ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 557/811/24

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Офісу Генерального прокурора, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним засудженням та доведенням до самогубства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 липня 2016 року слідчим Головного управління Національної поліції України в місті Києві (далі - ГУНП України в м. Києві) відповідно до статті 214 КПК України внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020007777 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.

06 липня 2016 року ОСОБА_2 та його адвокату надано доступ до матеріалів досудового слідства. 17 квітня 2018 року відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відносно ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Кримінальне провадження направлено для розгляду до Дарницького районного суду міста Києва.

Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року у справі № 75313113/18 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 156 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 280 000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 48 295,00 грн, витрати судового збору в сумі

4 200,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вирок Дарницького районного суду залишено без змін.

12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 покінчив життя самогубством та залишив посмертну записку, в якій в своїй смерті звинуватив, в тому числі, слідчого поліції, що проводив досудове розслідування, представника прокуратури, які за його думкою сфальсифікували документи у справі та корумпованих суддів, які спираючись на неналежні докази винесли злочинні вироки. Дані особи заплямували його чесне ім`я і змусили відбувати покарання за такий злочин, якого він не вчиняв.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2023 року вирок Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини.

Позивач зазначав, що він є батьком ОСОБА_2 та прийняв спадщину після його смерті.

Душевні і психічні страждання ОСОБА_2 виразились в тому, що він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.156 КК України та незаконно звинувачений у вчиненні тяжкого злочину відносно його рідної малолітньої дитини, якій на той час було приблизно три роки, в абсурдності висунутого звинувачення, в упередженості та непрофесійності посадових осіб, які здійснювали досудове та судове слідство та здійснювали прокурорський нагляд, в грубих та умисних порушеннях чинного законодавства, на які вказав Верховний Суд, в розчаруванні і неможливості довести свою невинуватість, в розбіжності задекларованих прав людини і дійсності при їх дотриманні у державі Україна, у відношенні людей, які знали про кримінальне провадження і в чому він обвинувачується і враховуючи особливість правопорушення упереджено ставились до нього, у втраті морального авторитету, у психологічному тиску зі сторони працівників правоохоронних органів, у порушенні психологічного спокою. Факт незаконного притягнення пригнічував його та ставив у незручне становище при спілкуванні з оточуючими, сусідами, рідними, оскільки він втратив репутацію, довіру та повагу.

Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що наявні підстави для відходу від мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, проведення обшуків, арешту, визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» і просить стягнути завдану йому моральну шкоду в подвійному розмірі, тобто в сумі 1 500 000,00 грн, що є належним розміром відшкодування.

Також ОСОБА_1 вказує, що смерть його сина стала прямим наслідком незаконних дій правоохоронних органів, які безпідставно притягнули його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 156 КК України, утримували під вартою та проводили незаконні обшуки. Після того, як кримінальне провадження було закрито і встановлено, що син злочину не вчиняв, ніхто з посадових осіб не поніс відповідальності, не визнав провини та не вибачився.

За таких обставин позивач вважає, що держава має відшкодувати йому завдану моральну шкоду у розмірі 13 500 000,00 грн, оскільки саме дії державних органів призвели до самогубства його сина.

Зазначає, що смерть єдиної дитини спричинила йому та його дружині надзвичайно тяжкі душевні й психічні страждання, а саме, після трагедії він повністю втратив зір на ґрунті психологічного стресу, втратив сенс життя й тримається лише завдяки прагненню домогтися справедливості. Розмір компенсації позивач визначив, орієнтуючись на виплати, які держава здійснює сім`ям загиблих військовослужбовців, наголошуючи, що смерть його сина з вини держави не може оцінюватися дешевше, ніж загибель громадянина, який загинув під час захисту країни.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:

стягнути з Державного казначейства України на свою користь

1 500 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне засудження, незаконне застосування запобіжного заходу тримання під вартою, незаконні обшуки його сина ОСОБА_2 ;

стягнути з Державного казначейства України на свою корить

13 500 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за доведення до самогубства його сина ОСОБА_2 відповідачами у справі незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 156 КК України;

стягнути судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 228 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінено та викладено його резолютивну частину в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

228 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди».

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року залишено без змін.

Установивши, що ОСОБА_2 , спадкоємцем та батьком якого є позивач у справі ОСОБА_1 , перебував у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні, за результатами розгляду якого ОСОБА_2 було виправдано судом (посмертно), суди дійшли висновку, що в силу пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частини друга, третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Суди зазначили, що обставини перебування ОСОБА_2 під слідством і судом безумовно негативно вплинули на почуття та душевний стан і завдали йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, він був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях. Також, внаслідок незаконного намагання притягнути сина позивача до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, позивачу спричинено значної моральної шкоди, яка виражається у фізичних стражданнях, яких позивач зазнав від ушкодження здоров`я в результаті загострення та набуття хвороб під час незаконного кримінального переслідування сина.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки його син ОСОБА_2 протягом 28 місяців і 19 днів безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності, а тому відповідно до проведеного судом першої інстанції розрахунку, який був перевірений апеляційним судом, визначили суму до відшкодування в рахунок моральної шкоди у розмірі 228 000,00 грн.

27 жовтня 2025 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог, витребувано справу із суду першої інстанції.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 1176 ЦК України та статті 2, 3, 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 1219, 1230 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17 та від 17 лютого 2022 року у справі № 463/3828/15-ц.

Також, заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», для розрахунку відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом не передбачено можливості переходу права на відшкодування моральної шкоди до спадкоємців у разі смерті громадянина.

Вказує, що у даному випадку позивач не може вважатися правонаступником свого сина у питанні стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлому, оскільки особисті немайнові права не входять до складу спадщини (пункт перший частини першої статті 1219 ЦК України), а тому відсутні підстави для відшкодування такої шкоди на користь позивача на підставі статті 1176 ЦК України.

Вважає, що суди безпідставно стягнули на користь позивача моральну шкоду, діючи всупереч нормам матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень.

Окрім того, вказує, що судами безпідставно задоволено позов до Офісу Генерального прокурора, оскільки останнім не здійснювалось процесуальне керівництво досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 1201610002000777, протиправність дій або бездіяльності судом не визнавалась. Тому вважає, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у справі.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, в касаційному порядку не оскаржувались та не переглядались.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом на подання відзиву на позов у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 липня 2016 року слідчим ГУНП України в місті Києві відповідно до статті 214 КПК України внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020007777 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.

11 квітня 2018 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.

Підозра складена слідчим СУ ГУНП у місті Києві Ковтуном І. А. та погоджена прокурором відділу прокуратури міста Києва молодшого радника юстиції Кошманом Ю. О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року частково задоволено клопотання слідчого про проведення обшуку.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Визначено для ОСОБА_2 заставу у розмірі

140 960,00 грн.

У відповідності до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 06 липня 2016 року ОСОБА_2 та його адвокату надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

09 липня 2018 року слідчим СУ ГУНП у місті Києві Ковтунрм І. А складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016100020007777 від 14 липня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України. Обвинувальний акт затверджено прокурором відділу прокуратури міста Києва молодшого радника юстиції Кошманом Ю. О.

Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.156 КК України та призначено йому покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

280 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, витрати на правову допомогу у розмірі 48 295,00 грн, судовий збір у розмірі 4 200,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 вирок Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року щодо ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, залишено без змін.

12 жовтня 2020 року о 13 год 00 хв. до чергової частини області ГУ НП в Рівненській області надійшов рапорт про те, що 12 жовтня 2020 року за повідомленням оперативного чергового ГУ НП в Рівненській області будо здійснено виїзд на місце ДТП, що знаходиться на автодорозі «Київ-Чоп» с. Бранів, у результаті якої загинув водій «С», 1962 року народження. Під час проведення огляду місця події, було виявлено труп «С» та встановлено тілесні ушкодження, які не характерні для дорожньо-транспортної пригоди, а характерні для насильницької смерті, а саме, ножове поранення в шию. Вказані відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12020180000000305 від 12 жовтня 2020 року за ч.1 ст.115 КК України.

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13 жовтня 2020 року, зареєстровано Гощанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 58 років.

У матеріалах справи міститься посмертна записка ОСОБА_2 , у якій зазначено «Я, ОСОБА_2 , здійснюю самогубство на знак протесту проти свавілля правоохоронних органів поліції, прокуратури корумпованих представників судової системи, які винесли мені протизаконний вирок. Звинувачую у моїй смерті ОСОБА_3 , 1971 року народження, разом зі слідчим поліції і представниками прокуратури, використавши сфальсифіковані експертизи…», яка датована

05 жовтня 2020 року.

Постановою старшого слідчого ГУНП в Рівненській області капітана поліції Дідика Д.В. від 23 лютого 2021 року закрито кримінальне провадження

№ 12020180000000304 від 12 жовтня 2020 року за ст. 286 КК України у зв`язку із відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

Постановою Верхового Суду від 17 січня 2023 року вирок Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а кримінальне провадження закрито, оскільки у справі не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 і вичерпані можливості їх отримання.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 і прийняв спадщину після його смерті, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі.

ОСОБА_2 перебував під слідством та судом у період з 11 червня

2018 року (дата оголошення підозри) до 30 вересня 2020 року (дата набрання законної вироком Дарницького районного суду міста Києва від 16 грудня

2019 року після його перегляду в Київському апеляційному суді), що разом становить 28 місяців 19 днів.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про відшкодування шкоди визначено у главі 82 ЦК України.

Нормами, які регламентують відшкодування, зокрема, моральної шкоди є статті 1167,1176 ЦК України.

Статтею 1167 ЦК України (загальна правова норма, що регламентує відшкодування моральної шкоди) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (що також передбачено частиною першою статті 1176 ЦК України); 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Таким є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зі змісту статті першої якого слідує, що його дія поширюється на осіб, які незаконно зазнали обмеження будь-якого їх права внаслідок застосування щодо них органами досудового розслідування, прокуратури чи суду заходів впливу за положеннями КПК та КК України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», передбачено, що у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.

Водночас, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України).

Частинами другою та третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт завдання шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту завдання йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює завдану йому моральну шкоду та чим він при цьому керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанцій наведених положень закону не врахували, унаслідок чого неправильно визначили правові підстави та порядок визначення розміру моральної шкоди, помилково застосувавши до спірних правовідносин положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи суму грошового відшкодування моральної шкоди, суди не звернули увагу, що передбачений статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» спеціальний порядок визначення її розміру, входячи не менш як з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом застосовується до особи, щодо якої безпосередньо здійснювалися відповідні незаконні процесуальні дії.

При цьому, аналіз статей 3, 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави для висновку, що право на відшкодування шкоди є особистим правом особи, якій таку шкоду безпосередньо завдано, та не входить до складу прав, які у разі смерті особи переходять до її спадкоємців. Зокрема, стаття 5 вказаного Закону передбачає перехід до спадкоємців права на відшкодування шкоди лише у випадках, визначених пунктами 1-4 статті 3 цього Закону, тоді як моральна шкода визначена пунктом 5 Закону.

Отже, наведені положення закону підлягали врахуванню судами при визначенні правової природи заявлених позивачем вимог та обставин, які мають значення для вирішення справи, зокрема з урахуванням особистого характеру права на відшкодування моральної шкоди та недопустимості його правонаступництва у відповідних правовідносинах.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилався як на наслідки, спричинені внаслідок незаконних дій щодо його сина, так і на моральні страждання, яких, за його твердженням, зазнав він особисто у зв`язку зі смертю сина. Такі обставини підлягали розмежуванню та належній правовій оцінці з урахуванням наведених положень закону.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене належної уваги не звернули та, застосувавши статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», визначили суму грошового відшкодування моральної шкоди, виходячи з тривалості перебування ОСОБА_2 під слідством та судом, врахувавши при цьому як характер і глибину страждань сина, так і моральні страждання самого позивача.

Такий підхід не відповідає наведеним положенням закону, оскільки передбачений статтею 13 Закону порядок визначення суми грошового відшкодування пов`язаний із визначенням розміру відшкодування моральної шкоди, завданої особі, щодо якої безпосередньо здійснювалися незаконні процесуальні дій, тоді як моральна шкода, на яку посилається позивач як на завдану йому особисто, підлягає встановленню та оцінці на загальних підставах відповідно до статей 23, 1167 ЦК України та частини шостої статті 1176 ЦК України.

Визначаючи наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, суд насамперед мав встановити факт її завдання саме позивачу та наявність передбачених законом підстав для її відшкодування. Зокрема суду належало встановити протиправність поведінки, наявність моральних страждань позивача, зокрема пов`язаних із втратою зору та іншими обставинами, зазначеними в позовній заяві, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями та завданою позивачеві моральною шкодою, а також визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, керуючись принципом «jura novit curia» («суд знає закони»).

Лише після встановлення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди суду належало визначати розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру, глибини та тривалості душевних страждань позивача, істотності негативних наслідків для нього, характеру порушення його життєвих зв`язків, ступеня вини заподіювача шкоди та інших обставин, які мають істотне значення для справи, із дотриманням вимог розумності і справедливості.

Отже, Верховний Суд погоджується з доводами заявника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 1176 ЦК України та положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13 липня 2022 року у справі

№ 753/15095/17 та від 17 лютого 2022 року у справі № 463/3828/15-ц, що призвело до визначення розміру відшкодування моральної шкоди без належного встановлення та оцінки обставин, які свідчать про завдання моральної шкоди саме позивачу, а також до помилкового врахування обставин, пов`язаних з моральними стражданнями сина позивача.

Саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що за обставин цієї справи апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання, не перевірив, чи правильно судом першої інстанції застосовані норми матеріального права, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень Офіс Генерального прокурора посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Із вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, прокурор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Обґрунтовує тим, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана у статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

На думку колегії суддів, зазначені доводи є безпідставними, оскільки під час перегляду оскаржуваних рішень підтвердилися інші доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не застосовується. За таких обставин питання щодо визначення розрахункової величини, виходячи з якої має обчислюватись сума відшкодування моральної шкоди, не має правового значення для вирішення цього спору.

Оскільки вказаний Закон передбачає відшкодування шкоди особі, якій безпосередньо задано такої шкоди незаконними діями відповідних органів, доводи заявника щодо обрання судами неправильного базового розміру для обчислення відшкодування моральної шкоди є юридично неспроможними, оскільки не ґрунтуються на наявності матеріально-правової підстави для отримання відповідного відшкодування на підставі цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Верховний Суд урахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а також взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, а також з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), дотримання основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Щодо клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за участю його представника'

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витратВерховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду