ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 372/5466/24

У жовтні 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», в якому просив витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:006:0014, площею 1,6 га, 3223155400:06:003:0091, площею 1,2 га, 3223155400:06:003:0089, площею 1,4 га.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 червня

2025 року позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що після відкриття провадження у справі, ухвалою суду першої інстанції від 19 травня 2025 року з підстав, пов`язаних із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» позовну заяву було залишено без руху, встановлено прокурору п`ятиденний строк для надання документу, що підтверджує внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок.

23 травня 2025 року прокурор надав пояснення, в якому просив продовжити розгляд справи по суті спору, оскільки абзац 2 частини четвертої статті 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі і послався на те, що відповідач та попередні власники діяли недобросовісно при набутті спірних ділянок у власність, тобто є такими, які не можуть вважатися добросовісними набувачами.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки прокурор не вжив заходів щодо усунення, визначених ухвалою суду від 19 травня 2025 року недоліків, обмежившись наданням відповідних пояснень, а у суду відсутня процесуальна можливість встановити добросовісність, чи недобросовісність набувача, тому що відповідні обставини встановлюються під час розгляду справи по суті спору.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурор при поданні позовної заяви про витребування земельних ділянок зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна.

Разом з тим прокурор не усунув недоліки позовної заяви, а саме на виконання вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України не вніс на депозитний рахунок суду першої інстанції грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок, що є підставою визначеною частиною тринадцятою статті 187 та пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви без розгляду.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що, залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції діяв відповідно до вимог процесуального закону.

У листопаді 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, з порушенням закону. Відповідач при набутті у власність спірних земельних ділянок діяв недобросовісно, оскільки міг проявити розумну обачність та дізнатися про існування судового спору щодо спірних земельних ділянок, які вкриті багаторічною лісовою рослинністю та відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Суди без відповідного правового обґрунтування дійшли висновку про застосування частини четвертої статті 177 ЦПК України в редакції, що змінилась після відкриття провадження у справі. Застосування вказаної норми обмежило право прокурора на представництво інтересів держави в суді.

У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Крім того, у відзиві порушено клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою уточнення висновків суду касаційної інстанції про незастосування процесуальних вимог (частини четвертої статті 177 ЦПК України) виключно на підставі доводів позивача про недобросовісність набувача.

Мотивувальна частина

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У цій справі прокурор звернувся до суду з позовною заявою 10 жовтня

2024 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача»(09 квітня 2025 року).

Ухвалою Обухівського районного суду Київської областівід 11 жовтня

2024 рокувідкрито провадження у ційсправі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 травня

2025 року позов прокурора залишено без руху, тобто вже після набрання Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» чинності, пред`явивши прокурору вимоги, передбачені новою редакцією статті 177 ЦПК України.

Позовну заяву залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме прокурору слід було надати документ, що підтверджує внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.

Прокурор не усунув зазначені недоліки позовної заяви, тому ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року позов залишено без розгляду.

За частинами одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон

№ 4292-ІХ, яким, зокрема, доповнено:

- статтю 390 ЦК України частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;

- статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»;

- частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;

- у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»;

- перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;

- статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту:

«14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».

Суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на наведені вище норми права дійшли висновку про те, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.

Разом з тим суди у порушення закону не врахували, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України.

Проте Верховний Суд звертає увагу на те, що частина п`ята статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, а при поданні та розгляді судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Такий висновок підлягає застосуванню до обставин, коли нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України набула чинності після подання позовної заяви та відкриття провадження в справі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня

2026 року в справі № 642/5620/23, від 10 червня 2026 року у справі

№ 399/296/25.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті411, частиною другою статті414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суду від 13 травня

2026 року в справі № 642/5620/23, від 10 червня 2026 року у справі

№ 399/296/25, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21 сформулював висновок про те, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Тобто за умови, що прокурор заявляє вимоги про витребування майна до фізичної особи як недобросовісного набувача, внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду не є обов`язковим для подальшого розгляду справи.

Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, від 10 грудня 2025 року в справі № 354/417/25, що свідчить про сформовану й сталу практику застосування норм права у спірних правовідносинах.

Верховний Суд дійшов висновку про необхідність врахування висновків, викладених після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суд від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, від 10 грудня 2025 року в справі № 354/417/25, від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21, що узгоджується з частиною третьоюстатті 400 ЦПК України.

23 травня 2025 року до суду першої інстанції прокурор надав пояснення, в яких зазначив, що відповідач та попередні власники, на думку прокурора, не є добросовісними набувачами земельних ділянок, а, отже, наведені зміни до законодавства не підлягають застосуванню.

Ураховуючи викладене, оскільки прокурор посилався на недобросовісність набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються, а тому суди зробили передчасний висновок про залишення позову без розгляду.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги із скасуванням оскаржених судових рішень та направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яке мотивовано необхідністю уточнення висновку судів щодо застосовування частини четвертої статті 177 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, а доводи щодо вказаного питання - необґрунтованими.

Верховний Суд не встановив підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки судова практика у спірних правовідносинах є сталою, а висновки судів щодо застосування відповідних норм права є чіткими, обґрунтованими та такими, що спираються на системне тлумачення закону.

Отже, відсутні підстави для задоволення клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи за участю прокурора Офісу Генерального прокурора

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду