ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/4787/25

8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме - пункту 3 частини першої статті 240 КАС України.

9. Скаржниця зазначає, що підставою звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, стало часткове виконання відповідачем 10 квітня 2025 року рішення суду у справі № 400/12176/23. Однак, у подальшому 14 травня 2025 року відповідачем виконано в повному обсязі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 400/12176/23 та проведено доплату, що стало підставою для звернення до суду з позовом у справі № 400/6143/25.

10. Скаржниця наголосила, що у справі, що розглядається, вона звернулась з позовом після проведення першої виплати 10 квітня 2025 року (часткового виконання рішення), а не повного його виконання.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

12. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про залишення позову без розгляду), та посилання скаржниці на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

13. Пунктом 3 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

14. Зазначена підстава для залишення позову без розгляду спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожних спорів.

15. Варто зауважити, що в межах вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду з тих підстав, що у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав необхідно враховувати, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

16. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

17. Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

18. При цьому, не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

19. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

20. Водночас, слід зазначити, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі залишати один із позовів без розгляду.

21. З огляду на положення пункту 3 частини першої статті 240 КАС України, з одним і тим же позовом можна лише раз звернутися до суду за захистом.

22. Такий правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 800/411/17.

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 400/12176/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.

24. Вказане судове рішення виконано відповідачем у повному обсязі 14 травня 2025 року. Загальна сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення склала 288 356,18 грн, які виплачені позивачці двома частинами: 122 511,30 грн - 10 квітня 2025 року; 165 844,88 грн -14 травня 2025 року.

25. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, нарахованої на суми несвоєчасно виплаченого доходу за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 10 квітня 2025 року.

26. Водночас судами встановлено, що у провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду також перебувала адміністративна справа № 400/6143/25 (провадження у якій відкрито ухвалою суду від 23 червня 2025 року). У межах справи № 400/6143/25 ОСОБА_1 звернулася з позовом до того самого відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) з вимогами про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, нарахованої на суми несвоєчасно виплаченого доходу за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 14 травня 2025 року.

27. Суди попередніх інстанцій залишаючи позов без розгляду дійшли висновку, що період, за який позивачка просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у вказаній справі (по день часткового розрахунку 10 квітня 2025 року) охоплюється періодом, за який позивачка просить нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у справі № 400/6143/25 - по 14 травня 2025 року, оскільки саме 14 травня 2025 року, згідно з випискою з карткового рахунку, позивачці в повному розмірі виплачено грошове забезпечення за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 400/12176/23.

28. Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

29. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачена Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).

30. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

31. Така компенсація згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2050-III провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (з 01 січня 2001 року).

32. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

33. Стаття 3 Закону № 2050-III передбачає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

34. Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

35. З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), який містить майже аналогічні цьому закону норми.

36. Зокрема, пункт 5 Порядку № 159 передбачає ідентичне за змістом статті 4 Закону № 2050-III положення про те, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

37. Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що вона пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів, а, по-друге, з виключним переліком систематичних грошових виплат громадянам. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та сумою доходу і залежить від розміру невчасно виплаченого доходу

38. Щодо порядку виплати такої компенсації, то зі змісту статті 4 Закону № 2050-III та пункту 5 Порядку № 159 випливає, що ці норми містять узагальнене правило, згідно з яким сума компенсації виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний період. Тобто виплата компенсації пов`язана з моментом фактичного погашення заборгованості.

39. Виплата компенсації за своєю правовою природою має похідний характер від виплати самого доходу, в тому числі заборгованості. Водночас у зазначених нормах не урегульовано питання, чи залежить виплата компенсації від способу виплати заборгованості (одразу в повній сумі чи частинами) і відповідно - яким чином здійснювати нарахування компенсації, якщо погашення заборгованості розподіляється на кілька платежів у часі (наприклад, в різні місяці).

40. Оскільки Закон № 2050-III та Порядок № 159 не деталізують порядок нарахування та виплати компенсації у випадку часткового погашення заборгованості упродовж певних проміжків часу, то цю правову прогалину можна заповнити, виходячи саме зі змісту загального правила про те, що сума компенсації виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

41. З огляду на це можна виснувати, що виплата частини боргу тягне за собою одночасне нарахування компенсації саме на цю фактично виплачену суму; виплата іншої частини боргу передбачатиме нове нарахування компенсації на нову частину виплаченої заборгованості.

42. Згідно з нормами Закону № 2050-III та Порядку № 159 нарахування компенсації втрати частини доходів не пов`язане з вимогою про необхідність одночасного погашення всієї суми заборгованості, тобто зі здійсненням одного платежу. З цього випливає, що розмір компенсації залежить саме від суми фактичної виплати заборгованості (в тому числі дати виплати, строку затримки, які можуть бути різними), яка може на цей момент не бути остаточною.

43. Таким чином, висновок про те, що кожна фактично виплачена частина заборгованості потребує окремого нарахування компенсації втрати частини доходів узгоджується з положеннями Закону № 2050-III та Порядку № 159.

44. З огляду на наведене, механізм нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати базується, зокрема на положенні статті 4 Закону № 2050-III про те, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З імперативного характеру цієї норми слідує, що виплата компенсації в часі прив`язана до виплати заборгованості у конкретний період (місяць).

45. Відсутність деталізованого правового регулювання порядку нарахування компенсації у зв`язку зі сплатою заборгованості не у повній сумі, а частинами дозволяє заповнити таку прогалину дією загального правила, встановленого у статті 4 Закону № 2050-III.

46. У зв`язку з цим, вказана норма поширює свою дію й на випадки, коли виплата заборгованості здійснюється частинами, і відповідно компенсація повинна обчислюватися пропорційно до суми фактично виплаченого боргу за визначеною у цьому законі формулою, яка передбачає застосування індексу споживчих цін (інфляції), та виплачується одночасно з цією частиною.

47. При частковому погашенні заборгованості сума боргу зменшується на розмір фактично сплачених коштів з дати їх зарахування/виплати. Тому нарахування інфляційних втрат/компенсації за наступні періоди здійснюється виключно на залишок невиплаченого боргу, а не на первісну суму заборгованості, що усуває будь-яке повторне (подвійне) нарахування за один і той самий період на одну й ту саму суму.

48. Враховуючи, що кожна частина боргу має свій власний розмір, строк затримки та момент виплати, а також змінний показник інфляції, то компенсація для кожної з них залежить від указаних чинників та нараховується окремо.

49. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що період компенсації втрати частини доходів у справі № 400/6143/25 охоплює період, заявлений позивачкою у цій справі є помилковим.

50. Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 240 КАС України. При цьому, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вказане процесуальне порушення.

51. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

52. Отже, оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на судовий захист, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вони підлягають скасуванню.

53. За таких підстав, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд