ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 917/911/26

У травні 2026 року заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестторг", ОСОБА_1, в якому просив:

1) розірвати договір оренди землі від 07.07.2009, укладений між Лубенською районною державною адміністрацією та ТОВ "Інвестторг", зареєстрований в Лубенському секторі Полтавської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру 23.07.2009 за №040955000003, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002 площею 27,38 га, яка розташована на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області;

2) розірвати договір оренди водного об`єкта від 01.04.2011, укладений між Лубенською районною державною адміністрацією та ТОВ "Інвестторг" щодо ставка площею водного дзеркала 18,8 га, який розташований на земельній ділянці з номером 5322881400:07:002:0002 площею 27,38 га;

3) зобов`язати ТОВ "Інвестторг" повернути Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області земельну ділянку з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002 площею 27,38 га разом із розташованим на ній водним об`єктом ставком площею водного дзеркала 18,8 га, у стані не гіршому порівняно з тим, в якому вона одержана в оренду, шляхом підписання акта приймання-передачі;

4) зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, а саме садового будинку літера Г-1 площею 182 кв. м, стінки підпірної № 2 довжиною 2,41 м, вимощення літера І, навісу літера Д, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 102831153228), яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002.

07.05.2026 до Господарського суду Полтавської області надійшла заява заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про забезпечення позову, в якій останній просив заборонити ОСОБА_1 відчужувати об`єкт нерухомого майна, а саме садовий будинок літера Г-1 площею 182 кв.м., стінки підпірної № 2 довжиною 2,41 м., вимощення літера І, навісу літера Д, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 102831153228), яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 (суддя Сірош Д.М.), залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 (колегія суддів у складі: Білоусова Я.О. - головуючий, Лакіза В.В., Тарасова І.В.), відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, а саме садового будинку літера Г-1 площею 182 кв. м, стінки підпірної № 2 довжиною 2,41 м, вимощення літера І, навісу літера Д, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 102831153228), яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002. Постановлено позовну заяву разом з доданими матеріалами повернути заявникові. Постановлено заяву про забезпечення позову повернути заявникові.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що між Лубенською районною державною адміністрацією та ТОВ "Інвестторг" 07.07.2009 укладено договір оренди землі строком на 5 років.

На підставі акта приймання-передачі Лубенською районною державною адміністрацією передана в оренду ТОВ "Інвестторг" земельна ділянка площею 27,38 га, у тому числі землі водного фонду (під ставком) 18,80 га, прибережна захисна смуга (пасовище) 8,35 га та гідротехнічні споруди 0,23 га.

08.06.2012 земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі, з присвоєнням їй кадастрового номера 5322881400:07:002:0002.

Розпорядженням Лубенської районної державної адміністрації №98 від 29.03.2011 "Про внесення змін до договору оренди землі" вирішено продовжити дію договору на 20 років, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі.

На підставі цього, між Лубенською районною державною адміністрацією та ТОВ "Інвестторг" 29.03.2011 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 23.07.2009 за №040955000003, кадастровий номер 5322881400:07:002:0002, якою внесені зміни щодо строку дії договору, а саме: договір укладено на 20 років, тобто з 23.07.2009 по 01.01.2029.

Крім того, розпорядженням Лубенської районної державної адміністрації № 107 від 01.04.2011 "Про надання в оренду водного об`єкта за межами населених пунктів" ТОВ "Інвестторг" надано в оренду водний об`єкт (ставок) загальною площею 18,00 га на території Вищебулатецької сільської ради для риборозведення та вилову риби строком на 18 років, встановивши орендну плату 100 грн за 1 га водного об`єкта.

01.04.2011 між Лубенською районною державною адміністрацією та ТОВ "Інвестторг" укладено договір оренди водного об`єкту строком до 01.01.2029.

Як зазначено в позові, вказані договір оренди землі від 07.07.2009 та договір оренди водного об`єкту від 01.04.2011 взаємопов`язані, оскільки водний об`єкт площею 18,8 га знаходиться на земельній ділянці площею 27,38 га з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002 на території Лубенської територіальної громади.

Відповідно до умов договору оренди водного об`єкту від 01.04.2011 в оренду передається водний об`єкт площею водного дзеркала 18,8 га з метою риборозведення, вирощення і вилову риби. Водний об`єкт розташований на землях Вищебулатецької ради Лубенського району і гідротехнічна споруда знаходиться на балансі Вищебулатецької сільської ради (пункт 1.1 договору від 01.04.2011).

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019171240000044 від 20.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, Лубенською окружною прокуратурою встановлено, що усупереч умовам договору оренди землі від 07.07.2009 та договору оренди водного об`єкту від 01.04.2011, ТОВ "Інвестторг" допущено протиправне будівництво комплексу будівель і споруд (у тому числі альтанок на воді) на орендованій земельній ділянці та водному об`єкті.

Відсутність будь-яких споруд на орендованій земельній ділянці та водному об`єкті, на момент їх передачі, підтверджується змістом договору оренди землі та договору водного об`єкту, у яких відсутня інформація про розміщення на них об`єктів як рухомого, так і нерухомого майна.

Також це підтверджується змістом технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку водогосподарських підприємств ТОВ "Інвестторг", виготовленої у 2009 році ТОВ "Лубни-Райземпроектсервіс".

У ході досудового розслідування кримінального провадження №42019171240000044 від 20.03.2019 встановлено, що ОСОБА_1 здійснено будівництво нових будівель і споруд у прибережній захисній смузі орендованого ТОВ "Інвестторг" ставка площею 18,8 га, в межах спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002.

Проведеним дослідженням також встановлено, що частина будівель та споруд, що знаходяться у власності ОСОБА_1 , відповідно до даних топографо-геодезичного знімання та даних натурного обстеження, фактично розташовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002, у тому числі: садовий будинок літ. Г-1 площею 152 кв. м; частина стінки підпірної № 2 довжиною 2,41 м; вимощення літ. І; навіс літ. Д.

Частина навісу з приміщенням площею 125 кв. м, відповідно до даних топографо-геодезичного знімання та даних натурного обстеження, фактично розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002.

Отже, як зазначено в позові, встановлено факт будівництва будівель і споруд, належних ОСОБА_1 , на орендованій ТОВ "Інвестторг" земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002 та споруд (навіс літ. Д) на водному об`єкті ставку.

Крім того, встановлено, факт розміщення на орендованій земельній ділянці споруд без правовстановлюючих документів, зокрема, навісу з приміщеннями площею 125 кв. м.

Факт нецільового використання орендованої ТОВ "Інвестторг" земельної ділянки і водного об`єкту також підтверджується складеним представником Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в межах кримінального провадження №42019171240000044 від 20.03.2019 актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта земельної ділянки № 465-ДК/0622/АП/10/01/-19 від 25.06.2019.

Встановлено, що на момент обстеження на земельній ділянці площею 0,11 га побудовано комплекс споруд для відпочинку, а саме: альтанки, які розташовані на воді, заасфальтована площадка для автомобілів, біля якої зміщена брезентова палатка для торгівлі, дерев`яна площадка під накриттям, на якій розміщені великі столи для відпочинку, площадка, викладена бруківкою під відкритим небом, металеві ємності для купання, будинок (баня), а також ведеться додаткове будівництво нових споруд (альтанок) на воді та поблизу неї. Цей комплекс споруд побудований для відпочинку людей.

Крім того встановлено, що на орендованій земельній ділянці фактично здійснюється господарська діяльність з надання в оренду майна для відпочинку, про що свідчить розміщена в мережі Інтернет реклама. Наприклад, на сайті Лубенщина туристична в розділі карта місць відпочинку Лубенської територіальної громади зазначено Відпочинковий комплекс Булатецький став, із зазначенням контактного номеру телефону.

Ураховуючи наведене, прокурор зазначав, що ТОВ "Інвестторг" допущено порушення істотних умов договору оренди землі від 07.07.2009 та договору оренди водного об`єкту від 01.04.2011, а ОСОБА_1 здійснено незаконне будівництво об`єктів нерухомого майна в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту (ставка). Відтак вказані договори оренди підлягають розірванню, а самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна знесенню.

Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У тексті позовної заяви відсутнє обґрунтування, що вимога про зобов`язання фізичної особи Cтепаненка В.І. усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002, яка перебуває в оренді у ТОВ "Інвестторг", підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі в частині вимоги до фізичної особи ОСОБА_1.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Полтавської області для вирішення питання про відкриття провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та розгляду заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що оскільки вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, зокрема, шляхом знесення будинків, будівель і споруд, покладено на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Тому відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути не забудовник, а останній набувач цього об`єкта. Вирішення вказаного спору окремо за правилами цивільного судочинства в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна, а окремо за правилами господарського судочинства - в частині позовної вимоги розірвання договорів оренди земельної ділянки та водного об`єкта під спірним об`єктом самочинного будівництва і повернення цієї земельної ділянки, порушуватиме принцип повноти, всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження того самого предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Крім того, ухвалюючи оскаржувані ухвалу та постанову, суди не врахували наведеного та дійшли безпідставного висновку про те, що позовна вимога до ОСОБА_1 підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 статусу підприємця. Проте, до матеріалів позовної заяви долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ФОП ОСОБА_1, відповідно до якого, останній з 18.12.1991 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , з наступними видами діяльності: (03.12) прісноводне рибальство (основний), (96.04) діяльність із забезпечення фізичного комфорту, (68.20) надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, (55.10) діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення, про що зазначено у тексті позовної заяви. На орендованій земельній ділянці ОСОБА_1 фактично здійснюється господарська діяльність з надання в оренду майна для відпочинку, про що свідчить розміщена в мережі Інтернет реклама. Наприклад, на сайті «Лубенщина туристична» в розділі карта місць відпочинку Лубенської територіальної громади зазначено - « ІНФОРМАЦІЯ_1 »», із зазначенням контактного номеру телефону. Відповідний витяг із сайту також був долучений до матеріалів позовної заяви. Вказані відомості були зазначені як в позовній заяві, так і апеляційні скарзі. Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученого до позовної заяви, єдиним засновником, керівником та представником ТОВ «Інвестторг» є відповідач ОСОБА_1 Таким чином, вказані обставини в цілому свідчать про про здійснення господарської діяльності ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами застосовано ст. ст. 20, 173, 174, 236 ГПК України без урахування висновків щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції та віднесення справ до господарської юрисдикції, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17, від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19 від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.05.2018 у справі № 522/7909/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 335/11807/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 486/836/18, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18, постановах Верховного суду від 05.03.2025 у справі № 357/14621/23, від 19.11.2024 від 922/4692/23, 21.06.2023 у справі № 521/19246/20, від 16.10.2020 № 910/7186/19, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 09.11.2023 у справі № 910/130/21 та від 19.11.2024 у справі № 922/4692/23. Крім цього, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України у зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального права (ст. ст. 20, 73, 76 - 79, 86, 173, 174, 236 ГПК України), що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову у відкритті провадження за позовом прокурора (у відповідній частині) та повернення заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 та абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 21.08.2026.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних спорів та інших справ, визначених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), з юрисдикцією та повноваженнями господарських судів, Верховний Суд у розрізі спірного в цій справі питання звертає увагу на таке.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У свою чергу, юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України (стаття 1 Кодексу).

Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського та цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначений у статті 20 ГПК України.

У постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 920/336/22, від 05.09.2023 у справі № 916/3674/19 щодо застосування положень статті 20 ГПК України та статті 19 ЦК України зазначено, що справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Суд зазначає, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Так суди обох інстанцій у розглядуваній справі зазначили, що прокурором заявлено позовні вимоги, зокрема, про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5322881400:07:002:0002, яка перебуває в оренді у ТОВ "Інвестторг". Однак, доказів наявності у ОСОБА_1 статусу підприємця матеріали справи не містять. За таких обставин, суди вважали, що саме із цих підстав справа у цьому спорі не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України та має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Водночас, у постанові від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (за позовом Дніпродзержинської міськради до фізичної особи про стягнення коштів за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, та розгляду справи в суді першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком випадку, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже визначала співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Тобто для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17 зазначено, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17 вказано, що відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності. Здавання в оренду власного нерухомого майна нежитлового призначення може здійснюватися фізичними особами яку межах підприємницької діяльності, так і поза нею. Відтак, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц.

Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач мав довести суду факт здійснення фізичною особа-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).

Відтак, з аналізу вказаних вище постанов Верховного Суду, які наведені скаржником в якості підстави касаційного оскарження, вбачається, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, і фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. В свою чергу, для встановлення факту користування особою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.11.2024 у справі № 922/4692/23.

В порушення наведених норм права та судової практики, суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише формальним твердженням про відсутність у матеріалах справи доказів наявності у ОСОБА_1 статусу підприємця. При цьому судами не було надано жодної правової оцінки доказам, наданим прокурором, та доводам, що до матеріалів позовної заяви долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ФОП ОСОБА_1, відповідно до якого, останній з 18.12.1991 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , з наступними видами діяльності: (03.12) прісноводне рибальство (основний), (96.04) діяльність із забезпечення фізичного комфорту, (68.20) надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, (55.10) діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення, про що зазначено у тексті позовної заяви. На орендованій земельній ділянці ОСОБА_1 фактично здійснюється господарська діяльність з надання в оренду майна для відпочинку, про що свідчить розміщена в мережі Інтернет реклама. Наприклад, на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 »», із зазначенням контактного номеру телефону. Відповідний витяг із сайту також був долучений до матеріалів позовної заяви. Вказані відомості були зазначені як в позовній заяві, так і апеляційні скарзі. Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученого до позовної заяви, єдиним засновником, керівником та представником ТОВ «Інвестторг» є відповідач ОСОБА_1 Таким чином, вказані обставини в цілому свідчать про про здійснення господарської діяльності ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці.

Відтак, внаслідок недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доводів щодо наявності у відповідача статусу ФОП та фактичного провадження ним підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, судами зроблено передчасний висновок про відсутність господарського характеру спірних правовідносин в частині позову прокурора до ОСОБА_1 Наведене свідчить про порушення судами норм процесуального права щодо з`ясування всіх обставин справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та недослідження доказів у справі, у зв`язку з чим оскаржувані ухвалу місцевого та постанову апеляційного судів належить скасувати, а справу в частині відмови у відкритті провадження у справі - передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -