ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2696/24

1.1. У червні 2024 року керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси (далі - Позивач та/або Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради (далі - Відповідач-1 та/або Міськрада) і Приватного підприємства "Композит Д.А." (далі - ПП "Композит Д.А." та/або Відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки.

Господарський суд Одеської області рішенням від 05.02.2025 у справі № 916/2696/24 у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, Прокурор звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.03.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2025 зупинив провадження у справі № 916/2696/24 до перегляду судового рішення у справі № 922/511/24 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Надалі Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 поновлено провадження у справі № 916/2696/24.

28.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення та клопотання про залучення третьої особи.

01.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення Прокурора.

Протокольною ухвалою від 29.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьої особи ОСОБА_1 водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення процесуального правонаступництва у цій справі.

2.1. Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 замінив Відповідача-2 у справі № 916/2696/24 ПП "Композит Д.А." на його правонаступника - ОСОБА_1 .

2.2. Апеляційний господарський суд мотивував свої висновки тим, що оскільки до ОСОБА_1 перейшло право користування спірною земельною ділянкою, спірні правовідносини безпосередньо стосуються її прав як нового володільця, що свідчить про наявність матеріального правонаступництва. При цьому апеляційний господарський суд вказав, що заява про залучення третьої особи підлягає залишенню без задоволення, оскільки статус особи охоплюється положеннями статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (процесуальне правонаступництво).

Враховуючи заміну Відповідача-2, який є юридичною особою, на фізичну особу, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду, а подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи тощо не впливає на юрисдикцію спору, яка правильно визначена при відкритті провадження у справі, тобто не змінює її (див. правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену при розгляді, зокрема, справи № 990/364/24 та справи № 902/1159/22.

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у цій справі, ПП "Композит Д.А." звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить цю ухвалу скасувати, а справу направити до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

3.2. ПП "Композит Д.А." стверджує, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з неправильним застосуванням та порушенням правових норм, адже помилкове застосування правонаступництва до правовідносин, що склалися у цій справі, непропорційним чином обмежило і права ПП "Композит Д.А.", і права ОСОБА_1 - оскільки обидва учасники наразі позбавлені процесуальної можливості захищати свої права в межах належного судового процесу.

У контексті наведеного ПП "Композит Д.А." наголошує, що Південно-західний апеляційний господарський суд під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що:

- юридичною підставою для застосування сингулярного правонаступництва є виключно договір купівлі-продажу майнових прав, а не будь-який договір купівлі-продажу;

- у цій справі сторони вчинили правочин купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, що врегульовано частиною першою статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а не купівлі-продажу майнових прав, що врегульовано частиною третьою статті 656 ЦК України, - тобто у цій справі підстави для сингулярного правонаступництва відсутні;

- перехід права оренди земельної ділянки за наслідками укладення правочину купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна є невід`ємною складовою такого правочину, бо такий перехід слідує усталеному принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна;

- перехід права оренди земельної ділянки за наслідками укладення правочину купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна відбувається за наявності двох умов одночасно: укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна (частина перша статті 656 ЦК України) та вказівка закону (частина четверта статті 120 Земельного кодексу України (далі -ЗК України));

- після укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна ПП "Композит Д.А." не вибуло зі спірного матеріального правовідношення щодо оренди земельної ділянки, оскільки після продажу об`єкта нерухомості у ПП "Композит Д.А." залишився певний обсяг прав (зокрема, права, обов`язки та відповідальність, що виникла за період користування ПП "Композит Д.А." спірною земельною ділянкою), отже, судом апеляційної інстанції було неправильно визначено юридичні підстави переходу права оренди спірної земельної ділянки, що призвело до помилкового застосування процесуального правонаступництва в порядку статті 52 ГПК України у цій справі та, як наслідок, непропорційного обмеження як прав ПП "Композит Д.А.", так і прав нового орендаря земельної ділянки ОСОБА_1, що є істотним порушенням права на справедливий суд.

Крім того, застосовуючи положення статті 52 ГПК України до цієї справи, Південно-західний апеляційний господарський суд помилково послався на постанову Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 911/9/24, висновки в якій, на думку скаржника, не є застосовними до обставин цієї справи в силу їх очевидної неподібності.

3.3. Не погоджуючись із ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у цій справі, ОСОБА_1 також звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить цю ухвалу скасувати, а справу направити до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

3.4. ОСОБА_1 наголошує, що судом апеляційної інстанції:

- залишено поза увагою правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2026 у справі № 760/25312/24, від 22.11.2023 у справі № 756/17513/21, від 07.04.2022 у справі № 910/8252/21;

- порушено положення частини першої статті 52, частини першої статті 86 ГПК України та помилково застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17;

- порушено положення частини першої статті 52 ГПК України та не взято до уваги висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21.

3.5. Прокурор у відзивах просить у задоволенні касаційних скарг ПП "Композит Д.А." та ОСОБА_1 відмовити, а оскаржувану ухвалу - залишити в силі.

4.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з таких міркувань.

4.2. Статтею 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне законодавство не пов`язує реалізацію судом положень статті 52 ГПК України виключно з наявністю клопотання сторін. Використання законодавцем конструкції "суд залучає" (а не "суд за клопотанням учасника може залучити") свідчить про наявність у суду процесуального обов`язку встановити належний суб`єктний склад сторін для ухвалення законного та виконуваного рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених прав. У випадку ухвалення апеляційним судом рішення щодо вимоги про повернення земельної ділянки стосовно особи, яка вже втратила на неї матеріальне право, призведе до ухвалення завідомо невиконуваного судового акта та порушення прав нового власника майна, який позбавлений можливості захищатися.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в судочинстві участь останнього.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 10.08.2020 у справі № 917/1339/16, від 23.07.2025 у справі № 907/311/21, від 11.11.2025 у справі № 916/5530/23.

У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права (подібний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18).

Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку. При цьому положеннями статті 52 ГПК України не обмежено коло випадків заміни особи у спірних правовідносинах, які можуть бути підставами для процесуального правонаступництва, а також, як зазначалось, стадію судового процесу, на якій може бути здійснено таке правонаступництво.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 910/11371/18 зазначив, що Велика Палата Верховного Суду сформулювала усталений правовий висновок, згідно з яким суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу (постанови від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 08.02.2022 у справі № 761/13017/16-ц).

Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17).

Як вже зазначалося, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення і перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Велика Палата Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 зауважила, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи - сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Отже, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо така заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22.

У контексті спірних правовідносин варто звернути увагу на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2020 № 3215, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, будівлю або споруду), розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні іншої особи, до набувача переходить право користування такою земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду зазначені норми закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований (принцип акцесорності). Перехід права на деривативний об`єкт (земельну ділянку) відбувається автоматично в силу прямої вказівки закону, незалежно від того, чи внесено відповідні зміни до договору оренди землі.

Як установлено судом апеляційної інстанції та не заперечувалося сторонами, 04.07.2025 між ПП "Композит Д.А." та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПП "Композит Д.А." передало у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність складські приміщення (склад під літ. "А,а,а1,а2,а3"; № 1 - хвіртка; № 2 - ворота; № 3, 4 - огорожа, І - покриття), загальною площею 460,4 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А. та зареєстровано за № 1390.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору складські приміщення, які є предметом цього договору, в цілому розташовані на земельній ділянці площею 0,2923 га; кадастровий номер - 5110136900:40:026:0166, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та передана у строкове платне користування терміном на 10 років ПП "Композит Д.А." за договором оренди землі, укладеним 28.12.2020 та посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 28.12.2020 і зареєстрованим за № 3215.

Надалі за ініціативою ОСОБА_2 . Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеське бюро технічної інвентаризації" провело інвентаризацію нерухомого майна, за результатами якої встановлено, що об`єкт використовується як житловий будинок із такими технічними характеристиками: загальна площа 79,0 кв. м, житлова площа 61,6 кв. м.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 20.05.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Образцовою Т. А. та зареєстровано за № 1081.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок садибного типу (житловий будинок під літ. "А" загальною площею 79,0 кв. м, житловою площею 61,6 кв. м; № 1- 4 - огорожа; І - покриття), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з абзацом третім пункту 1.2 цього договору вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2923 га, кадастровий номер - 5110136900:40:026:0166, яка була передана попередньому власнику у строкове платне користування на підставі договору оренди землі від 28.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстрований за № 3215.

Апеляційний господарський суд установив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок садибного типу загальною площею 79,0 кв. м, житлова площа - 61,6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,2923 га; кадастровий номер - 5110136900:40:026:0166 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідна земельна ділянка перебуває у останньої на праві оренди, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.05.2026 за ОСОБА_1 (орендар) зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,2923 га, кадастровий номер - 5110136900:40:026:0166, за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава формування витягу: заява з реєстраційним номером: 73195751, дата і час реєстрації заяви: 20.05.2026. Номер запису про інше речове право: 39961071. Дата державної реєстрації: 28.12.2020. Документи, подані для державної реєстрації: договір оренди, серія та номер: 3215, виданий 28.12.2020 приватним нотаріусом Чужовською Н. Ю. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55977851 від 28.12.2020 22:51:06, приватний нотаріус Чужовська Наталія Юріївна, Одеській міський нотаріальний округ, Одеська обл.; зміст, характеристика іншого речового права: дата укладання договору (після 2013 р.) / дата державної реєстрації (до 2013 р.): 28.12.2020, строк: 10 р., дата закінчення дії: 28.12.2030, з автоматичним продовженням дії договору, додаткова відомості: орендна плата - 67 675,82 грн на рік.

Отже, суд апеляційної інстанцій доцільно виснував, що станом на момент розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції ПП "Композит Д.А." втратило статус землекористувача спірної ділянки, а ОСОБА_1 набула такого статусу у спірних правовідносинах та зареєструвала за собою право оренди на земельну ділянку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно здійснив заміну ПП "Композит Д.А." його процесуальним правонаступником ОСОБА_1 на підставі положень статті 52 ГПК України, оскільки до неї в силу закону автоматично перейшло право оренди на спірну ділянку, що має ознаки правонаступництва саме в межах речових прав (права оренди) на відповідну земельну ділянку.

При цьому Верховний Суд зауважує, що таке рішення забезпечує реальність виконання судового акта, адже попередній землекористувач повністю вибув із матеріальних правовідносин, а заявлені позовні вимоги можуть бути фактично задоволені виключно за рахунок нового володільця речового права.

З огляду на це доводи касаційних скарг із посиланнями на певні постанови Верховного Суду не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, оскільки підстави процесуального правонаступництва завжди є різними та індивідуальними для кожної конкретної справи.

5.1. На підставі викладеного Верховний Суд у межах доводів і вимог касаційних скарг та з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що оскаржувана ухвала є законною й обґрунтованою, а тому касаційні скарги не підлягають задоволенню.

5.2. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарг в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржників.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 123, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд