ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 334/4905/25

1. Описова частина

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (далі - КП «Універс» Запорізької обласної ради), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Запорізька обласна рада, Запорізька обласна військова адміністрація, комунальне підприємство «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (далі - КП «Готель «Україна»Запорізької обласної ради), про встановлення факту трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суми.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 червня 2018 року вона була прийнята на посаду оператора пральних машин до КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради. В травні 2020 року робота зупинилася у зв`язку з тим, що на підприємстві виникли тимчасові труднощі. Позивачка періодично спілкувалася (телефоном) з представниками роботодавця, які вказували, що робота підприємства ось-ось відновиться, всі працівники повернуться на свої місця, трудова діяльність продовжиться, але цього так і не сталося. На початку 2024 року представники роботодавця перестали відповідати на дзвінки позивачки.

01 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради із заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням в порядку статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), виплату заборгованості, видачу трудової книжки з внесенням до неї відповідного запису та видачу наказу про звільнення. У відповіді голови комісії з припинення КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради від 01 квітня 2024 року № 64 зазначив, що рішенням Запорізької обласної ради від 15 грудня 2022 року № 10 вирішено припинити КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до КП «Універс» Запорізької обласної ради та визначено останнє правонаступником майна та усіх прав і обов`язків КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради. Однак, колишнє керівництво КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради не передало до КП «Універс» Запорізької обласної ради первинні документи підприємства, у тому числі з обліку кадрів, бухгалтерські та інші. Тому КП «Універс» Запорізької обласної ради не має можливості ідентифікувати ОСОБА_1 , як працівника КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та звільнити згідно з чинним законодавством України, через наведені вище обставини.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 01 червня 2025 року КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради перебуває в процесі припинення з 06 травня 2022 року.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради, треті особи: КП «Універс» Запорізької обласної ради, Запорізька обласна рада, Запорізька обласна військова адміністрація, про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості із заробітної плати, однак рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 червня 2024 року у справі № 335/4158/24 позов залишено без задоволення. Підставою відмови стало недоведення факту наявності між сторонами трудових відносин.

В належній позивачці трудовій книжці НОМЕР_1 , на сторінках 8-9 наявний запис № 9 про те, що 03 липня 2018 року вона була прийнята до КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради на посаду оператора пральних машин на підставі наказу від 02 липня 2018 року № 29-к. Це останній запис в трудовій книжці. Окрім того, згідно довідки Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (Форма ОК-5) від 05 квітня 2024 року, код страхувальника (ЄДРПОУ) зазначений 05907549, що належить КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, з липня 2018 року по квітень 2020 року (включно) позивачці проводилися відповідні страхові нарахування.

Окрім того, згідно відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 08 квітня 2024 року № 0829-24- 03492, датою прийому ОСОБА_1 на роботу до КП «Готель «України» Запорізької обласної ради зазначено 03 липня 2018 року; види доходів - 101 Заробітна плата. Останнє отримання нею заробітної плати зазначено І квартал 2020 року. Відомості про дату звільнення відсутні, що є підтвердженням того, що на час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Позов пред`явлено до КП «Універс» Запорізької обласної ради, оскільки воно є правонаступником майна та усіх прав і обов`язків КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- встановити факт перебування її у трудових відносинах з КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради з 03 липня 2018 року по 15 грудня 2022 року та перебування її у трудових відносинах з КП «Універс» Запорізької обласної ради з 15 грудня 2022 року;

- припинити її трудові відносин з КП «Універс» Запорізької обласної ради у зв`язку зі звільненням за власним бажанням, згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України (без зазначення конкретної дати звільнення);

- зобов`язати КП «Універс» Запорізької обласної ради внести запис до її трудової книжки про звільнення;

- стягнути з КП «Універс» Запорізької обласної ради на її користь заборгованість у зв`язку з вимушеним простоєм за період з 01 травня 2020 року по 01 липня 2025 року в розмірі 273 722,01 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради у період з 03 липня 2018 року по квітень 2020 року (включно). В задоволені решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що наданою позивачкою довідкою форми ОК-5, у якій відображено здійснення юридичною особою - КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради загальнообов`язкових відрахувань із заробітної плати, у сукупності із записом у трудовій книжці про прийняття на роботу, підтверджується факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради у період з 03 липня 2018 року по квітень 2020 року (включно).

Однак суди вважали безпідставними вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту трудових відносин з травня 2020 року із КП «Універс» Запорізької обласної ради, оскільки сама позивачка та її представник у судовому засіданні в суді першої інстанції вказали, що з травня 2020 року ОСОБА_1 не виходила на роботу та ніколи не виконувала жодних трудових обов`язків у КП «Універс» Запорізької обласної ради. Тому суди дійшли висновку про те, що фактично трудові відносини ОСОБА_1 із КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради припинилися у травні 2020 року, а трудові відносини ОСОБА_1 із КП «Універс» Запорізької обласної ради ніколи й не розпочиналися.

Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції також відхилив позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості у зв`язку з вимушеним простоєм за період з 01 травня 2020 року по 01 липня 2025 року в розмірі 273722,01 грн, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах.

13 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боровик І. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 705/4132/22. При цьому заявник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 104, 107 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Запоріжжя.

06 серпня 2026 року справа № 334/4905/25 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Боровика І. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що трудовий договір є чинним до моменту видання роботодавцем офіційного наказу про звільнення. Припинення подання звітів роботодавцем до органів Пенсійного фонду України або невідповідність даних у формі ОК-5 є фінансовим правопорушенням самого підприємства і за жодних обставин не може бути розцінено судом як юридичний факт припинення трудових відносин.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка 01 квітня 2024 року зверталася із заявою про звільнення, на що голова комісії з припинення КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради у відповіді від 01 квітня 2024 року № 64 зазначив про неможливість її звільнення через відсутність кадрових документів. Таким чином, сам роботодавець підтвердив, що ОСОБА_1 є чинним працівником підприємства. Наявність великого податкового боргу підприємства є ризиком власника, а не підставою для анулювання прав працівника. Однак суди відмовили у виплатах за час простою, зазначивши, що страхові внески до Пенсійного фонду України припинили нараховуватись з травня 2020 року, тому відносини фактично припинилися. Вказаний висновок суду є грубим порушенням закону, оскільки судовими рішеннями у справі № 335/4158/24 між тими самими сторонами, які набрали законної сили, було встановлено, що трудові відносини ОСОБА_1 є триваючими (не припиненими), а обов`язок по виплатах в силу рішення Запорізької обласної ради від 15 грудня 2022 року № 10 перейшов до правонаступника - КП «Універс» Запорізької обласної ради.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 28 лютого 2025 року у справі № 336/1425/22 (провадження № 6/336/12/2025) за аналогічним спором інших працівників готелю, КП «Універс» Запорізької обласної ради було офіційно визнано належним боржником та зобов`язано виплатити кошти за час простою.

У липні 2026 року представник Запорізької обласної ради - Лавриненко Л. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно довідки Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (Форма ОК-5) від 05 квітня 2024 року, код страхувальника ЄДРПОУ зазначений 05907549, що належить КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, з липня 2018 року по квітень 2020 року (включно) ОСОБА_1 здійснювалися страхові нарахування, які утримувалися із нарахованої заробітної плати (т.1 а.с.17).

З травня 2020 року відповідні нарахування припинені, відомостей про причини, які зумовили припинення таких нарахування судами не встановлені.

01 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради із заявою про розірвання трудового договору в порядку статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, виплату заборгованості із заробітної плати, видачу довідки про розмір заборгованості, видачу трудової книжки з внесенням до неї відповідного запису та видачу наказу про звільнення (т.1 а.с.14).

У відповіді голови комісії з припинення КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради від 01 квітня 2024 року № 64 зазначено, що рішенням Запорізької обласної ради від 15 грудня 2022 року вирішено припинити КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до КП «Універс» Запорізької обласної ради та визначено останнє правонаступником майна та усіх прав і обов`язків КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради. Однак, до КП «Універс» Запорізької обласної ради колишнім керівництвом КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради не передані первинні документи підприємства, у тому числі з обліку кадрів, бухгалтерські та інші. Тому КП «Універс» Запорізької обласної ради не має можливості ідентифікувати її, як працівника КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, звільнити її згідно з чинним законодавством України, через наведені вище обставини (т.1 а.с.15).

За повідомленням КП «Універс» Запорізької обласної ради жодні кадрові та бухгалтерські документи КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради станом на дату розгляду справи судом першої інстанції не передавалися.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Боровика І. В. не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційного суду в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на наявність трудових відносин між нею та КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради з 03 липня 2018 року по 15 грудня 2022 року, а з 15 грудня 2022 року - з КП «Універс» Запорізької обласної ради.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18), від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19.

У справах позовного провадження встановлення факту трудових відносин, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що надана позивачкою довідка форми ОК-5, у якій відображено здійснення юридичною особою - КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради загальнообов`язкових відрахувань із заробітної плати, у сукупності із записом у трудовій книжці про прийняття на роботу, підтверджують факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради у період з 03 липня 2018 року по квітень 2020 року (включно).

Разом з цим, сама позивачка та її представник у судовому засіданні в суді першої інстанції вказали, що з травня 2020 року ОСОБА_1 не виходила на роботу та ніколи не виконувала жодних трудових обов`язків у КП «Універс» Запорізької обласної ради.

За таких обставин, з огляду на відсутність доказів виконання позивачкою роботи у КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради з травня 2020 року та доказів укладення нею трудового договору з КП «Універс» Запорізької обласної ради, отримання нею винагороди за виконану роботу за вказаний період часу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що фактично трудові відносини ОСОБА_1 із КП «Готель «Україна» Запорізької обласної радиприпинилися у травні 2020 року, а трудові відносини ОСОБА_1 із КП «Універс» Запорізької обласної ради не розпочиналися. Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 705/4132/22 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 червня 2024 року у справі № 335/4158/24, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: КП «Універс» Запорізької обласної ради, Запорізька обласна рада, Запорізька обласна військова адміністрація, про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості із заробітної плати.

За змістом вказаних судових рішень, суди виходили з того, що позивачка належними та допустимими доказами не довела суду факту наявності між сторонами трудових відносин. При цьому суди зазначили, що у зв`язку з відмовою у задоволенні основної вимоги та недоведенням факту перебування у трудових відносинах позивача та відповідача не підлягають до задоволення і вимоги про зобов`язання видати наказ про звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та стягнення заборгованості по заробітній платі. Тим більше, задоволення судом вимоги про визнання припиненими трудових відносин виключає потребу у виданні ще якогось розпорядчого документу, а тому вимоги про зобов`язання видати наказ про звільнення з роботи, крім вищенаведеного, також не є належним способом захисту передбаченим законом.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Боровика І. В.про те, що судовими рішеннями у справі № 335/4158/24 між тими самими сторонами, які набрали законної сили, було встановлено, що трудові відносини ОСОБА_1 є триваючими (не припиненими), а обов`язок по виплатах в силу рішення Запорізької обласної ради від 15 грудня 2022 року № 10 перейшов до правонаступника - КП «Універс» Запорізької обласної ради, є безпідставними та спростовуються змістом вищевказаних судових рішень.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні звернув увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту її перебування у трудових відносинах з КП «Готель «Україна» Запорізької обласної радиу період з 03 липня 2018 року по квітень 2020 року (включно) пред`явлені до КП «Універс» Запорізької обласної ради, тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні цих позовних вимог через неналежність відповідача - КП «Універс» Запорізької обласної ради.

Разом з цим, оскільки ні КП «Універс» Запорізької обласної ради, ні КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради не оскаржували в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , то апеляційний суд, з урахуванням принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в цій справі.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні по суті позовних вимог, судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваних частинах - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду