ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 529/672/25

Описова частина

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, у якій просила встановити факт її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 як члена його сім`ї.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув під час виконання військового обов`язку із захисту України від збройної агресії російської федерації.

Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року у справі № 529/1118/22, яке набрало законної сили 23 грудня 2022 року, встановив факт проживання заявника та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з листопада 2016 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішенням від 30 червня 2023 року № 18/с повернула заявнику подані документи без призначення одноразової грошової допомоги з підстав неможливості встановлення за наданими документами факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 07 грудня 2023 року у справі № 440/11249/23 позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним і скасував зазначене рішення Міністерства оборони України та зобов`язав відповідача прийняти рішення щодо призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2024 року у справі № 440/11249/23 змінив рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення і виплату одноразової грошової допомоги та зобов`язав Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, а в іншій частині рішення суду залишив без змін.

За результатами повторного розгляду комісія Міністерства оборони України рішенням від 21 червня 2024 року № 15/с повторно відмовила заявнику у призначенні одноразової грошової допомоги з тих самих підстав, а саме через неможливість встановлення за наданими документами факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Посилаючись на наведені обставини, заявник зазначала, що встановлення судом факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 є необхідним для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця та фактично є єдиним способом усунення перешкод у реалізації цього права.

Крім того, заявник зазначала, що вона та ОСОБА_3 раніше перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дочку ОСОБА_2 (до зміни прізвища - ОСОБА_3 ). Після розірвання шлюбу вони певний час проживали окремо, однак із листопада 2016 року знову почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

За твердженням заявника, протягом усього періоду спільного проживання саме ОСОБА_3 забезпечував основне матеріальне утримання сім`ї, оскільки її власні доходи були незначними. Він систематично надавав кошти на придбання продуктів харчування, одягу, лікарських засобів, оплату витрат на утримання житла та ведення домашнього господарства, а також за власні кошти придбавав необхідне майно для сім`ї. Після призову на військову службу ОСОБА_3 продовжував матеріально забезпечувати заявника до дня своєї загибелі.

Диканський районний суд Полтавської області у складі судді Кириченко О. С. рішенням від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт перебування ОСОБА_1 , як члена сім`ї загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_3 , на його утриманні у період з листопада 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня його загибелі, одночасно зазначивши, що цей юридичний факт встановлено з метою реалізації заявником права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої законодавством для членів сімей загиблих військовослужбовців.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року, яке набрало законної сили, встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з листопада 2016 року до дня його загибелі, а тому ці обставини мають преюдиційне значення та повторному доказуванню не підлягають.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що протягом зазначеного періоду саме ОСОБА_3 здійснював основне матеріальне забезпечення заявника, оскільки його доходи істотно перевищували її заробіток. Суд установив, що заявник отримувала незначну заробітну плату, тоді як ОСОБА_3 , зокрема під час проходження військової служби, мав значно вищий дохід, що давало йому можливість забезпечувати сім`ю.

На підтвердження цих обставин суд послався на відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , письмові докази оплати комунальних послуг, а також показання свідків, з яких відомо, що саме ОСОБА_3 забезпечував сім`ю коштами, оплачував витрати на утримання житла, придбання продуктів харчування, одягу, лікарських засобів, побутової техніки та іншого майна, необхідного для ведення спільного господарства.

Урахувавши, що допомога, яку заявник отримувала від ОСОБА_3 , мала постійний характер і була для неї основним джерелом засобів до існування, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 у період з листопада 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлення зазначеного юридичного факту суд визнав необхідним для реалізації заявником права на отримання одноразової грошової допомоги як членом сім`ї загиблого військовослужбовця.

Полтавський апеляційний суд постановою від 25 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця.

Колегія суддів керувалася тим, що для визначення особи утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» необхідно встановити, чи мала така особа право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» станом на день смерті військовослужбовця.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд установив, що на день загибелі ОСОБА_3 заявнику виповнилося 53 роки, вона не була особою з інвалідністю та не належала до жодної з категорій непрацездатних членів сім`ї, визначених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, ОСОБА_1 не мала права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, а тому не могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця саме собою не породжує для неї юридичних наслідків, оскільки від встановлення такого факту не залежить виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що встановлений рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не має вирішального правового значення для розгляду цієї справи, пославшись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, відповідно до якого поняття «дружина» та «чоловік», що використовуються у статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», охоплюють лише осіб, які перебували із померлим у зареєстрованому шлюбі.

У червні 2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 13 березня 2026 року у справі № 180/1226/25.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що апеляційний суд неправильно витлумачив положення статей 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та безпідставно пов`язав можливість встановлення факту перебування особи на утриманні виключно з наявністю у неї права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Заявник зазначає, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, перебування фізичної особи на утриманні є самостійним юридичним фактом, який може бути встановлений судом незалежно від конкретної сфери подальшої реалізації відповідного права, а для підтвердження такого факту підлягають дослідженню усі належні та допустимі докази, що характеризують фактичні відносини між утриманцем та особою, яка надавала утримання.

На думку заявника, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, належним чином дослідив усі докази у справі, зокрема письмові докази, показання свідків, відомості про доходи сторін, документи щодо оплати комунальних послуг, а також врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року, яким підтверджено факт її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що вона вже була визнана членом сім`ї загиблого військовослужбовця судовим рішенням, яке набрало законної сили, а Міністерство оборони України повторно відмовило їй у призначенні одноразової грошової допомоги виключно з мотивів відсутності судового рішення про встановлення факту її перебування на утриманні.

Також заявник посилається на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам щодо пропуску Міністерством оборони України строку на апеляційне оскарження та безпідставно розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання про поновлення такого строку.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.

28 липня 2026 року матеріали справи № 759/6248/25 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

03 червня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася донька ОСОБА_5 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 .

22 грудня 1999 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув у смт Курдюмівка Бахмутського району Донецької області під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.

Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року у справі № 529/1118/22, яке набрало законної сили 23 грудня 2022 року, встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період із листопада 2016 року до дня смерті ОСОБА_3 .

Мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про його батька відсутні. Дочка загиблого ОСОБА_2 є повнолітньою, не є особою з інвалідністю, має власну сім`ю та не заперечує щодо встановлення факту перебування заявника на утриманні її батька.

Комісія Міністерства оборони України рішенням від 30 червня 2023 року № 18/с повернула ОСОБА_1 документи без призначення одноразової грошової допомоги через неможливість встановлення факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 07 грудня 2023 року у справі № 440/11249/23 позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував зазначене рішення Міністерства оборони України від 30 червня 2023 року № 18/с. Зобов`язав Міністерство оборони України прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2024 року у справі № 440/11249/23 рішення суду першої інстанції змінив, зобов`язавши Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, а в іншій частині рішення залишив без змін.

За результатами повторного розгляду комісія Міністерства оборони України рішенням від 21 червня 2024 року № 15/с повторно відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги з тих самих підстав, а саме через неможливість встановлення факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з відомостями про доходи ОСОБА_1 працювала машиністом насосних установок у Диканському комбінаті комунальних підприємств та отримувала порівняно невисоку заробітну плату: у 2018-2020 роках у середньому від 3 000,00 грн до 5 000,00 грн на місяць, а у 2021-2022 роках - від 5 000,00 грн до 7 000,00 грн на місяць.

Водночас відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_3 у 2018 році - першому кварталі 2020 року працював у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Андріївка», перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував дохід у середньому близько 13 000,00 грн на місяць. З першого кварталу 2020 року до жовтня 2022 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримував грошове забезпечення, яке за 2020 рік становило 319 112,93 грн, за 2021 рік - 279 593,53 грн, а за 2022 рік - 719 045,12 грн.

Суди також з`ясували, що ОСОБА_3 переважно оплачував комунальні послуги за місцем їх спільного проживання або надавав заявнику кошти для їх оплати, забезпечував сім`ю грошовими коштами, здійснював основні витрати на ведення спільного господарства, придбання продуктів харчування, одягу, побутової техніки та іншого майна для сім`ї.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що після відновлення спільного проживання з 2016 року саме ОСОБА_3 був основним годувальником сім`ї, матеріально забезпечував заявника, оплачував комунальні послуги, придбання продуктів харчування, лікарських засобів, одягу, побутової техніки та інших необхідних для сім`ї речей, а також здійснював інші витрати, пов`язані з веденням спільного господарства.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди вирішували питання щодо наявності підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.

Юридичними фактами є певні обставини реальної дійсності, з настанням яких норма права пов`язує виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків особи. Саме такі факти можуть бути предметом встановлення в порядку окремого провадження, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Не в усіх випадках юридичний факт може бути підтверджений відповідним документом або посвідчений у позасудовому порядку. Саме тому законодавець передбачив можливість його встановлення судом за правилами окремого провадження.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають встановленню у судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за наявності таких умов: факт повинен породжувати юридичні наслідки, тобто від нього має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; встановлення такого факту не повинно бути пов`язане з вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що посвідчує відповідний факт; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

Аналогічними критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, необхідне для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, передбаченого статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_3 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі - Закон № 2262-ХІІ у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Згідно з частиною четвертою статті 30 Закону № 2262-ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 01 січня 2022 року;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ).

Положеннями пункту 9 Порядку № 975 регламентовано, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать, зокрема, утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону № 2262-XII.

У пункті 20 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, необхідно встановити, чи має така особа право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у пункті 75 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, зазначивши, що поняття «утриманець» для цілей статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ визначається через приписи Закону № 2262-ХІІ, а тому під час вирішення питання про право особи на одноразову грошову допомогу необхідно перевірити, чи належить вона до кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, та чи перебувала вона на утриманні загиблого військовослужбовця.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлення самого лише факту перебування особи на утриманні не є достатнім для висновку про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги. Вирішальним є встановлення сукупності передбачених законом юридичних фактів, зокрема належності особи до кола суб`єктів, визначених статтею 30 Закону № 2262-ХІІ.

У постанові від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25 (провадження № 61-4470св26) Верховний Суд зазначив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення одноразової грошової допомоги лише за умови, якщо вона є непрацездатним членом сім`ї та має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Встановлення лише факту спільного проживання, ведення спільного господарства чи систематичного надання матеріальної допомоги саме собою не є достатнім для визнання повнолітньої особи утриманцем. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 754/15529/24 та від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24.

Отже, для вирішення цієї справи необхідно встановити не лише факт надання ОСОБА_9 матеріального утримання заявнику, а й те, чи відповідала ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 критеріям непрацездатного члена сім`ї, визначеним статтею 30 Закону № 2262-ХІІ, оскільки лише за наявності обох зазначених умов вона могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на день загибелі ОСОБА_3 заявник не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, не досягла віку, який відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ дає право на пенсію у разі втрати годувальника, не була особою з інвалідністю та не належала до інших категорій непрацездатних членів сім`ї, визначених цією нормою.

Отже, на момент смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не мала права на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а тому не могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції встановив факт надання ОСОБА_3 заявнику матеріальної допомоги, яка була для неї постійним та основним джерелом засобів до існування, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Сам собою факт перебування особи на утриманні не є достатньою підставою для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Для набуття такого права необхідною є сукупність юридичних фактів, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ, зокрема належність особи до кола членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Верховний Суд також враховує, що Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Разом із тим встановлення цього факту саме собою не свідчить про наявність у заявника статусу утриманця, оскільки питання належності особи до утриманців врегульовано спеціальними нормами статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та статей 30, 31 Закону № 2262-ХІІ.

Подібний висновок щодо застосування статті 30 Закону № 2262-ХІІ викладено у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, у якій зазначено, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не надає їм статусу подружжя у розумінні зазначеної норми та не змінює визначеного законом кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 за встановлених у цій справі обставин не є достатнім для виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам щодо пропуску Міністерством оборони України строку на апеляційне оскарження та безпідставно розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання про поновлення такого строку, є безпідставними.

Як відомо з матеріалів справи, в апеляційній скарзі представник Міністерства оборони України заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи зазначене клопотання, Полтавський апеляційний суд в ухвалі від 26 грудня 2025 року встановив, що повний текст рішення Диканського районного суду Полтавської області виготовлено 30 жовтня 2025 року, а апеляційну скаргу подано 27 листопада 2025 року, тобто в межах тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 354 ЦПК України.

З огляду на те, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не був пропущений, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про його поновлення як такого, що не потребувало вирішення по суті, та відкрив апеляційне провадження.

За таких обставин твердження заявника про те, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання щодо дотримання строку на апеляційне оскарження, не відповідають матеріалам справи та спростовуються змістом ухвали Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2025 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду