ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/8163/26

4. 06.07.2026 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026, про задоволення заяви про забезпечення позову.

5. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 4,8558 га з кадастровим номером 5122755400:01:002:0112, що розташована за адресою: Одеська область, Лиманський район, Новобілярська селищна рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 530090651227.

6. Задовольняючи заяву прокурора про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка є частиною акваторії морського порту "Південний" та належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює виключно Кабінет Міністрів України. Предметом спору у справі є усунення перешкод державі в особі Кабінету Міністрів України у користуванні та розпорядженні акваторією морського порту "Південний" та земельною ділянкою під нею шляхом скасування / визнання недійсним всіх правоустановчих документів / розпоряджень та договору оренди цієї земельної ділянки зі скасуванням державної реєстрації права комунальної власності на неї та права оренди. Прокурор також вимагає повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5122755400:01:002:0112 державі.

7. За наявними у справі доказами суд першої інстанції встановив, що на час вирішення питання про забезпечення позову право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Південнівською міською радою Одеського району Одеської області, а право оренди зареєстровано за ТОВ "РЕСУРСАГРО" на підставі укладеного із цим товариством договору оренди земельної ділянки від 05.12.2014.

8. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову прокурор обґрунтував тим, що Південнівська міська рада як зареєстрований власник спірної земельної ділянки може відчужити її, передати в користування третім особам, а ТОВ "Ресурсагро" за рішенням власника здійснити поділ чи об`єднання земельної ділянки або передати її в суборенду, що може ускладнити виконання рішення суду.

9. Суд врахував, що основною метою забезпечення позову прокурора є збереження до часу набрання законної сили рішенням у справі існуючого правового статусу та цілісності спірної земельної ділянки для фактичного повернення її у власність держави.

10. Оцінюючи обрання виду забезпечення позову у справі, суд першої інстанції виснував, що арешт майна (як тимчасовий захід) має наслідком заборону розпоряджатися майном з метою його збереження, не обмежуючи при цьому власника у праві володіння та користування майном, а, отже, накладення арешту на спірну земельну ділянку не завдає шкоди відповідачам та лише тимчасово обмежує можливість її відчуження чи вчинення інших розпорядчих дій під час розгляду справи.

11. ТОВ "РЕСУРСАГРО" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

12. Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.

13. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що:

- суд апеляційної інстанції помилково поставив можливість накладення арешту в залежність від того, чи довів відповідач факт завдання йому шкоди внаслідок вжиття такого заходу забезпечення позову, а той час як згідно з положеннями статей 136, 139 ГПК України саме прокурор повинен довести наявність обставин та реальних загроз, які вимагають вжиття саме таких заходів забезпечення позову;

- скаржник наголошує, що наявність у власника землі права на поділ / об`єднання спірної земельної ділянки та права орендаря на передачу земельної ділянки в суборенду не може свідчити про наявність реальної загрози використання таких прав на шкоду позивачу; скаржник зазначає, що суди визнали факт існування загрози лише з огляду на відсутність запевнянь з боку відповідачів про те, що вони гарантовано не будуть вчиняти дій з майном у майбутньому;

- скаржник зазначає, що джерелом основного ризику (поділ або об`єднання ділянки) суди назвали власника - Південнівську міську раду, яка не заперечувала проти арешту. Проте негативних наслідків від повного арешту земельної ділянки зазнає саме орендар, який взагалі не має юридичних повноважень ділити чи об`єднувати землю;

- суди не здійснили реального співвідношення негативних наслідків від вжиття такого заходу як арешт та його невжиття. Арешт, накладений на земельну ділянку за пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України, блокує всі реєстраційні дії щодо неї, зокрема й ті, що з предметом спору не пов`язані, та перешкоджає використанню ділянки за цільовим призначенням.

- суди не вирішили питання зустрічного забезпечення (частина шоста статті 140 ГПК України).

Крім того, суд першої інстанції ухвалив рішення з взаємовиключними висновками у мотивувальній частині, а суд апеляційної інстанції проігнорував первісні заперечення ТОВ "РЕСУРСАГРО" від 03.07.2026, у яких Товариство зазначало, що аргументи прокурора свідчать лише про абстрактну можливість. Товариство наголошувало, що прокурор не надав жодного доказу того, що ТОВ "РЕСУРСАГРО" дійсно вчиняє або має намір вчинити такі дії.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

14. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на дотриманні судами норм матеріального та процесуального права. Прокурор стверджує, що головною метою арешту є збереження існуючого правового статусу ділянки, яка є безпосереднім предметом спору щодо її повернення державі. Невжиття заходів забезпечення дозволило б відповідачу поділити, об`єднати або передати ділянку третім особам, що істотно ускладнило б або унеможливило виконання рішення суду та захист інтересів держави. Застосований арешт є співмірним, оскільки має тимчасовий характер, не позбавляє відповідача права володіння чи користування ділянкою для господарської діяльності, а лише обмежує можливість розпорядження нею.

15. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що вжиті заходи забезпечення позову є співмірними зі змістом позовних вимог та характером спору, а накладення арешту необхідне для збереження поточного правового статусу та цілісності спірної земельної ділянки до набрання рішенням суду законної сили. Кабінет Міністрів України зазначає, що спірна ділянка площею 4,8558 га (кадастровий номер 5122755400:01:002:0112) є частиною акваторії морського порту "Південний". Ділянка належить до земель державної власності, право розпоряджатися якими належить виключно Кабінету Міністрів України. В свою чергу, накладення арешту необхідне для збереження поточного правового статусу та цілісності ділянки до набрання рішенням суду законної сили.

16. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

17. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

18. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

19. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

20. Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

21. При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

22. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

23. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

24. Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

25. У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21 висловлено позицію про те, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

26. Колегія суддів також враховує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, на яку посилається скаржник, а також постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 у справі № 917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20.

27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

28. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

29. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

30. При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

31. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, роблячи висновок про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди керувалися тим, що спірна земельна ділянка є безпосереднім предметом спору, і основною метою забезпечення позову є збереження її існуючого правового статусу та цілісності (зокрема площі та унікального кадастрового номера) до набрання законної сили рішенням у справі. Суди обґрунтовано встановили, що існуюче у власника - Південнівської міської ради право на поділ чи об`єднання земельної ділянки, а також право орендаря - ТОВ "РЕСУРСАГРО" на передачу її в суборенду, створюють об`єктивну можливість зміни об`єкта спору або залучення до правовідносин третіх осіб, що істотно ускладнить або зробить неможливим виконання можливого рішення суду про повернення ділянки державі.

32. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вжитий захід у вигляді арешту земельної ділянки безпосередньо пов`язаний із предметом позову, є адекватним і необхідним для забезпечення ефективного захисту інтересів держави. Застосований захід має тимчасовий характер, спрямований на збереження status quo, не позбавляє орендаря права володіння та користування ділянкою за цільовим призначенням і не блокує його господарську діяльність, обмежуючи лише право розпорядження та зміну юридичного статусу майна.

33. При цьому Верховний Суд враховує позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

34. В контексті наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що аргументи прокурора ґрунтуються виключно на гіпотетичних припущеннях, а в матеріалах справи відсутні докази фактичного вчинення дій з поділу, об`єднання чи передачі ділянки в суборенду. Вимагання від позивача доказів вже розпочатого процесу розпорядження майном, щодо якого власник і орендар мають беззаперечні повноваження, є застосуванням саме такого заздалегідь недосяжного стандарту доказування як надання доказів щодо очевидних речей.

35. Наявність зареєстрованого права комунальної власності та відповідних умов договору оренди сама по собі формує достатньо обґрунтоване припущення про ризик зміни предмета спору, а тому посилання на відсутність гарантійних запевнень з боку відповідачів є лише констатацією збереження цього ризику.

36. Також підлягають відхиленню доводи скарги про неспівмірність арешту, порушення балансу інтересів та безпідставне перекладання тягаря доказування збитків на орендаря. Оцінюючи баланс інтересів сторін, суди правомірно врахували, що ТОВ "РЕСУРСАГРО" не довело реального порушення своїх прав або неможливості здійснення статутної діяльності внаслідок накладення арешту, оскільки цей захід не обмежує права користування ділянкою для будівництва. Твердження про те, що арешт блокує всі реєстраційні дії і через це є надмірним, відхиляється колегією суддів, адже саме незмінність реєстраційних даних (включно зі збереженням кадастрового номера) є необхідною умовою для збереження майна до вирішення спору.

37. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судами вимог статті 140 ГПК України щодо не вирішення питання про зустрічне забезпечення. За змістом статті 141 ГПК України застосування зустрічного забезпечення є правом суду (за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті), яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, доведеності ймовірності завдання відповідачу збитків, належних доказів чого скаржник не надав.

38. Щодо доводів про неврахування місцевим господарським судом заперечень ТОВ "РЕСУРСАГРО" від 03.07.2026, то колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в межах повноважень, визначених статтею 269 ГПК України, надав їм належну оцінку та обґрунтовано відхилив.

39. Зокрема, відхиляючи доводи скаржника щодо необґрунтованості позовних вимог, сумнівів у підставах представництва прокурором інтересів держави та відсутності нагальної необхідності у вжитті заходів забезпечення позову через сплив часу, в оскаржуваній постанові апеляційний суд чітко зазначив, що будь-які заперечення учасників справи щодо доведеності чи недоведеності позовних вимог, дотримання строків позовної давності для звернення до суду та інше стосуються оцінки обґрунтованості позовних вимог по суті, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не входить до предмета дослідження суду під час вирішення питання про забезпечення позову і підлягає перевірці судом першої інстанції лише під час розгляду справи по суті. На цій підставі суд правомірно визнав, що такі доводи не спростовують наявності самостійних підстав для забезпечення позову, встановлених статтями 136, 137 ГПК України.

40. Крім того, оцінюючи твердження скаржника про гіпотетичність загрози та відсутність доказів наміру розпорядитися ділянкою, апеляційний суд у своїй постанові вмотивовано спростував ці доводи. Суд зазначив, що наявність у власника права на поділ чи об`єднання ділянки та укладений договір оренди з правом суборенди підтверджує наявність у цій справі реального, а не гіпотетичного ризику вчинення дій, спрямованих на поділ / об`єднання спірної земельної ділянки. Крім того, відхиляючи аргументи Товариства про необхідність надання конкретних доказів таких намірів, апеляційний суд прямо вказав, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

41. При цьому у постанові апеляційного суду чітко роз`яснено, що накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачам у справі, не позбавляє зареєстрованого власника та орендаря конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідачів, зокрема, реалізувати вказане майно третім особам, передати в суборенду. Суд окремо наголосив, що ухвала про забезпечення позову жодним чином не вказує на те, що апелянт позбавляється права використати земельну ділянку за призначенням - для будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів.

42. Таким чином, наведені у запереченнях від 03.07.2026 аргументи були належним чином охоплені апеляційним переглядом і правомірно визнані такими, що не спростовують встановлених судом підстав для накладення арешту на земельну ділянку.

43. Зважаючи на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд правильно надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, і правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 136, 137 ГПК України.

44. Вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

45. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, отже, визнаються необґрунтованими, внаслідок чого підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.

46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

47. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

Розподіл судових витрат

48. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, то відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд