ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 524/3244/23

1. Описова частина

У травні 2023 року Споживче товариство «Агава» (далі - СТ «Агава», товариство) звернулося до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2 у розмірі 5 638 702,78 грн, з яких: 3 600 000,00 грн - заборгованість за поворотною фінансовою допомогою, 2 038 702,78 грн - інфляційні втрати та 3 % річних (на підставі статті 625 ЦК України), та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, СТ «Агава» посилалося на те, що 04 липня 2017 року між ним і ОСОБА_1 укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2, за умовами якого ОСОБА_1 отримала поворотну фінансову допомогу в розмірі 3 600 000,00 грн строком на 3 роки.

Незважаючи на надіслану позивачем 15 травня 2023 року вимогу про повернення вказаних коштів, ОСОБА_1 , порушивши умови договору та вимоги законодавства, не повернула отриманих коштів, а тому з неї підлягає стягненню сума боргу, 3 % річних та інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, СТ «Агава» посилалося на те, що прострочення повернення поворотної фінансової допомоги становить більше трьох років. Надана у тимчасове користування сума коштів є досить значною, і її неповернення заважає товариству проводити господарську діяльність у звичному ритмі, створює хвилювання менеджменту і працівникам товариства щодо подальшої здатності товариства працювати, отримувати прибуток, зокрема і для виплати заробітної плати.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати договір про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2, укладений між нею і СТ «Агава», удаваним правочином, вчиненим з метою приховування реально вчиненого правочину (договору) доручення, відповідно до якого ОСОБА_1 вчинила від імені та за рахунок СТ «Агава» і ОСОБА_2 відповідні дії, а саме - прийняла грошові кошти у розмірі 3 600 000,00 грн від СТ «Агава» на виконання договору купівлі-продажу корпоративних прав та передала ці грошові кошти ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2017 році власниками корпоративних прав СТ «Агава» були дві особи: ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . У червні 2017 року було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу нерухомого майна СТ «Агава» за ціною 7 800 000,00 грн. За результатами внутрішніх переговорів власники СТ «Агава» - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - дійшли згоди щодо розподілу майбутнього доходу від продажу нерухомого майна, відповідно до якої ОСОБА_2 повинен був отримати 3 600 000,00 грн, а ОСОБА_3 - 4 200 000,00 грн. З метою оптимізації податкового навантаження ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 відступити йому свої корпоративні (інвестиційні) права щодо СТ «Агава» та до укладення вказаного договору купівлі-продажу вийти зі складу членів цього товариства із зобов`язанням виплатити йому зазначені вище кошти особисто або будь-якій його довіреній особі на підставі договору фінансової допомоги, яка в подальшому буде списана як безнадійна заборгованість або заборгованість у зв`язку з ліквідацією СТ «Агава». За результатами цих домовленостей ОСОБА_2 вийшов зі складу членів СТ «Агава», а 03 липня 2017 року товариство уклало договір купівлі-продажу нерухомого майна і отримало від продажу майна грошові кошти в розмірі 7 800 000,00 грн. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 реально вчинили договір купівлі-продажу корпоративних прав СТ «Агава», відповідно до якого ОСОБА_2 (продавець) передав майно (корпоративні права СТ «Агава») у власність ОСОБА_3 (покупцеві), який прийняв це майно і сплатив за нього грошові кошти у розмірі 3 600 000,00 грн. При цьому з метою приховування цього правочину вчинено два удаваних правочини, а саме: односторонню відмову ОСОБА_2 від належних йому корпоративних прав і переказ грошових коштів на підставі договору безоплатної фінансової допомоги. Щодо кваліфікації правовідносин, які реально склалися між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і СТ «Агава», то сторони реально вчинили правочин (договір) доручення, відповідно до якого одна сторона - ОСОБА_1 (повірений) вчинила від імені та за рахунок другої сторони - СТ «Агава» і ОСОБА_2 (довірителі) певні юридичні дії, а саме прийняла грошові кошти від СТ «Агава» на виконання вказаного правочину купівлі-продажу корпоративних прав СТ «Агава» та передала ці грошові кошти ОСОБА_2 .

Автозаводський районний суд міста Кременчука ухвалою від 24 жовтня 2023 року об`єднав в одне провадження цивільну справу за позовом СТ «Агава» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання фінансових послуг (справа № 524/3244/23, провадження № 2/524/1636/23) та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТ «Агава» про визнання правочину удаваним (справа № 524/7155/23, провадження № 2/524/2627/23). Присвоїв справі за об`єднаними в одне провадження позовами № 524/3244/23, провадження № 2/524/1636/23.

Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 15 квітня 2025 року позов СТ «Агава» задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь СТ «Агава» заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2 у загальному розмірі 4 372 400,80 грн, з яких: 3 600 000,00 грн - заборгованість за поворотною фінансовою допомогою, 595 307,97 грн - інфляційні втрати, 177 092,83 грн - 3 % річних. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги первісного позову є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що відповідачка за первісним позовом не спростувала презумпції правомірності договору про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2 та отримання нею вказаної у договорі суми поворотної фінансової допомоги, а тому ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

Враховуючи пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь СТ «Агава» 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України та інфляційних втрат в період з 05 липня 2020 року (день початку прострочення виконання зобов`язання) до 23 лютого 2022 року (останній день перед введенням в Україні воєнного стану) та відмову у стягненні 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України й інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року до 22 травня 2023 року.

Оскільки СТ «Агава» не надало суду належних та достатніх доказів, які підтверджували б завдання йому моральної шкоди внаслідок прострочення ОСОБА_1 виконання зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання правочину удаваним, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості вимог ОСОБА_1 . При цьому суд зазначив, що позивачка не надала суду належних і достатніх доказів того, що кошти у розмірі 3 600 000,00 грн, отримані ОСОБА_1 за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року, вона в подальшому передала ОСОБА_2 .

Полтавський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Гордієнка Ю. Ю. - представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 квітня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гордієнко Ю. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а позов СТ «Агава» залишити без задоволення.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, та постановах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22, від 28 липня 2021 року у справі № 654/5481/13-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17;

суд безпідставно відхилив клопотання про встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що, зважаючи на існування між учасниками справи складного комплексу взаємопов`язаних правовідносин, заявлений у цій справі спір має господарсько-правовий характер, адже виник з корпоративних правовідносин щодо відчуження частки товариства. Крім того, суди помилково виходили з того, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах діяла як фізична особа, реалізуючи свою цивільно-правову дієздатність, а не як фізична особа - підприємець. Правовідносини, які виникли між учасниками справи, становлять єдиний комплекс взаємопов`язаних правовідносин, у межах якого дії ОСОБА_1 є лише елементом механізму реалізації основного господарського зобов`язання відчуження корпоративних прав.

Суди не взяли до уваги той факт, що дійсна спрямованість волі ОСОБА_1 фактично обмежувалась згодою прийняти спірні грошові кошти на свій рахунок та передати їх ОСОБА_2 .

Суди проігнорували те, що СТ «Агава» без поважних причин не надало відповіді у порядку статті 93 ЦПК України на питання, поставлені ОСОБА_1 у заяві по суті, тоді як відповіді на ці питання мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Внаслідок зазначеного порушення ОСОБА_1 була обмежена у залученні до участі у справі невідомої особи, з якою 04 липня 2017 року СТ «Агава» також уклало договір поворотної фінансової допомоги, відповідно суд також був позбавлений можливості дослідити реальні відносини, що склалися у зв?язку з відчуженням нерухомого майна СТ «Агава» у липні 2017 року.

Суд не дав належної оцінки поясненням представника СТ «Агава» про те, що фактичним ініціатором і отримувачем коштів за договором поворотної фінансової допомоги був ОСОБА_4 , який перебував у певних ділових відносинах із ОСОБА_2 .

У січні 2026 року СТ «Агава» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У січні 2026 року ОСОБА_2 подав клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із заявою від 04 липня 2017 року, адресованою голові СТ «Агава» ОСОБА_3., ОСОБА_1 просила надати їй поворотну фінансову допомогу в розмірі 3 600 000,00 грн.

04 липня 2017 року між СТ «Агава» і ОСОБА_1 укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала від цього товариства поворотну фінансову допомогу у розмірі 3 600 000,00 грн у користування на три роки на безоплатній основі, тобто без стягнення плати за користування грошовими коштами у будь-якій формі (проценти, фіксовані платежі, ставка НБУ тощо). Цей договір підписано ОСОБА_1 власноручно.

У пункті 5.4 вказаного договору сторони узгодили, що позовна давність за всіма вимогами і зобов`язаннями за цим договором становить 3 роки 3 місяці.

Згідно з платіжним дорученням від 04 липня 2017 року № 962 СТ «Агава» переказало грошові кошти у розмірі 3 600 000,00 грн на банківську картку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2.

Переказ СТ «Агава» вказаних коштів на рахунок ОСОБА_1 також підтверджується випискою з банківського рахунка СТ «Агава» за період з 01 липня до 01 серпня 2017 року.

15 травня 2023 року СТ «Агава» надіслало ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів в розмірі 3 600 000,00 грн, отриманих за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 04 липня 2017 року № 2.

ОСОБА_1 не повернула СТ «Агава» отримані за договором кошти.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині задоволених позовних вимог позову товариства та відмови в задоволенні вимог позову ОСОБА_1 , а тому переглядаються лише у цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо позову про визнання договору поворотної фінансової допомоги удаваним

У статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №346/2238/15-ц зазначено, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Отже, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» справжню волю осіб, а другий - прихований, від якого вони очікують таких правових наслідків, які відповідають їх дійсній волі.

Правова конструкція статті 235 ЦК передбачає, що позивач, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди встановили, що ОСОБА_2 вийшов зі складу членів СТ «Агава» 12 червня 2017 року, тобто раніше ніж було продано нерухоме майно цього товариства (03 липня 2017 року) на загальну суму 7 800 000,00 грн і укладено 04 липня 2017 року між СТ «Агава» і ОСОБА_1 договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2.

ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів того, що кошти в розмірі 3 600 000,00 грн, отримані нею за договором про надання поворотної фінансової допомоги, у подальшому були передані ОСОБА_2 .

Статут СТ «Агава» містить вимоги щодо обов`язковості внесення членом цього товариства пайового внеску, однак ОСОБА_1 позовом не надала доказів того, який саме пайовий внесок та у якому розмірі був унесений ОСОБА_2 при вступі до СТ «Агава».

У письмовій заяві від 12 червня 2017 року, адресованій загальним зборам СТ «Агава», про вихід зі складу членів цього товариства ОСОБА_2 вказав, що він не має і не буде мати до СТ «Агава» та інших членів будь-яких майнових та немайнових, інших претензій, зокрема за внесками. Ця заява посвідчена приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Луговою Л. П.

Встановивши, що ОСОБА_1 позовом не надала суду належних, достовірних і достатніх доказів, які підтверджували б факт удаваності оспорюваного правочину, суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги її позову не підлягають задоволенню.

При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що СТ «Агава» без поважних причин не надало відповіді у порядку статті 93 ЦПК України на питання, поставлені ОСОБА_1 у заяві по суті, адже такі пояснення СТ «Агава» надало, що встановлено ухвалами суду першої інстанції.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що пред`явлений у цій справі спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, адже з огляду на встановлені у цій справі обставини та характер спірних правовідносин (взаємопов`язаність об`єднаних судом позовів), заявлені у цій справі вимоги належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи зазначене, не підлягає задоволенню клопотання про закриття провадження у справі.

Щодо позову про стягнення боргу за договором поворотної фінансової допомоги, 3 % річних та інфляційних втрат

У частині першій статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша, друга статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За своєю суттю та правовою природою договір поворотної фінансової допомоги є договором позики. Тому під час вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, слід керуватися положеннями ЦК України, які регулюють правовідносини щодо договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що між сторонами укладений договір поворотної фінансової допомоги, кошти були реально переказані товариством на рахунок ОСОБА_1 як фізичної особи, яка не виконала своїх зобов`язань щодо повернення коштів, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованості у загальному розмірі 4 372 400,80 грн, з яких: 3 600 000,00 грн - заборгованість за договором, 595 307,97 грн - інфляційні втрати, 177 092,83 грн - 3 % річних.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи встановлені судами конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду