ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/722/25

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила:

- встановити факт смерті її матері - ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації.

2. Заяву обґрунтовувала тим, що вона є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її мати на початку лютого 2022 року виїхала на територію російської федерації до родичів, де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. На території росії видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , оригінал лікарського свідоцтва про смерть матері у ОСОБА_1 відсутній. Після повномасштабного вторгнення росії не має можливості отримати оригінал свідоцтва про смерть для вирішення питань реєстрації смерті за законодавством України, припинення нарахування пенсії та вирішення інших питань.

3. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 30 вересня 2025 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в задоволенні заяви відмовив.

4. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявниці, а тому підстав для повторного встановлення факту смерті немає, оскільки її смерть уже зареєстрована відповідним органом іноземної держави.

5. У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Богуш В. Д., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах.

7. Касаційна скарга мотивована тим, що спір у даній справі стосується застосування пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України, який передбачає можливість встановлення судом факту смерті особи у разі неможливості реєстрації цього факту органом державної реєстрації актів цивільного стану.

8. Суди ототожнили «наявність іноземного запису про смерть» з «відсутністю підстав для судового встановлення факту смерті».

9. Предметом доказування у цій категорії справ є не факт існування іноземного актового запису як такого, а наявність або відсутність реальної можливості підтвердити факт смерті для правопорядку та в межах правової системи України, та реалізувати правові наслідки цього факту.

10. Суди не надали належної оцінки об`єктивним обставинам воєнного часу, які безпосередньо впливають на можливість отримання або легалізації оригіналу документа чи його копії засвідченої в установленому порядку.

11. Наявність іноземного запису про смерть та наявність фотокопії не забезпечує жодного реального правового результату в Україні. Судами не було встановлено чи має ОСОБА_1 практичний механізм реалізації спадкових прав за наявності лише фотокопії документа не посвідченої належним чином.

12. Допущені судами порушення мають системний характер і полягають у: неправильному застосуванні пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України; невстановлені юридично значущих обставин, що мають вплив на реальну не ілюзорну можливість реалізації спадкових справ; неналежній оцінці загальновідомих обставин воєнного часу та застосування непропорційно формалістичного підходу.

13. Ці порушення призвели до ухвалення незаконних судових рішень та фактичного позбавлення ефективного способу захисту її спадкових справ, що суперечить принципу неприпустимості позбавлення права власності відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

14. Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

15. 13 квітня 2026 року цивільна справа № 607/722/25 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

16. Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 27 квітня 2004 року.

17. На ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Новолуганське Артемівського району Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_4 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

18. Згідно з копією довідки про смерть № С-00691 від 24 лютого 2022 року, виданою відділом запису актів цивільного стану Дзержинського району м. Волгограда, російська федерація, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:10 год у м. Волгоград Волгоградська область російська федерація.

19. Відповідно до копії свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , виданого відділом «ЗАГС» адміністрації Дзержинського району Волгограда, ОСОБА_2 , громадянка російської федерації, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Новолуганське Артемівського району Донецької області, померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:10 год у м. Волгограді Волгоградська область російська федерація.

20. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

21. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

22. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

23. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

24. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

25. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

29. Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

30. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

31. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.

32. Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стануфакту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їйсмертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

33. У судовому порядку можуть бути встановлені також іншіфакти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

34. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню,повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати метувстановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення фактупов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядкувстановлення юридичних фактів.

35. Ці правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.

36. Відтак, чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме:

- встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

- Відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

37. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті

ОСОБА_2 , заявниця зазначила, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану України неможливо, оскільки факт смерті відбувся на території рф, з якою зупинено правову допомогу і правові відносини, а тому єдиний шлях реєстрації факту смерті та поновлення відповідного актового запису - це відповідне рішення суду.

38. Водночас суд першої інстанції, врахувавши, що факт смерті ОСОБА_2 підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим компетентним органом відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть особи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті в судовому порядку, оскільки смерть ОСОБА_2 вже підтверджена відповідним документом.

39. Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема висновками, викладеними у постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 02 липня 2025 року у справі

№ 186/227/24, від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23, від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц, від 23 грудня 2025 року у справі № 165/894/25, від 04 серпня 2026 року у справі № 635/4475/25, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

40. За встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій по суті поданої ОСОБА_1 заяви не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.

41. Доводи заявниці про те, що наявність іноземного запису про смерть не забезпечує правового результату, а судами не встановлено практичного механізму реалізації спадкових прав, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

42. Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, виключно якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, смерть ОСОБА_2 вже була офіційно зареєстрована компетентним органом іноземної держави (про що свідчать довідка про смерть № С-00691 та свідоцтво про смерть НОМЕР_3 ).Чинне законодавство України не передбачає можливості повторного встановлення в судовому порядку факту, який уже був зареєстрований органами реєстрації актів цивільного стану (в тому числі й іноземними). Судовий порядок встановлення факту смерті є винятковим і застосовується лише тоді, коли реєстрація взагалі не проводилась або документи повністю втрачені й не можуть бути відновлені.

43. У випадку виникнення спору щодо спадкового майна, такий спір може бути вирішено шляхом подання відповідного позову, зокрема про визнання права власності на спадкове майно.

44. Щодо твердження заявниці про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах, то слід зазначити наступне.

45. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

46. Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

47. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

48. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

49. Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

50. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

51. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

53. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

54. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

55. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

56. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

57. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду