ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
та в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_6 ,
її захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170240001264 від 03 жовтня 2019 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Клепачі Лубенського району Полтавської області, громадянки України, проживаючої за адресою:
АДРЕСА_1 , раніше не судимої, за ст. 203-2 ч. 1 КК України, за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 24 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджено ст. 203-2 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 000 грн.
Прийнято рішення щодо речових доказів, спеціальної конфіскації і процесуальних витрат.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 за обставин, детально викладених у вироку, порушуючи вимоги Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 року № 1334-VI, діючи з корисливих мотивів, у березні 2019 року займалася гральним бізнесом, забезпечуючи отримання незаконного прибутку від незаконної діяльності з проведення азартних ігор без ліцензії і функціонування грального закладу у нежитловому підвальному приміщенні торгового центру «Салют» (Полтавська область, м. Лубни, просп. Володимирський, 57-а), який невстановлена особа для зайняття гральним бізнесом обладнала меблями і комп`ютерами з відповідним програмним забезпеченням.
Зокрема ОСОБА_6 , будучи адміністратором (касиром) вказаного грального залу, 28 березня 2019 року близько 17 години 00 хвилин прийняла від ОСОБА_8 500 грн, поповнила на цю суму електронний рахунок ігрової програми комп`ютерного симулятора у віртуальному казино та надала ОСОБА_8 доступ до азартних ігор у мережі Інтернет, що передбачало здійснення ставок для отримання грошового виграшу і результат чого залежав від випадковості. Конвертовані електронні кредити, еквівалентні наданій ОСОБА_8 сумі грошей, останній програв під час азартної гри.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2026 року апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 24 червня 2025 року - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині залишення без задоволення її апеляційної скарги та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які підтверджують її корисливий мотив та мету отримання прибутку, котрі є обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони складу інкримінованого їй кримінального правопорушення. Незважаючи на це, апеляційний суд бездоказово послався на факт отримання нею заробітної плати.
Вказує, що висновок експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів від 30 серпня 2019 року є недопустимим доказом, оскільки для її проведення були надані жорсткі диски невідомого походження, вилучені під час огляду речей
03 червня 2019 року з системних блоків, які не мають індивідуально визначених ознак. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно з ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 вересня 2019 року техніку та гроші, вилучені під час обшуку 28 березня 2019 року, повернуто власнику ОСОБА_10 , тобто це майно не належало ОСОБА_6 , не було залучено слідчим до кримінального провадження як речові докази і мало статус тимчасово вилученого, що унеможливило з`ясування походження жорстких дисків, ознайомлення з ними сторони захисту та дослідження їх судом.
Посилається на необґрунтоване врахування показань залегендованої особи - свідка ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_6 надала йому спеціальний доступ до приміщення на проспекті Володимирському, 57-а , оскільки це спростовується відеозаписом НСРД від 28 березня 2019 року, на якому зафіксовано, що доступ до вказаного приміщення є вільним. Апеляційний суд не звернув уваги на неможливість ідентифікації на вказаному відеозаписі процесу прийому ставок та особи, яка це робила, а також на те, що свідок ОСОБА_8 не впізнав
ОСОБА_6 як особу, яка була зафіксована на відео.
Також зазначає, що постанови про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 25 лютого 2019 року та 15 березня 2019 року не містять відомостей про особу, щодо якої проводився такий експеримент.
На переконання засудженої, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419
КПК України, належним чином не перевірив наведені вище та інші доводи її апеляційної скарги щодо наявності в матеріалах кримінального провадження ряду доказів, які підтверджують невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, зокрема: свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 надали суду показання, що ніколи не зустрічали ОСОБА_6 в приміщенні на проспекті Володимирському, 57-а , доступ до якого був вільним;
за цією адресою не функціонував гральний заклад, а діяв легальний пункт розповсюдження лотерей оператора ТОВ «МСЛ», що підтверджується відповіддю від 20 грудня 2018 року на запит слідчого та вказує на відсутність конспірації закладу й доводить необізнаність ОСОБА_6 про встановлене на комп`ютерах ігрове програмне забезпечення.
Заперечень на касаційну скаргу засудженої від учасників судового провадження не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена і захисник у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а при скасуванні або зміні судового рішення - які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Відповідно до положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані в ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив під час постановлення ухвали.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою обвинуваченої не виконав зазначені вимоги кримінального процесуального закону, виходячи з такого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 18 лютого 2016 року № 1019-VIII), а саме у зайнятті гральним бізнесом.
Не погодившись з вироком місцевого суду обвинувачена ОСОБА_6 оскаржила його до апеляційного суду з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просила скасувати вирок щодо неї та закрити кримінальне провадження за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України, на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі обвинувачена посилалась на недоведеність її вини у вчиненні злочину, зазначала про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження наявності у неї прямого умислу, корисливого мотиву та мети отримання прибутку від зайняття гральним бізнесом.
Також указувала, що у закладі на проспекті Володимирському, 57-а в м. Лубнах адміністратором ніколи не працювала, заробітну плату не отримувала, а погодилась пройти там стажування, вважаючи його пунктом розповсюдження державної електронної лотереї ТОВ «МСЛ», про що свідчили рекламні вивіски, розміщені в закладі копії ліцензій, його відкритість, доступність для входу всім бажаючим та відсутність у ньому гральних автоматів.
Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи ОСОБА_6 про те, що вона не знала про незаконний характер діяльності закладу та фактично не працювала в ньому, визнавши їх способом захисту ОСОБА_6 від пред`явленого їй обвинувачення, оскільки її показання спростовуються дослідженими місцевим судом взаємоузгодженими й підтверджуючими зміст один одного доказами в їх сукупності.
Разом із тим, ст. 203-2 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 18 лютого 2016 року
№ 1019-VIII) передбачала кримінальну відповідальність за зайняття гральним бізнесом та покарання за це у виді штрафу від десяти до сорока тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція вказаної норми кримінального закону має бланкетний характер, що передбачає для встановлення елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України, звернення до чинного на момент інкримінованого кримінального правопорушення Закону України
«Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 року № 1334-VІ.
При цьому, об`єктивна сторона складу злочину - це зовнішній прояв злочинного посягання, що включає суспільно небезпечне і протиправне діяння, вчинене у певний час, визначеним способом, із застосуванням конкретних засобів, з настанням суспільно небезпечних наслідків. Особливе значення об`єктивної сторони складу злочину в теорії та судовій практиці обумовлене тим, що вона структурно входить в основу кримінальної відповідальності, визначає її межі, є умовою правильної кваліфікації та розмежування суміжних складів злочинів, а також елементи об`єктивної сторони складу злочину конструюють диспозицію кримінально-правової норми.
Зважаючи на це та на зміст Закону № 1334-VI, диспозиція норми, передбаченої ст. 203-2 ч. 1 КК України, містить три види діяльності як елемента об`єктивної сторони - зайняття гральним бізнесом:
1) діяльність, пов`язана з організацією грального бізнесу;
2) діяльність, пов`язана з проведенням грального бізнесу;
3) діяльність, пов`язана з наданням можливості доступу до азартних ігор.
У свою чергу, суб`єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються в свідомості особи у зв`язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння і його наслідків.
Щодо цього злочину це, насамперед, стосується усвідомлення особою її участі у зайнятті забороненим видом господарської діяльності та наявності корисливого мотиву. Отже, у тих випадках, коли особа, не будучи організатором забороненого грального бізнесу, усвідомлено, маючи на меті отримання прибутку, бере участь у забезпеченні його (хоча б і частковому) діяльності, здійснюючи функції адміністратора, оператора, менеджера, круп`є, касира тощо, то діяння такої особи містять склад злочину, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України.
Таким чином, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Апеляційний суд не врахував наведеного, не перевірив та не надав вичерпних відповідей на спростування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про відсутність у неї умислу та корисливого мотиву на зайняття гральним бізнесом, не зазначив, якими доказами це підтверджено, передчасно погодившись із висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не відповів на доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про: недопустимість висновку експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів від 30 серпня 2019 року; відсутність в кримінальному провадженні речових доказів у зв`язку із поверненням вилученого під час обшуку майна власнику, яким не є ОСОБА_6 , згідно з ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 вересня 2019 року; суперечливість показань свідка ОСОБА_8 щодо нібито надання йому спеціального доступу до приміщення на проспекті Володимирському, 57-а .
В порушення вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд залишив поза увагою вищенаведені доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , їх не перевірив, не надав на них конкретних належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення, з посиланням на вимоги закону, а також не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу ОСОБА_6 визнано необґрунтованою.
Таким чином, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 в частині залишення без задоволення її апеляційної скарги підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга ОСОБА_6 - задоволенню частково.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог статей 22, 23, 94, 95
КПК України, перевірити доводи апеляційної скарги обвинуваченої, з врахуванням вимог ст. 404 КПК України дослідити обставини кримінального провадження, і, керуючись законом, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
За правилами ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 запобіжний захід не обирався, колегія суддів відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України не вбачає підстав для його обрання під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд