ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 372/173/22

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» (далі - ТОВ «Ваксенс Прод») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення авансу.

Позов обґрунтований тим, що 10 вересня 2021 року між ТОВ «Ваксенс Прод» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_3 , було укладено попередні договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме:

- НОМЕР_2 площею 0,1206 га із кадастровим номером 3223155400:03:025:0038, за адресою:

АДРЕСА_1 , площею 0,1390 га із кадастровим номером 3223155400:03:025:0039, за адресою:

АДРЕСА_1 , площею 0,1702 га із кадастровим номером 3223155400:03:025:0041, за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами попередніх договорів основні договори купівлі-продажу земельних ділянок мали бути укладені до 10 грудня 2021 року включно, проте в обумовлений строк основні договори купівлі-продажу земельних ділянок за попередніми договорами від 10 вересня 2021 року укладені не були.

ТОВ «Ваксенс Прод» зверталося до ОСОБА_1 з вимогою про повернення сплачених в якості авансу грошових коштів у сумі 20 231 946,75 грн, однак відповідач не повернув суму авансу.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму авансу у розмірі 20 231 946,75 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня

2023 року, позов ТОВ «Ваксенс Прод» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» аванс у розмірі 20 231 946,75 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що перераховані позивачем грошові кошти відповідачу фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано визначених статтею 570 ЦК України умов та не укладено відповідних договорів купівлі-продажу, на виконання яких сплачувалися грошові кошти. Докази повернення в повному обсязі грошових коштів позивачу матеріали справи не містять, отже наявні підстави для задоволення позову.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шульга А. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 522/7303/17, від 28 червня 2022 року у справі № 576/564/21, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц, не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень та доказів, тим самим ухвалили незаконні та необґрунтовані рішення.

Суди залишили поза увагою, що спірні попередні договори є удаваними в частині положень щодо сплати грошових коштів та завищення вартості земельних ділянок, оскільки за спільною домовленістю сторін здійснені оплати грошових коштів за попередніми договорами мали іншу мету, аніж передбачено такими договорами. Так, платежі, передбачені попередніми договорами, здійснювалися ТОВ «Ваксенс Прод» не в якості оплати за майбутніми договорами купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:025:0038, 3223155400:03:025:0039, 3223155400:03:025:0041, а в якості оплати на користь ОСОБА_1 частини вартості інших земельних ділянок, щодо яких в цей же день були укладені інші попередні договори купівлі- продажу, і які надалі були продані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Ваксенс Прод».

Отже, сплативши грошові кошти у загальній сумі 700 000,00 дол. США за попередніми договорами на користь ОСОБА_1 , а також всі передбачені законодавством податки та збори, ТОВ «Вексенс Прод» частково розрахувалося зовсім за інші земельні ділянки, що належали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а після цього сплатило решту коштів на користь останніх, здійснивши повний розрахунок за земельні ділянки та набувши їх у власність.

Визначаючи в попередніх договорах умову про сплату коштів в якості попередньої часткової оплати за майбутніми договорами купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:025:0038, 3223155400:03:025:0039, 3223155400:03:025:0041, сторони насправді мали іншу мету, що свідчить про часткову удаваність указаних правочинів.

За загальними домовленостями ТОВ «Ваксенс Прод» не має права вимагати у ОСОБА_1 повернення сплачених грошових коштів.

Суди безпідставно не застосували норми права щодо удаваності правочину в частині умов договору, зокрема пунктів 4.1-4.3 щодо здійснення платежів та пункту 2.1.1 щодо завищення вартості земельних ділянок, до спірних правовідносин, що свідчить про незаконність рішень та неповноту розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що він має намір виконувати умови попередніх договорів, що є дійсними, зокрема щодо продажу позивачу вказаних земельних ділянок. Проте, через наявність запису його як боржника у Єдиному державному реєстрі боржників, він позбавлений на даний час такої можливості. Такі обмеження наразі відповідач намагається припинити у судовому порядку. При цьому, такий запис був наявним у реєстрі і на час укладення попередніх договорів, про що було відомо позивачу.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення у яких наголошує, що суди прийняли рішення, не встановивши при цьому ключову обставину - правову природу щодо здійснення оплати за спірними договорами.

У травні 2024 року від ОСОБА_1 надійшли доповнення до касаційної скарги, проте Верховний Суд їх до уваги не бере, оскільки відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України доповнення до касаційної скарги могли бути подані протягом строку на касаційне оскарження.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Ваксенс Прод» на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, встановлення інших обставин справи, які не були об`єктом дослідження в попередніх судових інстанціях, а також до необхідності втручання у фактичну складову судового рішення, що виходить за межі встановлених статтею 400 ЦПК України повноважень Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Шульга А. В. , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

У встановлений ухвалою Верховного Суду строк ОСОБА_1 усунув недоліки, надавши 25 серпня 2023 року відповідну заяву.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Шульга А. В., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року справу № 372/173/22 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 липня 2026 року справу повернуто на розгляд відповідної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 вересня 2021 року між ТОВ «Ваксенс Прод» та ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 , укладені:

1) попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. 10 вересня 2021 року за реєстровим № 3529 (надалі - попередній договір № 1);

2) попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. 10 вересня 2021 року за реєстровим № 3530 (надалі - попередній договір № 2);

3) попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. 10 вересня 2021 року за реєстровим № 3531 (надалі - попередній договір № 3).

Предметом попереднього договору № 1 відповідно до пункту 1 є зобов`язання сторін укласти в обумовлений цим договором строк договір купівлі-продажу земельної ділянки, надалі договір іменуватиметься, як «Основний договір», згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язується передати у власність ТОВ «Ваксенс Прод», земельну ділянку площею 0,1206 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0038, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1139591332231, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження АДРЕСА_1 та оплатити вартість такої земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2.1.3 попереднього договору № 1 визначено кінцевий строк укладення основного договору - до 10 грудня 2021 року включно.

Відповідно до пункту 4.1 попереднього договору № 1 на підтвердження свого зобов`язання укласти основний договір ТОВ «Ваксенс Прод» перераховує в безготівковій формі на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві «ОТП Банк» до 13 вересня 2021 року включно в рахунок майбутнього платежу по основному договору грошову суму в розмірі 5 732 620,50 грн., що становить 213 903,75 дол. США.

Виконання ТОВ «Ваксенс Прод» зобов`язань за попереднім договором № 1 підтверджується заявою ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 про отримання коштів, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. 15 вересня 2021 року за реєстровим № 3582, відповідно до якої ОСОБА_1 підтвердив, що ним отримано грошові кошти на його поточний рахунок у розмірі 5 360 000,16 грн. Ці обставини щодо перерахування грошових коштів також підтверджуються платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 23.

Крім того, ТОВ «Ваксенс Прод» сплачено в якості іншої частини попереднього платежу податок на доходи ОСОБА_1 у розмірі 286 631,03 грн, тобто 5 % бази оподаткування, що підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 27, та військовий збір за вересень 2021 року в розмірі 85 989,31 грн, що становить 1,5 % від об`єкта оподаткування, що підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 26.

Як визначено в пункті 1 попереднього договору № 2, предметом даного договору є зобов`язання сторін укласти в обумовлений цим договором строк договір купівлі-продажу земельної ділянки, надалі договір іменуватиметься, як «Основний договір», згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язується передати у власність ТОВ «Ваксенс Прод», земельну ділянку площею 0,1390 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0039, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1139495832231 (відомості згідно ПКК - цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження АДРЕСА_1 та оплатити вартість земельної ділянки.

У пункті 2.1.3 попереднього договору № 2 погоджено, що кінцевим строком укладення основного договору є 10 грудня 2021 року включно.

Згідно з пунктом 4.1 попереднього договору № 2 у підтвердження свого зобов`язання укласти основний договір ТОВ «Ваксенс Прод» перераховує в безготівковій формі на рахунок сторони - 2 НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк» до 13 вересня 2021 року включно в рахунок майбутнього платежу по основному договору грошову суму в розмірі 7 165 775,42 грн, що становить 267 379,68 дол. США.

У заяві про отримання коштів, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. 15 вересня 2021 року за реєстровим № 3581, ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 підтвердив, що відповідно до попереднього договору № 2 ОСОБА_1 отримано грошові кошти на його поточний рахунок у розмірі 6 700 000,02 грн, що також підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 24.

Також ТОВ «Ваксенс Прод» сплачено в якості іншої частини попереднього платежу податок на доходи фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 358 288,77 грн, що становить 5 % бази оподаткування, та підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 31, та військовий збір за вересень 2021 року в розмірі 107 486,63 грн, тобто 1,5 % від об`єкта оподаткування, що підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 29.

За умовами пункту 1 попереднього договору № 3 предметом договору є зобов`язання сторін укласти в обумовлений цим договором строк договір купівлі-продажу земельної ділянки, надалі договір іменуватиметься, як «Основний договір», згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язується передати у власність ТОВ «Ваксенс Прод» земельну ділянку площею 0,1702 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0041, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1139572632231 (відомості згідно ПКК - цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, місцезнаходження АДРЕСА_1 та оплатити вартість такої земельної ділянки.

Пунктом 2.1.3 попереднього договору № 3 погоджено, що крайній термін укладення основного договору до 10 грудня 2021 року включно.

Відповідно до пункту 4.1 попереднього договору № 3 у підтвердження свого зобов`язання укласти основний договір ТОВ «Ваксенс Прод» перераховує в безготівковій формі на рахунок сторони - 2 НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк» до 13 вересня 2021 року включно в рахунок майбутнього платежу по основному договору грошову суму в розмірі 7 165 775,42 грн, що становить 267 379,68 дол. США.

15 вересня 2021 року ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 оформлено заяву про отримання коштів, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P. O. за реєстровим № 3583, відповідно до якої ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 підтверджено отримання грошових коштів на його поточний рахунок у розмірі 6 700 000,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 25.

Також ТОВ «Ваксенс Прод» сплачено в якості іншої частини попереднього платежу податок на доходи фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 358 288,77 грн, що становить 5 % бази оподаткування, що підтверджується платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 30, та військовий збір за вересень 2021 року в розмірі 107 486,63 грн, тобто 1,5 % від об`єкта оподаткування, згідно з платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 28.

У пунктах 4.2 попередніх договорів від 10 вересня 2021 року сторони погодили, що в разі, коли в обумовлений цим договором строк сторони не укладуть відповідно до чинного законодавства формі основний договір (незалежно від того, з вини якої сторони не буде укладено основний договір і не залежно від того з яких причин (навіть, якщо з причин дії обставин непереборної сили)) сума, яку сплачено ОСОБА_1 відповідно до пункту 4.1 цього договору, залишається у ОСОБА_1 в якості узгодженого сторонами в цьому договорі виду забезпечення виконання зобов`язання за цим договором.

Згідно з пунктами 4.3 попередніх договорів від 10 вересня 2021 року ТОВ «Ваксенс Прод» беззастережно гарантує, що в будь-якому випадку (в тому числі у випадку неукладення основного договору) та незалежно від будь-яких причин і обставин ТОВ «Ваксенс Прод» не буде вимагати від ОСОБА_1 повернути сплачену ТОВ «Ваксенс Прод» суму, яку передбачено пунктом 4.1 цього договору.

06 грудня 2021 року ТОВ «Ваксенс Прод» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлення № 1/06-12-21 з пропозицією з`явитися 08 грудня 2021 року або 09 грудня 2021 року о 10:00 для підписання основних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, кадастрові номери 3223155400:03:025:0038, 223155400:03:025:0039, 3223155400:03:025:0041, в офіс приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. за адресою: 03150, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 17/52 А, оф. 728.

09 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалком Р. О. складено повідомлення № 326/01-16 про неможливість вчинення нотаріальних дій щодо купівлі-продажу земельних ділянок за умовами попередніх договорів від 10 вересня 2021 року № 1, № 2, № 3, оскільки продавець ОСОБА_1 включений до Єдиного реєстру боржників.

Листом від 10 грудня 2021 року №1/10-12.12.2021 ТОВ «Ваксенс Прод» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про повернення вказаних попередньо сплачених платежів (авансу) у розмірі 20 289 743,54 грн.

У відповіді від 22 грудня 2021 року на даний лист представник ОСОБА_1 - адвокат Куропата О. В., зазначив, що станом на дату укладення попередніх договорів відомості про ОСОБА_1 вже були наявні в Єдиному реєстрі боржників. При цьому, запропоновано узгодити інший день для підписання попередніх договорів. Зауважив, що в разі неукладення основних договорів грошові кошти набувають статусу забезпечення виконання зобов`язання за попередніми договорами, а не авансу, і в будь-якому випадку залишаються ОСОБА_1 .

Аналогічне повідомлення було направлено представником ОСОБА_1 - адвокатом Куропатою О. В. на адресу ТОВ «Ваксенс Прод» 29 вересня 2022 року.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).

За статтею 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є істотними для основного договору.

Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Аналіз статей 6, 626, 628, 635 ЦК України дає підстави для висновку, що свобода договору хоча і включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників, проте зміст такого договору не повинен суперечити положенням актів цивільного законодавства, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Отже, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 та від 13 грудня 2023 року у справі № 372/3773/20.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком визначені у статті 571 ЦК України, відповідно до якої: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя статті 635 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали основні договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що грошові кошти у розмірі 20 231 946,75 грн, передані ТОВ «Ваксенс Прод» за попереднім договором, є авансом та підлягають поверненню.

Посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, є правильним.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд України, застосовуючи положення статей 570, 635 ЦК України, виходив із того, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання можливе лише за наявності зобов`язання, яке виникає на підставі відповідного договору. У разі, коли основний договір, який за своєю формою та змістом відповідає вимогам закону, сторонами не укладено, а між ними існувала лише домовленість про його укладення у майбутньому, передані в рахунок його виконання грошові кошти є авансом, який підлягає поверненню.

Такий підхід в подальшому був послідовно застосований Верховним Судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 754/9154/16-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 750/2209/21, від 20 листопада 2024 року у справі № 511/126/17.

Отже, аналіз судової практики свідчить про послідовне та тривале застосування Верховним Судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі нею порушувалось питання щодо необхідності конкретизації вказаного правового висновку з огляду, зокрема, на умови укладеного між сторонами попереднього договору щодо правових наслідків сплати грошових коштів у разі неукладення основного договору.

За результатами розгляду цього питання Велика Палата Верховного Суду не встановила передбачених законом підстав для конкретизації висновку та повернула справу колегії суддів Верховного Суду для продовження розгляду.

З огляду на необхідність дотримання усталеної судової практики та принципу правової визначеності, колегія суддів вважає правильним застосування апеляційним судом вказаного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин.

Відтак, той факт, що умовами договору сторони визначили наслідки сплати грошових коштів у разі неукладення основного договору, не може бути підставою для відступу від зазначеного правового висновку. Визначальним для вирішення спору є встановлення правової природи переданих грошових коштів та можливості їх використання як способу забезпечення виконання зобов`язання, яке виникає саме з основного договору.

З огляду на те, що основні договори сторонами укладені не були, передані за попередніми договорами грошові кошти, які не набули правової природи завдатку у розумінні статті 570 ЦК України, є авансом, а тому підлягають поверненню особі, яка їх сплатила.

За змістом вказаних вище норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

При цьому, згідно зі статтями 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Натомість, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, основні договори у передбачені попередніми договорами строки укладені не були.

Верховний Суд наголошує, що свобода договору хоча і включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників, його зміст в жодному разі не повинен суперечити положенням актів цивільного законодавства, зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що є обов`язковими згідно чинного законодавства.

У пункті 4.1 попередніх договорів № 1, №2, №3 чітко визначено, що позивач повинен перерахувати в безготівковій сумі на рахунок відповідача грошові суми саме в рахунок майбутніх платежів за основними договорами.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначились з правовою природою грошових коштів, перерахованих позивачем на рахунок відповідача за попередніми договорами, не знайшли свого підтвердження, такі доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення умов договору та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі та доповненнях до них, ОСОБА_1 не зазначав про такі доводи, а тому їм не надавалась оцінка судами першої та апеляційної інстанцій. Фактично у касаційній скарзі викладені заперечення відповідача проти позову зовсім з інших підстав, аніж зазначених у відзиві на позов та апеляційній скарзі. Також відповідачем до касаційної скарги були долучені нові докази, яким не надавалась оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.

Необхідно зауважити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", та відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд у силу частини другої статті 400 ЦПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, ураховуючи зазначене у цій постанові, з огляду на доводи, викладені відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі у їх сукупності та взаємозв`язку з доводами касаційної скарги, враховуючи приписи статті 400 ЦПК України, не вбачає підстав для врахування на стадії касаційного розгляду нових доводів відповідача та додаткових доказів, наданих на підтвердження таких доводів.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Окрім іншого, Верховний Суд керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

В силу приписів частини другої статті 410 ЦПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Вказаний принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.

Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.

Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.

Разом з тим, Верховний Суд враховує суперечливу поведінку ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи, яка виразилась у викладенні непослідовних заперечень проти позову, викладенні зовсім інших доводів у касаційній скарзі з наданням нових доказів, які не були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції.

Так, посилаючись на пункти 4.1-4.3 попередніх договорі №1, №2, №3 в суді першої та апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у позові, в подальшому (в касаційній скарзі) відповідач наполягає на їх удаваності.

Більш того, у липні 2023 року відповідач звертався до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ТОВ «Ваксенс Прод», в якому просив суд визнати попередні договори удаваними в частині положень щодо оплати грошових коштів, передбачених пунктами 4.1-4.3 таких договорів, та в частині завищення вартості земельних ділянок у пункті 2.1.1 договорів (справа №372/3100/23).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня

2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судами встановлено, що при зверненні з позовом позивач зазначав, що положення попередніх договорів щодо здійснення оплати грошових коштів (пункти 4.1-4.3), а також щодо завищення вартості земельних ділянок (п. 2.1.1) були удаваними, оскільки ТОВ «Ваксенс Прод» шляхом нібито проведення попередньої оплати за попередніми договорами насправді здійснило частково розрахунок за купівлю інших земельних ділянок у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що було погоджено всіма учасниками в меморандумі (див. пункт 6).

Суди відмовили у задоволенні позову з декількох підстав, а саме: позивачем не доведено, що сторони, укладаючи попередні договори, мали мету на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, що передбачені умовами таких договорів; доводи позивача не можуть свідчити про удаваність окремих пунктів попередніх договорів; позивач не вказує, на захист яких конкретних прав та законних інтересів, порушених (оспорених, невизнаних) цими «удаваними» умовами, спрямований його позов; позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться лише до вимог про визнання певних умов попередніх договорів удаваними, а вимог про визнання цих умов недійсними позивач не заявляв і не обґрунтував, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин; обставини справи № 372/173/22 мають преюдиційне значення для вирішення спору у цій справі; обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним та самостійним (див. пункт 9).

Переглядаючи рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в касаційному порядку, Верховний Суд постановою від 12 листопада

2025 року змінив мотивувальні частини судових рішень, виключивши посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту, а в іншій частині залишив без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, послання заявника на те, що суди залишили поза увагою, що спірні попередні договори є удаваними в частині положень щодо сплати грошових коштів та завищення вартості земельних ділянок, оскільки за спільною домовленістю сторін здійснені оплати грошових коштів за попередніми договорами мали іншу мету, аніж передбачено такими договорами, є помилковими.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу земельних ділянок, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу кошти у розмірі 20 231 946,75 грн, дійшли правильного висновку, що оскільки договори купівлі-продажу земельних ділянок не були укладені, тому авансові платежі в рахунок сплати вартості об`єктів нерухомого майна, підлягають поверненню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі

№ 757/4111/13-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 522/7303/17, від 28 червня

2022 року у справі № 576/564/21, є безпідставним, з огляду на таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 757/4111/13-ц предметом судового розгляду було стягнення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим неправильно обрахував кредитну заборгованість.

Предметом судового розгляду у справі № 522/7303/17 є стягнення заборгованості за договором позики, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договору дарування земельної ділянки, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, є удаваними та мають ознаки договорів застави нерухомого майна у рахунок забезпечення договорів позики.

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 576/564/21, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, спір стосувався удаваності правочинів та визнання права власності. Звертаючись до суду позивач посилалась на те, що все спірне нерухоме майно було набуто у період шлюбу з чоловіком, який хоч і первісно реєстрував все майно на свого батька та дочку на підставі договорів купівлі-продажу, проте фактичним набувачем був саме він.Відтак вважала вказані правочини удаваними. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не було доведено, що сторони оспорюваних договорів діяли свідомо для досягнення будь-якої особистої користі та їхні дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Ураховуючи критерії подібності, Верховний Суд зауважує, що порівнювані справи не є подібними до справи, що переглядається, адже визначально різняться змістом правовідносин, предметами та підставами позову, фактично-доказовою базою. Наведені постанови Верховного Суду не можуть бути релевантними до спірних правовідносин.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених рішень не впливають.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядались Верховним Судом відповідно до правил статті 400 ЦПК України у межах доводів касаційної скарги, підстав вийти за межі доводів не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду