ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/41865/24

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАНТА-Р» (далі також - позивач, ТОВ «ЛАНТА-Р») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.06.2024 №00508290701, №05049424025, №05047524025, №05052024025, №05050924025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказує на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки наданими відповідачу під час перевірки документами підтверджується правильність відображення у бухгалтерському обліку податку на додану вартість та податкового кредиту. Наголошує, що під час проведення перевірки перевіряючими не було взято до уваги уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість та податкового кредиту. Також, зазначає про невідповідність сум розрахунку зобов`язань, оскільки суми в акті перевірки не відповідають даним бухгалтерського обліку позивача. Вказує, що застосування штрафної санкції у розмірі 25% можливе лише за наявності умислу у діяннях позивача, якого у нього не було.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2025, позов задоволено повністю.

В ході розгляду справи судами встановлено, що на підставі статтей 20, 77, 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі - ПК України, Кодекс), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 29.03.2024 №2026-П, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНТА-Р» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, валютного законодавства - за період з 01.01.2017 по 31.12.2023, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 27.05.2015 по 31.12.2023 та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки від 14.05.2024 №45736/ К5/26-15-07-01-05-20/39804274 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки, було встановлено порушення норм чинного податкового законодавства України, а саме:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 11 362 799 грн, у тому числі за липень 2017 року в сумі 72 879 грн, серпень 2017 року в сумі 100 349 грн, січень 2021 року в сумі 705 346 грн, лютий 2021 року в сумі 1 521 815 грн, березень 2021 року в сумі 2 139 345 грн, квітень 2021 року в сумі 1 662 650 грн, травень 2021 року в сумі 156 415 грн, червень 2021 року в сумі 3 922 712 грн, червень 2022 року в сумі 720 104 грн, жовтень 2023 року в сумі 361 184 грн та занижено від`ємне значення податку на додану вартість (рядок 21) всього у сумі 361184 грн, у тому числі за грудень 2023 року в сумі 361184 грн;

- пункту 57.1 статті 57 ПК України (порушення термінів сплати визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток);

- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 ПК України, а саме несвоєчасність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за серпень 2021 року, грудень 2021 року, лютий 2022 року, червень 2022 року, серпень 2023 року, листопад 2023 року та нереєстрацію податкових накладних за квітень 2022 року;

- пункту 63.3 статті 63 ПК України, пункту 8.1, пункту 8.4, пункту 8.5 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів - несвоєчасно подано по 4 об`єктах повідомлення за формою № 20-ОПП, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність;

- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПК України щодо несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за грудень 2018 року - жовтень 2023 року у сумі 1042648,61 грн, в т. ч.: за 2018 рік - 12780,9 грн, за 2022 рік - 524269,93 грн, за 2023 рік - 518378,68 грн та не сплати податку до бюджету за жовтень- листопад 2023 року у сумі 39185,29 грн;

- підпункту 168.1 1, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168, підпункту 1.6. пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України щодо несвоєчасної сплати військового збору до бюджету, за грудень 2018 року - жовтень 2023 року у сумі 109793,17 грн, в т.ч.: за 2018 рік - 779,45 грн, за 2022 рік - 59691,92 грн, за 2023 рік - 50101,25 грн, та не сплати до бюджету військового збору за жовтень-листопад 2023 року у сумі 2978,91 грн;

- пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 із змінами і доповненнями щодо несвоєчасної сплати єдиного соціального внеску за звітні періоди вересень та листопад 2016 року, жовтень 2017 року, жовтень 2018 року.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 07.06.2024 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00508290701 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) всього з розмірі 14 203 499,00 грн, у т.ч. за основним платежем 11 362 799,00 грн та штрафних санкцій 2 840 700,00 грн;

- №05049424025, яким нараховані штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірі 221 443,81 грн, а саме штрафні санкції в розмірі 25% за несвоєчасну сплату в сумі 1055429,51 грн за грудень 2018 року - жовтень 2023 року;

- №05047524025, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб всього в розмірі 48 911,62 грн, у т.ч. за основним платежем 39 185,29 грн та штрафних санкцій 9 796,33 грн;

- №05052024025, яким нараховані штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату військового збору до бюджету в розмірі 20 108,02 грн;

- №05050924025, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору всього в розмірі 3 723,64 грн, у т.ч. за основним платежем - 2 978,91 грн та штрафних санкцій 744,73 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження, проте рішенням Державної податкової служби України від 01.08.2024 №23400/6/99-00-06-01-01-06 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи рішення контролюючого органу протиправним, Товариство звернулось до суд уз цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позиція якого підтримав апеляційний суд, дійшов висновку про помилковість висновків контролюючого органу щодо недотримання позивачем вимог податкового законодавства, що не спростовано відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами, у зв`язку з чим наявні правові підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 07.06.2024 №00508290701, №05049424025, №05052024025 та направити справу на новий розгляд в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 07.06.2024 №05047524025, №05050924025.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про безпідставність донарахування Товариству грошових зобов`язань з податку на додану вартість за липень та серпень 2017, посилаючись на порушення строків, передбачених статтею 102 ПК України, оскільки не врахували обставин подання позивачем уточнюючих декларацій за липень, серпень 2017 року.

Контролюючий орган стверджує про невідображення у складі податкових зобов`язань суми ПДВ згідно виписаних та зареєстрованих податкових накладних у періоді, який припадає на дату виникнення податкових зобов`язань, натомість судами попередніх інстанцій встановлювалася реальність взаємовідносин позивача із ТОВ «СКИДКА-10», що не є предметом спору у цій справі. Орім того, суди вказали про неврахування відповідачем зменшення податкового кредиту, сформованого по контрагенту ТОВ «СКИДКА-10», однак зазначені обставини не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Також відповідач наголошує, що, прийшовши до висновку про несвоєчасну сплату Товариством податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суди, безпідставно надавши оцінку додатково поданим позивачем документам, які не подавалися до перевірки, прийшли до висновку, що сума несвоєчасно сплаченого податку є іншою. Контролюючий орган зауважує, що документи, які не подавались до перевірки, не можуть бути враховані під час розгляду судової справи, що підтверджується численною судовою практикою. Помилковими є й висновки судів про необхідність в такому випадку скасування податкового повідомлення-рішення повність з посиланням на те, що суд не може перебирати на себе функцію контролюючого органу та здійснювати належний розрахунок штрафної санкції.

Зауважує контролюючий орган і на тому, що суди попередніх інстанцій скасували податкові повідомлення рішення від 07.06.2024 №05047524025 та №05050924025, однак рішення судів не містять обґрунтування протиправності зазначених рішень контролюючого органу.

Щодо нарахування штрафних санкцій у розмірі 25%, то відповідач наполягає на тому, що особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд ухвалою від 18.08.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2025 для перевірки наведених у ній доводів.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, просило залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву на касаційну скаргу, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.06.2024 №00508290701.

Контролюючий орган під час перевірки прийшов до висновку, що Товариством не віднесено та несвоєчасно віднесено до складу податкових зобов`язань суми ПДВ по податковим накладним зареєстрованим в ЄРПН, що в наступних періодах призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету. Періоди фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійснені якої вчинено ці порушення: липень-серпень 2017 року, січень січень-серпень 2021 року, листопад 2021 року, жовтень 2023 року.

Скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення в частині нарахування зобов`язання з ПДВ за серпень та липень 2017 року, суди виходили з того, що таке нарахування відбулося з порушенням строків, передбачених статтею 102 ПК України.

Так, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

Слід зауважити, що пунктом 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПКУ.

При цьому дію пункту 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».

Водночас, пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.

Так, відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Судами зазначено, що по періоду за липень 2017 року граничним строком сплати податкових зобов`язань є 30.08.2017, із врахуванням строків зупинення позовної давності відповідно до статті 102 ПК України термін в 1095 днів сплинув 11.01.2024, відповідно термін по періоду за серпень 2017 року сплинув - 11.02.2024. З урахуванням цього, терміни визначення платнику податків податкових зобов`язань за липень і серпень 2017 закінчились відповідно 11.01.2024 та 11.02.2024.

Водночас, контролюючий орган наголошував на тому, що позивачем подавалися уточнюючі декларації за липень та серпень 2017 року, однак, судами першої та апеляційної інстанції таким доводам відповідача оцінки надано не було.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки подання уточнюючих декларацій може безпосередньо впливати на визначення перебігу та закінчення строку, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошового зобов`язання.

Суди не встановили, чи подавалися платником податків відповідні уточнюючі декларації, дату їх подання, а також не з`ясували, чи мають, у даному випадку, такі обставини правове значення для обчислення передбаченого статтею 102 ПК України строку.

Щодо нарахування зобов`язань з ПДВ та штрафних санкцій за період з січня 2021 року по червень 2021 року, то суди, прийшовши до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення в цій частині, виходили з того, що подання Товариством уточнюючих розрахунків з ПДВ, в яких зменшено задекларовані показники податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 11 001 615 грн та одночасно зменшено показники податкового кредиту в сумі 12 963 084 грн, в одному звітному періоді (2021 рік) по контрагенту ТОВ «СКИДКА- 10», не призвели до виникнення позитивного значення (різниці) суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету. Однак, зазначені обставини помилково не були враховані контролюючим органом при формуванні висновків перевірки. Також суди встановили реальність взаємовідносин позивача з ТОВ «СКИДКА-10».

З цього приводу відповідач наголошує, що під час перевірки враховано зменшення Товариством податкового кредиту з ПДВ, однак контролюючий орган стверджує про невідображення у складі податкових зобов`язань суму ПДВ 11001615,00 грн згідно виписаних та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних. Так, контролюючий орган зазначає що на платника податку покладено обов`язок відобразити у податковій звітності суми податку на додану вартість у періоді, який припадає на дату виникнення податкових зобов`язань, проте, позивач відобразив податкові зобов`язання не в періоді, в якому вони виникли. Реальність же взаємовідносин позивача з ТОВ «СКИДКА-10» не є спірною у цій справі.

Рішення судів оцінки вказаних доводів контролюючого органу не містять.

Спірне податкове повідомлення-рішення містить також суму донарахованих податкових зобов`язань з ПДВ за періоди червень 2022 року та жовтень 2023 року, однак ні рішення суду першої, ні постанова суду апеляційної інстанцій не містять будь-яких обґрунтувань щодо підстав для його скасування у цій частині.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 05049424025 від 07.06.2024.

Вказаним рішенням контролюючий орган нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 221443,81 грн за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб до бюджету (1055429,51 грн).

Суди першої та апеляційної інстанцій ствердили, що сума несвоєчасно сплаченого податку на доходи фізичних осіб у податковому повідомленні-рішенні №05049424025 від 07.06.2024 не відповідає ані даним бухгалтерського обліку позивача, ані висновкам акта перевірки, відтак зазначене податкове повідомлення рішення є необґрунтованим та протиправним і підлягає скасуванню в повному обсязі.

В рішеннях судів зазначено, що під час дослідження даних бухгалтерського обліку позивача встановлено, що сума несвоєчасно сплаченого податку на доходи фізичних осіб складає 663 120,00 грн, а отже розрахунки контролюючого органу щодо суми у розмірі 1 055 429,51грн є помилковими.

Разом з тим, які саме документи були досліджені судами, чи подавалися такі документи до перевірки, з огляду на твердження контролюючого органу про надання позивачем до суду документів, які не були подані до перевірки, зі змісту рішень судів встановити неможливо.

Слушно зауважено у касаційній скарзі і те, що, встановивши несвоєчасну сплату позивачем податку на доходи фізичних осіб, однак у іншому розмірі, суди безпідставно прийшли до висновку про скасування податкового повідомлення-рішення у повному обсязі, пославшись на дискреційність повноважень контролюючого органу стосовно визначення розміру штрафу.

До аналогічних висновків прийшли суди скасовуючи податкове повідомлення-рішення №05052024025 від 07.06 2024, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату військового збору до бюджету.

Так, суди зазначили, що згідно бухгалтерського обліку позивача, сума несвоєчасно сплаченого військового збору складає 56 160,00 грн, а отже розрахунки контролюючого органу щодо суми у розмірі 109 793,17 грн є помилковими.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 07.06.2024 №05047524025 та №05050924025, які прийняті контролюючим органом у зв`язку з несплатою Товариством податку на доходи фізичних осіб у розмірі 39185,29 грн та військового збору у розмірі 2978,91 грн, то такі скасовані судами попередніх інстанцій у повному обсязі, однак рішення судів не містять жодних обґрунтувань протиправності таких рішень.

Вказуючи на безпідставність нарахування штрафних санкцій за ставкою 25%, суди виходили з недоведення відповідачем факту умислу в діяннях позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних у цій справі судових рішень, колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції майже у повному обсязі дублює позовну заяву. Постанова апеляційного суду є майже ідентичною рішенню суду першої інстанції.

Зміст рішень судів попередніх інстанцій, не дає підстав вважати, що обставини справи належно встановлені, а доводи та докази на їх підтвердження ретельно перевірені. Суди попередніх інстанцій не дотримались вимог, що висуваються статтею 246 КАС України до судового рішення, зокрема в частині надання мотивованої оцінки кожному істотному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає, що вони не відповідають вимогам статті 242 КАС України.

Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі. З наведеного у судових рішеннях обґрунтування неможливо встановити дійсні підстави для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду у цій справі.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд