ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 393/119/25

Описова частина

У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

визнати недійсною додаткову угоду від 01 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - ТОВ «Прогрес»), до договору № 121 оренди земельної ділянки, реєстраційний № 196, від 10 січня 2007 року, яка зареєстрована у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2012 року № 352340004002269;

розірвати договір № 121 оренди земельної ділянки від 20 серпня 2006 року, кадастровий номер 3523455000:02:000:0497, площею 6,0618 га, укладений між ТОВ «Прогрес» та ОСОБА_3 , зареєстрований у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 січня 2007 року № 196, та додаткову угоду від 01 лютого 2012 року до договору №121 оренди земельної ділянки, реєстраційний № 196, від 10 січня 2007 року, яка зареєстрована у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2012 року за № 352340004002269;

припинити право оренди за ТОВ «Прогрес» на земельну ділянку площею 6,0618 га, кадастровий номер 3523455000:02:000:0497;

стягнути з ТОВ «Прогрес» на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 19 107, 23 грн, пеню у розмірі 0,3 % несплаченої суми за кожен день прострочки, що складає 95 897,53 грн.

На обґрунтування позову вказала, що вона є власницею земельної ділянки площею 6,0618 га, кадастровий номер 3523455000:02:000:0497, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія Р1 № 325882, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 6898 від 22 травня 2002 року.

20 серпня 2006 року між ТОВ «Прогрес» та нею був укладений договір оренди земельної ділянки № 121, терміном на 10 років, стосовно вищевказаної земельної ділянки, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 січня 2007 року за № 196.

22 липня 2009 року позивачкою видана довіреність на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на представництво інтересів позивачки у будь - яких підприємствах, установах і організаціях, незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування, яка посвідчена приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І. Г., в тому числі і на укладання договору стосовно передачі у тимчасове володіння та користування земельної ділянки площею 6,0618 га кадастровий номер 3523455000:02:000:0497, на будь-яких умовах за розсудом представників з правом внесення змін, доповнень, розривання або припинення договору, у тому числі договору, який є чинним на час посвідчення цієї довіреності; отриманням платежів у будь-якій формі згідно умов договору укладеного відповідно до пункту 1 цієї довіреності; представництво інтересів позивачки в усіх судах передбачених законом України «Про судоустрій України».

01 лютого 2012 року між ТОВ «Прогрес» та ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 22 липня 2009 року, укладено додаткову угоду до договору № 121 оренди земельної ділянки, реєстраційний № 196 від 10 січня 2007 року, яка зареєстрована у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2012 року за № 352340004002269.

Пунктом 1 додаткової угоди внесено зміни до пункту 8 Договору № 121 оренди земельної ділянки «Строк дії договору», шляхом викладення його в наступній редакції: «договір укладено на 49 років».

Позивачка про зазначену додаткову угоду дізналася значно пізніше від державного реєстратора.

15 грудня 2023 року вона звернулася із заявою до приватного нотаріуса Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Дем`яненко С. Ф. про скасування вищевказаної довіреності. Про скасування довіреності повідомлено ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Позивачка вказує, що ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 22 липня 2009 року, вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Зазначала, що відповідно до пунктів 9 та 10 умов договору оренди, орендна плата встановлена у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки і виплачується один раз на рік не пізніше 30 жовтня.

За пунктом 11 договору оренди, орендна плата вноситься у грошовій формі один раз на рік до 30 жовтня.

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки, грошова оцінка земельної ділянки 3523455000:02:000:0497 станом на 2024 рік складає 179 593,94 грн.

Таким чином ОСОБА_3 не отримувала плату за оренду земельної ділянки в період з 2012-2024 року на загальну суму 19 107,23 грн.

Пунктом 14 договору оренди сторони передбачили відповідальність за порушення термінів оплати: «У разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором сплачується пеня у розмірі 0,3 % несплаченої суми за кожен день прострочки.

Таким чином пеня несплаченої суми за кожен день прострочки становить 95 897,53 грн.

Тобто, в період з 2012 року по 2024 рік загальна сума заборгованості перед позивачкою складає 115 004,76 грн.

Посилаючись на викладене, вважала, що ТОВ «ПРОГРЕС» порушено істотні умови договору щодо сплати орендної плати у період з 2012 по 2024 роки, що у відповідності до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору за рішенням суду.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від

30 квітня 2025 рокувзадоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що довіреність на момент укладення додаткової угоди від 01 грудня 2012 року була чинною та в установленому законом порядку недійсною не визнавалась, а довіритель діяв виключно в межах наданих йому повноважень. Тому підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 01 лютого 2012 року,укладеної між ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та ТОВ «Прогрес», до договору №121,реєстраційний № 196 від 10 січня 2007 року, яка зареєстрована у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2012 року за № 352340004002269, відсутні, як і відсутні підстави для припинення права оренди за ТОВ «Прогрес» на вказану земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд зазначив, що стороною позивача не надано належнихтадопустимих доказів на підтвердження своїх тверджень щодо систематичної несплати орендної плати та позбавлення її права на те, на що вона розраховувала відповідно до умов укладеного договору оренди землі, через що відсутні підстави вважати, що права позивачки порушені та потребують судового захисту.

Додатковим рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 року заяву відповідача про стягнення з позивачки на користь ТОВ «ПРОГРЕС» витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Прогрес» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила їх в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Кузь О. М., про відмову від частини позовних вимог, а саме про: розірвання договору оренди земельної ділянки № 121 від 20 серпня 2006 року; стягнення з ТОВ «Прогрес» заборгованості з орендної плати за 2012-2024 роки у розмірі 19 107,23 грн; стягнення з ТОВ «Прогрес» пені за прострочку у розмірі 95 897,53 грн.

Прийнято відмову ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Кузь О. М., від частини позовних вимог, а саме про: розірвання договору оренди земельної ділянки № 121 від 20 серпня 2006 року; стягнення з ТОВ «Прогрес» заборгованості з орендної плати за 2012-2024 роки у розмірі 19 107,23 грн; стягнення з ТОВ «Прогрес» пені за прострочку у розмірі 95 897,53 грн.

Визнано нечинним рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки № 121 від 20 серпня 2006 року; стягнення з ТОВ «Прогрес» заборгованості з орендної плати за 2012-2024 роки у розмірі 19 107,23 грн; стягнення з ТОВ «Прогрес» пені за прострочку у розмірі 95 897,53 грн.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Прогрес», ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди, розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за вимогами про розірвання договору оренди земельної ділянки № 121 від 20 серпня 2006 року; стягнення з ТОВ «Прогрес» заборгованості з орендної плати за 2012-2024 роки у розмірі 19107,23 грн; стягнення з ТОВ «Прогрес» пені за прострочку у розмірі 95 897,53 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року залишено без задоволення, а рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року в частині визнання недійсною додаткової угоди від 01 лютого 2012 року до договору № 121 оренди земельної ділянки та припинення права оренди за ТОВ «Прогрес» на земельну ділянку - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 залишено без задоволення, а додаткове рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

30 жовтня 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року, сформованою її представником - адвокатом Кузь О. М. в системі «Електронний суд».

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 24 листопада 2025 року заявниця просила скасувати рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року, додаткове рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсною додаткову угоду від 01 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності, та ТОВ «Прогрес», до договору № 121 оренди земельної ділянки, реєстраційний № 196, від 10 січня 2007 року, яка зареєстрована у Новгородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 червня 2012 року за № 352340004002269.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

17 грудня 2025 року на адресу Верховного Суду через систему «Електронний Суд» від ТОВ «Прогрес» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

26 грудня 2025 року на адресу Верховного Суду через систему «Електронний Суд» від представника позивача - адвоката Кузя О. М. надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій заявник заперечив проти доводів відповідача та підтримав вимоги касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 грудня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 325882 від 22травня 2002 року ОСОБА_3 на підставі розпорядження Новгородківської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 22травня 2002 року № 190-р передана у приватну власність земельна ділянка площею 6,0618 га, яка розташована на території Новгородківської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

20 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Прогрес» укладено договір №121 оренди землі, предметом якого є земельна ділянка, державний акт Р1 № 325882, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області, загальною площею 6,0618 га.

Згідно пункту 8 договору оренди землі вбачається, що договір укладено на 10 років.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки, з урахуванням коефіцієнта індексації, що складає 903,00 грн на рік. Орендна плата вноситься один раз на рік до 30 жовтня.

Договір оренди землі зареєстрований у Новгородківському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 січня 2007 року за № 196.

Довіреністю, яка 22 липня 2009 року посвідчена приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І. Г. та зареєстрована в реєстрі за № 784, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 та/або ОСОБА_4 , які діють окремо та незалежно один від одного, представляти її інтереси у всіх державних, громадських та інших органах, установах та організаціях, незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності, в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, в органах нотаріату тощо, з усіх без винятку питань, пов`язаних з: в тому числі на укладання договору стосовно передачі у тимчасове володіння та користування (оренди, або найму, або позички, або емфітевзису, або іншого) відносно земельної ділянки площею 6,0618 га, яка розташована на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на землю серії Р1 № 325882, виданого 22 травня 2002 року Новгородківською РДА і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 6898, на будь-яких умовах за розсудом її представників з правом внесення змін, доповнень, розривання або припинення договору, у тому числі договору, який є чинним на час посвідчення цієї довіреності; 2) одержання платежів у будь-якій формі згідно умов договору укладеного відповідно до пункту 1 цієї довіреності, а також одержувати платежі у будь-якій формі згідно умов договору, що був укладений за її безпосередньою участю і є чинним на час посвідчення цієї довіреності; 3) представництво інтересів позивачки в усіх судах передбачених законом України «Про судоустрій України».

Для виконання цієї довіреності ОСОБА_3 уповноважила представників: подати та/або підписати відповідні заяви та документи, у тому числі договори на укладення яких видана ця довіреність; одержати документи; сплатити належні з мене кошти; представляти мене в органах державної реєстрації речових прав та їх обмежень, зокрема у структурних підрозділах державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»; представляти мене в органах державної податкової служби з питань подання податкової звітності; сплачувати належні з мене податки, платежі та збори; вчиняти інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням повноважень за цією довіреністю.

Довіреність видано з правом передоручення повноважень іншим особам, і зберігає чинність до її скасування або припинення згідно статті 248 ЦК України.

Згідно з додатковою угодою від 01 лютого 2012 року до договору оренди землі № 121, реєстраційний номер № 196 від 10 січня 2007 року, щодо оренди земельної ділянки загальною площею 6,0618 га, на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, орендодавець ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 та орендар ТОВ «Прогрес» за взаємною згодою домовились внести зміни до договору оренди землі, а саме: Пункт 8. «Строк дії договору», викладено у такій редакції: Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Всі інші умови договору, що не суперечать внесеним змінам, залишаються без змін. Договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у Новгородківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 01 червня 2012 року за № 352340004002269.

15 грудня 2023 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Дем`яненка С. Ф. про скасування довіреності на право розпорядження земельною ділянкою, посвідченої приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І. Г. від її імені на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , 22 липня 2009 року за реєстром № 784 (бланк серії ВМЕ 832648).

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей з 15 грудня 2023 року було припинено дію вищевказаної довіреності від 22 липня 2009 року, про що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було повідомлено.

Відповідно до витягу № НВ-9940679862024 від 03 червня 2024 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3523455000:02:000:0497 складає 181 949,02 грн.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від

30 квітня 2025 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року оскаржуються позивачкою лише в частині визнання недійсною додаткової угоди від 01 лютого 2012 року до договору № 121 оренди земельної ділянки, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, в іншій частині вказані судові рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині, а також додаткове рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 рокувідповідають.

За змістом статті 11 Цивільного кодексуУкраїни(далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою і другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, визначено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частин першої та третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексуУкраїни (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 161-ХІV).

За змістом статті 13 Закону № 161-ХІV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У частині першій статті 15 Закону № 161-ХІV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм в сукупності з положеннями Закону № 1878-VI дозволяє дійти висновку, що зміна умов договору оренди землі за загальним правилом здійснюється за взаємною згодою сторін в письмовій формі, а їх права і обов`язки у зобов`язальних правовідносинах змінюються з моменту досягнення ними такої домовленості та підписання відповідного документа (зазвичай додаткової угоди).

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня2025 року у cправі № 907/882/22(провадження № 12-23гс25).

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У відповідності до частини першої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорів, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що повірений ОСОБА_4 станом на

01 лютого 2012 року мав повноваження на підписання спірної додаткової угоди в інтересах ОСОБА_3 , довіреність, якавидана позивачкою, не відкликалась, недійсною в установленому законом порядку не визнавалась, що свідчить про те, що додаткова угода від 01 лютого 2012 року до договору №121 оренди земельної ділянки є укладеноюповноважною особою та створює цивільні права й обов`язки за змістом правочину для власника землі як орендодавця.

Доказів того, що ОСОБА_4 як представник ОСОБА_3 вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, суду не надано.

За таких фактичних обставин справи суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди від 01 лютого 2012 року до договору № 121 оренди земельної ділянки.

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17(провадження № 61-17081св18)).

Врахувавши результати розгляду справи та обсяг виконаної адвокатом роботи при розгляді даної справи в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на наявність заперечень позивача, суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення у справі дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Прогрес» 20 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесенихнимпри розгляді справи в суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2025 рокув оскаржуваній частині та додаткове рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2025 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду