ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 924/1142/25

1.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (надалі - ФДМ України, Позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до фізичної особи-підприємця Федорова Олега Анатолійовича (надалі - ФОП Федоров О.А., Відповідач, Скаржник) про виселення з нежитлових приміщень загальною площею 55,1 кв. м, у тому числі 10,2 кв. м площі загального користування, розташованих на першому поверсі будівлі гуртожитку № 1 за адресою: м. Кам`янець-Подільський, проспект Грушевського, 68а, та повернення цього майна балансоутримувачу за актом повернення з оренди.

1.2. Обґрунтовуючи позов, Позивач зазначив, що Відповідач користувався спірними приміщеннями на підставі договору оренди державного майна від 27.09.2018 № 2009 зі змінами.

У зв`язку з необхідністю використання приміщень для власних потреб Відокремлений структурний підрозділ "Кам`янець-Подільський фаховий коледж" Закладу вищої освіти "Подільський державний університет" (надалі - Коледж, Третя особа) як балансоутримувач повідомив орендодавця та орендаря про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини. На підставі відповідних звернень орендодавець видав наказ від 02.07.2024 № 211-у про відмову у продовженні договору.

За доводами Позивача, ним дотримано передбачену Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" процедуру щодо непродовження договору. Однак Відповідач, попри повідомлення про припинення орендних правовідносин, приміщення не звільнив, акт повернення майна не підписав та продовжив ними користуватися.

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із недоведеності підстав для виселення Відповідача. Посилаючись на статтю 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та висновки Верховного Суду у справі № 914/622/24, суд зазначив, що відмова у продовженні оренди має ґрунтуватися на конкретних потребах балансоутримувача, які відповідають його статутній діяльності та функціональному призначенню майна.

Наведене у листі від 19.06.2024 № 236 обґрунтування суд оцінив як потребу в розміщенні внутрішньо переміщених осіб, що не відповідає основному завданню Коледжу щодо забезпечення фахової передвищої освіти. Водночас використання спірних нежитлових приміщень для проживання суд визнав таким, що не узгоджується з їх призначенням, визначеним договором.

Крім того, місцевий господарський суд врахував, що після заявленого припинення договору Відповідачу продовжували виставляти рахунки та приймати орендну плату, не заявляючи вимог про сплату неустойки за неповернення майна. Таку поведінку суд визнав суперечливою. Суд також зазначив про відсутність заборгованості з орендної плати та недоведеність недобросовісності Відповідача під час виконання договору.

2.3. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

2.4. Апеляційний господарський суд виходив із того, що у листах від 24.04.2024 № 164 та від 19.06.2024 № 236 Коледж обґрунтував необхідність повернення приміщень збільшенням кількості студентів і нестачею місць у гуртожитках, що безпосередньо пов`язано із забезпеченням освітнього процесу. Тому висновок місцевого господарського суду про намір використання спірних приміщень для розміщення внутрішньо переміщених осіб є помилковим. При цьому суд зауважив, що визначення доцільності використання майна належить власнику та уповноваженим органам у межах їхньої компетенції.

За висновком апеляційного господарського суду, повідомлення Коледжу виражає волю Університету, у складі якого діє цей підрозділ, а непродовження оренди погоджено Міністерством освіти і науки України та оформлено наказом орендодавця. Оскільки встановлену процедуру повідомлення орендаря дотримано, суд встановив відсутність підстав для автоматичного продовження договору відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Виставлення рахунків і прийняття платежів суд не оцінив проявом суперечливої поведінки, оскільки за пунктами 4.1, 12.12 незмінюваних умов договору внесення плати пов`язане з фактичним поверненням майна, оформленим відповідним актом.

Установивши, що договір припинився 26.07.2024, а Відповідач спірне майно не повернув, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для його виселення та повернення приміщень балансоутримувачу.

3.1. У касаційній скарзі ФОП Федоров О.А. просить скасувати постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026, залишивши без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.02.2026.

3.2. Ухвалою Суду від 22.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Федорова О.А. на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі № 924/1142/25 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.

3.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував абзац перший пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" без урахування висновків Верховного Суду:

- викладених у постанові від 15.10.2024 у справі № 920/910/23 щодо необхідності погодження уповноваженим органом управління непродовження договору оренди до направлення відповідного повідомлення орендарю. Скаржник наголошує, що листи відокремленого структурного підрозділу університету від 24.04.2024 № 164 та від 19.06.2024 № 236 передували листу Міністерства освіти і науки України від 26.06.2024 № 1/11284-24, тому не підтверджують дотримання встановленої процедури повідомлення про непродовження договору оренди;

- викладених у постановах від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 та від 10.02.2026 у справі № 921/143/24 щодо необхідності обґрунтування власних потреб балансоутримувача з урахуванням функціонального призначення об`єкта оренди та конкретних цілей його використання для здійснення статутної діяльності. За твердженням Скаржника, потреба у спірних приміщеннях не підтверджена, оскільки Коледж забезпечений приміщеннями для освітнього процесу, у гуртожитках наявні вільні житлові кімнати, а використання орендованих нежитлових приміщень для проживання студентів суперечить їх функціональному призначенню.

З огляду на наведене Скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для автоматичного продовження договору оренди на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення чи скасування.

Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу першого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" у частині визначення:

- кого слід вважати балансоутримувачем державного майна - юридичну особу, якій це майно передано органом управління, чи її відокремлений структурний підрозділ;

- чи є повідомлення відокремленого структурного підрозділу про непродовження договору оренди належним волевиявленням юридичної особи - балансоутримувача за відсутності відповідних повноважень, передбачених положенням, дорученням або довіреністю.

На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник посилається на порушення норм процесуального права, визначені пунктом 5 частини першої та пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу, а саме:

- розгляд справи апеляційним судом за його відсутності без належного повідомлення про час судового засідання. Скаржник зазначає, що 25.05.2026 прибув до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області для участі у відеоконференції, однак о 15:00 засідання не розпочалося, про інший час його проведення йому не повідомили. О 15:20 він залишив приміщення суду через погіршення стану здоров`я та необхідність звернення за медичною допомогою. Проведення засідання пізніше того самого дня без його участі Скаржник вважає порушенням права на справедливий судовий розгляд, надання пояснень та участь у дослідженні доказів;

- встановлення обставин належного повідомлення балансоутримувачем про непродовження договору та погодження такого рішення органом управління на підставі недопустимих доказів. За твердженням Скаржника, листи Коледжу підписані його директором без відповідного доручення чи довіреності ректора університету, а лист Міністерства освіти і науки України від 26.06.2024 № 1/11284-24 не підтверджує належного погодження, оскільки відповідний наказ Міністерства не видавався. У цьому контексті Скаржник посилається на висновок Верховного Суду щодо недопустимості доказів, викладений у постанові від 02.04.2025 у справі № 910/14846/23;

- необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про витребування оригіналу наказу щодо відмови у продовженні договору оренди, матеріалів його погодження, журналу реєстрації наказу, а також про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів. Необхідність таких процесуальних дій Скаржник обґрунтовує наявністю двох наказів з однаковими датою та номером, ознаками виправлень у журналі реєстрації та сумнівами щодо відповідності наданих копій оригіналам;

- недослідження апеляційним господарським судом зібраних у справі доказів та відсутність належного розгляду клопотання про їх дослідження, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, що, за позицією Скаржника, унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Додатково Скаржник зазначає, що апеляційний суд усупереч частині четвертій статті 269 Господарського процесуального кодексу України не перевірив його доводів щодо неналежного підписання позовної заяви. Такі доводи Скаржник пов`язує з накладенням електронного підпису в позаробочий час, коли, за його твердженням, керівник Позивача був відсутній на роботі.

3.4. 05.08.2026 Коледж подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на необґрунтованість її доводів.

3.5. 05.08.2026 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість її доводів та просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

3.6. 01.09.2026 Скаржник направив до Суду документи на підтвердження встановлення йому інвалідності для долучення до матеріалів справи.

Оскільки подані Скаржником документи є новими доказами, поданими на стадії касаційного перегляду, які не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, Суд, з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі касаційного перегляду, залишає їх без розгляду.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 27.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Хмельницькій області (орендодавець), правонаступником якого є Позивач, та Відповідачем (орендар) укладено договір оренди державного майна № 2009 (надалі - договір оренди). Балансоутримувачем майна за договором визначено Коледж.

За цим договором Відповідачу передано нежитлові приміщення загальною площею 55,1 кв. м на першому поверсі гуртожитку № 1 за адресою: м. Кам`янець-Подільський, проспект Грушевського, 68а, для розміщення буфету, торговельного об`єкта з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів і надання послуг із ксерокопіювання.

4.2. 27.09.2021 Позивач, Відповідач і Третя особа уклали договір про внесення змін, яким договір оренди викладено в новій редакції та визначено строк його дії до 26.07.2024.

Пунктом 12.6.1.1 передбачено припинення договору із закінченням цього строку на підставі рішення орендодавця про відмову у продовженні. За пунктами 4.1-4.3 у разі припинення договору орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів звільнити та повернути майно, яке вважається повернутим із моменту підписання відповідного акта орендарем і балансоутримувачем.

4.3. За Статутом Університету та Положенням про Коледж останній є відокремленим структурним підрозділом Університету. Пунктом 4.1 Положення передбачено закріплення за Коледжем на праві господарського відання майна, що входить до єдиного майнового комплексу Університету. До основних завдань Коледжу належать забезпечення права на фахову передвищу освіту та ефективне використання майна для освітньої діяльності.

4.4. 27.03.2024 Відповідач звернувся із заявою про продовження договору оренди. Адміністративна рада Коледжу 23.04.2024 ухвалила рішення про відмову в погодженні його продовження.

Листами від 24.04.2024 № 164 та від 19.06.2024 № 236 Коледж повідомив відповідно Позивача та Відповідача про відсутність наміру продовжувати договір через необхідність залучення приміщень до освітнього процесу. Таку потребу обґрунтовано нестачею місць для проживання іногородніх здобувачів освіти у гуртожитках, у яких також розміщено внутрішньо переміщених осіб.

4.5. Міністерство освіти і науки України листом від 26.06.2024 № 1/11284-24, пославшись на звернення Університету та пропозиції Комісії з майнових питань, оформлені протоколом від 21.06.2024 № 16, погодило рішення про непродовження договору оренди з метою використання майна для власних потреб закладу.

4.6. Наказом від 02.07.2024 № 211-у Позивач відмовив у продовженні договору, а листом від 22.07.2024 № 18-11.2-01192, отриманим Відповідачем 25.07.2024, повідомив про його припинення з 26.07.2024.

У відповіді від 01.10.2024 на запит Відповідача Позивач зазначив, що рішення про відмову у продовженні договору викладено в зазначеному листі.

4.7. 26.07.2024 Відповідачу направлено три примірники акта повернення майна, які він отримав 30.07.2024. За актом перевірки від 21.11.2024 Відповідач актів повернення не підписав, приміщень не звільнив і продовжував ними користуватися. Коледж надалі звертався до нього з вимогами про повернення майна.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ФОП Федорова О.А. не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. З огляду на мотиви оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги предметом касаційного перегляду є перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції абзацу першого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" щодо наявності підстав для непродовження договору оренди з урахуванням наведених Скаржником висновків Верховного Суду, зокрема в частині визначення балансоутримувача та його повноважень на направлення відповідного повідомлення, дотримання порядку непродовження договору й обґрунтування власних потреб балансоутримувача з урахуванням функціонального призначення майна. Перевірці також підлягає дотримання судами вимог процесуального законодавства щодо належного повідомлення Скаржника та забезпечення його права на участь у розгляді справи, допустимості, дослідження та оцінки доказів, розгляду клопотань про витребування доказів і призначення експертизи, а також перевірки доводів про неналежне підписання позовної заяви.

З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо дотримання процедури непродовження договору оренди, передбаченої пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

5.4. Положеннями статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

5.5. Відповідно до положень частини першої статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

5.6. Згідно з частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

5.7. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

5.8. Положеннями частин першої-другої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

5.9. Частиною першою статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

5.10. 27.05.2022 Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"" прийнято постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (надалі - постанова КМУ № 634).

У пункті 5 постанови КМУ № 634 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

5.11. Верховний Суд у постанові від 15.10.2024 у справі № 920/910/23, на яку звертає увагу Скаржник, зазначив, що за змістом визначених постановою КМУ № 634 положень автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

5.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії договору оренди закінчувався 26.07.2024, тобто в період дії воєнного стану. 27.03.2024 Відповідач звернувся із заявою про продовження договору оренди, однак 23.04.2024 Коледж ухвалив рішення про відмову в погодженні його продовження.

Надалі листами від 24.04.2024 № 164 та від 19.06.2024 № 236 Коледж повідомив відповідно Позивача та Відповідача про непродовження договору оренди у зв`язку з необхідністю використання відповідних приміщень для освітнього процесу, зокрема через нестачу місць для проживання іногородніх здобувачів освіти у гуртожитках, в яких також розміщуються внутрішньо переміщені особи.

Таким чином, Коледж повідомив обох учасників орендних правовідносин про непродовження договору у строк, визначений пунктом 5 постанови № 634.

5.13. Посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 920/910/23 не спростовує правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Так, у зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що статутом балансоутримувача прямо передбачалося надання згоди органом управління господарською діяльністю підприємства на передачу нерухомого майна в оренду, продовження або непродовження договорів оренди. Саме з огляду на такий зміст статуту суд касаційної інстанції дійшов висновку, що повідомлення про непродовження договору мало бути направлено після отримання відповідного погодження уповноваженого органу управління.

Натомість у справі, що переглядається, суди за результатами дослідження матеріалів справи не встановили наявності приписів, які б визначали попереднє погодження уповноваженого органу управління обов`язковою передумовою повідомлення Коледжем орендодавця та орендаря про непродовження договору оренди.

При цьому Скаржник, заперечуючи наявність у Коледжу відповідних повноважень, не посилається на конкретні положення статуту Закладу вищої освіти "Подільський державний університет" чи положення про Коледж, які б передбачали обов`язковість отримання такого погодження до направлення зазначеного повідомлення.

Подальше погодження уповноваженим органом управління непродовження договору оренди додатково підтверджує узгодженість волевиявлення Коледжу з позицією такого органу.

5.14. За таких обставин Коледж, як балансоутримувач майна, мав повноваження повідомити Позивача та Відповідача про непродовження договору оренди, а направлення відповідних повідомлень у встановлений строк виключало автоматичне продовження договору на підставі постанови КМУ № 634.

5.15. З огляду на це, доводи Скаржника щодо відсутності у Коледжу повноважень на повідомлення про непродовження договору оренди та вирішення спору на підставі неналежних доказів є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовим підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.10.2024 у справі № 920/910/23.

5.16. Необґрунтованими є також доводи Скаржника про недотримання процедури непродовження договору оренди з огляду на відсутність належного обґрунтування Коледжем необхідності використання спірного майна для власних потреб.

5.17. Верховний Суд у постановах від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 та від 10.02.2026 у справі № 921/143/24, на які акцентує Скаржник, зазначив, що форма такого повідомлення балансоутримувача про відмову в продовженні договору оренди не визначена законодавством. Водночас за змістом наведених норм, таке повідомлення (звернення) балансоутримувача у розумінні пункту 5 постанови КМУ № 634 повинно містити обґрунтування необхідності використання об`єкта оренди саме для власних потреб балансоутримувача з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача. При цьому в розумінні наведених норм власними потребами балансоутримувача можуть бути потреби у використанні об`єкта оренди з урахуванням його функціонального призначення для забезпечення здійснення статутної діяльності балансоутримувача.

Колегія суддів Верховного Суду у вказаній вище справі визначила, що повідомлення балансоутримувача, в якому не зазначено про необхідність використання об`єкта оренди для власних потреб балансоутримувача та не наведено обґрунтування необхідності такого використання, не відповідає вимогам абзацу 2 частини першої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки орендар як більш уразлива сторона в таких правовідносинах має право вимагати дотримання щодо нього загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності".

Верховним Судом звернуто увагу на необхідність суду достеменно встановити чи містило повідомлення балансоутримувача про відмову у продовженні спірного договору оренди достатнє обґрунтування необхідності використання об`єкта оренди саме для власних потреб балансоутримувача з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача.

При цьому під власними потребами є потреби у використанні об`єкта оренди з урахуванням функціонального призначення балансоутримувача.

5.18. У свою чергу здійснений судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 09.04.2026 у справі № 914/746/25 відступ від висновку у справі № 914/622/24 стосується поширення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на користування торговельними місцями на ринках. Предметом договору у справі, що переглядається, є державні нежитлові приміщення, тому зазначений відступ не усуває необхідності оцінки обґрунтованості власних потреб балансоутримувача за наведеними критеріями.

5.19. Суд апеляційної інстанції встановив, що у листах від 24.04.2024 № 164 та від 19.06.2024 № 236 Коледж обґрунтував необхідність повернення приміщень збільшенням кількості здобувачів освіти та недостатністю місць у студентських гуртожитках. Зокрема, зазначено про неможливість забезпечити житлом усіх іногородніх студентів, які цього потребують, та проживання чотирьох осіб у кімнатах, розрахованих на трьох. Саме із цими обставинами балансоутримувач пов`язував необхідність залучення додаткових приміщень до забезпечення освітнього процесу.

5.20. Аналізуючи відповідність такої потреби статутній діяльності Коледжу, Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 910/12059/24. Розкриваючи функціональне призначення студентських гуртожитків, Верховний Суд звернув увагу на передбачений пунктом 27 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187, обов`язок забезпечувати гуртожитком здобувачів відповідних рівнів освіти, які цього потребують, крім випадків навчання на виробництві. Проживання студентів у гуртожитку забезпечує матеріальні умови доступу до освіти, а тому є складовою організації освітньої діяльності навчального закладу.

5.21. Отже, потреба у приміщеннях для забезпечення проживання іногородніх студентів безпосередньо пов`язана з виконанням Коледжем його основного завдання щодо забезпечення реалізації права громадян на фахову передвищу освіту. У цьому випадку апеляційний господарський суд врахував як розташування спірних приміщень у будівлі студентського гуртожитку, так і наведені балансоутримувачем причини їх повернення та визначену мету подальшого використання. Така оцінка узгоджується з наведеним підходом Верховного Суду щодо необхідності встановлення конкретного зв`язку між заявленою потребою у майні та статутною діяльністю балансоутримувача.

5.22. За встановлених обставин Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що повідомлення Коледжу містять належне обґрунтування необхідності використання об`єкта для власних потреб. Незгода Скаржника з оцінкою змісту цих повідомлень не свідчить про неврахування судом наведених висновків Верховного Суду.

5.23. Посилання Скаржника на суперечливість поведінки Позивача у зв`язку з виставленням рахунків та прийняттям орендних платежів також не спростовують зазначеного висновку. Апеляційний господарський суд установив, що відповідні нарахування здійснювалися з урахуванням умов договору, які пов`язували обов`язок внесення плати з фактичним поверненням майна, оформленим відповідним актом. Оскільки Відповідач приміщення не повернув та продовжував ними користуватися, виставлення рахунків і прийняття платежів за одночасного наполягання на поверненні майна не підтверджують згоди Позивача та Коледжу на продовження орендних правовідносин і не свідчать про суперечливість їхньої поведінки.

5.24. З огляду на наведене та викладені вище мотиви щодо дотримання порядку погодження і повідомлення про непродовження оренди Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про припинення договору 26.07.2024 та виникнення у Відповідача обов`язку звільнити й повернути спірні приміщення. Наведені Скаржником доводи не спростовують правомірності такого висновку та не підтверджують заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що посилання на відсутність висновку Верховного Суду має супроводжуватися обґрунтуванням конкретної помилки у застосуванні норми права та необхідності вирішення відповідного правового питання для розгляду спору. Такий підхід викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23.

5.26. У цій справі правове становище Коледжу як балансоутримувача та його участь у процедурі непродовження оренди оцінено судом апеляційної інстанції з урахуванням умов договору оренди й установчих документів, про що зазначено вище. Сам статус відокремленого структурного підрозділу не виключає можливості вчинення ним відповідних дій від імені юридичної особи в межах наданих повноважень. Тому загальне твердження Скаржника про неможливість направлення Коледжем повідомлення з огляду лише на відсутність у нього статусу юридичної особи не доводить неправильного застосування судом норм права.

Крім того, зі змісту договору оренди з урахуванням внесених до нього змін убачається, що Коледж є самостійною стороною договору та виступає у ньому як балансоутримувач.

З огляду на наведене, необхідність формування. формування окремого правового висновку в запропонованому Скаржником розумінні не обґрунтовано, а підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

5.27. Щодо аргументів Скаржника про порушення норм процесуального права Суд зазначає таке.

5.28. Вирішення клопотань про витребування доказів та призначення експертизи здійснюється з урахуванням значення обставин, для встановлення яких заявлено відповідні клопотання. Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.10.2018 у справі № 910/9971/17, необхідність експертизи зумовлюється потребою у спеціальних знаннях для з`ясування обставин предмета доказування, які неможливо встановити іншими засобами. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/15160/19.

5.29. Зі змісту ухвали суду першої інстанції від 27.01.2026 вбачається, що клопотання Скаржника стосувалися, зокрема, витребування оригіналу наказу про відмову у продовженні договору оренди, матеріалів його погодження, журналу реєстрації наказу, а також проведення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи для встановлення виконавців рукописних записів, часу виготовлення документа і внесення до нього змін. Відмовляючи у задоволенні цих клопотань, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з недостатнього обґрунтування значення відповідних обставин для вирішення спору та необхідності застосування спеціальних знань.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів ураховує викладені вище висновки щодо дотримання процедури непродовження договору оренди, передбаченої пунктом 5 постанови КМУ № 634. Обставини волевиявлення Коледжу щодо непродовження орендних правовідносин та належне повідомлення про це орендодавця й орендаря суд апеляційної інстанції встановив на підставі відповідних звернень балансоутримувача.

Натомість питання, порушені Скаржником у зазначених клопотаннях щодо наказу орендодавця та пов`язаної з ним документації, стосувалися його виготовлення, оформлення, погодження та реєстрації. Самі собою заперечення щодо цих обставин не спростовують установлених апеляційним господарським судом фактів належного направлення Коледжем повідомлень про непродовження договору та їхнього змісту. Тому посилання на відмову в задоволенні відповідних клопотань без обґрунтування її впливу на можливість установлення юридично значущих обставин не є достатнім для скасування оскаржуваної постанови.

5.30. За змістом пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що Скаржник не обґрунтував наявності такого процесуального наслідку відмови у витребуванні зазначених документів та призначенні експертизи. Отже, наведені доводи не підтверджують наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.31. Щодо доводів Скаржника про порушення його права на участь у судовому розгляді колегія суддів зазначає, що за змістом частин одинадцятої та дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Водночас суд відкладає розгляд справи за клопотанням такого учасника, якщо визнає повідомлені ним причини неявки поважними. Як наголосив Верховний Суд у постанові від 25.01.2024 у справі № 917/1732/22, відповідні обставини підлягають оцінці в кожному конкретному випадку з урахуванням забезпечення учаснику справи можливості бути почутим.

5.32. У справі, що переглядається, Скаржник подав відзив на апеляційну скаргу та надав пояснення в судовому засіданні 27.04.2026. Ухвалою від цієї ж дати наступне судове засідання призначено на 25.05.2026 о 15:00 та доручено Кам`янець-Подільському міськрайонному суду Хмельницької області забезпечити його участь у режимі відеоконференції. Скаржник прибув до визначеного суду, однак до початку засідання залишив його приміщення, посилаючись на погіршення самопочуття та необхідність звернення за медичною допомогою. При цьому клопотання про відкладення розгляду справи він не заявив, а його явка обов`язковою не визнавалася.

Отже, Скаржник був належним чином повідомлений про призначений розгляд, скористався можливістю подати письмові заперечення та надати усні пояснення, а суд ужив заходів для організації його подальшої участі в режимі відеоконференції. Сама собою затримка початку судового засідання того самого дня не свідчить про проведення іншого засідання, про яке ФОП Федорова О.А не було повідомлено.

За змістом частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Водночас частина п`ята цієї статті прямо поширює зазначені процесуальні наслідки і на випадок, коли учасник справи або його представник залишив залу судового засідання.

З урахуванням зазначених обставин у їх сукупності та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів не вбачає в наведених доводах підтвердження того, що апеляційний господарський суд позбавив Скаржника можливості бути почутим або порушив його право на судовий захист.

5.33. Не вбачає Суд і порушення процесуальних вимог у зв`язку з підписанням позовної заяви після завершення робочого часу.

За змістом частини другої статті 162 Господарського процесуального кодексу України належне підписання позовної заяви визначається наявністю в особи права на вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас процесуальний закон не містить вимоги щодо підписання позовної заяви виключно в межах робочого часу.

Завершення робочого дня саме собою не припиняє повноважень керівника юридичної особи та не свідчить про використання його електронного підпису іншою особою. Тому посилання Скаржника лише на час підписання позовної заяви не підтверджує її підписання неуповноваженою особою, а отже, не свідчить про наявність передбачених пунктом 1 частини п`ятої статті 174 та пунктом 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України підстав для повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

5.34. Наведене свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,