ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/4090/25

3. П`ятихатська міська рада звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Яцковського Сергія Івановича недоодержаної орендної плати за договором від 24.06.2008 оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Робоча, 2в, м. П`ятихатки, загальною площею 0,7644 га, з кадастровим номером 1224510100:13:001:0003, для обслуговування виробничих будівель (державна реєстрація права оренди земельної ділянки від 30.09.2013 № 6350231).

4. У цьому позові міська рада просила стягнути з відповідача недоодержану орендну плату за 2021 рік - 49 133,23 грн, за 2022 рік -15 762,89 грн, за 2024 рік - 1645,45 грн, що в цілому становить 66 541,57 грн, яку слід зарахувати на розрахунковий рахунок UA778999980334119815000004623, ОКПО 37988155, код платежу 18010900.

5. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2025 відкрите за зазначеним позовом провадження у справі № 904/4090/25 було закрито.

6. Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Яцковський Сергій Іванович припинив діяльність як фізична особа - підприємець.

7. Оскільки із заявами та клопотаннями в порядку статей 48, 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до суду не звертався, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі № 904/4090/25 на підставі пункту 6 частини першої статті 231 названого Кодексу.

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2025 скасовано, а справу передано на розгляд місцевого господарського суду.

9. Ухвалюючи цю постанову, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що предметом заявленого у справі № 904/4090/25 позову є стягнення недоодержаної орендної плати за користування земельною ділянкою для обслуговування виробничих будівель за період, коли відповідач мав статус фізичної особи-підприємця.

10. Тому суд апеляційної інстанції виснував, що правовідносини сторін цієї справи за своїм характером та змістом є господарськими, позаяк нерухоме майно, зокрема, у спірному періоді могло використовуватися виключно з метою ведення господарської діяльності, а отже цей спір підлягає розгляду господарським судом.

11. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що з 15.12.2017 господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін справи. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній із вказаної дати, господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо настала смерть або було оголошено померлою фізичну особу, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

12. З огляду на те, що у цьому разі має місце факт припинення фізичної особи-підприємця до подання позову у цій справ, натомість фізична особа не є померлою, обов`язкові умови для закриття провадження у справі № 904/4090/25 на підставі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України, за висновками суду апеляційної інстанції, у такому випадку відсутні.

Касаційна скарга

13. Відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2025.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

15. Зазначаючи у поданій касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм, відповідач стверджує, що суд безпідставно вдався до оцінки обставин здійснення ним господарської діяльності у минулому, хоча мав встановити суб`єктний склад сторін договору оренди земельної ділянки від 24.06.2008, за яким орендарем є громадянин ОСОБА_1 , що підтверджується цим договором, додатком до нього щодо розміру орендної плати, актом про передачу та прийом земельної ділянки, підписаними саме Яцковським Сергієм Івановичем.

16. За твердженнями скаржника, фактичним орендарем земельної ділянки, на якій розташовано належне йому на праві власності нерухоме майно, а відтак і стороною договору оренду є фізична особа, а за приписами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19).

17. Водночас відповідач зауважує, що наявність статусу підприємця (у тому числі у спірний період) не підтверджує того, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає, як підприємець у всіх правовідносинах. Так, за висновками, наведеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною-особою підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Однак, апеляційним господарським судом у цій справі (№ 904/4090/25) на підставі первинних документів обставини реального здійснення відповідачем підприємницької діяльності у спірному періоді із використанням відповідної земельної ділянки не встановлювались і у цьому судовому процесі бути встановленими не могли.

18. Також скаржник звертає увагу на те, що при зверненні з відповідним позовом П`ятихатська міська рада була обізнана про відсутність у відповідача статусу суб`єкта господарювання, проте заявила позовні вимоги до нього саме як до фізичної-особи підприємця. Заразом у випадку задоволення такого позову наведене може мати негативні наслідки при виконання судового рішення.

19. Крім того, у касаційній скарзі відповідач наводить власне тлумачення окремих норм ГПК України, зазначаючи у підсумку, що з точки зору практичного застосування цих норм, господарський суд може розглядати спори до фізичних осіб, які виникли з відносин, пов`язаних з їх підприємницькою діяльністю в минулому, якщо відсутній інший суд, який може розглядати спір, за вирішенням якого звернулись до господарського суду.

20. У межах встановленого Верховним Судом строку П`ятихатська міська рада подала відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

21. Зі змісту цього відзиву вбачається, що позивач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції законною та прийнятою із дотриманням правових норм.

22. При цьому П`ятихатська міська рада посилається у тому числі на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, посилання на які міститься і в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

23. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

25. У статті 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

26. За змістом статті 125 Основного Закону України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

27. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

28. Наведене зазначено у статтях 5, 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

29. Заразом кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

30. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність у сторін господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

31. Тому критеріями належності справи до юрисдикції господарського суду за загальними правилами є характер спірних правовідносин і суб`єктний склад учасників спору. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому слід розглядати певну категорію справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

32. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції суду залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін, і одним із критеріїв віднесення справ до юрисдикції господарського суду є наявність між сторонами саме господарських правовідносин (вже згадувана постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

33. При цьому за змістом статті 4 ГПК України сторонами у господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути також фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли господарські суди не розглядають спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 названого Кодексу, зокрема у пунктах 5, 10, 14 частини першої цієї статті.

34. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

35. Натомість згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

36. Між сторонами цієї справи (№ 904/4090/25) виник спір щодо стягнення заборгованості з неодержаної орендної плати за договором оренди за користування земельною ділянкою для обслуговування виробничих будівель.

37. Як встановлено судом апеляційної інстанції, в період заявлених вимог (2021 - 2024 роки) відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець.

38. Той же факт, що на час укладення договору оренди землі від 24.06.2008 відповідач не мав статусу суб`єкта господарювання не підтверджує того, що після його набуття відповідна земельна ділянка не використовувалася ним при здійсненні підприємницької діяльності (зокрема, протягом спірного періоду).

39. Спір юридичної особи із фізичною особою може бути пов`язаним із господарською діяльністю останньої та належати до юрисдикції господарського суду навіть тоді, якщо ця фізична особа підписала договір із юридичною особою не як підприємець.

40. Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 335/11807/16-ц.

41. З урахуванням цього, посилання скаржника на те, що договір оренди від 24.06.2008, додаток до нього щодо розміру орендної плати, акт про передачу та прийом земельної ділянки підписані саме громадянином ОСОБА_1 , а не фізичною - особою підприємцем, жодним чином не підьверджують того, що спірні правовідносини між сторонами цієї справи не є господарськими.

42. Заразом, наводячи у касаційні скарзі доводи про те, що фактичним орендарем земельної ділянки у цьому разі є саме фізична особа ( ОСОБА_1 ) та про відсутність підстав вважати, що вона використовувалась ним при здійсненні господарської діяльності, скаржник не обґрунтовує того, як саме відповідна земельна ділянка могла використовуватись, в інших, аніж підприємницька діяльність, цілях, ураховуючи, що у даному випадку вона є земельною ділянкою «для обслуговування виробничих будівель», підтвердження ж розташування на цій ділянці об`єктів нерухомості, що мають статус житлових, відповідачем не надано (див. постанову Верховного Суду від 19.11.2024 у справі № 922/4692/23).

43. Таким чином, відповідні аргументи скаржника, як і його посилання у висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), не можуть бути прийнятими.

44. Крім того, у вказаних справах Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність встановлення обставин використання відповідачами відповідних земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності, водночас звернувши увагу на те, що вони використовуються в комерційних цілях як платна стоянка для автомобілів (справа № 686/19389/17) та для розміщення бару-ресторану, літнього майданчика (справа № 209/1721/14-ц), і виснувавши при цьому, що спірні правовідносини сторін цих справ, є господарсько-правовими.

45. Звідси слідує, що наведені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновки, які ґрунтуються на встановлених ним обставинах наявності у відповідача протягом спірного періоду статусу фізичної особи - підприємця та виникнення між сторонами цієї справи спору щодо земельної ділянкою «для обслуговування виробничих будівель», у відповідності до яких такі правовідносини за своїм характером та змістом є господарськими, оскільки нерухоме майно могло використовуватися виключно з метою ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим цей спір підлягає розгляду в господарському суді, за своїм змістом не суперечать вищевказаним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

46. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. При цьому з 15.12.2017 господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03.11.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не може закрити провадження у справі, якщо, зокрема, до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

47. З огляду на це, суд апеляційної інстанції виснував про те, що не дивлячись на втрату відповідачем статусу фізичної особи-підприємця, що відбулося до подання позову - 15.03.2024, фізична особа ОСОБА_1 не є померлою, а тому обов`язкові умови для закриття провадження у справі на підставі пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України відсутні.

48. Верховний Суд вбачає, що таке здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування та висловлені ним висновки повністю узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України, викладеною у постанові від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, на яку містяться посилання, як у оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, так і у поданому П`ятихатською міською радою відзиві на касаційну скаргу відповідача.

49. Зазначене свідчить про неспроможність у цьому контексті доводів скаржника про те, що на момент подання позовної заяви у цій справі відповідач не мав статусу фізичної - особи підприємця, а також вказує на помилковість здійсненого ним у касаційній скарзі іншого власного тлумачення окремих норм ГПК України.

50. Посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19, Верховний Суд відхиляє, позаяк правовідносини та процесуальна ситуацію, що склалися у зазначеній справі та у справі № 904/4090/25, не є подібними.

51. Ухвалюючи постанову від 25.02.2020 у справі № 922/510/19, Велика Палата Верховного Суду застосувала пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України. Натомість висновків про застосування пункт 6 частини першої названої статті (яким керувався місцевий господарський суд, закриваючи провадження у справі № 904/4090/25), Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не робила.

52. У контексті ж здійсненого відповідачем у касаційній скарзі аналізу змісту статей 4, 20 та 175 ГПК України та його висновків про те, що господарський суд може розглядати спори до фізичних осіб, які виникли з відносин, пов`язаних з їх підприємницькою діяльністю в минулому, якщо відсутній інший суд, який може розглядати спір, за вирішенням якого звернулись до господарського суду, слід зазначити, що саме загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, зокрема, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства. Такий висновок неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду. Подібні висновки містяться, зокрема, у вже згаданих постановах від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), на посилається і сам скаржник.

53. Водночас щодо аргументів відповідача про обізнаність П`ятихатської міської ради з втратою ним статусу фізичної-особи підприємця на момент подання позову та посилань у цьому контексті на статтю 52 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що такі доводи жодним чином не свідчить та не підтверджують наявності підстав для застосування у цьому разі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України та закриття провадження у справі № 904/4090/25.

54. Згідно із усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

55. Всі інші викладені у касаційній скарзі відповідача твердження та заперечення не спростовують правильності зробленого судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови правозастосування та наведених у ній висновків.

56. Сама ж по собі незгода відповідача із судовим рішенням ухваленим, на його думку, судом апеляційної інстанції не на його користь не може бути підставою для зміни або скасування цього судового рішення.

57. Отже, у сукупності все вищевикладене дає підстави для висновку, що аргументи скаржника не підтверджують неправильного застосування чи порушення апеляційним господарським судом чинних правових норм, а отже передбачена абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження у даному випадку не знайшла свого належного обґрунтування.

58. Заразом наведене у цій постанові концептуально узгоджується з висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 644/8204/21.

59. Доводи відзиву П`ятихатської міської ради ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що відповідає викладеному у цій постанові.

60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

62. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення апеляційним господарським судом правових норм не підтвердилися, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування ухваленого ним законного та обґрунтованого судового рішення.

Розподіл судових витрат

63. Оскільки Верховний Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судове рішення, що оскаржувалось, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд