ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Чорноморського міського суду Одеської області від 01 серпня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023162160000856, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іллічівська Одеської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чорноморського міського суду Одеської області від 01 серпня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 272 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права виконувати роботи з використанням навантажувачів фронтальних на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.
В задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_8 про стягнення з
ОСОБА_7 процесуальних витрат на правову допомогу у розмірі 60 000 грн відмовлено.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, відповідно до договору на надання послуг № 16263, терміном дії з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, укладеного між ОСОБА_7 та ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», на вивантаження мішечного і штучного вантажу з а/м, контейнерів, залізничних вагонів, ОСОБА_7 виконував роботи з вивантаження зерна на території ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС». Крім того, згідно договору перевалки вантажу
№ 22-256 від 05 грудня 2022 року терміном дії до 31 грудня 2023 року, укладеного між ТОВ «ЛОДЖИСТЛІ» та ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», акціонерне товариство зобов`язане приймати вантаж, який надходить в автомобілях-самоскидах та ж/д транспортом на під`їздні шляхи в вагонах-хоперах і здійснювати вивантаження вагонів-хоперів з вантажами ТОВ «ЛОДЖИСТЛІ». Потерпілий ОСОБА_8 , згідно товаро-транспортної накладної № 2334 від
20 листопада 2023 року, на автомобілі марки Volvo FH, реєстраційний номер
НОМЕР_1 , з напівпричепом Wielton NW48AT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , привіз до ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» зерно «Соя» для ТОВ «ЛОДЖИСТЛІ».
22 листопада 2023 року, згідно наряду-завдання № 6919 від 22 листопада 2023 року, ОСОБА_7 заступив у зміну з 08 до 19 год та приступив до виконання робіт, а саме надання послуг відповідно до договору № 16263, на фронтальному навантажувачі Hyundai HL760-7, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та його було направлено у приміщення складу № 36 ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», який розташований за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 20, для вивантаження зерна «Сої» з техніки. До приміщення складу заїжджають автомобілі з напівпричепами-самоскидами, вивантажують зерно на покриття складу, після чого автомобіль виїздить зі складу, а ОСОБА_7 за допомогою навантажувача підгортає зерно до загальної купи.
В цей же день, приблизно о 13 год 20 хв., до приміщення вказаного складу заднім ходом заїхав автомобіль марки Volvo FH з напівпричепом-самоскидом Wielton NW48AT під керуванням ОСОБА_8 , який підняв напівпричіп-самоскид, висипав з нього на покриття складу зерно «Сої», опустив напівпричіп-самоскид та пішов до кабіни автомобіля. Близько 13 год 30 хв. автомобіль марки Volvo FH виїхав з приміщення складу № 36, та зупинився таким чином, що напівпричіп-самоскид Wielton NW48AT залишився в приміщені даного складу.
ОСОБА_8 вийшов з кабіни автомобіля та пішов до задньої частини напівпричепу-самоскиду щоб зачинити борти. В цей час ОСОБА_7 на фронтальному навантажувачі Hyundai HL760-7 почав підгортати зерно «Сої» в приміщенні складу № 36, рухаючись вперед - назад. Приблизно о 13 год 32 хв.
ОСОБА_7 , рухаючись заднім ходом на фронтальному навантажувачі Hyundai HL760-7, не переконавшись у безпеці свого маневру, здійснив наїзд на ОСОБА_8 , прижавши його задньою правою частиною навантажувача до задньої правої частини напівпричепу-самоскиду Wielton NW48AT, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці», працівник зобов`язаний: дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Робота в приміщенні складу № 36 ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» по вивантаженню зерна «Сої» за допомогою колісного фронтального навантажувача Нyundai НL 760-7, яку 22 листопада 2023 року виконував водій навантажувача
ОСОБА_7 , відноситься до робіт підвищеної небезпеки, дії якого не відповідали вимогам пункту 54 глави 13 розділу ІІІ Правил охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, пунктам 10.1, 10.9, 31.1, 31.4 Правил дорожнього руху, в частині того, що він, керуючи колісним фронтальним навантажувачем, перед початком руху заднім ходом, не переконався у безпеці даного маневру; керував даним навантажувачем з несправною системою звукового сповіщення заднього ходу, i які, з технічної точки зору, знаходилися в прямому (безпосередньому) причинно-наслідковому зв`язку з настанням події нещасного випадку - травмуванням водія ОСОБА_8 . Водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти настанню 22 листопада 2023 року події нещасного випадку, проте нею не скористався. Для запобігання даному нещасному випадку водію ОСОБА_7 необхідно було перед початком руху колісного фронтального навантажувача Hyundai HL 760-7 заднім ходом, переконатися у безпеці даного маневру та не керувати транспортним засобом з несправною системою звукового сповіщення заднього ходу.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненням захисник ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільного позову змінити, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 до 300 000 грн.
Зазначає, що із судових рішень не вбачається, що при вирішенні цивільного позову було враховано обставини події, зокрема, нехтування безпекою потерпілим ОСОБА_8 , майновий та сімейний стани винного, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, а також невжиття усіх можливостей для справедливого вирішення цивільного позову. Так, відмовлено у задоволенні позовних вимог до відповідача ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» (позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в сумі 1 500 000 гривень заявлялись до двох відповідачів), та визначено часткову відповідальність лише відповідача
ОСОБА_7 , при цьому є незрозумілим принципи визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_7 в сумі 1 000 000 гривень.
Також стверджує, що в ухвалі апеляційного суду відсутня аргументація щодо відмови у задоволенні вимог про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 300 000 грн.
Крім цього звертає увагу й на те, що за тим самим фактом, що призвело до засудження ОСОБА_7 , згідно відповіді Одеської обласної прокуратури від
13 серпня 2026 року триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025162160000321 стосовно механіка ОСОБА_10 .
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через її незаконність і необґрунтованість, істотне порушення норм процесуального та матеріального права. У разі, якщо касаційний суд дійде висновку про можливість зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд, просить задовольнити позовні вимоги до ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» у повному обсязі, зокрема, стягнути матеріальну шкоду у розмірі 166 856 грн, 1 500 000 грн моральної шкоди та витрати на правову допомогу у сумі 60 000 грн.
На думку представника, суд першої інстанції проігнорував, а апеляційний суд безпідставно погодився з наданою оцінкою змісту договору № 16263, який, всупереч назві, містить всі ознаки договору підряду, що підтверджується фактом виконання робіт за нарядом-завданням № 6919 від 22 листопада 2023 року, проходження передрейсового медичного огляду у фельдшера акціонерного товариства та отримання техніки від змінного механіка ПрАТ ОСОБА_10 , а тому стверджує, що ОСОБА_7 діяв не як незалежний виконавець, а як особа, інтегрована в трудовий процес підприємства.
Крім цього, без належного спростування апеляційного суду залишилося те, що економічна вигода ПрАТ від виконаних робіт підтверджується наявністю договору перевалки вантажу між ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» та ТОВ «ЛОДЖИСТЛІ», тобто роботи виконувались в рамках господарської діяльності акціонерного товариства, яке отримувало від цього безпосередню економічну вигоду. Не надано належної оцінки відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 17 листопада 2025 року № 1500-0603-5/188234, відповідно до якої ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» у листопаді 2023 року, тобто в місяць, коли стався нещасний випадок, задекларувало заробіток ОСОБА_7 у розмірі 8 500 грн та 29 днів стажу, нараховувало заробітну плату та сплачувало єдиний соціальний внесок.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази є свідченням того, що ОСОБА_7 виконував роботи на техніці акціонерного товариства, під його контролем, за його завданням та в його інтересах, тому до цих відносин підлягали застосування положення ч. 2 ст. 1172 ЦК України.
ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» є не просто власником фронтального навантажувача Hyundai HL760-7, а особою, яка на праві власності володіє цим джерелом підвищеної небезпеки, та, як встановлено судами, передало ОСОБА_7 навантажувач у користування на підставі договору. Таким чином акціонерне товариство є одним із володільців навантажувача, що покладає на нього обов`язок відшкодувати завдану шкоду.
Без належного спростування апеляційного суду залишено висновок експерта № 23-6054, відповідно до якого на момент події навантажувач Hyundai HL760-7 мав технічну несправність, а саме системи звукового сповіщення заднього ходу, яка до події була відома особі, відповідальній за технічний стан, а саме змінному механіку ПрАТ ОСОБА_10 , тому наведене є доказом того, що акціонерне товариство, як володілець джерела підвищеної небезпеки, належним чином не забезпечило його безпечну експлуатацію, що стало однією з технічних причин нещасного випадку.
Крім цього, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки самостійно не дослідив докази по справі, пославшись на те, що в прохальній частині апеляційної скарги відсутнє клопотання про дослідження доказів. Вважає такий підхід неприпустимим, оскільки в скарзі було детально викладено, які саме докази оцінені неправильно судом першої інстанції.
Разом з цим, у порушення вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги представника потерпілого, не надав на них вичерпних і переконливих відповідей та не зазначив в ухвалі конкретних підстав, через які визнав скаргу необґрунтованою, обмежившись формальними вказівками про правильність висновків суду першої інстанції та перерахуванням доказів, на які послався місцевий суд.
Вважає, що суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком місцевого суду, допустив порушення норм процесуального права при вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу, що призвело до незаконної відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог. Зокрема, неправильно застосовано ст. 124 КПК України, проігноровано наявні в матеріалах справи договори про надання правової допомоги з фіксованим розміром гонорару, безпідставно відмовлено у прийнятті додаткових доказів з формальних підстав, не передбачених КПК України, та проігнорував практику Касаційних адміністративного та господарського судів у складі Верховного Суду, яка чітко визначає, що відсутність доказів фактичної оплати не є перешкодою для стягнення витрат на правову допомогу за умови підтвердження факту надання послуг та обов`язку їх оплатити.
В запереченнях на касаційні скарги прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просив вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор частково підтримала доводи касаційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 просила залишити без задоволення.
Від захисника ОСОБА_6 та представника потерпілого - адвоката
ОСОБА_9 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст.433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 272 КК України та призначене покарання, у касаційних скаргах не заперечуються.
Згідно положень ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, який у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст.129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, внаслідок порушення ОСОБА_7 правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві, ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
До початку судового розгляду потерпілий у порядку ст. 128 КПК Українипред`явив цивільний позов до ОСОБА_7 та ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Зазначений цивільний позов судом першої інстанції задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн. В задоволенні цивільного позову в іншій частині, а також в задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_8 про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу у розмірі 60 000 грн відмовлено.
Переглядаючи вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та представника потерпілого
ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , апеляційний суд залишив його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Трудові відносини працівників регулюються нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в якому, зокрема, частиною 2 статті 2 передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).
На відміну від трудового договору, згідно положень ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Крім того, основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо необхідності стягнення із ОСОБА_7 та цивільного відповідача ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» матеріальної та моральної шкоди, а також процесуальних витрат, оскільки між засудженим та цивільним відповідачем наявні трудові відносини, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився з мотивами місцевого суду щодо наведеного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, згідно наказу по ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» № 008-К/тр від 30 січня 2023 року «По особовому складу про звільнення», ОСОБА_7 звільнено з посади механізатора за угодою сторін, що вказує на припинення трудових правовідносин від вказаної дати.
Відповідно до п. п. 1, 2 Договору на надання послуг № 16263, укладеного між ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», як замовником, та ОСОБА_7 , як виконавцем, останній за цим договором зобов`язується за свій ризик і своєю працею (особисто) надати послугу: вивантаження мішечного і штучного вантажу з а/м, контейнерів, залізничних вагонів. Пунктом 7 договору визначено, що за надану послугу замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі не менше 41 грн за годину. Термін дії договору з 01 жовтня по 31 грудня 2023 року (п. 6 договору).
При укладенні договору сторони керувалися главою 63 ЦК України, яка визначає загальні положення щодо правовідносин у сфері надання послуг, при цьому пунктом 4 зазначеного договору визначили, що оскільки договір носить цивільно-правовий характер, то виконавець не має права вимагати від замовника пільг, компенсацій та інших гарантій, передбачених для громадян України чинним законодавством про працю.
Крім того, відповідно до п. 2 Договору на надання послуг № 16263, укладеного між ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», як замовником, та ОСОБА_7 , як виконавцем, надання останнім послуги може здійснюватися з використанням обладнання і механізмів замовника.
Відповідно до наряду-завдання № 6919 від 22 листопада 2023 року (т. 2 а. п. 64, 120), ОСОБА_7 заступив у зміну з 08 год до 19 год та приступив до виконання робіт на машині К-709, що є гаражним номером фронтального навантажувача Hyundai HL760-7, реєстраційний номер НОМЕР_3 , тобто ОСОБА_7 на відповідній правовій підставі, а саме на підставі Договору на надання послуг № 16263, володів фронтальним навантажувачем в момент спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Як слідує з мотивувальної частини вироку місцевого суду, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду, а саме із обвинувачення, визнаного судом доведеним, 22 листопада 2023 року ОСОБА_7 здійснював роботи на території ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» за договором на надання послуг № 16263, тобто за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором, та в цій частині представником потерпілого ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_9 ухвала апеляційного суду не оскаржена, тому колегія суддів погоджується з висновками судів, що зазначене акціонерне товариство не є належним цивільним відповідачем та відповідно відсутні підстави для задоволення цивільного позову в частині вимог до ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС».
Щодо доводів касаційної скарги про безпідставну відмову у стягненні на користь ОСОБА_8 процесуальних витрат на правову допомогу необхідно зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, які, крім іншого, складаються з витрат на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу).
З матеріалів кримінального провадження слідує, що 12.06.2024 були підписані договір та додатковий договір про надання правової допомоги між потерпілим ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 (т. 1 а. п. 124-126).
Як встановлено колегією суддів, що також було предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, в позовній заяві та додатковому договорі про надання правової допомоги зазначено, що 60 000 грн витрат на правову допомогу є лише попередньою сумою, такою яка фактично не понесена. Тобто, ці кошти не були фактично оплачені.
Після закінчення судових дебатів - 29.07.2025 було подано через підсистему «Електронний суд» квитанцію про поповнення рахунку адвоката ОСОБА_9 від ОСОБА_8 від 12.11.2024 на суму 7 000 грн в рахунок виконання додаткового договору про надання правової допомоги від 12.06.2024.
Посилаючись на те, що вказана квитанція надіслана через систему «Електронний суд» після закінчення судових дебатів, які відбулися 28.07.2025, суд першої інстанції не взяв її до уваги, при цьому зазначив, що потерпілий не надав доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу у розмірі 60 000 грн до закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, тому не вбачав підстав для стягнення процесуальних витрат на правову допомогу з обвинуваченого, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Як неодноразово наголошував Касаційний кримінальний суд, зокрема, у постанові від 28.01.2026 Третьої судової палати у справі № 458/465/22 (провадження
№ 51-2679 км25), чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні.
У матеріалах провадження містяться копії договору та додаткового договору від 12.06.2024 про надання правової допомоги між потерпілим ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 ; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 29.07.2025; розрахунок суми судових витрат, згідно з яким вартість гонорара за представництво в суді - 1 000 грн за засідання (200 грн, якщо не відбулося засідання), послуги надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань - 15 000 грн, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру - 25 000 грн, витрати на збір доказів - 10 000 грн, квитанція про поповнення рахунку адвоката ОСОБА_9 від ОСОБА_8 від 12.11.2024 на суму 7 000 грн в рахунок виконання додаткового договору про надання правової допомоги (т. 1 а. п. 124-126, т. 2 а. п. 237-240).
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд не мав формальних перешкод для самостійного вирішення питань, пов`язаних з відшкодуванням процесуальних витрат, які не були з певних причин вирішені місцевим судом, безвідносно обґрунтованості чи необґрунтованості причин такого не вирішення.
Однак факт реальної сплати коштів у готівковому чи безготівковому вигляді у певній сумі та їх отримання адвокатом має бути належним чином підтверджений.
В матеріалах кримінального провадження відсутні належні документи про рух коштів між потерпілим та його представником, крім квитанції про поповнення рахунку адвоката ОСОБА_9 від ОСОБА_8 від 12.11.2024 на суму 7 000 грн в рахунок виконання додаткового договору про надання правової допомоги від 12.06.2024, тому доводи адвоката щодо стягнення процесуальних витрат на правову допомогу із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого у розмірі 7 000 грн є слушними та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Згідно правової позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 квітня 2023 року (справа
№ 537/984/20, провадження № 51-1747 кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів безвідносно до того чи заявлено відповідне клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України.
З апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 вбачається, що в ній наведено доводи щодо надання неправильної оцінки доказам судом першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 , при цьому не заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
Під час апеляційного розгляду в суду не виникає обов`язок досліджувати докази з дотриманням засад безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені судом першої інстанції. Розгляд у суду апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, а повторне дослідження доказів здійснюється відповідно до приписів ч. 3 ст. 404 КПК України за наявності для цього підстав.
У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції не здійснював власної оцінки доказів, а погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, тому підстав для повторного дослідження доказів, зокрема, за ініціативи суду не було. За таких обставин не вбачається порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів, з огляду на доводи представника потерпілого з наведених підстав.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 щодо невмотивованості судових рішень в частині розміру моральної шкоди стягненої із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 , колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
На думку Суду, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вказаних вимог закону при вирішенні цивільного позову в частині розміру стягненої з ОСОБА_7 моральної шкоди на користь потерпілого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_8 заявив цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 та ПрАТ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС», крім іншого, на його користь моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн (т. 1 а. п. 22-30).
Вирішуючи цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілого моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн, з чим погодився і апеляційний суд, при цьому суди попередніх інстанцій свої висновки належним чином не мотивували, не врахували обставини кримінального провадження, особу винного, майновий та сімейний стан
ОСОБА_7 , перебування на його утриманні неповнолітньої дитини.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням обсягу моральних і фізичних страждань ОСОБА_8 за наслідками отриманих тілесних ушкоджень в результаті вчиненого кримінального правопорушення та засад розумності, виваженості і справедливості, із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 800 000 гривень, у зв`язку з чим касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення в цій частині - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд