ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/7975/21

1.1. У травні 2021 року Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та/або позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" (далі - ТОВ "Інтерпроект" та/або відповідач) про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 823, укладеного між ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" і ТОВ "Інтерпроект" (далі - спірний договір).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність, у зв`язку з чим згідно з Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296), укладення договорів, зокрема про спільну діяльність, державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, потребує погодження Кабінету Міністрів України у формі відповідного розпорядження. Лише після цього суб`єкт господарювання може здійснювати заходи щодо забезпечення укладення такого договору. Оскільки ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" погодження Кабінету Міністрів України на укладення спірного договору не отримувало, на думку позивача, договір укладено із перевищенням повноважень, без належного обсягу дієздатності, що суперечить положенням частин 1, 2 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, беручи до уваги положення частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також оскільки за умовами спірного договору передбачено відчуження земельної ділянки державної власності без погодження Фонду державного майна України (далі - ФДМУ та/або третя особа) на укладення такого договору, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" вважає, що це спричиняє істотні збитки Державі, а також суперечить інтересам держави і суспільства.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 02.11.2015 між ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (сторона-1) і ТОВ "Інтерпроект" (сторона-2) укладено спірний договір, предметом якого є зобов`язання та права сторін щодо їх дій по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини у збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів у порядку та на умовах, визначених у договорі.

У порядку та на умовах зазначеного договору сторона-1 як землекористувач земельної ділянки залучає сторону-2 до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує стороні-2 забезпечити проєктування та спорудження об`єкта, а сторона-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проєктування та спорудження об`єкта відповідно до проєктної документації.

За визначенням термінів, наведених у розділі 1 спірного договору:

Земельна ділянка - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 55,22 га, що знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 70,0206 га, кадастровий номер 8000000000:91:066:0098, розташована за адресою: проспект Правди (навпроти із проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, надана стороні-1 на праві постійного користування. Межі земельної ділянки зазначені у додатку № 1 до цього договору (пункт 1.1.6 спірного договору).

Згідно з пунктом 4.1 спірного договору сторона-1 у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проєктування та спорудження об`єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об`єктів, а також у встановленому законодавством порядку (в тому числі Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд, затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16) здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена цим договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством щодо об`єкта.

За умовами пункту 5.1.3 спірного договору фінансування будівництва об`єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених стороною-2 правочинів (у т. ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проєктувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) по мірі необхідності, згідно з черговістю реалізації договору.

Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються стороною-2 на власний розсуд відповідно до договору і законодавства. Сторона-2 може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори (пункт 5.1.4 спірного договору).

За умовами пункту 5.2 спірного договору, враховуючи статус сторони-1 та з метою економії державних коштів, сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів у наступному порядку:

5.2.1. За виконання своїх зобов`язань за договором сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 5 % від площі житла в об`єкті.

5.2.2. Решту 95 % площі житла в об`єкті та 100 % площі нежилого призначення в об`єкті отримує у свою власність сторона-2.

Згідно з пунктом 5.2.3 спірного договору за згодою сторін замість частини об`єкта, вказаної у пункті 5.2.1 договору, стороні-1 можуть бути надані стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5 % від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою сторони-1. У такому разі сторона-2 отримує у власність об`єкт у повному обсязі.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, проте в будь-якому випадку до моменту реєстрації права власності на об`єкт (пункт 11.1 спірного договору).

У листі від 18.03.2015 № 281 позивач повідомив Міністерству аграрної політки та продовольства України, що від ТОВ "Інтерпроект" надійшла пропозиція укласти інвестиційний договір на здійснення забудови частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0098, орієнтовною площею 55,22 га, така пропозиція ТОВ "Інтерпроект" відповідає затвердженій містобудівній документації, у зв`язку з чим ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" просило Міністерство аграрної політки та продовольства України, зокрема, погодити редакції інвестиційних договорів і надати дозвіл на проведення позивачем роботи щодо зміни в установленому законодавством порядку цільового призначення частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0098, орієнтовною площею 55,22 га для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами соціально-побутового, торгівельного, комунально-складського призначення, інженерно-транспортною інфраструктурою та створення озеленених територій загального користування.

У свою чергу, Міністерство аграрної політки та продовольства України у листі-відповіді від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 повідомило позивачеві, що з урахуванням детального плану території багатофункціонального житлового району, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 398/9455, Міністерство аграрної політки та продовольства України не заперечує щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0098, орієнтовною площею 55,22 га в порядку, передбаченому ЗК України, з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів, зокрема з ТОВ "Інтерпроект", відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Наказом Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 19.07.2016 № 26-1-СГ ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" було надано згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:91:066:0098, площею 70,0206 га (земельна ділянка, в межах якої відповідно до умов інвестиційного договору від 02.11.2015 № 823 ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" залучило до будівництва об`єкта ТОВ "Інтерпроект").

Наказом Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 08.11.2018 № 26-1-СГ ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" було надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0102, площею 55,2225 га, розташованої за адресою: місто Київ, Подільський район, проспект Правди (навпроти із проспектом Василя Порика), цільове призначення якої змінюється із земель сільськогосподарського призначення державної власності, наданих для ведення сільськогосподарської діяльності, на землі житлової та громадської забудови для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної інфраструктури та дорожнього господарства.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 01.03.2019 № 26-1-СГ було затверджено проєкт землеустрою, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд Юг", щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0102, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" за адресою: місто Київ, Подільський район, проспект Правди (навпроти із проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, цільове призначення якої змінюється із земель сільськогосподарського призначення державної власності, наданих для введення сільськогосподарської діяльності, на землі житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної і інфраструктури та дорожнього господарства (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦП 02.10).

Згідно з пунктом 3 зазначеного наказу змінено цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:066:0102, площею 55,2225 га із цільового призначення для іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13), вид використання - для ведення сільськогосподарської діяльності, на цільове призначення для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10), вид використання - для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної інфраструктури та дорожнього господарства.

16.07.2019 між Підприємством та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до спірного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти підпункт 1.1.6. пункту 1 договору у наступній редакції: "1.1.6. Земельна ділянка - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 55,2225 га, кадастровий номер якої 8000000000:91:066:0102, що розташована за адресою проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, яка надана стороні-1 на праві постійного користування. Межі земельної ділянки визначені в додатку №1 до цього договору (п. 1.6. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 16.07.2019)".

27.09.2019 між Підприємством та відповідачем підписано Протокол № 1 розподілу площ в об`єкті за спірним договором, відповідно до якого позивач за виконання своїх зобов`язань за спірним інвестиційним договором отримує у свою власність (господарське відання) частину об`єкту у розмірі 5 % від площі житла в об`єкті, які складаються з 12 263,28 кв. м площі житла в об`єкті.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати спірний договір недійсним.

3.1. Справа розглядалася неодноразово.

3.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 25.11.2025 (суддя Гулевець О. В.) у справі № 910/7975/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 (Яценко О. В. - головуючий, судді: Гончаров С. А., Спаських Н. М.) у задоволенні позову відмовив.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові, зазначивши, що інші доводи сторін у справі суд не розглядає.

Суд першої інстанції послався на те, що:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, Верховний Суд звернув увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, відповідно до якого, якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України);

- Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача";

- у даній справі позивачем обрано такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним спірного договору, однак, вимогу про застосування наслідків недійсності правочину вимоги у позовній заяві не заявлено;

- як підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, станом на час розгляду справи спірний договір виконано сторонами частково, зокрема було введено в експлуатацію об`єкти житлової забудови;

- як встановлено судом, у даній справі сторонами тривало здійснювалось виконання спірного договору, в наслідок чого було частково введено в експлуатацію об`єкти житлової забудови, а сторонами отримано майнові права на частину площ в об`єкті;

- Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21 зазначив, що зважаючи на тривале виконання спірного інвестиційного договору, не може вважатися ефективним способом захисту визнання недійсним договору, який не поєднаний із вимогою про застосування наслідків недійсності, а суд, зважаючи на приписи ЦК України, не має права застосовувати наслідки недійсності з власної ініціативи;

- таким чином, оскільки у даній справі встановлено обставини виконання спірного договору, у зв`язку з чим ефективним способом захисту, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, буде визнання недійсним спірного договору в поєднанні з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши, що у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав неефективного способу захисту, не застосував при цьому позовну давність та наслідки її спливу до вимог про визнання договору недійсним.

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у цій справі, Кабінету Міністрів України звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Кабінет Міністрів України наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 235, 413, 1130, 1131 ЦК України, статей 136, 318 ГК України, статей 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 20 статті 6, підпункту "ї" пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 "Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном"; статей 1, 4, 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статті 318 ГК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у подібних правовідносинах. Також Кабінет Міністрів наголошує, що апеляційний господарський суд не дослідив такий доказ, як спірний договір, що є предметом спору.

4.4. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у цій справі, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

4.5. На обґрунтування касаційної скарги Підприємство посилається на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Підприємство вказує на те, що суди не виконали вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

4.6. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у цій справі, ФДМУ також звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4.7. На обґрунтування касаційної скарги ФДМУ посилалося на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також те, що суди не виконали вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.05.2023 у цій справі та не врахували правових висновків щодо застосування статей 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та суди не дослідили зібрані у справі докази.

4.8. Відповідач у відзивах на касаційні скарги просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що суди у відповідності до норм матеріального та процесуального права надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційних скаргах, висновків судів не спростовують.

5. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційних скарг.

5.2. Щодо доводів касаційної скарги Кабінету Міністрів України.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, щодо питання застосування статей 235, 413, 1130, 1131 ЦК України, статей 136, 318 ГК України, статей 20, 122, 149, 150 ЗК України, пункту 20 статті 6, підпункту "ї" пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та положень постанови КМУ від 11.04.2012 № 296 "Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном"; статей 1, 4, 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статті 318 Господарського кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у подібних правовідносинах.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Як свідчить зміст оскаржуваних рішення та постанови, суд досліджував та оцінював доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.

Так, суд апеляційної інстанції, пославшись на постанову Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21, дійшов висновку, що зважаючи на комплексний характер спірних правовідносин і тривале виконання спірного інвестиційного договору, не може вважатися ефективним способом захисту визнання недійсним договору, який не поєднаний із вимогою про застосування наслідків недійсності.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку із зазначених скаржником питань в спірних правовідносинах у справі, яка розглядається, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21, за схожих обставин та за участі тих же скаржників, неефективний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Наведене також узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 27.05. 2026 у справі № 910/7978/21, ухваленої у подібних правовідносинах, за участі тих же скаржників.

За таких обставин, висновок судів про відмову у задоволені позову, є правильним та відповідає наведеним правовим позиціям Верховного Суду, яка є сталою та послідовною.

Більш того, посилаючись на відсутність правового висновку щодо застосування перелічених у касаційній скарзі норм права, Кабінет Міністрів України ніяким чином не доводить як ці висновки можуть вплинути на суть прийнятого рішення у цій справі.

Отже, наведена Кабінетом Міністрів України у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

Також у касаційній скарзі Кабінет Міністрів України посилається на те, що апеляційний господарський суд не дослідив такий доказ, як спірний договір, що є предметом спору.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 та від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі № 910/2812/23.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, наведена Кабінетом Міністрів України у касаційній скарзі, не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

5.3. Щодо доводів касаційних скарг ФДМУ та Підприємства.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, виходячи із наведених вимог статті 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Як на підставу касаційного оскарження ФДМУ та Підприємство посилаються на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які перелічені ними у касаційних скаргах.

Утім, такі посилання заявників як на підставу касаційного оскарження є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. (Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 211/6872/23).

Як вбачається із викладеного вище, фактичні обставини, а відповідно і правове регулювання у вказаних справах не є подібним до справи, що переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає, що апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції, врахував правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21, за схожих обставин та подібних правовідносин.

Отже, наведена ФДМУ та Підприємством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

У касаційних скаргах ФДМУ та Підприємство також посилаються на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, при цьому заявники не зазначають які саме зібрані у справі докази суди не дослідили. Водночас враховуючи те, що підстави касаційного оскарження за виключними випадками, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу виявилися необґрунтованими, відсутні правові підстави для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд з огляду на наведені положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України. При цьому прохальні частини касаційних скарг не містять вимоги про направлення справи на новий розгляд, а обмежується виключно вимогою щодо прийняття судом касаційної інстанції нового рішення про задоволення позову.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 та від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі № 910/2812/23.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що аргументи, викладені у касаційних скаргах (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди заявників з ухваленим у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, наведена ФДМУ та Підприємством у касаційних скаргах, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд