ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 462/4609/13-ц

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на постанову державного виконавця Залізничного ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звернення стягнення на заробітну плату, стягувач - АТ «Індустріалбанк».

Скарга заява мотивована тим, що 28 квітня 2025 року головним державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на її заробітну плату. Вказану постанову вона отримала 03 травня 2025 року.

Це стягнення зумовлено тим, що ОСОБА_1 , визнана судом поручителем чоловіка ОСОБА_2 за позикою в ПАТ «Індустріалбанк».

У той же час Господарським судом Львівської області розглянуто заяву про банкрутство ОСОБА_2 і 27 вересня 2023 року постановлено ухвалу про затвердження плану реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_2 . Згідно із пунктом 7 ухвали вимоги, включені до цього плану, можуть бути задоволені лише в порядку і спосіб, визначені в плані реструктуризації боргів боржника.

ОСОБА_1 зазначила, що вона добровільно сплачує щомісячно по 9 000 грн.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконною та скасувати постанову про звернення стягнення на її заробітну плату від 28 квітня 2025 року;

закінчити виконавче провадження НОМЕР_1.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 серпня 2025 року:

у задоволенні скарги ОСОБА_1 (заінтересовані особи: стягувач АТ «Індустріалбанк», Залізничний ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) на постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату відмовлено за безпідставністю;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

у скарзі відсутні будь які докази, які б свідчили про протиправну діяльність державного виконавця під час примусового виконання виконавчого листа № 462/4609/13-ц;

судом враховано, що з пункту 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Львівської області від 27 вересня 2023 року у справі № 914/2289/21, яким затверджено план реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_2 , останній не є боржником у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 та взагалі не має ніякого статусу у вказаному виконавчому провадженні. З матеріалів скарги вбачається, що єдиним боржником у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 є ОСОБА_1 ;

матеріали скарги не містять жодного доказу, який би свідчив про те, що господарським судом Львівської області затверджувався план реструктуризації боргів єдиного боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 - фізичної особи ОСОБА_1 ;

враховуючи, що відносно боржниці ОСОБА_1 не відкривалося господарським судом провадження у справі про її банкрутство, у державного виконавця не було жодних правових підстав для зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 28 серпня 2025 року скасовано;

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця відмовлено;

скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

звертаючись 15 серпня 2025 року до суду із скаргою на постанову державного виконавця від 28 квітня 2025 року, яку ОСОБА_1 отримала 03 травня 2025 року, ОСОБА_1 просила поновити строк для подання скарги на дії державного виконавця, оскільки затримка з подачею скарги до суду виникла з поважної причини, а саме залишення без розгляду судом попередньої її скарги, копію якої вона отримала 07 серпня 2025 року;

за правилами частин першої, другої статті 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Системний аналіз вказаних процесуальних норм, разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20));

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 травня 2014 року у справі № 462/4609/13-ц задоволено позов АКБ «Індустріалбанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 1 238 757,11 грн заборгованості за кредитним договором та судовий збір в сумі 3441,00 грн. Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 462/4609/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 1 238 757,11 грн заборгованості за кредитним договором. 28 квітня 2025 року постановою Головного державного виконавця Залізничного ВДВС в м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазиняк Г. Я., проведено звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника, ОСОБА_1 . Загальна сума стягнення боргу становить 1 242 198,11 грн;

як стверджує ОСОБА_1 копію постанови державного виконавця від 28 квітня 2025 року вона отримала 03 травня 2025 року. До суду із скаргою звернулась 15 серпня 2025 року, тобто після спливу десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Як підставу для поновлення строку для подачі скарги покликалась на те, що 07 серпня 2025 року отримала ухвалу Залізничного районного суду м. Львова, якою її скаргу залишено без розгляду. До клопотання долучила рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ОСОБА_1 отримала копію ухвали у справі 462/4609/13-ц (провадження 4-с/462/30/25) від 22 липня 2025 року;

апеляційний суд встановив, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2025 року у справі 462/4609/13-ц (провадження 4-с/462/30/25) скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця залишено без розгляду, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 448 ЦПК України, оскільки скаргу подано без додержання вимог частин третьої, четвертої статті 448 ЦПК України. Разом з тим, із Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 чотири рази, які передували зверненню до суду з останньою (п`ятою) скаргою, зверталась до суду із скаргою на постанову державного виконавця від 28 квітня 2025 року і кожного разу її скарга була залишена без розгляду та повернута. Отже, ОСОБА_1 , звертаючись вп`яте 15 серпня 2025 року до суду із скаргою на постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП НОМЕР_1 від 28 квітня 2025 року, достеменно знала про зазначену постанову ще 03 травня 2025 року, про що сама стверджує. З огляду на наведене, ОСОБА_1 подала скаргу з порушенням десятиденного строку, після фактичної обізнаності про порушення права;

сам по собі факт отримання 07 серпня 2025 року ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2025 року, якою її скаргу в черговий раз залишено без розгляду, не може свідчити поважність причин для поновлення строку. Інших доводів чи доказів, які б давали підстави стверджувати про поважність причин пропущення строку на подання скарги, апелянт не наводить, тому колегія суддів доходить висновку, що підстави для поновлення строку на звернення до суду із скаргою 15 серпня 2025 року - відсутні;

вказані вище обставини дають підстави для висновку про фактичну обізнаність боржника із наявністю виконавчого провадження, перебування в статусі боржника, а також про проведення виконавчих дій щодо звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Суд першої інстанції, розглядаючи скаргу по суті, не перевірив дотримання скаржницею строків подання такої скарги, не вирішив поданого ОСОБА_1 клопотання про поновлення пропущеного строку, а тому на переконання судової колегії, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця від 28 квітня 2025 року. Тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 28 квітня 2025 року.

Аргументи учасників справи

05 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року (повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року), у якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

перша скарга була подана через 3 дні (07 травня 2025 року) після отримання постанови державного виконавця в межах строку на оскарження. Повторні подання скарги відбувалися упродовж розумного строку через 3-4 дні (23-28 травня 2025 року; 11-16 липня 2025 року; 07-15 серпня 2025 року) після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

заявник проявила добросовісне ставлення до реалізації права на оскарження й вжила усіх можливих та залежних від неї заходів з метою усунення недоліків скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення зі скаргою;

повернення попередніх скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Причинами був неповний аналіз судом формальних вимог до оформлення первісної скарги. Пропуск скаржником строку на оскарження у цьому випадку не обумовлений його суб`єктивною поведінкою та не залежав від його волевиявлення;

апеляційний суд порушив норми процесуального права, допустив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року:

поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року;

відкрито касаційне провадження у справі.

28 липня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 травня 2014 року у справі № 462/4609/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 1 238 757,11 грн заборгованості за кредитним договором та судовий збір в сумі 3 441 грн.

Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 462/4609/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 1 238 757,11 грн заборгованості за кредитним договором.

28 квітня 2025 року постановою Головного державного виконавця Залізничного ВДВС в м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазиняк Г. Я., здійснено звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Загальна сума стягнення боргу становить 1 242 198,11 грн.

08 травня 2025 року ОСОБА_1 подала скаргу на постанову про звернення стягнення на її заробітну плату від 28 квітня 2025 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 08 травня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що: в порушення положень частини 1 статті 448, пунктів 2, 3, 4, 6, 7 частини 3 статті 448 ЦПК України у скарзі не зазначено: відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін та адреси електронної пошти; повне найменування інших учасників справи (сторін виконавчого провадження); не вказано дату, коли скаржник дізнався про порушення його прав, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити, чи порушено строк звернення зі скаргою. Також не вказано ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, що передбачено пунктом 5 частини 3 статті 448 ЦПК України; згідно з пунктом 6 частини 3 статті 448 ЦПК України скарга має містити номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа. Окрім цього, згідно з пунктом 8 частини 3 статті 448 ЦПК України скарга повинна містити зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону та викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (пункт 9 частини 3 статті 448 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 448 ЦПК України до скарги додаються докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. На порушення зазначених вимог, до скарги не додано доказів направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів сторонам (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127273608).

28 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно подала скаргу на постанову про звернення стягнення на її заробітну плату від 28 квітня 2025 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 червня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця повернуто скаржнику без розгляду. Ухвала мотивована тим, що: «скарга подана без додержання вимог частин 3, 4 статті 448 ЦПК України. Як убачається з матеріалів скарги, скаржником не зазначено найменування стягувача ПАТ «Індустріалбанк», який є учасником справи. Окрім цього, скаржник не надіслала зазначену скаргу іншим учасникам справи відповідно до вимог вищевказаних норм ЦПК України, а переклала цей обов`язок на суд» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127789344).

ОСОБА_1 втретє подала скаргу на постанову про звернення стягнення на її заробітну плату від 28 квітня 2025 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 24 червня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця повернуто скаржнику без розгляду. Ухвала мотивована тим, що: «скарга подана без додержання вимог частини 3 статті 448 ЦПК України. Як убачається з матеріалів скарги, скаржницею не зазначено ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження. Суд також звертає увагу на те, що скаржниця просила визнати постанову про звернення стягнення на заробітну плату заявниці незаконною та скасувати її. Водночас, вона не долучила таку постанову до матеріалів скарги, як і не долучила копію виконавчого листа № 462/4609/13-ц від 26 травня 2013 року, на який вона посилається при обґрунтуванні своєї скарги» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128353124).

21 липня 2025 року ОСОБА_1 вчетверте подала скаргу на постанову про звернення стягнення на її заробітну плату від 28 квітня 2025 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 22 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що: «[…] не вказано ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, […] Як вбачається з матеріалів скарги, заявницею долучено фіскальні чеки з АТ «Укрпошта» від 18 червня 2025 року, однак до матеріалів справи не долучено належного підтвердження, що саме скеровується отримувачам, відсутній опис вкладення, також не зазначено адресу, на яку скеровуються документи, відповідно відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували надіслання (надання) копії скарги учасникам справи. Саме опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності у відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником. Суд наголошує, що бланки опису вкладення, завірені відповідним відділенням зв`язку, відсутні. Так, на порушення зазначених вимог, заявницею до скарги не додано доказів направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів сторонам» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129046039).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) вказано, що:

«під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г вказано, що:

«9.8. За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, Суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г, від якої Суд не вбачає підстав для відступу.

Суд також ураховує, що у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom») Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що:

«перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 (провадження № 61-13093св21) вказано, що:

«ОСОБА_2, звертаючись зі скаргою, вказував, що він не пропустив строк на подання скарги, посилаючись на те, що про наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з нього коштів йому стало відомо 08 жовтня 2020 року під час затримання автомобіля, а тому відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» він подав скаргу на дії та рішення державного виконавця 23 жовтня 2020 року, протягом десяти робочих днів.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, оскільки ця норма закону застосовується до більш широкого кола відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) зазначено, що: «розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з`ясував, який конкретно предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок по застосуванню статті 449 ЦПК України та вказано, що:

«такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що:

«строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Касаційний суд вже підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року в справі № 361/717/13-ц (провадження № 61-153св25)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

15 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на постанову про звернення стягнення на заробітну плату від 28 квітня 2025 року (а. с. 1);

ОСОБА_1 разом зі скаргою заявила клопотання про поновлення строку для подачі скарги, посилаючись на те, що 07 серпня 2025 року вона отримала ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 22 липня 2025 року, якою скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду (а. с. 3-6);

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 вже чотири рази оскаржувала постанову про звернення стягнення на заробітну плату. Всі чотири скарги повернуто скаржнику без розгляду у зв`язку із тим, що вони були подані без додержання вимог частин третьої, четвертої статті 448 ЦПК України;

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 , звертаючись вп`яте 15 серпня 2025 року зі скаргою на постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату від 28 квітня 2025 року, достеменно знала про зазначену постанову ще 03 травня 2025 року. Сам по собі факт отримання 07 серпня 2025 року ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 22 липня 2025 року, якою її скаргу в черговий раз залишено без розгляду, не може свідчити про поважність причин для поновлення строку;

апеляційний суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав 03 травня 2025 року, коли отримала постанову державного виконавця від 28 квітня 2025 року, та пропустила строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України. Інших доводів чи доказів, які б давали підстави стверджувати про поважність причин пропущення строку на подання скарги, ОСОБА_1 не навела.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про залишення скарги без розгляду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду