ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/45700/24

8. Позов обґрунтований так:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2023 року стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський міський туристично-інформаційний центр» (далі - КП «Київський міський туристично-інформаційний центр») на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») заборгованість у розмірі 222 509,83 грн, 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн;

- крім того, в процесі виконання цього судового рішення з КП «Київський міський туристично-інформаційний центр» державним виконавцем було стягнуто мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн та виконавчий збір у сумі 30 760,89 грн;

- на підставі рішення Київської міської ради від 31 серпня 2021 року КП «Київський міський туристично-інформаційний центр» було реорганізоване шляхом перетворення в КНП «Київський центр розвитку туризму»;

- посаду директора у період з 09 грудня 2020 року по 24 квітня 2023 року відповідно до розпорядження від 08 грудня 2020 року «Про виконання обов`язків директора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський міський туристично-інформаційний центр» займав відповідач ОСОБА_1 ;

- наказом від 18 квітня 2023 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » відповідач звільнений з посади 24 квітня 2023 року за угодою сторін;

- заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за постачання теплової енергії утворилась у період виконання відповідачем обов`язків директора КП «Київський міський туристично-інформаційний центр»;

- права та посадові обов`язки директора врегульовані статутом КП «Київський міський туристично-інформаційний центр», затвердженим розпорядженням Представника Президента України в місті Києві від 15 червня 1992 року № 474 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 березня 2012 року № 355);

- відповідач зобов`язаний був виконувати вимоги статуту та вимоги чинного законодавства України;

- невиконання та неналежне виконання директором покладених на нього статутом та вимогами чинного законодавства обов`язків, у тому числі щодо керівництва підприємством, призвели до виникнення цієї заборгованості та завдання шкоди підприємству у вигляді 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційних втрат у розмірі 68 317,39 грн, витрат зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн і витрат зі сплати виконавчого збору у розмірі 300,00 грн та 30 760,89 грн;

- зокрема, відповідач не забезпечив укладання договору з КП «Київтеплоенерго» та вчасну оплату отриманих послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість, встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у справі № 9109/14013/23.

9. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 116 159,96 грн, у тому числі 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн і витрати зі сплати виконавчого збору у розмірі 300,00 грн та 30 760,89 грн.

10. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року провадження у справі закрито.

11. Закриваючи провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені КНП «Київський центр розвитку туризму» вимоги до ОСОБА_1 як особи, яка виконувала у період часу з 09 грудня 2020 року по 24 квітня 2023 року обов`язки директора цього підприємства, відносяться до юрисдикції господарських судів, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника позивачазадоволено, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 рокускасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована так:

- позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу, зазначивши підставою статті 130, 131 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП);

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі стосується дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи, оскільки предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі КЗпП;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.

14. У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

15. Касаційна скарга обґрунтована так:

- позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу відповідачем як особою, яка виконувала у період з 09 грудня 2020 року по 24 квітня 2023 року обов`язки директора КП «Київський міський туристично-інформаційний центр»;

- позивач вважає, що у період виконання обов`язків директора відповідач своїми діями чи бездіяльністю завдав підприємству шкоду, так як не оплатив вартість теплової енергії, яку поставило КП «Київтеплоенерго», і заборгованість зі сплати якої стягнув Господарський суд міста Києва;

- ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому відповідач, керуючись приписами статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), подав до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі;

- заявлені КНП «Київський центр розвитку туризму» позовні вимоги до відповідача як особи, яка виконувала обов`язки директора цього підприємства, відносяться до юрисдикції господарських судів;

- апеляційний суд помилково урахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №200/22363/16-а;

- разом з тим, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 та стосуються саме трудових відносин між підприємством і директором цього підприємства щодо відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи.

VІ. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

16. 14 травня 2026 року представник позивача подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу відповідача, та навів такі мотиви для відмови у задоволенні цієї скарги:

- правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, зокрема, це стаття 20 ГПК та стаття 19 ЦПК;

- предметом спору є відшкодування шкоди в порядку регресу у зв`язку з виконанням позивачем рішення Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у справі № 910/14013/23;

- виходячи із предмета та змісту позовних вимог, характеру правовідносин та суб`єктного складу сторін як учасників таких правовідносин, висновки суду апеляційної інстанції, що такий спір є трудовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є правильними;

- у цій справі зовсім протилежні обставини, ніж у справі № 910/12217/19, в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 14 квітня 2020 року;

- позивач у цій справі просить стягнути збитки з відповідача, які були спричинені в результаті неналежного виконання ним обов`язків, визначених статутом, за час перебування на посаді директора, щодо оплати за спожиту теплову енергію, що встановлено під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/14013/23, а ніяк не у зв`язку з виконанням повноважень щодо здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій;

- апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, у якій був викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

17. 27 листопада 2025 року відповідач подав касаційну скаргу.

18. Ухвалою від 11 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

19. Ухвалою від 25 березня 2026 року відкрито касаційне провадження.

20. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 07 травня2026 року.

21. Ухвалою від 03 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

22. Ухвалою від 10 червня 2026 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

23. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 липня 2026 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

24. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

25. У цій справі підлягає перевірці правильність закриття судом першої інстанції провадження у справі та застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК.

26. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).

27. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

28. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

29. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

31. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

32. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

33. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

34. У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21).

36. Разом з тим, у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

37. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК.

38. Так, відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

39. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19).

40. Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду також виклала у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 щодо розгляду спорів між господарським товариством та його посадовою особою про відшкодування збитків, завданих цьому товариству діями такої посадової особи.

41. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

43. У цій справі КНП «Київський центр розвитку туризму», звертаючись до суду з позовом, просило стягнути з відповідача як директора цього підприємства 116 159,96 грн на відшкодування шкоди, завданої ним у зв`язку з невиконанням покладених на нього зобов`язань, у тому числі щодо керівництва підприємством, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у справі № 910/14013/23 (див. пункт 8).

44. Суд першої інстанції встановив, що відповідач у період з 09 грудня 2020 року по 24 квітня 2023 року був директором КП «Київський міський туристично-інформаційний центр», призначеним відповідно до розпорядження від 08 грудня 2020 року № 791. Повноваження відповідача як керівника цього підприємства на час звернення до суду припинені (див. пункт 11).

45. З огляду на те, що правовідносини, які виникли між сторонами щодо відшкодування шкоди, стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень саме як посадової особи - директора підприємства,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження, оскільки цей спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 39-40).

46. Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, помилково направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, на які посилається відповідач у цій скарзі.

48. Відповідно до статті 413 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

49. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі ухвали суду першої інстанції, оскільки встановлено, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону.

50. Відповідно до статті 141, підпункту «в» частини першої статті 416 ЦПК, з позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн, який понесений відповідачем у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд