ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/13203/23

Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Гарантований покупець") (далі - відповідач) про стягнення 331 866 535, 84 грн.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивач неодноразово подавав заяви про зміну предмету позову, а також заяви про зменшення розміру позовних вимог.

За результатами розгляду поданих позивачем заяв про зміну предмету позову (зменшення розміру позовних вимог) судом не прийняті до розгляду вказані заяви в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість відповідача з оплати послуг у період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року.

Згідно із заявою позивача від 03.03.2025 про зменшення розміру позовних вимог, останнім заявлено до стягнення з відповідача 97 360 872, 26 грн - 3% річних, 256 704 184, 07 грн - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № ЗЕ 61/21/2313/02/01 від 15.09.2021 в частині своєчасної оплати вартості наданих у період з березня 2022 року по січень 2023 року послуг. За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3% річних та інфляційних втрат.

15.09.2021 між позивачем (далі - постачальник універсальних послуг, ПУП, постачальник, товариство) та відповідачем (далі - замовник, підприємство) укладено договір №ЗЕ 61/21/2313/02/01 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення про ПСО), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (зі змінами) (пункт 1.1 договору).

У пункті 7 договору встановлено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:

перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

п`ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.

У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.

Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п`яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

Згідно із пунктом 8 договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.

Пунктом 10 договору визначено, що факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.

У підпункті 1 пункту 12 договору вказано, що постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

У період з березня 2022 року по січень 2023 року постачальником надавались замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів:

- у березні 2022 року на суму 569 283 242, 06 грн (акт №03/22 від 31.032022);

- у квітні 2022 року на суму 331 404 352, 61 грн (акт №04/22 від 30.04.2022);

- у травні 2022 року на суму 230 572 939, 27 грн (акт №05/22 від 31.05.2022);

- у червні 2022 року на суму 263 414 657, 76 грн (акт №06/22 від 30.06.2022);

- у липні 2022 року на суму 321 470 573, 08 грн (акт №07/22 від 31.07.2022);

- у серпні 2022 року на суму 331 803 672, 83 грн (акт №08/22 від 31.08.2022);

- у вересні 2022 року на суму 361 494 361, 50 грн (акт №09/22 від 30.09.2022);

- у жовтні 2022 року на суму 579 131 449, 46 грн (акт №10/22 від 31.10.2022);

- у листопаді 2022 року на суму 676 507 904, 46 грн (акт №11/22 від 30.11.2022);

- у грудні 2022 року на суму 828 664 431, 79 грн (акт №12/22 від 31.12.2022);

- у січні 2023 року на суму 888 891 735, 20 грн (акт №01/23 від 31.01.2023).

Загальна вартість наданих послуг за період з березня 2022 року по січень 2023 року сплачена відповідачем в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами зарахування зустрічних однорідних вимог та відповідними платіжними дорученнями.

Акти приймання-передачі послуг за вказаний період надання послуг підписані сторонами без зауважень та претензій, що, в свою чергу, свідчить про належне виконання позивачем умов договору та виникнення у відповідача обов`язку з оплати.

Відповідач здійснював оплату наданих послуг з порушенням графіку внесення платежів, погодженого сторонами у договорі, посилаючись на наявність відкладальної обставини.

08.07.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 16 993 329,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 29 094 927,11 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 122 280,66 грн. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.01.2024 у справі №910/1294/23 вказав, що висновки відповідача про те, що дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підпункт 2 пункту 8 Положення є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни пункту 5 того самого Положення відповідним наказом, а тому відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.

Приймаючи до уваги наданий відповідачем контррозрахунок та здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, змінюючи базу для їх нарахування на кінець кожного розрахункового періоду з прогнозної на фактичну, суд першої інстанції дійшов висновку, що вірними сумами та такими, що підлягають стягненню є 3% річних у розмірі 16 993 329,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 29 094 927,11 грн, а відтак позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних витрат нарахованих внаслідок прострочення відповідачем оплати послуг наданих у період з березня 2022 року по січень 2023 року, частково задоволені у вказаних розмірах.

16.06.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у цій справі скасував та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги; стягнув з відповідача на користь позивача 718 007, 50 грн 3% річних, 422 149, 97 грн інфляційних втрат та 17 102, 36 грн судового збору; стягнув з позивача на користь відповідача 1 011 332, 22 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 06.02.2026 у справі №910/881/24, зазначив, що відповідачем не було порушено строк оплати послуг за договором у період зазначений позивачем у своїх розрахунках 3% річних та інфляційних втрат, тобто у позивача не виникло право на нарахування відповідачу за порушення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат у заявлений позивачем період.

Водночас суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого відповідачем контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат дійшов висновку, що він є арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи.

Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції у цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає випадки, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що судом першої інстанції були проігноровані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21, від 09.11.2022 та від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21, від 26.11.2023 у справі № 910/15342/23, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 28.01.2025 у справі № 910/1848/23 та від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, щодо правильного застосування статті 625 ЦК України, а суд апеляційної інстанції під час перегляду справи, помилки суду першої інстанції не усунув і також не врахував такі висновки Верховного Суду у зв`язку з тим, що неправильно застосував норми підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО у взаємозв`язку з частиною четвертою статті 62, підпункту 7 частини п`ятої та частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії".

На обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного застосування норм частини третьої статті 6, статей 629, 630 ЦК України у взаємозв`язку з підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО. Скаржник вважає, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій взагалі не могли застосовувати норми підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, який суперечить частині четвертій статті 62, підпункту 7 частини п`ятої та частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", частині другій статті 25 ГК України, в частині наявності відкладальної обставини, яка звільняє відповідача від відповідальності. З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано вказані норми права, а також порушено норму процесуального права - частину сьому статті 11 ГПК України, і висновок Верховного Суду про застосування зазначених норм права у своєму взаємозв`язку в правовідносинах між учасниками справи (учасниками ПСО) відсутній.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд порушив вимоги статей 227, частини третьої статті 269 ГПК України, оскільки відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження до вирішення справи № 320/6279/26, і не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 з цього питання, а також прийняв докази з порушенням встановленого процесуальним законом порядком, які не були подані до суду першої інстанції, і не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19. Скаржник зазначає, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, незалежно від причин неподання позивачем таких доказів (постанова Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24).

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.

Відзив обґрунтовано наступним:

- керуючись підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО та свободою договору сторони визначили, що постачальник універсальних послуг має право на своєчасне та повне отримання вартості послуги за договором лише у разі відсутності заборгованості постачальника універсальних послуг перед Акціонерним товариством "НАЕК" Енергоатом";

- аргументи скаржника обґрунтовані з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України є безпідставними, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі №910/881/24, надаючи правовий висновок щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, підійшла комплексно до вивчення цього питання та надала чіткий і зрозумілий правовий висновок, який не потребує уточнення та конкретизації;

- суд апеляційної інстанції правильно застосував частину третю статті 269 ГПК України.

Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21, від 09.11.2022 та від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21, від 26.11.2023 у справі № 910/15342/23, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 28.01.2025 у справі № 910/1848/23 та від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, з огляду на таке.

Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що виходячи із умов договору, замовник зобов`язаний здійснити оплату прогнозованого обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць (схожий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21).

Крім того, згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21, як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання. Невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.

Тобто, у відповідача, за доводами позивача, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, були зобов`язання із здійснення поетапних попередніх оплат прогнозованої вартості наданих послуг, які, враховуючи умови договору, з моменту підписання акта приймання-передачі послуги перетворились на зобов`язання з оплати фактично наданих послуг, строк оплати за яким сторонами встановлено до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом. Замовник зобов`язаний здійснити оплату прогнозованого обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.

Водночас, скаржник зазначив, що Верховний Суд неодноразово підтвердив такі висновки у постановах від 26.11.2023 у справі № 910/15342/23, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 28.01.2025 у справі № 910/1848/23 та від 30.01.2025 у справі № 910/881/24, якими вказані справи було передано на новий розгляду у зв`язку з тим, що суди не перевірили базу нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозованого обсягу послуг на фактичний.

Разом з тим, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не робив висновки щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплат планової вартості послуги або фактичного обсягу послуг.

Натомість суд апеляційної інстанції застосував підпункт 2 пункту 8 Положення про ПСО, яким передбачено, що гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.

При цьому суд апеляційної інстанції встановивши наявність заборгованості позивача перед Акціонерним товариством "НАЕК "Енергоатом" у спірний період, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, який надано позивачем, та контррозрахунок відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних у розмірі зазначеному у постанові суду апеляційної інстанції.

Таким чином, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 912/1941/21, 904/5899/21, 910/15342/23, 910/1083/23, 910/1848/23, 910/881/24, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, позивач стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного застосування норм частини третьої статті 6, статей 629, 630 ЦК України у взаємозв`язку з підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО. Скаржник вважає, що як суд першої так і суд апеляційної інстанцій взагалі не могли застосовувати норми підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, який суперечить частині четвертій статті 62, підпункту 7 частини п`ятої та частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", частині другій статті 25 ГК України, в частині наявності відкладальної обставини, яка звільняє відповідача від відповідальності. З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано вказані норми права, а також порушено норму процесуального права - частину сьому статті 11 ГПК України, і висновок Верховного Суду про застосування зазначених норм права у своєму взаємозв`язку в правовідносинах між учасниками справи (учасниками ПСО) відсутній.

Колегія суддів не погоджується із такими аргументами позивача з огляду на таке.

В частині першій статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі.

Учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням обмежень, визначених у частині другій статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Тобто, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування наявності відкладальної обставини, яка звільняє відповідача від обов`язку здійснення оплати за надані позивачем послуги, відповідач посилається на умови пункту 12.1 договору та на підпункт 2 пункту 8 Положення про ПСО.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з пунктом 12.1 договору позивач, як постачальник, має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.

В підпункті 2 пункту 8 Положення про ПСО передбачено, що гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.

Тобто, стверджуваною відповідачем відкладальною обставиною є наявність заборгованості позивача, як постачальника універсальних послуг, перед ДП "НАЕК "Енергоатом".

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі №910/881/24 вказала таке:

"44.Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

45. За змістом пункту 2 частини 2 названої статті до спеціальних обов`язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, виконання функцій постачальника універсальних послуг.

46. Відповідно до названої статті Закону України "Про ринок електричної енергії" постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 затверджено Положення ПСО.

108. Положення ПСО № 483 встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії шляхом укладення між ними окремих договорів. Спеціальні обов`язки покладаються на учасників ринку саме для забезпечення загальносуспільного інтересу, який полягає у наданні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (пункт 3 названого Положення).

109. При цьому необхідно розмежовувати покладені на учасників ринку електричної енергії спеціальні обов`язки від механізму (способу) їх реалізації.

110. Так, відповідно до пункту 5 Положення ПСО, до якого відсилає норма підпункту 2 пункту 8 вказаного Положення, придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об`єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об`єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об`єднаної енергосистеми України" ("бази") за період M-3, де M-розрахунковий місяць.

111. З наведеного слідує, що до спеціального обов`язку постачальників універсальних послуг належить придбання ними у державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE для постачання побутовим споживачам таких постачальників, тоді як проведення електронних аукціонів є механізмом реалізації вказаного обов`язку.

112. Відповідно до наказу Міністерства енергетики України "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" № 114 від 13.03.2022 (із змінами) на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано, учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням ПСО № 483 покладені спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії, зобов`язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення про ПСО № 483 у частині, що не суперечать цьому наказу.

113. За змістом пунктів 2, 4 цього наказу ДП "НАЕК "Енергоатом" зобов`язано забезпечити продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об`єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинської ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронних аукціонів. В свою чергу постачальники універсальних послуг зобов`язані здійснювати придбання електричної енергії за двосторонніми договорами без проведення електронних аукціонів у ДП "НАЕК "Енергоатом".

114. З урахуванням наведеного можна дійти висновку про те, що наказ Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг" за своїм змістом не скасовує, не змінює і не відміняє дію норм Положення ПСО № 483, адже запровадженні у цьому наказі заходи на період дії воєнного стану є частиною механізму цього Положення, спрямованого на забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

115. Зважаючи на вищенаведене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, згідно з якими з березня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію у ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів відповідно до вимог пункту 5 Положення ПСО № 483, що відповідає змісту наказу Міністерства енергетики України № 114 від 13.03.2022, Об`єднана палата дійшла висновку про те, що заборгованість позивача як постачальника універсальних послуг перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію, про яку йдеться у підпункті 2 пункту 8 Положення ПСО № 483, з огляду на запроваджені наказом Міністерства енергетики України № 114 від 13.03.2022 заходи забезпечення продажу електричної енергії на час дії воєнного стану, не обмежується фактом наявності заборгованості за придбану електричну енергію за результатами проведення електронних аукціонів.

116. Відтак, застосовуючи положення підпункту 2 пункту 8 Положення ПСО № 483 у визначений наказом Міністерства енергетики України № 114 від 13.03.2022 період (тобто на час дії воєнного стану і до його припинення/скасування), слід виходити з того, що обов`язок гарантованого покупця здійснити своєчасно та у повному обсязі оплату постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів обумовлений відсутністю у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення, незалежно від придбання постачальником універсальних послуг електричної енергії за результатами проведення електронних аукціонів чи без проведення аукціонів.

117. Відповідно наявність у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" є відкладальною обставиною при проведенні розрахунків між гарантованим покупцем та постачальником універсальних послуг з оплати вартості надання постачальником універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення ПСО № 483.

118. З огляду на зазначене, Об`єднана палата вважає наявними підстави для відступу від протилежних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2024 у справі №910/1294/23, від 22.10.2024 у справі №910/13208/23, від 30.01.2025 у справі №910/881/24, щодо можливості застосування відкладальної обставини згідно з підпунктом 2 пункту 8 Положення ПСО № 483 виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів".

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібних правовідносинах сформувала висновок щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.

При цьому, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не встановила обставин невідповідності Положення про ПСО правовому акту вищої юридичної сили, в тому числі підпункту 7 частини п`ятої та частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", частині другій статті 25 ГК України.

Як у справі №910/881/24, яка переглядалася об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, так і у справі № 910/13203/23, що переглядається, ідентичні умови пункту 12.1 договору.

Разом з тим, колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що пункт 12.1 договору №ЗЕ 61/21/2313/02/01 визнавався недійсним в судовому порядку. В той час, як відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 236 ГПК України, врахував наведені висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, та встановивши наявність у позивача заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію, дійшов висновку щодо наявності підстав для застосування відкладальної обставини.

З огляду на викладене, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження до вирішення справи № 320/6279/26.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Звертаючись до усталених правових висновків, викладених, зокрема але не виключно, у постановах від 13.05.2021 у справі № 917/349/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 08.07.2025 у справі № 903/693/24, від 24.12.2025 у справі № 922/2288/25 Верховний Суд наголошує, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

За змістом наведеного пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, з іншою справою; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом (або в іншій справі), у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому варто звернути увагу на те, що пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта, шоста статті 75 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справі №320/6279/26 за позовом ПрАТ «Харківенергозбут» до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним, нечинним з моменту його прийняття підпункту 2 пункту 8 та із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України №1206 від 28.10.2022, №455 від 26.04.2024, і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Розглянувши зазначене клопотання позивача, враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд апеляційної інстанції встановив, що у цьому випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи № 910/13203/23. Тобто, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про неможливість зупинення провадження в господарській справі з підстав вирішення питання про чинність/нечинність нормативного-правового акта в межах адміністративної справи. При цьому, об`єднана палата також виснувала, що не може свідчити про об`єктивну неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу природного газу та/або пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань до вирішення іншої справи, оскільки підставами зупинення у такому випадку може бути неможливість суду встановити та оцінити певні конкретні обставини - факти, що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних у матеріалах справи доказів, неможливість здійснити перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідно до викладених у ньому висновків.

З огляду на викладене, аргументи скаржника про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі не знайшли своє підтвердження.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Обґрунтовуючи аргументи касаційної скарги з посиланням на пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції прийняв докази з порушенням встановленого процесуальним законом порядком, які не були подані до суду першої інстанції, і не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19. Скаржник зазначає, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, незалежно від причин неподання позивачем таких доказів (постанова Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24).

Надаючи оцінку зазначеним аргументам, колегія суддів виходить з наступного.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на підпункт 2 пункту 8 Положення про ПСО та зазначав про безперервну заборгованість позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" у спірний період. На підтвердження чого до відзиву були подані відповідні докази.

Так, відповідно до даних, вказаних в листі ДП "НАЕК "Енергоатом" від 02.02.2023 №50-12/0537, починаючи з березня 2022 року у позивача обліковувалась безперервна заборгованість перед ДП "НАЕК "Енергоатом", розмір якої станом на 31.12.2022 становить 309 492 419,28 грн.

Відповідно до даних, вказаних в листі ДП "НАЕК "Енергоатом" від 20.02.2023 №50-12/0353, заборгованість позивача перед вказаним виробником станом на 20.02.2023 становить 216 194 060,16 грн.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції позивач не заперечував існування у нього боргу перед АТ "НАЕК "Енергоатом" в спірний період.

Отже, як було зазначено вище, наявність у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" є відкладальною обставиною при проведенні розрахунків між гарантованим покупцем та постачальником універсальних послуг з оплати вартості надання постачальником універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.

При цьому, розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат зроблений без урахування підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО, оскільки він заперечував застосування даного положення до даних правовідносин.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що враховуючи предмет позову у цій справі, суд повинен дослідити відповідні правовідносини сторін, встановити розмір заборгованості, строк прострочення її оплати, дату оплати такої заборгованості, та перевірити розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат.

В листі АТ "НАЕК "Енергоатом" від 07.04.2026 №50-1421/12-вих зазначено інформацію щодо дат погашення заборгованості позивачем перед АТ "НАЕК "Енергоатом", у т.ч. за розрахункові періоди березень 2022 року - січень 2023 року, відповідно до якої позивачем припинено зобов`язання за договором, укладеним на виконання Положення про ПСО у наступні календарні дати: за березень 2022 року - 13.05.2022; за квітень 2022 року - 31.05.2022; за травень 2022 року - 01.09.2022; за червень 2022 року - 24.11.2022; за липень 2022 року - 15.12.2022; за серпень 2022 року - 19.01.2023; за вересень 2022 року - 23.01.2023; за жовтень 2022 року - 30.11.2022; за листопад 2022 року - 13.02.2023; за грудень 2022 року - 17.02.2023; за січень 2023 року - 15.03.2023.

Отже, посилання позивача на постанови Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24, від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19 у контексті того, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент прийняття рішення суду першої інстанції, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позовну заяву та в контексті порядку прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, відхиляються Верховним Судом, з огляду на те, що такі докази існували як на момент звернення до суду з відповідним позовом, так і на момент прийняття рішення суду першої інстанції, а саме докази, які підтверджують дати оплат позивачем боргу перед АТ "НАЕК "Енергоатом". При цьому, подані докази до пояснень відповідача від 05.05.2026 (з урахуванням позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.02.2026 у справі №910/881/24, про відступ від попередніх висновків Верховного Суду, які було застосовано судом першої інстанції) лише конкретизують докази, наявні у матеріалах справи та які були подані суду першої інстанції у встановлений строк.

Таким чином, аргументи касаційної скарги з посиланням на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України не знайшли своє підтвердження.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/13203/23 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі № 910/13203/23 з підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд