ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 521/21513/23

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «BALTJURA-SERVISS» (ТОВ «BALTJURA-SERVISS») про відшкодування шкоди здоров`ю.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював на судні FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» (IMO НОМЕР_4. прапор Латвійської республіки, судновласник компанія SIA «BALTJURA-SERVISS») за трудовим договором від 25 червня 2018 року.

06 вересня 2018 року на борту судна стався нещасний випадок в результаті якого ОСОБА_1 отримав травму руки. У цей день судно FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходилося на промислі краба в Індійському океані. Судно підійшло вибирати крабовий порядок з південного буя. У зв`язку з тим, що течією втопило кінцеві буї на буйрепах довелося ловити буйреп сталевою кішкою вагою 100 кг. Кінець стопора, що лопнув, та яким підтягували вибірковою машиною до борту кішку, захлеснув його за праву руку, травмував її і викинув його самого за борт.

У порту Мапута (Мозамбік) ОСОБА_1 було відправлено на берег для надання йому допомоги у місцевому госпіталі «Шифаа ТОВ», де йому було зроблено екстрену операцію - дезартикуляцію правої кисті. Згідно з медичною термінологією, дезартикуляція - це роз`єднання двох кісток у місці їх з`єднання травматичним шляхом або хірургом під час артропластики чи ампутації. У випадку з ОСОБА_1 це була ампутація кисті правої руки.

Внаслідок травми правої руки, отриманої на FV «ІНФОРМАЦІЯ_1», ОСОБА_1 втратив працездатність на 75% і йому було визначено ІІ групу інвалідності. Згодом, після переогляду, групу інвалідності було змінено на ІІІ безстроково. ОСОБА_1 не може в майбутньому працювати у якості моряка.

Незабезпечення Компанією SIA «BALTJURA-SERVISS» безпечних умов праці призвели до завдання фізичної шкоди ОСОБА_1 та позбавленню його можливості надалі працювати моряком. Тому, ОСОБА_1 вбачав в діях та бездіяльності Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» вину у завдані йому матеріальної та моральної шкоди і вимагає її компенсації.

Відповідач проігнорував необхідність відшкодування шкоди ОСОБА_1 , а також потребу в протезуванні руки, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

ОСОБА_1 просив:

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 100 300 доларів США, що за курсом НБУ на 05 серпня 2023 року складало 3 666 968 грн як заборгованості з відшкодування шкоди його здоров`ю станом на 05 серпня 2023 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 61 200 доларів США, що за курсом НБУ на 05 серпня 2023 року складало 2 237 472 грн як відшкодування шкоди, завданої його здоров?ю, за три роки наперед за період з 06 серпня 2023 року по 05 серпня 2026 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої його здоров?ю, у розмірі 1 700 доларів США щомісячно починаючи з 06 серпня 2026 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 додаткові витрати, викликані необхідністю протезування у розмірі 75 795,52 Євро, що за курсом НБУ на 05 серпня 2023 року складало 3 062 139 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «BALTJURA-SERVISS» (ТОВ «BALTJURA-SERVISS») про відшкодування шкоди здоров`ю - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 5 грудня 2023 року суд доручив Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса) надсилання доручення Міністерству закордонних справ України для передачі по дипломатичних, консульським каналам компетентному органу Латвійської Республіки. У порядку судового доручення направити до компетентного органу Латвійської Республіки прохання про вручення відповідачу - компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «Baltjura-Serviss»», судових документів, а саме: копії позовної заяви із додатками; ухвали про відкриття провадження та цієї ухвали про звернення із судовим дорученням; витягу із законодавства України про зміст прав та обов`язків; повідомлення про дати наступних судових засідань на 5 квітня 2024 року о 11 годині 00 хвилин, на 5 червня 2024 року об 11 годині 00 хвилин, на 5 жовтня 2024 року об 11 годині 00 хвилин. Судом доручено компетентному органу Латвійської Республіки відібрати у відповідача - компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «Baltjura-Serviss»», пояснення, поставивши наступні запитання: чи визнає відповідач пред`явлений до нього позов про відшкодування шкоди здоров`ю? Якщо не визнає, зазначити причину; що відповідач може пояснити по суті позовних вимог? чи згоден відповідач, щоб справа розглядалася за його відсутності?

20 грудня 2024 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надіслало до суду документи, складені в ході виконання доручення про вручення документів представнику компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «Baltjura-Serviss»». Відповідно до документів, які надані на виконання судового доручення, судом встановлено, що представник відповідача надав суду міста Риги Латвійської Республіки судді Аугустане І. пояснення по суті позовних вимог, у яких вказав, що позовні вимоги не визнає з огляду на наступні обставини. Представник відповідача зазначив, що позивач уклав трудовий договір не з відповідачем, тобто судновласником, а з компанією «Мейкінг Менеджмент ЛТД». Ця компанія згадується як роботодавець. У пункті 3.1.3 трудового договору зазначено, що роботодавець, тобто компанія «Мейкінг Менеджмент ЛТД», зобов`язується власним коштом надати медичну допомогу працівнику за умови, що травму не було отримано з порушенням регламенту суднового розпорядку (після вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, внаслідок бійки тощо). З цього трудового договору випливає, що у разі травми, отриманої при виконанні своїх прямих обов`язків та без порушення регламенту розпорядку на судні, має сплачувати роботодавець - «Мейкінг Менеджмент ЛТД». Також представник відповідача просив суд розглядати справу без його особистої участі;

відповідно до частини третьої статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

суд не може встановити, що ОСОБА_1 , який є громадянином України, що підтверджується ID-паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, ІПН: НОМЕР_2 , та який з 26 квітня 2023 року по теперішній час має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 , укладав 25 липня 2018 року трудовий договір з роботодавцем - компанією «Мейкінг Менеджмент ЛТД», яка здійснює прийом на роботу фізичних осіб на морські судна, які належать компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «Baltjura-Serviss»», судновласник - компанія SIA «Baltjura-Serviss», безпосередній керівник - капітан морського судна, на якому працівник виконує трудові обов`язки, оскільки стороною договору вказано громадянина Молдови - ОСОБА_1 , паспорт громадянина Молдови для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , ким виданий: Молдова, місце проживання (реєстрація): Молдова . Тому суд, як наслідок, не може встановити, що саме громадянин України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, ІПН: НОМЕР_2 , та який з 26 квітня 2023 року по теперішній час має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 , працював на судні FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» (IMO НОМЕР_4, прапор Латвійської Республіки, судновласник - компанія SIA «Baltjura-Serviss») за трудовим договором від 25 червня 2018 року та що з ним 6 вересня 2018 року на борту судна стався нещасний випадок, що призвів до ампутації кісті правої руки, оскільки в жодному документі, що надала сторона позивача, не зазначено відомості, що інцидент стався із громадянином України.

судом встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином України, що підтверджується ID-паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, ІПН: НОМЕР_2 , та який з 26 квітня 2023 року по теперішній час має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_2 , не наділений правом вимоги до відповідача, оскільки трудовий договір був укладений із громадянином країни Молдова, нещасний випадок стався із громадянином країни Молдова. Суд зазначив, що ОСОБА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України;

обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Особа, яка порушує процес, повинна зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов`язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем. При пред`явленні позову суд не може встановити, чи є позивач або відповідач належними сторонами, оскільки при пред`явленні позову вони є передбачуваними суб`єктами спірних матеріальних правовідносин і питання про їхню належність до справи вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з урахуванням поданих доказів у справі. За загальним правилом, позов має пред`являтися до суду належним позивачем, тобто особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані та лише до належного відповідача - особи, яка повинна відповідати за позовом. Таке процесуальне право та обов`язок позивача та відповідача бути належним суб`єктом цивільних процесуальних відносин зумовлено матеріально-правовими відносинами, учасниками яких вони є. Належні сторони у цивільному процесі є носіями суб`єктивних прав та обов`язків, які складають зміст матеріально-правових відносин;

якщо судом буде встановлено, що позов пред`явлено неналежним позивачем, тобто тією особою, яка не має права вимоги, то суд не може на цій підставі відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі чи закрити провадження, оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься такий принцип цивільного процесу, як диспозитивність. Суд має розглянути вимогу неналежного позивача по суті та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги. Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи, і фактичним обставинам у справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Молдови, а тому він не наділений правом вимоги до відповідача, оскільки трудовий договір був укладений із громадянином країни Молдова, нещасний випадок стався із громадянином країни Молдова;

з таким висновком суду першої інстанції не погодилася колегія суддів, так як судом хоч і встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується ID-паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, ІПН: НОМЕР_2 , та який з 26 квітня 2023 року по теперішній час має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_2 , дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 є громадянином Молдови. Та обставина, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, підтверджується ID-паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 13 січня 2023 року, орган, що видав: 5115, ІПН: НОМЕР_2 (а. с. 7, 106);

судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до трудового договору (контракту), укладеного 25 червня 2018 року між роботодавцем - Компанією «Мейкінг Менеджмент ЛТД» та робітником - ОСОБА_1 , випливає, що у разі травми, отриманої при виконанні своїх прямих обов`язків та без порушення регламенту розпорядку на судні, має сплачувати роботодавець - «Мейкінг Менеджмент ЛТД» (а. с. 9-11). Тобто із матеріалів справи вбачається, що позивач уклав трудовий договір не з відповідачем-судновласником, а з компанією «Мейкінг Менеджмент ЛТД». Саме ця компанія є роботодавцем. У пункті 3.1.3 вказаного трудового договору (контракту) зазначено, що роботодавець, тобто компанія «Мейкінг Менеджмент ЛТД», зобов`язується власним коштом надати медичну допомогу працівнику за умови, що травму не було отримано внаслідок порушення регламенту суднового розпорядку робітником (після вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, внаслідок бійки тощо) (а. с. 9). Проте позовних вимог до представника роботодавця - «Мейкінг Менеджмент ЛТД» пред`явлено не було;

також судом першої інстанції не було враховано, що жодна зі сторін справи не надала суду відповідних доказів того, чи був позивач ОСОБА_1 застрахованою особою та чи не отримував він страхових платежів від страховика. Відповідачем у його письмових поясненнях на позовні вимоги ОСОБА_1 йдеться саме про те, що судно, на якому працював ОСОБА_1 , було застрахованим, про що маються відповідні страхові поліси (а. с. 74). Всі зазначені обставини є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду, враховуючи, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог, але мав відмовити не у зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Молдови, а у зв`язку з тим, що позовні вимоги були пред`явлені до неналежного відповідача. При цьому колегія суддів зазначає, що обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Особа, яка порушує процес, повинна зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов`язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем. Тобто при пред`явленні позову суд не може встановити, чи є позивач або відповідач належними сторонами, оскільки при пред`явленні позову вони є передбачуваними суб`єктами спірних матеріальних правовідносин і питання про їхню належність до справи вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з урахуванням поданих доказів у справі. Колегія суддів зазначила, що заявник апеляційної скарги частково надав суду докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення зазначеним обставинам не відповідає, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду - змінити в мотивувальній його частині.

Аргументи учасників справи

10 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року (повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року), в якій просив:

судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення яким:

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 100 300,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 серпня 2023 року складає 3 666 968 грн, в якості заборгованості з відшкодування шкоди його здоров`ю станом на 05 серпня 2023 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 61 200,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 серпня 2023 року складає 2 237 472,00 грн, в якості відшкодування шкоди, завданої його здоров`ю, за три роки наперед за період з 06 серпня 2023 року по 05 серпня 2026 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування шкоди, завданої його здоров`ю, у розмірі 1 700,00 доларів США щомісячно, починаючи з 06 серпня 2026 року;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 додаткові витрати, викликані необхідністю протезування у розмірі 75 795,52 Євро, що за курсом НБУ станом на 05 серпня 2023 року складає 3 062 139,00 грн;

стягнути з Компанії SIA «BALTJURA-SERVISS» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану його здоров`ю у розмірі 20 000 Доларів США, що за курсом НБУ на 05 серпня 2023 року складає 731 200,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд не зазначає конкретні норми контракту чи норми законодавства, на підставі яких він вважає, що «Мейкінг Менеджмент ЛТД». як роботодавець, повинен нести відповідальність за відшкодування шкоди, завданої здоров`ю позивача;

апеляційний суд не врахував, що предметом позовних вимог по даній справі є не надання медичної допомоги Позивачеві, а відшкодування шкоди, завданої здоров`ю (за постійну втрату працездатності), моральної шкоди та витрат на протезування, що немає ніякого відношення до зазначеного в пункті 3.1.3 контракту обов`язку надання медичної допомоги за травму моряка;

право позивача вимагати відшкодування шкоди, завданої здоров`ю, Компанією «BALTJURA-SERVISS» (як судновласником FV «ІНФОРМАЦІЯ_1») передбачається законом, а саме в статті 1187 ЦК України;

діяльність, пов`язана з експлуатацією морського судна є джерелом підвищеної небезпеки. ОСОБА_1 була завдана шкода здоров`ю джерелом підвищеної небезпеки, а судновласник FV «МЕМЕLE» - Компанія «BALTJURASERVISS» - зобов`язаний її відшкодувати незалежно від наявності вини. З урахуванням вищевказаного, позовні вимоги ОСОБА_1 були пред`явлені до належного Відповідача, а тому Одеський апеляційний суд незаконно та необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог по цій справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права;

апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (письмових пояснень відповідача без жодних підтверджуючих це доказів), та дійшов до хибних висновків щодо наявності страхового полісу, а тому, керуючись частиною третьою статті 411 ЦПК України суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року:

поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року та постанови Одеського апеляційного суду від 27 січня 2026 року;

відкрито касаційне провадження у справі;

19 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.↗

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 працював на судні FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» (IMO НОМЕР_4, прапор Латвійської республіки, судновласник компанія SIA «BALTJURA-SERVISS») за трудовим договором від 25 червня 2018 року.

06 вересня 2018 року на борту судна стався нещасний випадок, в результаті якого ОСОБА_1 отримав травму руки. У цей день судно FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходилося на промислі краба в Індійському океані. Судно підійшло вибирати крабовий порядок з південного буя. У зв`язку з тим, що течією втопило кінцеві буї на буйрепах довелося ловити буйреп сталевою кішкою вагою 100 кг. Кінець стопора, що лопнув, та яким підтягували вибірковою машиною до борту кішку, захлеснув його за праву руку, травмував її і викинув його самого за борт.

У порту Мапута (Мозамбік) ОСОБА_1 було відправлено на берег для надання йому допомоги у місцевому госпіталі «Шифаа ТОВ», де йому було зроблено екстрену операцію - дезартикуляцію правої кисті. Згідно з медичною термінологією, дезартикуляція - це роз`єднання двох кісток у місці їх з`єднання травматичним шляхом або хірургом під час артропластики чи ампутації. У випадку з ОСОБА_1 це була ампутація кисті правої руки.

Згідно позовної заяви, внаслідок травми правої руки, отриманої на судні FV «ІНФОРМАЦІЯ_1», ОСОБА_1 втратив працездатність на 75% і йому було визначено ІІ групу інвалідності. Згодом, після переогляду, групу інвалідності було змінено на ІІІ - безстроково. З даною травмою ОСОБА_1 не може в майбутньому працювати в якості моряка.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 ЦПК України).

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін (стаття 497 ЦПК України).

Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Сторони зобов`язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду (стаття 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті першому статті 20 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, ратифікованого Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 року, передбачено, що якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та трудові справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди компетентні, якщо на території даної Договірної Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.

Зобов`язання про відшкодування шкоди крім тих, що випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги щодо відшкодування шкоди. Якщо той, хто заподіяв шкоду, та потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, до суду якої подана заява. У справах, згаданих в пунктах 1 та 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач, або до суду тієї Договірної Сторони, на території якої позивач (потерпілий) має місце проживання, якщо на цій території знаходиться майно відповідача і це не суперечить законодавству другої Договірної Сторони (стаття 34 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах).

З питань трудових відносин сторони можуть підкорятися обраному законодавству. Якщо вибір відносно законодавства не зроблено, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої є, була робота або вона повинна була бути виконаною. У справах, які згадані в частині другій даної статті, також компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої місце проживання має відповідач, а також - на території якої місце проживання має позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору чи майно відповідача (стаття 42 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У разі, якщо відповідачем є іноземна юридична особа, то позивач зобов`язаний подати до суду докази, які підтверджують поширення компетенції судів України на розгляд такої справи, зокрема, що відповідач знаходиться на території України (у тому числі - його філії або представництва), а також наявне його рухоме і нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, та інші, передбачені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», підстави визначення підсудності справ судам України, або передбачені статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 344/14679/20 (провадження № 61-17175св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18 (провадження № 61-12488св21) зазначено, що:

«у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 1257гс21) вказано, що: «у статті 5 Закону № 2709-IV розкрито суть автономії волі (lex voluntatis) як принципу міжнародного приватного права. Так, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин (частина перша статті 5 цього Закону). Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5 Закону № 2709-IV). Аналіз положень частини першої статті 32, статті 33 Закону № 2709-IV дозволяє дійти висновку, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину. Отже, у правовідносинах з іноземним елементом, які виникли на підставі правочину з вибором сторонами права іноземної держави, що підлягає застосуванню до таких правовідносин, як зміст правочину, так і його тлумачення визначаються іноземним правом, що сторони обрали за принципом автономії волі. У справі, що розглядається, між боржником-поручителем та Банком-кредитором склались приватноправові відносини за договором поруки, у яких наявний іноземний елемент (стороною договору є іноземна юридична особа). Пунктом 6.05 договору поруки сторони визначили право Англії таким, що підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі цього правочину. Визначаючи обсяг застосування права іноземної держави до правовідносин з іноземним елементом, законодавець у частині першій статті 6 Закону № 2709-IV передбачив, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Статтею 8 Закону № 2709-IV перебачено порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. Так, за приписами частини першої цієї статті вбачається обов`язок суду при застосуванні права іноземної держави встановити зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (частина друга статті 8 Закону № 2709-IV). Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо. Такі правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступає при розгляді спірних кредиторських вимог нерезидента у цій справі. Положеннями частини третьої статті 8 Закону № 2709-IV сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо ними не буде надано таких документів. Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень. Диспозиція частини четвертої статті 8 Закону № 2709-IV є відсильною та для цілісного розуміння її змісту має одночасно застосовуватися з частинами першою та другою цієї статті. Неможливість встановлення судом, який вжив передбачені частинами першою, другою статті 8 цього Закону способи здобуття інформації, змісту норм права іноземної держави може бути підставою для застосування судом права України для забезпечення розгляду такої справи в розумні строки. Відтак ненадання учасником справи на вимогу суду витребуваних документів на підтвердження змісту норм права іноземної держави, на які він посилався у своїх доводах, не може бути самостійною підставою для настання передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону № 2709-IV негативного наслідку у вигляді застосування до правовідносин з іноземним елементом відповідних норм права України, що регулюють спірні правовідносини, якщо судом не вживалися заходи, передбачені частинами першою та другою статті 8 Закону № 2709-IV».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17 (провадження № 61-23196св19) зазначено, що:

«у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Відтак, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд справи.

Судами встановлено, що на території України відповідач у справі не знаходиться (в тому числі - його філії або представництва), однак в акваторії морського торгівельного порту «Чорноморськ» (Одеська область, Україна) перебуває належний Компанії буксир «VASYL FRANKO», на який накладено арешт на забезпечення морської вимоги членів екіпажу, яка виникла внаслідок заборгованості із заробітної плати.

З огляду на викладене спір з приводу стягнення з Компанії заборгованості із заробітної плати підсудний судам України, оскільки на території, підвідомчій Іллічівському міському суду Одеської області, знаходиться майно Компанії - судно «VASYL FRANKO». Тому доводи заявника про наявність підстав для закриття провадження у справі через її непідсудність судам України є необґрунтованими.

Вибір законодавства для регламентації трудових відносин на транспорті, наприклад, на морському, зумовлює типова колізійна прив`язка - закон прапора; на річковому, повітряному - місця реєстрації судна; на автомобільному - особистий закон перевізника. Статтею 91 Конвенції Організації Об`єднаних Нації з морського права 1982 року, яка ратифікована Союзом Коморських островів 21 червня 1994 року та Україною - 03 червня 1999 року, передбачено, що кожна держава визначає умови надання своєї національності суднам, реєстрації суден на її території і права плавати під її прапором. Судна мають національність тієї держави, під прапором якої вони мають право плавати. Між державою і судном має існувати реальний зв`язок. Кожна держава видає відповідні документи суднам, яким вона надає право плавати під її прапором.

Оскільки суд зобов`язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ex officio, суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо. Аналіз змісту консульських функцій відповідно до статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року свідчить, що консульські установи можуть надавати інформацію про іноземне право судам держави перебування. Тому якщо суду необхідно з`ясувати дані про право певної країни, він може звернутися до консульської установи іноземної держави, консульський округ якої охоплює територію юрисдикції суду. У тому випадку, якщо консульська установа відповідної держави на території країни відсутня, суд може звернутися до дипломатичного представництва. Окрім того, суди України можуть звертатися до української дипломатичної чи консульської установи закордоном або до Міністерства закордонних справ з метою з`ясування змісту іноземного права. Зміст права може встановлюватися не тільки судом, але й сторонами, які зацікавлені в застосуванні даного права. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з`ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року в справі № 906/493/16 (провадження № 12-142гс18) вказано, що:

«39. Стаття 32 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах (підписаний 23 травня 1995 року, ратифікований 22 листопада 1995 року, набрав чинності 12 липня 1996 року) передбачає, що договірні відносини визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої укладений договір, тобто правом Латвійської Республіки. Оскільки контракт був укладений на території Латвійської Республіки, суди дійшли правильних висновків про те, що до відносин між сторонами повинне застосовуватися право цієї республіки».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина перша статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивач звернувся з позовом до відповідача (компанії «Sabiedrida ar ierobezotu atbildibu «BALTJURA-SERVISS», Латвійська Республіка). Позивач зокрема, зазначав, що він працював на судні FV «ІНФОРМАЦІЯ_1» (IMO НОМЕР_4, прапор Латвійської Республіки, судновласник-компанія SIA «BALTJURA-SERVISS») за трудовим договором від 25 червня 2018 року;

суд першої інстанції міркував так, що позивач не є громадянином України, а тому позов не підлягає задоволенню;

апеляційний суд при зміні мотивів відмови в позові вважав, що позовних вимог до представника роботодавця - «Мейкінг Менеджмент ЛТД» пред`явлено не було; жодна зі сторін справи не надала суду відповідних доказів того, чи був позивач ОСОБА_1 застрахованою особою та чи не отримував він страхових платежів від страховика;

судам належало з`ясувати 1) чи поширюється компетенція судів України на розгляд цієї справи (зокрема, чи має відповідач на території України орган управління, представництво або філію юридичної особи чи майно); 2) норми матеріального права якої країни підлягають застосуванню до спірних правовідносин; суди ці питання не вирішили та справу по суті не розглянули;

суди не врахували, що позивач обґрунтовує позовні вимоги необхідністю відшкодування майнової шкоди, завданої під час виконання ним роботи за трудовим договором; суди не з`ясували, зокрема з належної оцінки акта про нещасний випадок (а. с. 14-17) та трудового договору (а. с. 9-11), чи є позивач працівником відповідача та виконував роботу в структурному підрозділі відповідача РШ «МЕМЕЛЕ».

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в позові. Тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду