ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/4631/25

Описова частина

1. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними результатів аукціону.

2. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня

2025 року заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У задоволенні заяви представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусого А. В. про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

3. Задовольняючи заяву сторони позивача про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що сторона позивача, подавши 14 жовтня

2025 року заяву про залишення позову без розгляду, скористалася своїм процесуальним правом, визначеним пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України на залишення позову без розгляду.

4. При цьому апеляційний суд у своїй постанові за наслідками апеляційного перегляду справи зауважив, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки стадія розгляду справи по суті розпочинається з відкриття судового засідання, а сторона позивача, звернувшись до суду із заявою про залишення позову без розгляду до відкриття судового засідання, мала право на подання такої заяви.

5. Щодо відшкодування на користь відповідача витрат, пов`язаних із розглядом справи, районний суд зауважив, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, останній повинен довести, що позовну заяву залишено без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій позивача. Відтак, як зауважили суди попередніх інстанцій, звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також вчинення ним процесуальних дій, спрямованих на такий захист, не можуть свідчити про зловживання процесуальними правами, бути визнані необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

6. У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусого А. В., на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у вказаній справі.

7. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзивів на касаційні скарги.

8. У касаційній скарзі заявникпроситьскасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме неправильне застосування частини п`ятої статті 142 та пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки місцевий суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, залишив позов без розгляду після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

10. Також зауважує, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наявні в матеріалах справи докази та дійшли безпідставного висновку про відсутність необґрунтованості дій позивача, унаслідок чого відмовили у відшкодуванні на користь відповідача судових витрат.

11. 18 червня 2026 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Ганусяка Олега Ігоровича, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, поданим поза строками, визначеними у змісті ухвали Верховного Суду від 28 травня 2026 року про відкриття касаційного провадження у справі, а відтак підлягають залишенню без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та від 04 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. Судами попередніх інстанцій у змісті оскаржуваних судових рішень встановлено, що у травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними результатів аукціону.

13. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня

2025 року позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 16 червня 2025 року (а.с.15).

14. 30 травня 2025 року, шляхом формування документа у системі «Електронний суд», ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмета позову (а.с.17-25).

15. Також 30 травня 2025 року, шляхом формування документа у системі «Електронний суд», ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у справі (а.с.32-36).

16. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня

2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечння позову у справі відмовлено (а.с.38-39).

17. 10 червня 2025 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвокат Кусий А. В., шляхом формування документа у системі «Електронний суд», направив до суду відзив на позовну заяву, у змісті якого просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

18. Також у змісті відзива адвокат Кусий А. В. порушив перед судом питання про забезпечення та попередню оплату судових витрат та просив суд зобов`язати ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок суду суму судових витрат у розмірі 30 000,00 грн (а.с.54-62).

19. Відповідно до протоколу судового засідання № 4697991 від 16 червня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Коцюбинської Л. С. про оголошення перерви задоволено. Оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 14 липня 2025 року (а.с.64-65).

20. Відповідно до протоколу судового засідання № 4832868 від 14 липня

2025 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Оприска М. В. про оголошення перерви задоволено. Оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 30 липня 2025 року. (а.с.88).

21. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня

2025 року підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 14 жовтня 2025 року (а.с.96).

22. 14 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ганусяк О. І., шляхом формування документа у системі «Електронний суд», звернувся до суду із клопотанням про залишення позову без розгляду (а.с.97-98).

23. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня

2025 року заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У задоволенні заяви представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусого А. В. про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

24. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

25. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

26. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

30. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

31. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

33. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її апеляційного перегляду.

34. Відтак, звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, заявник вважав, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, не мав повноважень для залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, у зв`язку із тим, що ухвалою від 30 липня 2025 року підготовче судове засідання у справі було закрите, а відтак, заява про залишення позову без розгляду фактично була подана до суду на стадії судового розгляду по суті, що унеможливлює залишення позову без розгляду із вищевказаних підстав.

35. Також, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат, понесених відповідачем, оскільки факт надання відповідачеві професійної правничої допомоги, обсяг виконаних адвокатом робіт, а також реальність понесених витрат у розмірі 30 000,00 грн підтверджені належними та допустимими доказами, поданими до суду першої інстанції.

36. Водночас, як зауважує заявник, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що стягнення судових витрат можливе виключно за наявності встановленого зловживання процесуальними правами,

37. Відтак, на переконання заявника, залишення позову без розгляду не означає автоматичного звільнення позивача від обов`язку компенсувати понесені іншою стороною витрати, особливо у випадку, коли такі витрати виникли внаслідок процесуальних дій позивача та були необхідними для належного захисту прав відповідача.

38. Крім того, частина п`ята статті 142 ЦПК України передбачає можливість компенсації витрат у разі їх понесення внаслідок необґрунтованих дій позивача, що є ширшим поняттям, ніж зловживання процесуальними правами.

39. Вищезазначені доводи колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

40. Щодо оскаржуваних судових рішень в частині залишення позову без розгляду колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

41. Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

42. Відповідно до частини першої-другої статті 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

43. Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

44. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

45. Комплексний аналіз вищезазначеної норми дає підстави для висновку, що умовою для застосування судом приписів пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України є звернення позивача до суду із заявою про залишення позову без розгляду саме до початку розгляду справи по суті.

46. Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі справа № 148/312/16-ц (провадження

№ 61-24189св18)).

47. Відповідно до частини першої статті 201 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

48. Частиною першою-третьою статті 217 ЦПК України передбачено, що у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.

Секретар судового засідання доповідає суду хто з учасників судового процесу з`явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з`явився, про дату, час і місце судового засідання у порядку, передбаченому цим Кодексом.

З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

49. Отже, вищевказаними нормами чітко визначений момент початку розгляду справи по суті, яким є момент оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема, у змісті постанов від 23 вересня 2019 року у справі № 545/3307/18 (провадження № 61-13964св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 742/3024/18 (провадження № 61-262св20), від 29 червня 2021 року у справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-4773св19) та від 18 лютого

2025 року у справі № 760/4216/24 (провадження № 61-16881св24).

50. Таким чином, урахувавши, що ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду районний суд постановив 30 липня 2025 року, а заява позивачки про залишення позову без розгляду надійшла до суду 14 жовтня 2025 року та була зареєстрована судом до оголошення головуючим судового засідання відкритим, що підтверджується, зокрема, відомостями щодо дати та часу скріплення ЕЦП реєстраційної картки вхідного документа - клопотання про залишення заяви без розгляду, яка була скріплена ЕЦП 14 жовтня 2025 року об 12:02:42 год, тобто до початку розгляду справи по суті (судове засідання було оголошене головуючим суддею відкритим об 14:35:20 год), районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, а доводи касаційної скарги, своєю чергою, таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права.

51. Щодо оскаржуваних судових рішень в частині вирішення питання розподілу судових витрат, понесених стороною позивача у зв`язку із розглядом справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

52. Відмовляючи в задоволенні заяви сторони відповідача про компенсацію судових витрат, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовну заяву залишено без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій позивача. При цьому сам по собі факт залишення позову без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію понесених ним витрат.

53. Такий висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає обґрунтованим з огляду на таке.

54. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України).

55. Статтею 142 ЦПК України передбачений порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

56. Відповідно до частини п`ятої вищевказаної норми, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

57. Таким чином, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат у випадку залишення позову без розгляду можливе лише у разі встановлення необґрунтованості дій позивача.

58. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 01 квітня 2026 року у справі № 757/37432/23 (провадження № 61-12954св25): «Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.»

59. Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 28 серпня 2025 року у справі № 357/5156/23 (провадження № 61-4155св25), від 23 грудня 2025 року у справі №750/14656/24 (провадження № 61-10028св25), від 12 лютого 2026 року у справі № 404/6023/24 (провадження № 61-10558св25), 06 березня 2026 року у справі № 290/248/22 (провадження № 61-13063св25).

60. При цьому колегія суддів зауважує, що поняття «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», оскільки законодавець свідомо визначив підставою для компенсації здійснених відповідачем витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору, якою є безпосередньо позов (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 757/37432/23 (провадження № 61-12954св25)).

61. Відтак, враховуючи, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, що позивачка від моменту звернення до суду із позовною заявою і до залишення позову без розгляду діяла недобросовісно, зловживала своїми процесуальними правами, мала на меті ущемлення прав відповідача та, врахувавши, що саме по собі звернення до суду із заявою про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивачки, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили стороні відповідача у відшкодуванні витрат на правову допомогу, а доводи касаційної скарги таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

62. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального законодавства, які визначають як порядок залишення позову без розгляду, так і відшкодування витрат, понесених стороною позивача пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

63. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

64. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

65. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

66. У червні 2026 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвокат Кусий А. В., шляхом формування документа у системі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

67. У змісті клопотання заявник, у якості підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає наявність виключної правової проблеми, а саме тлумачення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України (умови залишення позову без розгляду - «до початку розгляду по суті»); частини п`ятої-шостої статті 142 ЦПК України та частини дев`ятої статті 141 ЦПК України (підстави компенсації витрат при залишенні позову без розгляду);

статті 189 ЦПК України (правові наслідки закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду по суті).

68. Також на переконання заявника наявна колізія правових позицій Верховного Суду щодо критеріїв необґрунтованих дій позивача та необхідність формування єдиної практики з метою забезпечення однакового застосування приписів статті 257, частини п`ятої статті 142 та частини дев`ятої статті 141 ЦПК України судами всіх інстанцій.

69. Колегія суддів вважає відсутніми підстави для передачі справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

70. Відповідно до частини третьої, четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

71. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня

2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

72. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

73. На переконання колегії суддів, з огляду на предмет касаційного перегляду, яким є ухвала суду першої інстанції, постановлена за наслідками вирішення заяви про залишення позову без розгляду з підстав, визначених частиною п`ятою статті 257 ЦПК України, та питання про компенсацію на користь відповідача здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача з підстав, визначених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, а також з урахуванням відсутності різного застосування судом касаційної інстанції норм права, правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

74. При цьому необхідно зауважити, що наведені заявником обґрунтування у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду