ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/5026/22

У березні 2021 року Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (далі - АТ "Завод "Електроважмаш", Товариство) звернулося до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника податків (далі - Північне МУ ДПС по роботі з ВПП), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 6 лютого 2023 року, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2022 року:№03335000702, яким застосовано штраф у розмірі 62250,17 грн за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних; №03135000702, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість по декларації за грудень 2021 року у розмірі 535486 грн; №03035000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату військового збору у розмірі 1100886,72 грн; №02935000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13099788,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог, зокрема посилалося на те, що кожна виплата заробітної плати працівникам підприємства, хоч і здійснювалася із затримкою, але завжди супроводжувалася одночасно сплатою податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому податковий орган не довів наявність ознак правопорушення, передбаченого саме статтею 125-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2022 року №03035000702 та №02935000702. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 24810 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 29772 грн, а разом 54582 грн.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, контролюючий орган звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північного МУ ДПС по роботі з ВПП на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року. Витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справу.

Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

На думку відповідача, суд апеляційної інстанції застосував норму пункту 125-1.4 статті 125-1 ПК України щодо розгляду питання притягнення платника до відповідальності у вигляді підвищеного розміру штрафної санкції (75%) у зв`язку із вчиненням протягом 1095 днів втретє або більше разів діяння, передбаченого пунктом 125-1.2 статті 125-1 ПК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №820/11382/15 щодо застосування приписів статті 127 ПК України, в якій судом вказано, що приписами статті 127 ПК України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.

Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Відхиляючи доводи відповідача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №820/11382/15, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що вони не є релевантними до спірних правовідносин, так як правовідносини у справі № 820/11382/15 виникли до доповнення ПК України пунктом 111.4 статті 111 на підставі Закону України № 466-ІХ від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Тобто, судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин наведені скаржником правові висновки Верховного Суду у зв`язку з тим, що вони стосуються застосування статті 127 ПК України.

В той час, судом апеляційної інстанції скасовано податкові повідомлення-рішення в повному обсязі з посиланням на відсутність кваліфікуючої ознаки податкового правопорушення за пунктом 125-1.4 статті 125-1 ПК України, як повторність вчинення відповідного діяння у зв`язку із відсутністю податкових повідомлень-рішень, на підставі яких особа притягалася до фінансової відповідальності два або більше разів протягом 1095 днів.

Під час вирішення спору по суті, судом апеляційної інстанції не спростовані висновки Акта перевірки відносно порушення термінів перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору та наявності умислу в діях платника податків, в той час судом протиправно не уточнено правильну кваліфікацію діяння платника податків в межах одного складу податкового правопорушення та правильну ставку штрафної санкції.

У зв`язку із незастосуванням до спірних правовідносин правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, Другим апеляційним адміністративним судом не враховано, що за відсутності повторності вчинення відповідного діяння, як кваліфікуючої ознаки згідно пункту 125-1.4 статті 125-1 ПК України, діяння позивача утворює склад правопорушення, за яке відповідальність наступає на підставі пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України у вигляді штрафу у розмірі 10% суми податку, або утворює склад правопорушення при наявності умислу в діях платника, за яке відповідальність наступає на підставі пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України у вигляді штрафу у розмірі 25% суми податку.

Товариство, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Позивач зазначає, що Законом України №466-IX від 16 січня 2020 року було кардинально змінено концепцію фінансової відповідальності платників податків, а саме запроваджено поняття вини (умислу) та принципово новий склад правопорушень, закріплених статтею 125-1 ПК України. Неможливо автоматично застосовувати «повторність» без прийняття податкових повідомлень-рішень. Скаржник намагається застосувати кваліфікуючу ознаку правопорушення за пунктом 125-1.4 статті 125-1 ПК України (штраф у розмірі 75%) за нібито вчинене «втретє або більше» діяння. Водночас відповідач сам визнає в тексті скарги, що податкові повідомлення-рішення за попередніми актами перевірок від 26 травня 2021 року та 26 жовтня 2021 року не приймалися через дію «карантинного» мораторію (пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України).

Для кваліфікації діяння за пунктом 125-1.4 статті 125-1 ПК України як повторного (вчиненого втретє), необхідною юридичною умовою є наявність фактів притягнення особи до відповідальності за попередні правопорушення шляхом прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, які набули чинності. Сама лише фіксація фактів в актах перевірки, за якими не приймалися рішення про накладення штрафу, не створює стану повторності у податкових правовідносинах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності попередніх податкових повідомлень-рішень застосування до позивача максимальної ставки штрафу 75% є протиправним.

Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 5 вересня 2023 року у справі №520/14773/21, стверджуючи, що суд апеляційної інстанції мав самостійно змінити ставку штрафу з 75% на 10% або 25% в межах одного складу правопорушення, а не скасовувати податкове повідомлення-рішення у повному обсязі.

Наведені доводи є хибними з огляду на те, що вказане вище є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. Суд не є органом адміністрування податків і не може перебирати на себе функції податкового органу щодо самостійного розрахунку та визначення суми грошового зобов`язання за іншою (незастосованою контролюючим органом) нормою права.

Позивач вказує на помилковість посилання відповідача на висновки викладені у справі №520/14773/21, в якій розглядалися правовідносини щодо застосування статті 124 ПК України (несвоєчасна сплата узгодженого зобов`язання), де існує чітка лінійна залежність строків (до 30 днів чи більше).

Водночас у справі, що розглядається, контролюючий орган самостійно обрав та застосував специфічну санкцію передбачену пунктом 125-1.4 статті 125-1 ПК України, виходячи з кваліфікуючої ознаки повторності, яка повністю була спростована у суді.

Визначення умислу та вини є обов`язком податкового органу під час прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки податковий орган виніс оскаржуване рішення за неіснуючим складом (повторність без попередніх рішень), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо скасування такого податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

За встановленими судами обставинами контролюючий орган не довів а ні наявності умов для застосування саме статті 125-1 у цілому (у розумінні її предмета регулювання), а ні ознак «умисних дій» для застосування пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України.

Таким чином, при застосуванні до Товариства штрафних санкцій контролюючий орган не довів усіх необхідних елементів складу податкового правопорушення, передбаченого статтею 125-1 ПК України.

Фактично податковий орган ототожнив будь-яке порушення строків сплати податку із наявністю складу правопорушення, що є помилковим. Такий підхід суперечить загальним засадам юридичної відповідальності, закріпленим у ПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Північним МУ ДПС по роботі з ВПП проведено документальну позапланову виїзну перевірку АТ "Завод "Електроважмаш" з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, правильності обчислення податку на додану вартість, правильності нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року, за результатами якої 7 лютого 2022 року складено Акт №41/35-00-07-02-05/00213121 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.13 статті 14, пункту 181.1 статті 181, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України за рахунок завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість через несправляння податку на додану вартість з собівартості послуг гарантійного обслуговування власновиробленого устаткування/обладнання та невиконання вимог раніше прийнятих податкових повідомлень рішень з приводу зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість, які знаходяться у процедурі судового оскарження до набрання рішенням суду законної сили;

- пункту 201.1 статті 201 ПК України за рахунок нереєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних невиписаних податкових накладних на собівартість послуг з гарантійного обслуговування власновиробленого устаткування/обладнання;

- пункту 168.1.5 статті 168 ПК України за рахунок несвоєчасної сплати до бюджету самостійно задекларованого податку на доходи фізичних осіб за відсутності події виплати доходів громадянам;

- підпункту 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX, підпункту 168.1.5 статті 168 ПК України за рахунок несвоєчасної сплати до бюджету самостійно задекларованого військового збору за відсутності події виплати доходів громадянам.

На підставі вказаних в Акті перевірки висновків контролюючим органом 16 червня 2022 року прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

№03035000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату військового збору у розмірі 1100886,72 грн;

№02935000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13099788,68 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем 16 червня 2022 року податковими повідомленнями-рішеннями, АТ "Завод "Електроважмаш" звернулося до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню. Зокрема в обґрунтування рішення суд зазначив, що позивачем під час проведення перевірки, а також до заперечень до акту перевірки не було надано пояснень або документів, які б засвідчували обставини відсутності вини в діях щодо несвоєчасної сплати або несплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Враховуючи, що платник податків не надав додаткових документів, які б свідчили про наявність вчинених податкових правопорушень, контролюючий орган дійшов висновку, що АТ "Завод "Електроважмаш" діяло умисно, оскільки воно самостійно створило умови, які не могли мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог чинного законодавства і, як наслідок вимог установлених Кодексом, зокрема в частині своєчасного перерахування до бюджету військового збору. Крім того, згідно зі Звітом позивача про рух грошових коштів за 2021 рік у рядку 3000 Товариством задекларовано надходження від реалізації продукції у сумі 244338 грн, що свідчить про наявність на рахунках підприємства грошових коштів та можливість своєчасно сплатити податки. Вказуючи про відсутність умислу в діяннях щодо несвоєчасної сплати або несплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивач зазначав, що наявні на розрахункових рахунках підприємства кошти спрямовувались першочергово постачальникам на виконання контрактів з контрагентами. Таким чином, суд дійшов висновку, що маючи грошові кошти, отримані на розрахункові рахунки від покупців, Товариство порушило першочерговість здійснення платежів в результаті не виплати та затримки виплати заробітної плати працівникам, що призвело до несвоєчасної сплати або несплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За приписами пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 38.1 статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 49.18.1 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

За приписами пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податок на доходи фізичних осіб сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до відповідного бюджету або розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок на доходи фізичних осіб, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Підпунктом 171.1 пункту 171 статті 171 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно пункту 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані, зокрема: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

За приписами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, платниками збору є: особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 1.4, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Спеціальною статтею Податкового кодексу України, яка встановлює відповідальність податкового агента за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати, є стаття 125-1 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України, не нарахування та/або неутримання та/або несплата (неперерахування) та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов`язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно з пунктами 125-1.2, 125-1.3, 125-1.4 статті 125-1 ПК України, ті самі дії, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Діяння, передбачені пунктом 125-1.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Діяння, передбачені пунктом 125-1.2 цієї статті, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

За приписами пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України, фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Пунктом 111.4 статті 111 ПК України передбачено, що особа вважається такою, що вчинила правопорушення повторно, якщо вона була притягнута до відповідальності у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно пункту 112.1 статті 112 ПК України, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до пункту 112.5 статті 112 ПК України, підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення та стягнення штрафу є податкове повідомлення-рішення, що відповідає вимогам, визначеним пунктом 58.1 статті 58 цього Кодексу.

За приписами пункту 58.1 статті 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій (митній) декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки; завищення сум податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, заявлених у податкових деклараціях, зокрема при використанні права на податкову знижку відповідно до розділу IV цього Кодексу; наявності помилок при визначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або відсутності реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної протягом граничних строків, передбачених цим Кодексом.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що для накладення штрафу на платника податків або податкового агента на підставі пункту 125-1.4 статті 125-1 ПК України за вчинення протягом 1095 днів втретє або більше діяння, передбаченого пунктом 125-1.2 статті 125-1 ПК України, необхідною умовою є наявність податкових повідомлень-рішень, на підставі яких особа вже була притягнута до фінансової відповідальності два або більше разів протягом 1095 днів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2022 року: №03035000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату військового збору у розмірі 1100886,72 грн та №02935000702, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13099788,68 грн вбачається, що контролюючим органом до Товариства застосовано штраф у розмірі 75% від суми податку, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету.

На підтвердження вчинення позивачем несплати та несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору протягом 1095 днів втретє контролюючим органом надано до суду копії витягів з попередніх актів перевірок Товариства від 26 травня 2021 року №177/35-00-07/00213121 та від 26 жовтня 2021 року №389/35-0007-02/00213121, якими встановлені порушення в частині несвоєчасної сплати та несплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з липня 2020 року по грудень 2020 року, січень та травень 2021 року.

Проте, контролюючим органом а ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, а ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано доказів притягнення позивача два і більше разів протягом 1095 днів відповідними податковими повідомленнями-рішеннями до фінансової відповідальності у вигляді штрафу на підставі статті 125.1 ПК України за порушення пункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України.

За наведених обставин Другий апеляційний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до пункту 111.4 статті 111 ПК України, позивач не може вважатися особою, що вчинила правопорушення протягом 1095 днів втретє або більше, оскільки АТ «Завод «Електроважмаш» протягом 1095 днів не притягувалося до відповідальності за порушення пункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, у встановленому цим Кодексом порядку.

Контролюючий орган на обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не надав належних та допустимих доказів, а також не довів а ні наявності умов для застосування до позивача штрафних санкцій саме на підставі статті 125-1 у цілому (у розумінні її предмета регулювання), а ні ознак «умисних дій» для застосування пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оскільки податковим органом не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень 16 червня 2022 року: №03035000702 та №02935000702, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у цій конкретній справі ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Отже доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,