ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/12353/25

У червні 2025 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Євро-реконструкція» здійснює постачання теплової енергії/централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , зокрема, до квартири АДРЕСА_2 . У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі, які є споживачами послуг з гарячого водопостачання. Письмовий договір з позивачем про надання послуг відповідачі не укладали, однак вони не звільняються від сплати за спожиті житлово-комунальні послуги. З листопада 2024 року відповідачі не вносили плату за отримані послуги з постачання теплової енергії, з травня 2023 року - за постачання гарячої води та з вересня 2024 - за абонентське обслуговування, в результаті чого станом на 31 березня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 29 583,07 грн.

Просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, з постачання гарячої води, абонентської плати у розмірі 29 583,07 грн.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнено з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Євро -Реконструкція»: заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2024 року по 31 березня 2025 року у розмірі 5 457,04 грн; заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01 травня 2023 року по 31 березня 2025 року у розмірі 23 797,67 грн; заборгованість за оплату абонентського обслуговування за період з 01 вересня 2024 року по 31 березня 2025 року у розмірі 328,36 грн, а всього - 29 583,07 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд вважає встановленим факт порушення прав позивача щодо оплати відповідачем за постачання теплової енергії та гарячої води, а також щодо оплати абонентської плати у спірний період.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року у справі залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги - відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року повернуто.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року залишено без руху для сплати судового збору або для надання доказів на підтвердження звільнення заявника від сплати судового збору. 16 січня 2026 року ОСОБА_4 направила клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір», яке мотивовано тим, що вона є матір`ю дитини з інвалідністю до 18 років. Разом з тим судом встановлено, що предметом цієї справи є стягнення заборгованості, тобто спір не пов`язаний із захистом прав та інтересів дитини з інвалідністю, а ОСОБА_4 звертається до суду у власних інтересах. Таким чином, наявність у ОСОБА_4 статусу матері дитини з інвалідністю до 18 років само по собі не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки закон пов`язує таке звільнення з характером спірних правовідносин, а не лише з особою заявника.

Крім того, ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість сплати судового збору або про скрутний матеріальний стан, що унеможливлює його сплату у розумінні статті 8 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору належить відмовити.

Оскільки заявник не виконала вимог ухвали Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року протягом встановленого судом строку, апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно визнати неподаною і повернути заявнику.

Аргументи учасників справи

22 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції проігнорував безумовність пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Закон України «Про судовий збір» для таких осіб не містить жодних обмежень щодо предмета судового захисту порушених прав.

Оскільки вона звільнена від сплати судового збору за законом, вимога суду щодо оплати судового збору є безпідставною. Повернення скарги за таких обставин є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини, оскільки створює надмірний тягар та перешкоджає судовому розгляду.

Таким чином, апеляційний суд надав неправильного та необґрунтованого тлумачення пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки звільнення від сплати судового збору за цієї підставою не залежить від характеру спільних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2026 року клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2025 року № 2-р(ІІ)/2025у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» вказано, що «Конституційний Суд України виходить із того, що згідно з приписами Основного Закону України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, що є співвідносними з приписами Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду касаційної інстанції, не є абсолютним. Сплата судового зборуяк одна з умов доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обов`язок зі сплати судового збору. Водночас ці приписи закону мають бути чіткими та зрозумілими за змістом, мати правомірну мету та відповідати вимозі домірності. Важливим складником принципу верховенства права (правовладдя) є принцип домірності, додержання якого вимагає, зокрема, встановлення справедливого балансу між публічним та приватним інтересами. У державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що пов`язані з питаннями права у справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору».

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).

Тлумачення частини другої статті 121, статті 185, статті 357 ЦПК України свідчить, що якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки скарги в строк, наданий судом, скарга вважається неподаною та повертається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року в справі № 524/11220/21).

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).

У пункті 9 частини першої статті п`ятої Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяособи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23) вказала, що:

«42. У разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.

43. У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.

44. Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.

45. Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

46. Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 520/16295/15-ц вказано, що «відмовивши в задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд безпідставно не надав відповідачу можливості усунути недолік апеляційної скарги та не продовжив строк для усунення недоліків, передчасно дійшовши висновку про наявність правових підстав для визнання неподаною та повернення апеляційної скарги особі, яка її подала».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 503/1904/16-ц зазначено, що:

«враховуючи, що подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що очевидно надає їй підстави не сплачувати судовий збір, тому одночасна відмова у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, чи іншого процесуального звернення, є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору.

Реалізацією особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення апеляційної скарги, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції. Тому, апеляційний суд, розглядаючи клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору та відмовляючи у його задоволенні повинен був діяти відповідно до вимог статті 121 ЦПК України 2004 року: продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявникам, адже у останніх не було можливості усунути зазначені недоліки з урахуванням прийнятого в оскаржуваному рішенні відповідного процесуального рішення за клопотанням про звільнення від сплати судового збору».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

14 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_4 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року (а. с.127-161);

ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху з мотивів несплати судового збору та надано строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали (а. с. 166-167);

16 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_4 на виконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху подала клопотання, у якому вказувала, що на підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору як мати дитини з інвалідністю до 18 років (а. с.169-179);

ухвалою від 29 січня 2026 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_4 від спати судового збору та повернув апеляційну скаргу (а. с. 180-182);

колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості, тобто спір не пов`язаний із захистом прав та інтересів дитини з інвалідністю, а ОСОБА_4 бере участь у цій справі у власних інтересах. Наявність у ОСОБА_4 статусу матері дитини з інвалідністю до 18 років само по собі не є безумовною підставою для звільнення її від сплати судового збору у всіх справах, в яких заявник бере участь, оскільки на підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються законні представники дітей з інвалідністю (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 635/3403/19, від 30 квітня 2025 року у справі № 756/167/23). ОСОБА_4 не надано доказів, які б свідчили про неможливість сплати судового збору або про скрутний матеріальний стан. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовив;

разом з тим, апеляційний суд постановив ухвалу, якою одночасно відмовив у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу, проте не вирішив питання про продовження строку для усунення недоліків у зв`язку з відмовою в задоволенні заяви про звільнення сплати судового збору. Внаслідок цього апеляційний суд безпідставно не надав відповідачу можливості усунути недолік апеляційної скарги з урахуванням відповідного процесуального рішення, а відповідач була позбавлена можливості дізнатись про те, що їй відмовили у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.

За таких обставин апеляційний суд передчасно дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_4 .

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду