ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/490/26

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати у неповному обсязі, нарахованої у розмірі - 19115,76 грн, пенсії за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 ОСОБА_1 , із застосуванням зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та нарахування пенсії без застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», та без застосування коефіцієнту 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату у повному обсязі пенсії, нарахованої з 06 вересня 2024 року за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 ОСОБА_1 без застосування зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та з нарахуванням індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», та із застосуванням коефіцієнту 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 580/490/26.

3. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - закрито, в частині позовних вимог про:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати у неповному обсязі, нарахованої у розмірі - 19115,76 грн, пенсії за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 ОСОБА_1 , із застосуванням зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату в повному обсязі пенсії, нарахованої з 06 вересня 2024 року за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 ОСОБА_1 без застосування зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

4. Закриваючи провадження в частині позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виконання судового рішення не може бути предметом нового спору, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, тому вимоги щодо невжиття відповідачем заходів для виконання рішення суду, судом перевірці не підлягають.

5. На переконання судів попередніх інстанцій, обраний позивачкою у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року, у справі № 580/2568/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06 вересня 2024 року згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум.

8. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 набрало законної сили 19 листопада 2025 року.

9. 24 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просила: здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум; надати інформацію щодо заборгованості Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що виникла у зв`язку з невиплатою різниці між фактично отриманою та належною сумою пенсії, починаючи з 06 вересня 2024 року.

10. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 22 грудня 2025 року № 42653-43816/Л-02/8-1000/25 повідомило позивачку про те, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 виконано в межах повноважень. Нараховані кошти за період з 06 вересня 2024 року по 31 грудня 2025 року в сумі 178964,70 грн обліковані в електронній пенсійній справі та підлягають виплаті на умовах Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821.

11. Вважаючи, що відповідач не виконує рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушено норми процесуального права. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

13. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не подало.

ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД СУДОВОЇ ПАЛАТИ

14. Спір у цій справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивачки, виконанням судового рішення та стосується визначення належного способу судового захисту у спорах, пов`язаних із виконанням судових рішень.

15. Колегія суддів, яка передала цю справу на розгляд палати, встановила, що Верховний Суд у складі колегії суддів з цієї самої палати вже розглядав справи з подібними правовідносинами.

16. Так, Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25 дійшов висновку, що спір, який виник у зв`язку із застосуванням суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» під час виконання судового рішення, за своєю правовою природою є спором щодо правомірності дій, учинених на стадії виконання такого рішення. За таких обставин позовні вимоги, спрямовані на оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо застосування Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, не утворюють самостійного предмета адміністративного спору та підлягають розгляду із застосуванням спеціального механізму судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України.

17. Верховний Суд зазначив, що застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 під час виконання судового рішення саме по собі не змінює процесуальної природи спірних правовідносин і не є підставою для звернення до суду з новим адміністративним позовом, оскільки законність таких дій має перевірятися у межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень.

18. Натомість у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25 Верховний Суд дійшов висновку, що спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, який виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. При цьому Верховний Суд виходив із того, що прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про виконання судового рішення із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 є реалізацією ним владних управлінських функцій, а тому таке рішення підлягає самостійній перевірці на відповідність вимогам законодавства в порядку адміністративного судочинства.

Фактично зазначений правовий висновок ґрунтується на тому, що застосування суб`єктом владних повноважень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 утворює самостійний предмет адміністративного спору, незалежно від того, що відповідні дії були вчинені на стадії виконання судового рішення. Відповідно, Верховний Суд визнав можливим звернення особи до суду з новим адміністративним позовом про оскарження таких дій та прийнятого за результатами їх вчинення рішення.

19. Таким чином, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, істотно відрізняється від правового підходу, сформульованого цього ж дня у постанові у справі № 620/13341/25, у якій Верховний Суд виходив із того, що визначальним для встановлення належного способу судового захисту є не зміст нормативно-правового акта, застосованого суб`єктом владних повноважень, а процесуальна природа спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення.

20. На переконання колегії суддів, яка передала цю справу на розгляд палати, наведений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25 підхід не забезпечує правильного застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки допускає можливість розгляду в порядку нового адміністративного позову вимог, які за своєю суттю стосуються перевірки правомірності дій суб`єкта владних повноважень, учинених під час виконання судового рішення. Такий підхід не враховує, що законодавець передбачив спеціальні процесуальні механізми судового контролю за виконанням судових рішень, застосування яких виключає можливість використання загального позовного провадження для вирішення питань, безпосередньо пов`язаних із виконанням судового рішення.

21. Колегія суддів виходила з того, що судовий контроль за виконанням судового рішення є самостійним інститутом адміністративного процесу, спрямованим на забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Встановлення Кодексом адміністративного судочинства України спеціального порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених під час виконання судового рішення, свідчить про виключність такого процесуального способу захисту.

22. Отже, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, на думку колегії суддів, яка передала цю справу на розгляд палати, не забезпечує системного застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України та не може вважатися таким, що узгоджується з принципами правової визначеності, остаточності судового рішення й ефективності судового захисту.

23. Водночас колегія суддів вважала обґрунтованим правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

24. Саме у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку законності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, учинених на стадії його виконання, такий спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства та підлягає вирішенню із застосуванням спеціальних процедур судового контролю, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

25. Підхід, сформований у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, на думку колегії, яка передала цю справу на розгляд палати, забезпечує правильне та однакове застосування норм процесуального права, відповідає правовій природі інституту судового контролю за виконанням судових рішень, унеможливлює обхід спеціального процесуального порядку шляхом пред`явлення нового позову та найбільшою мірою узгоджується з принципами правової визначеності, обов`язковості судового рішення і остаточності судового розгляду.

26. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, та застосування правового підходу, сформульованого у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

27. Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

28. Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

29. Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

30. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

31. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

32. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

34. Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

35. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

36. Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

37. Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

38. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

40. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

41. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

42. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

43. Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивачки до суду є неналежне, на її думку, виконання відповідачем судового рішення у справі № 580/2568/25.

44. Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивачки на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 580/2568/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивачки є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

45. Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

46. Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

47. При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

48. Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

49. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

50. При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

51. Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

52. Підставою для звернення позивачки до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 580/2568/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивачки, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення її прав.

53. Фактично доводи позивачки зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивачки, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

54. За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивачки є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 580/2568/25.

55. Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 580/2568/25, а позивачка пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

56. Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачці, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 580/2568/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

57. За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачкою позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивачка має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

58. З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

59. Водночас колегія суддів вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

60. Таким чином, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.

61. Враховуючи наведене, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 580/490/26 - без змін.

62. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин; у них повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,