ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 489/3298/24

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

(далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), третя особа - Миколаївська міська рада, про скасування державної реєстрації земельних ділянок шляхом виключення з кадастру, виділення частки будинку в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що батькові позивача ОСОБА_4 30 червня

1963 року була виділена земельна ділянка площею 590 кв. м на

АДРЕСА_1 на праві безстрокового користування для будівництва та обслуговування будинку.

Відповідно до акта приймання в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженого рішенням Ленінської районної ради трудящих м. Миколаєва від 13 лютого 1976 року № 49, прийнято в експлуатацію домоволодіння

ОСОБА_4 , яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті дружина та діти прийняли спадщину, а саме: ОСОБА_5 (дружина) - 1/2 частини; ОСОБА_6 (син) - 1/6 частини (прийняв спадщину, але не оформив її); ОСОБА_2 (син) - 1/6 частини; ОСОБА_1 (дочка) - 1/6 частини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . Після його смерті мати, ОСОБА_5 , фактично прийняла спадщину, але свідоцтва не отримала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 . Після її смерті залишилась спадщина - на 2/3 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 .

14 вересня 2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , яке складається з 2/3 частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

20 вересня 2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , яке складається з 2/3 частини в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 без дозвільних документів, без отримання земельної ділянки, самовільно побудував житловий будинок на земельній ділянці будинку АДРЕСА_2 , який в установленому законом порядку не був прийнятий в експлуатацію.

12 квітня 2016 року державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на 1/1 частини житлового будинку

АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що на час подання позову, фактично з 26 січня 2014 року, власниками будинку АДРЕСА_2 є вона і ОСОБА_2 , по 1/2 частині кожний.

ОСОБА_1 вважала, що порушено її право на користування земельною ділянкою площею 590 кв. м, яка виділялась під будівництво та обслуговування будинку АДРЕСА_2 і яка в 2021 році, без її відома як співвласника житлового будинку, без дозволу Миколаївської міської ради, самовільно поділена ОСОБА_2 на дві земельні ділянки, яким присвоєно різні кадастрові номери та різні адреси.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила:

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:06:027:0016, площею 0,0265 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки та закрити щодо неї Поземельну книгу;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:06:027:0017, площею 0,0327 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_3 , шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки та закрити щодо неї Поземельну книгу;

- виділити їй в натурі 1/2 частини житлового будинку літ. «А» загальною площею 81,1 кв. м, у тому числі житловою площею 30,2 кв. м, та надвірних споруд, які є у складі домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок користування земельною ділянкою площею 590 кв. м яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до ідеальних часток співвласників.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:06:027:0016, площею 0,0265 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки та закрито щодо неї Поземельну книгу.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:06:027:0017, площею 0,0327 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_3 , шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки та закрито щодо неї Поземельну книгу.

Виділено в натурі ОСОБА_1 належну їй 1/2 частину у праві спільної часткової власності в житловому будинку з господарськими будовами та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: частина літ. «А-1» - одноповерховий житловий будинок з прибудовами

1957 року побудови, з прибудовою літ. «а» у складі приміщень: 1-5 житлова площею 10,9 кв. м, 1-6 кухня площею 7,0 кв. м, 1-7 коридор площею 4,6 кв. м, 1/2 частини 1-1 веранди площею 7,1 кв. м, 1-4 житлова площею 8,3 кв. м, разом у житловому будинку літ. «А-1» площа 37,90 кв. м. Надвірні узаконені господарські будівлі: літ. «У» вбиральня 1974 року, площею 1,3 кв. м, літ. «Ф» душ 1974 року, площею 1,5 кв. м, 1/2 частини № 10, 13 огорожа, № 12 хвіртка, 1/2 частини № ІІ замощення.

Стягнено з ОСОБА_2 грошову компенсацію за отримання більшої реальної частки, на користь співвласника ОСОБА_1 у розмірі 5 887,00 грн.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 590 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ідеальних часток співвласників будинку, таким чином:

- на підставі розрахунків, а також згідно з геодезичною зйомкою земельної ділянки, виконаною ФОП ОСОБА_7 станом на жовтень

2024 року, площі земельних ділянок будуть становити: ОСОБА_2 - 295,0 кв. м, зокрема: під будівлями - 162,41 кв. м, під землею - 132,59 кв. м; ОСОБА_1 - 295,0 кв. м, зокрема: під будівлями - 55,09 кв. м, під землею - 239,91 кв. м.

Лінія роздільної межі буде проходити:

- від правої бокової межі вліво вздовж фасадної межі довжиною 12,81 м;

- поворот вверх по внутрішній розділовій межі житлового будинку, орієнтованій на задню торцеву зовнішню стіну;

- від задньої торцевої зовнішньої стіни вверх довжиною 1,0 м;

- поворот вправо довжиною 12,1 м;

- поворот вверх довжиною 10,94 м;

- поворот вліво до існуючої розділової огорожі довжиною 9,1 м;

- поворот вверх до задньої торцевої межі безпосередньо по внутрішній розділовій огорожі довжиною 8,3 м;

- поворот вліво по задній торцевій межі до лівої бокової межі довжиною 6,71 м.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Врахувавши другий варіант поділу, запропонований у висновку експерта від

18 листопада 2024 року, з яким погодилися ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також взаємовідносини сторін, суд уважав за можливе провести поділ житлового будинку позивачу та встановити порядок користування земельною ділянкою між сторонами згідно з другим варіантом висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, оскільки такий варіант повністю відповідає фактичному порядку користування, що склався протягом тривалого часу між співвласниками. Крім того, такий поділ передбачає меншу суму грошової компенсації позивачу, яку має сплатити відповідач, частка якого внаслідок поділу збільшиться.

Суд установив, що державна реєстрація спірних земельних ділянок порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження належною їй часткою у праві власності на домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 , оскільки земельні ділянки не є рівними, і реєстрація здійснена без згоди співкористувача земельної ділянки

ОСОБА_1 . Тому вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 4810136900:06:027:00 і кадастровим номером 4810136900:06:027:0017 суд уважав за необхідне задовольнити шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про їх реєстрацію та закрити Поземельні книги щодо них.

Стосовно вимог позивача до ГУ Держгеокадастру у Львівській області, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області суд дійшов висновку, що в їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки, заявляючи вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок, позивач не обґрунтовує, якими саме діями відповідачів порушувались, не визнавалися чи оспорювалися його права.

Додатковим рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2025 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн і на проведення експертизи у розмірі 12 000,00 грн.

Врахувавши заперечення про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, взявши до уваги складність справи, тривалість розгляду справи

(5 судових засідань), аналізуючи обсяг правової допомоги адвоката (позовна заява, клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення експертизи, заява з обґрунтування варіанту експертизи) та співмірність таких робіт і їх оплати, суд вважав, що витрати на оплату професійної правничої допомоги у цій справі підлягають стягненню з відповідача в розмірі

12 000,00 грн.

Оскільки питання витрат на проведення експертизи у розмірі 12 000,00 грн не було вирішене під час ухвалення рішення суду від 02 травня 2025 року, суд вважав, що такі витрати також слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Що стосується витрат зі сплати судового збору, то питання про їх розподіл було вирішене під час ухвалення рішення суду від 02 травня 2025 року.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд урахував складність справи, характер виконаної адвокатом роботи та вважав за доцільне з урахуванням статті 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційній інстанції.

28 липня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково зазначили площу земельної ділянки 590 кв. м, яка відповідно до пункту 3 рішення Миколаївської міської ради від 11 червня 1963 року № 530/4 становить 500 кв. м. Експерт для проведення експертизи взяв неправильну площу спірної земельної ділянки. Заявник указує, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, а тому набув право власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому домоволодіння. Наявність окремої будівлі з окремою адресою позивачу було відомо значно раніше, ніж вона зазначає у позовній заяві, отже, позов подано з порушенням норм статей 123, 124, 175, 177, 216 ЦПК України. Суди не встановили жодних порушень чи незаконних дій при реєстрації спірних земельних ділянок.

Аргументи інших учасників справи

22 серпня 2025 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня

2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області жодним чином не порушує права позивача щодо користування земельними ділянками та є неналежним відповідачем у справі.

26 серпня 2025 року ГУ Держгеокадастру у Львівській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня

2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що вимоги позивача до ГУ Держгеокадастру у Львівській області не підлягають задоволенню, оскільки, заявляючи вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок, позивач не обґрунтовує, якими саме діями відповідачів порушувались його права, не визнавалися чи оспорювалися.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Інгульського районного суду м. Миколаєва.

15 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі немає аргументів щодо незгоди з рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ Дергеокадастру у Львівській області, ГУ Дергеокадастру у Полтавській області, а тому оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

30 червня 1963 року виконком Ленінської райради на підставі рішення Миколаївської міської ради від 11 червня 1963 року № 530/4 виділив

ОСОБА_4 земельну ділянку площею 500 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 на праві безстрокового користування для будівництва та обслуговування будинку.

Згідно з договором про виділення у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 30 червня 1963 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 590 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на праві безстрокового користування для будівництва та обслуговування будинку.

Відповідно до акта приймання в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженого рішенням Ленінської районної ради трудящих м. Миколаєва від 13 лютого 1976 року № 49, прийнято в експлуатацію домоволодіння

ОСОБА_4 яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті дружина і діти прийняли спадщину, а саме: ОСОБА_5 (дружина) - 1/2 частини; ОСОБА_6 (син) - 1/6 частини (прийняв спадщину, але не оформив її); ОСОБА_2 (син) - 1/6 частини; ОСОБА_1 (дочка) - 1/6 частини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . Після його смерті мати, ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину, але свідоцтво не отримала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 . Після її смерті залишилась спадщина - 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2023 року у справі № 489/9703/23 визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спадкового майна після смерті

ОСОБА_5 , яке складається з 2/3 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2023 року у справі № 489/441/22 визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спадкового майна після смерті

ОСОБА_5 , яке складається з 2/3 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, фактично з 26 січня 2014 року власниками будинку

АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - по

1/2 частини кожний.

ОСОБА_2 без дозвільних документів, без отримання земельної ділянки, самовільно побудував житловий будинок на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , який в установленому законом порядку не був прийнятий в експлуатацію.

Пунктом 24 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від

22 січня 2016 року № 46 вирішено житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 (літ. С-2, загальна площа 123,8 кв. м, літ. «З», «Н», «Т» огорожі та споруди), який належить ОСОБА_2 , надати нову адресу: АДРЕСА_3 , неперераховане майно залишено за адресою: АДРЕСА_2 .

12 квітня 2016 року державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на 1/1 частки житлового будинку на АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 04 грудня

2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ГУ Держеокадастру у Миколаївській області від 28 березня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:06:027:0016 зареєстрована 24 листопада 2021 року відділом у Радехівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області за заявою ОСОБА_2 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ФОП ОСОБА_8 . Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:06:027:0017 зареєстрована

03 грудня 2021 року відділом № 4 Управління у Миргородському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за заявою ОСОБА_2 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, розробленої ФОП ОСОБА_8 .

Згідно з листом виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08 квітня 2024 року рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та передання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 не приймалося.

Згідно з висновком від 18 листопада 2024 року № 125-192 судової будівельно-технічної експертизи судовий експерт ОСОБА_9 визначив два варіанти можливого виділу в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна належної ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та два варіанти порядку користування земельною ділянкою за адресами: АДРЕСА_3 і АДРЕСА_2 .

Сторони у справі погодили другий варіант виділу частки в натурі з домоволодіння, який є найбільш наближеним до ідеальних часток сторін, та другий варіант порядку користування земельною ділянкою. Однак відповідач проти грошової компенсації заперечував.

Згідно з геодезичною зйомкою земельної ділянки, виконаною

ФОП ОСОБА_7 станом на жовтень 2024 року, площа спірної земельної ділянки становить 610 кв. м.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У частині третій статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульоване у статті 367 ЦК України відповідно до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня

2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що в разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від

23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши розмір часток співвласників у спірному будинку АДРЕСА_2 , на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про виділ в натурі домоволодіння відповідно до другого варіанту щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, встановленого експертним висновком від 18 листопада 2024 року № 125-192, про що сторони не заперечували.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно доцільності проведення поділу житлового будинку АДРЕСА_2 між сторонами згідно з другим варіантом висновку судової будівельно-технічної, оскільки такий варіант повністю відповідає фактичному порядку користування, що склався протягом тривалого часу між співвласниками. Крім того, такий поділ передбачає меншу суму грошової компенсації позивачу, яку має сплатити відповідач, частка якого внаслідок поділу збільшилась.

Разом з цим Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для скасування державної реєстрації земельних ділянок шляхом виключення відомостей про реєстрацію земельних ділянок та встановлення порядку користування земельною ділянкою з таких підстав.

Суди установили, що ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 590 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 на праві безстрокового користування для будівництва та обслуговування будинку.

Актом приймання в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженим рішенням Ленінської районної ради трудящих м. Миколаєва від 13 лютого 1976 року № 49, прийнято в експлуатацію домоволодіння

ОСОБА_4 , розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - по 1/2 частини кожний.

Пунктом 24 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від

22 січня 2016 року № 46 вирішено житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 (літ. С-2, загальна площа 123,8 кв. м, літ. «З», «Н», «Т» огорожі та споруди), який належить ОСОБА_2 , надати нову адресу: АДРЕСА_3 , неперераховане майно залишено за адресою: АДРЕСА_2 .

12 квітня 2016 року державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на 1/1 частки житлового будинку на АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .

Таким чином, установлено, що на спірній земельній ділянці площею 590 кв. м розташований будинок АДРЕСА_2 , власниками якого є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - по 1/2 частини кожний, і будинок АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_2 , чого сторони не оспорюють.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Беручи до уваги те, ОСОБА_2 набув право власності на будинок АДРЕСА_4 , а отже він відповідно до частини першої статті 120 ЗК України набув право власності на земельну ділянку, що розташована під будинком АДРЕСА_3 , у зв`язку із цим і було здійснено спірну державну реєстрацію земельних ділянок.

Таким чином, за наявності чинного зареєстрованого за ОСОБА_2 права власності на будинок АДРЕСА_3 , у зв`язку із чим відповідно до частини першої статті 120 ЗК України і було здійснено спірну державну реєстрацію земельних ділянок, підстав для скасування державних реєстрацій земельних ділянок шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію земельних ділянок та закриття Поземельних книг немає, а тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Оскільки за обставин цієї справи підстав для скасування державних реєстрацій земельних ділянок шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію земельних ділянок та закриття Поземельних книг немає, позовні вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 590 кв. м, яка розташована за адресою

АДРЕСА_1 , відповідно до ідеальних часток співвласників також задоволенню не підлягають.

Аргументів щодо незгоди з додатковим рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2025 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року в частині вирішення питання про витрати на правничу допомогу в касаційній скарзі немає.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Миколаївська міська рада, про скасування державної реєстрації земельних ділянок шляхом виключення з кадастру та встановлення порядку користування земельною ділянкоюслід скасувати й ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення частки будинку в натурі слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень в частині з ухваленням у ній нового судового рішення про відмову в позові, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 360,32 грн і касаційної скарги в розмірі 5 813,76 грн, а всього 10 174,08 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

За наведених підстав підлягає зменшенню стягнений судом першої інстанції розмір судового збору з 3 986,40 грн до 1 079,52 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду