповідними місцевими радами. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.

29. Таким чином, абзацом 4 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII встановлено презумпцію одержання державним органом приватизації згоди уповноваженого органу управління на приватизацію державного майна у разі надходження вмотивованої відмови після спливу 15-денного строку, оскільки, по-перше, закон не вимагає від уповноваженого органу управління державним майном надання документального підтвердження причин відмови у погодженні щодо включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. По-друге, орган приватизації не наділений правом державного контролю та оцінки достатності, законності мотивування рішення органу управління майном та прийняття замість нього іншого рішення, яке орган приватизації особисто чи з урахуванням думки потенційного покупця, вважає правильним, і не має права вимагати у органу управління майном докази на підтвердження прийнятого рішення та потреби у використанні майна (схожі за змістом висновки викладено у пунктах 6.22, 6.25 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/14389/22).

30. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

31. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

32. Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

33. Згідно з частиною 5 статті 310 та частиною 1 статті 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

34. Ураховуючи висновки щодо застосування положень статей 11, 18 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/8623/22, суд апеляційної інстанції спочатку обґрунтовано зазначив, що спірний об`єкт є державним майном, приватизація якого згідно з частинами 2, 3 статті 4 Закону України № 2269-VIII неможлива без установлення того, чи це майно безпосередньо забезпечує виконання органами державної влади встановлених законодавством завдань. Отже, ФДМУ дійсно не міг приймати рішення щодо державного майна без достовірного з`ясування того, як саме уповноважений орган управління та балансоутримувач використовує чи планує використовувати спірне нерухоме майно.

35. Проте, у подальшому всупереч вимогам статей 310, 316 ГПК України суди попередніх інстанцій не виконали у повному обсязі вміщених у постанові від 21.05.2025 обов`язкових вказівок Верховного Суду, зокрема, щодо дослідження та надання оцінки обставинам дотримання ДКС України встановленого абзацом 4 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII 15-денного строку для надання вмотивованої відмови органом, уповноваженим управляти державним майном, у погодженні включення спірних приміщень до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

36. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували викладеного у пункті 5.10 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19 висновку щодо застосування норм абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах, а саме про те, що наведена правова норма є імперативною, абсолютно-визначеною і розширеному тлумаченню не підлягає. Відтак, неодержання органом приватизації дозволу чи відмови у приватизації об`єкта державної власності від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, є достатньою підставою вважати, що така згода надана.

37. Як наслідок, на порушення положень статей 86, 236, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи належним чином не спростували тих наведених скаржником доводів, що ФОП Охримчук К. Г. ще 16.10.2023 звернулася до РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях із заявою про включення об`єкта оренди до переліку об`єктів малої приватизації, однак відповідь ДКС України фактично було надано лише наприкінці лютого 2024 року, тобто з істотним порушенням строку, встановленого законом.

38. Крім того, колегія суддів звертає увагу на відсутність належного відхилення судами першої та апеляційної інстанцій аргументів позивача про неврахування викладеного у пункті 5.11 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19 висновку щодо застосування положень абзаців 4, 5 частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах, а саме про те, що вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, повинна містити підстави такої відмови, визначені чинним законодавством України (схожий за змістом висновок щодо вмотивованості відмови уповноваженого органу управління у включенні державного майна до переліку об?єктів малої приватизації як такої, що містить посилання на приписи частини 2 статті 4 Закону України № 2269-VIII, викладено у пункті 6.21 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/14389/22).

39. За таких обставин при новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно перевірити і надати належну оцінку доводам скаржника про безпідставне визнання листа ДКС України від 26.02.2024 № 19-06-1-06/4139 як "вмотивованої відмови", зокрема, у контексті того, чи містить цей лист підстави вмотивованої відмови, визначені чинним законодавством України, чи лише посилання на доцільність розгляду питання щодо надання згоди на приватизацію спірних приміщень після завершення воєнного стану.

40. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

41. Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, із урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

42. Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані рішення та постанова не відповідають положенням статей 86, 236, 269, 282, 310, 316 ГПК України, оскільки ухвалені без дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, без урахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, а відтак помилковим є висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відмову в задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

43. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та повторної передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

44. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

45. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки саме суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновкам щодо положень частини 7 статті 11 Закону України № 2269-VIII у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6319/19, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

46. Із наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. Згідно з частинами 4, 5 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

49. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282, 316 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, суди при новому розгляді справи № 910/10516/24 не дотрималися у повній мірі обов`язкових вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у цій справі.

50. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, яким було допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

51. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

52. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд