ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2172/24

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Скаржник) звернувся з позовом до акціонерного товариства "Одесагаз" (далі - Відповідач) про стягнення 979 933 067,95 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив про неналежне виконання Відповідачем умов укладеного між сторонами типового договору постачання природного газу постачальником.

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 19.05.2025 у cправі № 916/2172/24 у задоволенні позову відмовив.

4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:

- автоматичне включення Відповідача в Реєстр споживачів постачальника останньої надії, як споживача природного газу, є помилковим та таким, що не відповідає правовим засадам функціонування ринку природного газу;

- оскільки при здійсненні своєї господарської діяльності, як оператора ГРМ, Відповідач не використовує природний газ в якості сировини, тобто для виготовлення кінцевої продукції, не має ліцензій та відповідно не здійснює господарську діяльність з постачання (продажу) природного газу до споживачів, в тому числі побутових споживачів, та з урахуванням досліджених норм законодавства, що регулюють засади функціонування газового ринку України, Відповідач не міг виступати у правовідносинах Позивачем, як споживач природного газу постачальника останньої надії за Типовим договором.

5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.05.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі № 916/2172/24 скасував, позовні вимоги Позивача задовольнив частково, стягнув з Відповідача на користь Позивача заборгованість у загальній сумі 872 025 629,81 грн, у тому числі: основний борг у сумі 644 486 944,95 грн, пеня 11 989 715,35 грн, три проценти річних у сумі 37 947 906,04 грн, інфляційні втрати у сумі 177 601 063,47 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

6. Постанова суду апеляційної інстанції, зокрема, мотивована таким:

- Відповідач жодним чином не спростував, що у спірний період він не був включений до реєстру споживачів жодного з постачальників, не надав доказів складання актів приймання-передачі природного газу від інших постачальників, а тому спожиті об`єми природного газу автоматично включені оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника "останньої надії";

- враховуючи відсутність у Відповідача іншого постачальника в Реєстрі на інформаційній платформі та, як наслідок, відсутність підтверджених номінацій/реномінацій обсягів природного газу для покриття виробничо-технологічних витрат, Відповідача, відповідно до положень Кодексу ГТС та Правил постачання природного газу, було правомірно автоматично зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" щодо покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі;

- у зв`язку з невиконанням Відповідачем обов`язку з оплати поставленого природного газу за спірний період, у Відповідача наявна заборгованість перед Позивачем у загальному розмірі 644 486 944,95 грн;

- розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за зобов`язаннями щодо оплати за газ, спожитий Відповідачем в січні 2022 року, за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та за зобов`язаннями щодо оплати за газ, спожитий в лютому 2022 року, за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, згідно з наданим Позивачем розрахунком, в загальному розмірі 177 601 063,47 грн інфляційних втрат, 37 947 906,04 грн 3% річних, є арифметично вірними та не спростовані Відповідачем;

- з урахуванням установлених обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України), наявні підстави для зменшення розміру пені на 90 %, визначивши до стягнення 11 989 715,35 грн із заявлених 119 897 153,49 грн.

7. 18 травня 2026 року Позивач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:

- постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 у справі № 916/2172/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 107 907 438,14 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині;

- стягнути з Відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.

8. Підставою касаційного оскарження Скаржник зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України та без врахування висновків Верховного Cуду в подібних правовідносинах, а саме викладених в постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо того, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін та в постанові від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 щодо того, що боржник (Відповідач) не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат, тощо.

10. 23 липня 2026 року, в межах встановленого Верховним Судом строку, Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 107 907 438,14 грн у справі № 916/2172/24 залишити без змін.

11. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 Позивач здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

12. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 917-р від 22.07.2020 Позивача визначено постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу.

13. Постановою НКРЕКП № 3011 від 24.12.2019 прийнято рішення про видачу ліцензії з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі ТОВ "Оператор ГТС України"), на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу.

14. Відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу в межах території Одеси та Одеської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Оператора ГРМ, відповідно до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 841 "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ "ОДЕСАГАЗ" та від 31.05.2019 № 920 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 841".

15. В матеріалах справи наявний лист Позивача від 06.01.2022 за №119/4.1- 244-2022, в якому було зазначено, що з 01.01.2022 Товариство Позивач є постачальником газу для забезпечення потреб як постачальник "останньої надії" (далі, але не виключно ПОН). Підключення до ПОН було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв`язку з відсутністю Ваших точок у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.

16. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 та з урахуванням положень Правил постачання природного газу.

17. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, зазначений лист було направлено Відповідачу 06.01.2022.

18. 11 лютого 2022 року Позивачем було складено рахунок на оплату природного газу № 6528 за розрахунковий період з 1 по 31 січня 2022 року на загальну суму 344 010 360,44 грн (з ПДВ). У зазначеному рахунку також вказано, що заборгованість станом на 01.01.2022 становить 618 684 448,67 грн. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, цей рахунок було направлено Відповідачу 16.02.2022 та отримано ним 18.02.2022.

19. 12 березня 2022 року Позивачем було складено рахунок на оплату природного газу № 10122 за розрахунковий період з 1 по 28 лютого 2022 року на загальну суму 300 476 584,51 грн (з ПДВ). У зазначеному рахунку також вказано, що заборгованість станом на 01.02.2022 становить 962 694 809,11 грн. Згідно з наявними в матеріалах справи документами, цей рахунок було направлено Відповідачу 30.03.2022 та отримано ним 05.04.2022.

20. 19 травня 2022 року Позивач звернувся до Відповідача із вимогою № 119/4.3 6308-2022 про сплату заборгованості за спожитий газ, в якій зазначав, що за умовами Типового договору Позивач взяв на себе зобов`язання постачати Відповідачу, як споживачу, природний газ, а останнє, як споживач, взяло на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість природного газу відповідно до діючих цін. Позивач належним чином виконує свої зобов`язання, натомість поставлений природний газ на загальну суму: 1 263 171 393,62 грн станом на 19 травня 2022 року зі сторони Відповідача залишився неоплаченим.

21. 15 листопада 2022 року Позивач звернувся із адвокатським запитом до ТОВ "Оператор ГТС України", в якому просило надати інформацію щодо фактичних обсягів споживання природного газу, зокрема Відповідачем код ЕІС- код 56X250000000001K в період з 01.11.2021 по момент надання відповіді.

22. В матеріалах справи наявна відповідь ТОВ "Оператор ГТС України"за листом №ТОВВИХ-22-12812 від 25.11.2022 на адвокатський запит Позивача від 15.11.2022, у якому зазначено, що згідно з абзацом 4 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС), кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код. Ідентифікація споживачів в інформаційній платформі здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.

23. У якості додатку до відповіді було надано витяги з інформаційної платформи стосовно інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K в період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та в період з 01.02.2022 по 28.02.2022.

24. Із вказаних витягів вбачається, що споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K, у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 було закріплено за постачальником - Позивачем.

25. Остаточна алокація відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 встановлена в розмірі 8382556,98 м3.

26. Остаточна алокація відборів споживача з ЕІС-кодом 56X250000000001K за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 встановлена в розмірі 7233179,44 м3.

27. В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості Відповідача за січень-лютий 2022 року за договором постачання ПОН на загальну суму 644 486 944,95 грн.

28. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

29. Скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 у справі № 916/2172/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 107 907 438,14 грн.

30. Натомість у частині стягнення з Відповідача заборгованості у загальній сумі 872 025 629,81 грн, у тому числі: основного боргу у сумі 644 486 944,95 грн, пені 11 989 715,35 грн, 3% річних у сумі 37 947 906,04 грн, інфляційних втрат у сумі 177 601 063,47 грн постанова апеляційної інстанції не оскаржується та, відповідно, не переглядається Верховним Судом, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, які встановлюють межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

31. Порушенням зобов`язання на підставі статті 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

32. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

33. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

34. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

35. Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

36. Як встановив суд апеляційної інстанції, наданий Позивачем розрахунок пені на загальну суму 119 897 153,49 грн є арифметично вірним та здійснений з урахуванням облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, що відповідає умовам п.4.5 Типового договору.

37. Водночас, встановивши правомірне нарахування Позивачем пені у вказаному розмірі, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність підстав для зменшення розміру пені на 90 %, визначивши до стягнення 11 989 715,35 грн із заявлених 119 897 153,49 грн.

38. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

39. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).

40. Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).

41. У постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, на неврахування висновків у якій вказує Скаржник, Верховний Суд зауважив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

42. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22).

43. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (пункт 8.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

44. Водночас у пункті 8.24 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

45. Висновки про те, що застосування таких заходів відповідальності як стягнення неустойки має на меті забезпечити компенсаційний, а не каральний характер, містяться також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

46. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

47. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

48. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24.

49. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

50. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

51. Вирішуючи у цій справі питання зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума нарахованої Позивачем до стягнення пені (з урахуванням висновків суду щодо обґрунтованої розміру пені), разом з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, становить більш ніж 50% суми основного боргу. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що зменшення судом розміру неустойки є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вказав, що, керуючись принципами справедливості, розумності та співмірності відповідальності порушенню зобов`язання, доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір пені є надмірним та зменшив його на 90%.

52. Отже, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд апеляційної інстанції вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, висновок щодо можливості зменшення розміру пені на 90%.

53. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, з огляду на що вважав, що таке питання належить вирішувати згідно із приписами статті 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

54. Не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, Скаржник, серед іншого, стверджує, що зменшивши пеню на 90%, суд апеляційної інстанції не врахував, що таке зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

55. У контексті цих доводів Суд враховує, що в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

56. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

57. Крім цього, в аспекті порушеного у справі №911/2269/22 питання щодо відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах - у питанні зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99%, Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 зазначив:

"7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду".

58. Наведену в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 правову позицію Верховного Суду суд апеляційної інстанції врахував, що, у свою чергу, свідчить про те, що оскаржувана постанова в частині зменшення пені узгоджується з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, який виснував про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити.

59. Скаржник за текстом касаційної скарги жодним чином не доводить, що з урахуванням вищенаведеного, виходячи з конкретних обставин цієї справи, визначена судом апеляційної інстанції сума пені в розмірі 11 989 715,35 грн не узгоджується з компенсаційним характером неустойки, головною метою якої, як зазначалось, є саме стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, а не збагаченню кредитора за рахунок боржника.

60. Також Скаржник жодним чином не спростовує висновки, що, за обставин цієї справи, визначений внаслідок зменшення розмір пені є справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, а також проявом балансу між інтересами кредитора та боржника.

61. Посилання Скаржника на те, що при вирішенні питання про зменшення пені суд апеляційної інстанції не дослідив майновий стан сторін, Суд відхиляє, адже необхідність врахування, серед іншого, майнового стану сторін, не є виключною обставиною з якою пов`язана можливість зменшення неустойки у разі, якщо суд дійде висновку, що її розмір надмірно великий та не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

62. Суд відзначає, що зменшення розміру неустойки підпадає під регулювання норм частини третьої статті 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто вказана норма передбачає умови як підстави для зменшення пені і не визначає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них безвідносно до майнового стану сторін.

63. З огляду на наведене Суд вважає, що в цій справі (№ 916/2172/24) суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про можливість зменшення розміру пені, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу розумного балансу між інтересами сторін, що запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

64. У свою чергу, Суд визнає необґрунтованим посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, оскільки у відповідній постанові не розглядалося питання зменшення неустойки згідно з положеннями частин першої та другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України.

65. Відповідно, доводи касаційної скарги про те, що зменшення судом апеляційної інстанції пені у справі №916/2172/24 було наслідком зловживання судом правом, а не реалізацією своїх дискреційних повноважень, не підтвердилися.

66. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

67. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

69. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд