ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 658/1790/16-ц

ОСОБА_1 звернулась до Каховського міськрайонного суду Херсонської області із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, заінтересована особа - Каховський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Каховський міський відділ ДРАЦС).

Заяву обґрунтовувала тим, що вона народилася у м. Богуславі Київської області, де проживала до 2007 року. У кінці 2007 року разом з батьками вони переїхали до м. Горлівки Донецької області.

10 травня 2014 року вона одружилася із ОСОБА_4 . Разом проживали в м. Горлівці у квартирі її батьків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік їхав на роботу на службовому автомобілі і потрапив під артилерійський обстріл і загинув. Вона після смерті чоловіка переїхала до м. Каховки.

21 жовтня 2015 року Горлівський міський відділ запису актів цивільного стану державної реєстраційної палати міністерства юстиції днр видав їй свідоцтво про смерть чоловіка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, на звернення до Каховського міського відділу ДРАЦС з питання реєстрації смерті ОСОБА_4 вона отримала відмову у проведенні такої реєстрації, оскільки територія, де загинув її чоловік, визначена як тимчасово окупована, і видане свідоцтво про смерть не визнається державними органами України.

На підставі викладеного просила встановити юридичний факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівці Донецької області.

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 червня 2016 року, ухваленим у складі судді Єйбога І. М., заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівці Донецької області.

Рішення суду мотивоване тим, що свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , видане Горлівським міським відділом запису актів цивільного стану державної реєстраційної палати міністерства юстиції днр 21 жовтня 2015 року, не є підставою для реєстрації смерті на території України, оскільки видане органом, створеним усупереч законодавству України. Оскільки документи, що підтверджують факт смерті, встановленого зразка відсутні, реєстрація смерті в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, в іншій спосіб, ніж встановлення судом факту смерті в окремому провадженні, заявник зареєструвати факт смерті свого чоловіка позбавлена можливості. Встановлення в судовому порядку цього факту має для заявника юридичне значення та надасть можливість отримати свідоцтво про смерть, видане державним органом України. Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території України ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівці Донецької області.

25 травня 2026 року через систему «Електронний суд» особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Берковського Р. О. подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просив поновити йому строк на апеляційне оскарження, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

ОСОБА_6 зазначав, що оскаржуваним рішенням порушуються його права, оскільки на підставі цього рішення до державних реєстрів унесені актові записи про смерть стосовно нього, ОСОБА_7 , але насправді він живий.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника - адвоката Берковського Р. О. на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 червня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Каховський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_6 не є особою, яка мала бути залучена до участі в справі, не є особою, щодо якої суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Доводи апеляційної скарги, в якій заявник, окрім іншого, вказує, що: актовий запис про смерть ОСОБА_4 , внесений на підставі рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 червня 2016 року, не має фактичного відношення до нього - ОСОБА_7 , а наявний у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актовий запис про смерть ОСОБА_4 помилково ідентифіковано з особою ОСОБА_6 (колишнє прізвище якого « ОСОБА_8 »), наслідком чого є, зокрема, закриття РНОКПП, внесення даних про його ( ОСОБА_6 ) смерть до Єдиного демографічного реєстру, свідчать про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження з метою з`ясування наявності чи відсутності порушених прав заявника.

Апеляційний суд зазначив, що помилка (наявність якої має бути доведена), яку допустив відповідний державний орган щодо ОСОБА_6 , не може бути виправлена шляхом вирішення апеляційної скарги ОСОБА_6 на рішення суду про встановлення факту смерті ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції також вказав, що апеляційна скарга надійшла поза межами строку на апеляційне оскарження, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними, а тому, керуючись частиною першою статті 358 ЦПК України, дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

16 червня 2026 року через систему «Електронний суд», особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_7 через свого представника - адвоката Берковського Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, зокрема статей 352, 354, 357-359 ЦПК України, неправильно застосувавши норми щодо права на апеляційне оскарження, поновлення процесуального строку та відкриття апеляційного провадження. Апеляційний суд фактично вийшов за межі стадії формальної перевірки апеляційної скарги, передбаченої статтями 357-359 ЦПК України, і здійснив оцінку доводів по суті ще до відкриття провадження, чим передчасно позбавив скаржника права на апеляційний перегляд.

Вирішуючи питання про поновлення строку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином моменту, коли скаржник дізнався про рішення, не надав оцінки обставинам, які унеможливлювали своєчасне оскарження. У суду апеляційної інстанції не було підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно зі статтею 358 ЦПК України. Заявник не брав участі у розгляді справи, обмеження, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, на нього не поширюються, а отже апеляційний суд не мав права в оскаржуваній ухвалі посилатись і застосовувати норми пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції безпідставно уникнув застосування процедури відновлення втраченого провадження, чим істотно обмежив право скаржника на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист.

Справа має виняткове значення для скаржника у розумінні пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки її наслідком стало внесення де державних реєстрів недостовірних відомостей про його смерть, незважаючи на те, що скаржник є живою особою. У зв`язку з цим він фактично позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої цивільні права та законні інтереси, зокрема формулювати документи, вчиняти юридично значимі дії, користуватися державними та адміністративними послугами, розпоряджатися майном, вступати у правовідносини з державними органами та іншими особами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 , що подана представником - адвокатом Берковським Р. О., на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2026 року. Витребувано з Нововоронцовського районного суду Херсонської області цивільну справу № 658/1790/16. Надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці зазначав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_6 посилався на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушуються його права, оскільки на його підставі до державних реєстрів унесені актові записи про смерть стосовно нього, ОСОБА_7 , але насправді він живий. Також заявник просив поновити строк на оскарження рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що повий текст оскаржуваного рішення його представник отримав у відповідь на адвокатський запит 17 вересня 2025 року, що підтверджується супровідним листом Нововоронцовського районного суду Херсонської області. У цьому ж листі було повідомлено про неможливість ознайомлення з матеріалами справи у зв`язку з тим, що матеріали справи до Нововоронцовського районного суду Херсонської області (здійснює правосуддя замість Каховського міськрайонного суду Херсонської області) не передавались ні в паперовій, ні в електронній формі. Оскільки об`єктивно не можливо було ознайомитись з матеріалами справи та достеменно встановити факт порушення судом прав ОСОБА_7 , представник ОСОБА_6 направляв ряд адвокатських запитів.

З листа Центрального відділу ДРАЦС Управління державної реєстрації Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05 травня 2026 року адвокату Яшина О. Ю. стало відомо про факт несправжності шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , тобто про конкретну обставину, яку місцевий суд помилково вважав установленою.

За таких обставин представник ОСОБА_6 вказував, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом розумного строку (в межах 30 днів) від дня (05 травня 2026 року), коли особа фактично дізналась про порушення цим рішенням її прав і наявність підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі від 28 травня 2026 року вказав, зокрема, на те, що апеляційна скарга надійшла поза межами строку на апеляційне оскарження, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнав неповажними та, керуючись нормами частини першої статті 358 ЦПК України, дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 10 червня 2016 року, тобто до набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), застосування правил, передбачених пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року.

Таким чином, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 червня 2016 року підлягало оскарженню у порядку та строки, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Частиною першою статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню;

2) є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;

3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;

4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У справі, що переглядається, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі частини першої статті 358 ЦПК України, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені причини такого пропуску не є поважними.

Статями 357, 358 ЦПК Українине передбачено можливість постановлення апеляційним судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, які визначені у пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України, без попереднього залишення апеляційної скарги без руху та надання заявнику десятиденного строку для звернення до суду із заявою про поновлення строку або наведення інших підстав для поновлення строку.

Такий же висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/24541/17 (провадження № 61-47961св18) і у справі № 465/1987/21 (провадження №61-5365св24).

Отже, апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, а тому висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження є передчасним.

У зв`язку з цим апеляційний суд повинен з`ясувати, чи виконав ОСОБА_6 як особа, яка не брала участі у справі, вимоги ЦПК України щодо строків звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, з застосуванням правил, передбачених пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року, а також належним чином перевірити доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження з дотриманням порядку, встановленого положеннямистатей 357, 358 ЦПК України.

Крім того, підставою відмови у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд зазначив те, що оскаржуваним судовим рішенням права ОСОБА_7 не порушуються.

Водночас апеляційний суд не врахував, що заявник звернувся до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18)).

Такий же висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21), від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22).

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено права особи, фактично надав оцінку доводам апеляційної скарги по суті, що можливо лише в межах відкритого апеляційного провадження, з дослідженням усіх обставин справи та оцінкою доказів на підтвердження чи спростування доводів заявника про порушення його прав оскаржуваним судовим рішенням.

Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість вирішити питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі в справі. Тобто для висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням не порушено права особи, яка його оскаржує і яка не брала участі у розгляді справи, суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та в разі з`ясування, що судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, - закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19) від 31 липня 2024 року у справі № 608/277/16-ц (провадження № 61-6811св24), від 28 травня 2025 року у справі № 305/1233/21 (провадження № 61-18180св23).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, апеляційний суд зазначеного не врахував, помилково застосував норми статті 358 ЦПК України (у чинній редакції), а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є обґрунтованими, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа № 658/1790/16-ц - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2026 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду