ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 560/9000/24

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення з 16 липня 2020 року розміру грошового забезпечених, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 з 16 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові, одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 16 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 16 липня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення з 28 січня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тар коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 з 28 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Мін України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 25 серпня 2023 включно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 28 січня 2022 року по 25 серпня 2023 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 28 січня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 16 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року та з 28 січня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також усіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії), з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії) військовослужбовця за період з 16 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року та з 28 січня 2022 року по 19 травня 2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Прийнято у цій частині нову постанову про залишення позовних вимог з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, без розгляду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині періодів з 16 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року та з 28 січня 2022 року по 19 липня 2022 року.

5. Однак, в частині вимог, які стосувалися періоду з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції констатував пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, установленого частиною першою статті 233 КЗпП України, відлік якого пов`язаний з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

6. Апеляційний суд зазначив, що інформацію щодо розміру щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 отримував при щомісячному надходженні такого на його картковий рахунок.

7. Щодо виконання позивачем обов`язку, спрямованого на захист незалежності та збереження територіальної цілісності України, то суд з`ясував, що ОСОБА_1 звільнився з Військової частини НОМЕР_1 25 серпня 2023 року, а до суду звернувся лише 17 червня 2024 року. При цьому, позивач, стверджуючи, що з 25 серпня 2023 року вибув до нового місця служби, не надав відомостей, що свідчать про існування даної обставини, яка за умови підтвердження її належними доказами, є поважною причиною поновлення процесуального строку.

8. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині залишення позову без розгляду та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

9. У тексті касаційної скарги позивач зазначає, що обов`язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця.

10. Указує, що з метою отримання інформації про порядок обчислення грошового забезпечення позивач 01 травня 2024 року звернувся із заявою до відповідача. Відповідач надав лист від 22 травня 2024 року, яким повідомив, що протягом спірного періоду позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення.

11. 17 червня 2024 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

12. Наголошує, що 25 серпня 2023 року був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переміщенням для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) [підтверджується витягом з наказу від 25 серпня 2023 року №730-ОС, який міститься у матеріалах справи], де проходив службу до 29 березня 2024 року.

13. Указує, що проходження військової служби в умовах правового режиму воєнного стану є поважною причиною недотримання процесуального строку звернення до суду з позовом.

14. Від Військової частини НОМЕР_1 20 березня 2025 року надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач зазначив про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

15. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 24 лютого2025 року.

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2025 року для розгляду справи №560/9000/24 визначено колегію суддів у складі головуючого - Мартинюк Н.М., суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.

17. Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі №560/9000/24.

18. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2025 року, у зв`язку з обранням судді Мартинюк Н.М. до Великої Палати Верховного Суду, для розгляду справи №560/9000/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.

19. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2026 року справу №560/9000/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

20. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

21. У межах цього касаційного провадження необхідно вирішити питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших похідних платежів за період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

22. Підставою для залишення позовної заяви без розгляду у цій частині слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.

23. Апеляційний суд зазначив, що інформацію щодо розміру щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 отримував при щомісячному надходженні такого на його картковий рахунок.

24. Щодо виконання позивачем обов`язку, спрямованого на захист незалежності та збереження територіальної цілісності України, то суд з`ясував, що ОСОБА_1 звільнився з Військової частини НОМЕР_1 25 серпня 2023 року, а до суду звернувся лише 17 червня 2024 року. При цьому, суд констатував, що позивач, стверджуючи, що з 25 серпня 2023 року вибув до нового місця служби, не надав відомостей, що свідчать про існування даної обставини, яка за умови підтвердження її належними доказами, є поважною причиною поновлення процесуального строку.

25. Відповідаючи на питання, які порушені у касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

26. Стаття 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року), визначала строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів.

27. Зокрема, частини перша-друга статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року) установлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (1).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (2).

28. Так, у наведеній редакції статті 233 КЗпП України законодавець виокремив спори про стягнення належної заробітної плати у окрему категорію та установив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

29. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

30. Аналіз наведеної редакції статті 233 КЗпП України свідчить про те, що законодавець установив:

1) Тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах;

2) Місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення;

3) Тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

31. Щодо застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

32. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що:

«…право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки); разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.

Відлік строку за оспорюваними приписами Кодексу починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Це може бути день закінчення установленого строку виплати винагороди за працю або день, коли працівникові стало відомо, що йому не нараховані певні виплати. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»).

Відповідно до статті 234 Кодексу в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.

Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.

Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають…».

33. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

34. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

35. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

36. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

37. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

38. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні спірного питання.

39. Разом з тим, слід зауважити, що у тексті касаційної скарги позивач зазначив, що 25 серпня 2023 року був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переміщенням для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) [підтверджується витягом з наказу від 25 серпня 2023 року №730-ОС, який міститься у матеріалах справи], де проходив службу до 29 березня 2024 року [дата звільнення з військової служби в запас].

40. Так, у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі №420/20979/25 Верховний Суд, направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції зазначив, що для вирішення питання яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати, судам слід з`ясувати чи продовжував позивач перебувати на військовій службі [станом на день звернення до суду з позовом].

41. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції не з`ясовував наведених обставин. Водночас, саме за результатом установлення указаної обставини стане можливим визначити яка частина статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з`ясувати день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, установити початок відліку строку звернення до суду з цим позовом [у частині вимог за період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року] та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

42. З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших похідних платежів за період з 20 липня 2022 року по 19 травня 2023 року є передчасним.

43. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

45. У цій справі суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

46. За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню у відповідній частині, із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

V. Висновок щодо розподілу судових витрат

47. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України Верховний Суд