ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 345/2616/24

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

2. Мотивувала тим, що у 2024 році їй стало відомо про те, що рішенням Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 17 листопада 2021 року № 1152-13/2021, яким ОСОБА_2 виділено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 2622885602:03:001:0096, площею 0,1728 га без будь-якого погодження з ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка охоплює два домоволодіння, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Позивач вказувала, що народилася у с. Бережниця ІНФОРМАЦІЯ_1 у родині ОСОБА_4 , головою сім`ї колгоспного двору колгоспу «Авангард» на час її народження був її дід ОСОБА_5 . До складу колгоспного двору входила земельна ділянка площею 0,26 га. Поряд з цією земельною ділянкою знаходився інших колгоспний двір колгоспу «Авангард», до складу якого входила земельна ділянка площею 0,3 га, розташований на АДРЕСА_2 , у якому проживала ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 залишила заповіт, згідно зі змістом якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 . У колгоспному дворі померлої ОСОБА_6 . ОСОБА_2 не проживала, натомість сприяла знесенню будинку за цією адресою. Водночас, проживала ОСОБА_2 разом з позивачем ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 . Позивач посилалася на те, що згідно з результатами аналізу погосподарських книг 1958-1992 років ОСОБА_1 набула частку права у колгоспному дворі, а отже відповідно і право на земельну ділянку у колгоспному дворі за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому відносини між позивачем та відповідачем погіршилися. Відповідач, проживаючи за однією адресою з позивачем, розпочала будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Після завершення будівництва відповідач розпочала проживати в ньому, а також перемістила позначку з назвою АДРЕСА_1 » на свій будинок. В подальшому розпочала процедуру приватизації земельної ділянки. Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року № 107 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 17 листопада 2021 року № 1152-13/2021 затверджено ОСОБА_2 технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1728 га та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2622885602:03:001:0096. Позивач наголошує на тому, що оскільки мала право на частку у майні колгоспного двору, тобто частку житлового будинку, то відповідно набула право і на частину присадибної земельної ділянки під домоволодінням, а отже рішення сільської ради від 17 листопада 2021 року про передання у особисту приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки порушує її право на отримання частини земельної ділянки, яка дорівнює частці у майні колгоспного двору.

3. Враховуючи зазначене, позивач просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 17 листопада 2021 року № 1152-13/2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу землі у власність ОСОБА_2 »;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про об`єкт нерухомого майна № 2536468526060 «земельна ділянка кадастровий номер 2622885602:03:001:0096» та рішення державного реєстратора Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області Федоришин І. Б. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 грудня 2021 року з індексним номером 62350997;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2622885602:03:001:0096, у Державному земельному кадастрі за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 17 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Іван-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.

5. 25 серпня 2025 року представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

6. Мотивує скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 січня 2020 року у справі № 303/6423/15, від 27 жовтня 2021 року у справі № 598/2190/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

7. Також зазначає, що суд першої інстанції не постановив ухвалу окремим документом про відмову у прийнятті заяви Новицької сільської ради про визнання позову (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

8. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області зазначає, що позивач застосувала належний спосіб захисту для поновлення свого порушеного права. Крім того, зауважує, що реєстраційна дія є лише наслідком юридичного факту з набуття права власності. У зв`язку з цим просить ухвалити рішення на розсуд суду та проводити розгляд без участі третьої особи.

Провадження у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою від 12 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , витребував справу з суду першої інстанції.

10. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду та порушення норм процесуального права судом першої інстанції, яке полягало у непостановленні ухвали про відмову у прийнятті заяви про визнання позову одним з відповідачів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

11. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з заповітом від 14 грудня 1984 року ОСОБА_6 , яка мешкала в с. Бережниця Калуського району Івано-Франківської області, все своє майно, яке належало їй на день смерті, заповідала ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 35).

12. Рішенням виконавчого комітету Калуської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 09 листопада 1988 року № 174 «Про оформлення права власності на житлові будинки громадян в с. Підмихайля та Добровляни» оформлено право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок на АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 28-45).

13. 15 серпня 1989 року виконавчий комітет Підмихайлівської сільської ради народних депутатів видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності в цілому на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . Згідно з реєстраційним написом, який міститься у свідоцтві, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на праві особистої власності (т. 2 а. с.153).

14. Згідно з довідкою Підмихайлівської сільської ради Калуського району від 12 березня 2016 року № 678 за господарством ОСОБА_1 , жительки с. Бережниця Калуського району Івано-Франківської області, не закріплено землі (т. 1 а. с. 213).

15. Рішенням Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 17 листопада 2021 року № 1152-13/2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу землі у власність гр. ОСОБА_2 вирішено:

- затвердити гр. ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в с. Бережниця Калуського району Івано-Франківської області для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею - 0,1728 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;

- передати у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 2622885602:03:001:0096 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею - 0,1728 га, згідно з цим рішенням;

- зобов`язати гр. ОСОБА_2 виконувати обов`язки власника земельної ділянки згідно з вимогами статті 91 Земельного кодексу України, утримувати в належному санітарному стані прилеглу територію та не чинити перешкод при будівництві інженерних мереж (т. 1 а. с. 42).

16. Відповідно до копії погосподарської книги за 1986-1990 роки (обліковий рахунок № НОМЕР_1 ) будинковолодіння на АДРЕСА_1 , віднесено до суспільної групи робітничий двір. Головою двору є ОСОБА_2 , місцем роботи на час видачі свідоцтва про право власності на будинковолодіння якої вказано завод «Нафтобурмашремонт», посада - робітниця (т. 2, а. с. 124-131).

17. Вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довела наявність прав у неї на спірну земельну ділянку та не спростувала законність правовстановлюючих документів, на підставі яких було ухвалено сільською радою оспорюване рішення про погодження проекту землеустрою та передання у власність відповідачу спірної земельної ділянки.

19. З таким висновком колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.

20. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

21. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

22. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

23. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

24. Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

25. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

26. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

27. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

29. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

30. Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

31. Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

32. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

33. У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 зазначено: «…статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц)…».

34. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуваним рішенням сільської ради порушуються її права на володіння належною їй частиною спірної земельної ділянки, як колишнім співвласником майна колгоспного двору.

35. Отже, перевіряючи обґрунтованість підстав позову, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були встановити законність ухвалення сільською радою рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

36. У цій справі суди встановили відсутність правовстановлюючих документів на підтвердження права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, виданих на ім`я позивача ОСОБА_1 .

37. Як на підставу позовних вимог, позивач посилалася на те, що вона як член колишнього колгоспного двору мала право на частку у майні колгоспного двору.

38. Колегія суддів враховує, що відповідно до вимог частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

39. Відповідно до статті 40 ЗК України в редакції, чинній на час ухвалення сільською радою оспорюваного рішення, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

40. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). А до правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

41. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулювалося нормами ЦК УРСР 1963 року.

42. Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

43. Статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

44. Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є вказівки з ведення книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

45. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

46. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

47. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що станом на 1986-1990 роки, тобто на час ухвалення рішення виконавчого комітету Калуської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 09 листопада 1988 року № 174 «Про оформлення права власності на житлові будинки громадян в с. Підмихайля та Добровляни» головою домогосподарства була ОСОБА_2 , яка членом колгоспу не була, а домогосподарство віднесено до суспільної групи «робітнича» (т. 2 а. с. 26).

48. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про помилковість доводів позивача про належність господарства до суспільної групи «колгоспна», оскільки на час реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_2 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять чинного голови господарства, якою відповідно до погосподарської книги зазначена «робітнича». Крім того, згідно з погосподарськими книгами позивач ОСОБА_7 була членом господарства, головою якого була ОСОБА_2 . Відомості щодо працюючих членів колгоспу у господарстві ОСОБА_2 відсутні.

49. Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідно до вимог статті 204 ЦК у чинній редакції України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

50. Суди не встановили, що видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на жилий будинок в цілому визнавалося недійсним. Заявник у свою чергу не довела порушення судами порядку дослідження доказів на підтвердження визнання недійсним зазначеного свідоцтва про право власності як правовстановлюючого документа на право власності на житловий будинок, а отже презумпція правомірності зазначеного свідоцтва залишилася неспростованою.

51. Беручи до уваги доводи позивача про те, що їй як члену колгоспного господарства, належала частка у майні колгоспного двору, а отже і повинна належати частка земельної ділянки, колегія суддів бере до уваги такі вимоги закону.

52. Статтею 22 ЗК України в редакції 1990 року встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

53. Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадилася один раз, про що обов`язково робилася місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчувалося відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

54. Пунктом 6 зазначеного Декрету, який втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Земельним кодексом у редакції від 25 жовтня 2001 року, зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

55. Натомість, у Розділі Х «Перехідні положення» Земельного кодексу, прийнятого 25 жовтня 2001 року, визначено: «рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу». Встановлено, що Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

56. Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження виділення їй в натурі належної їй частини земельної ділянки відповідно до частки у майні колгоспного двору.

57. Не залишив поза увагою суд першої інстанції також довідку Підмихайлівської сільської ради Калуського району від 12 березня 2016 року, згідно зі змістом якої за ОСОБА_1 земельні ділянки в с. Бережниця не обліковуються (т. 2, а. с. 213).

58. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, встановивши правомірність передання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації як власнику будинку, для будівництва та обслуговування якого була виділена спірна земельна ділянка.

59. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм права, відмінного від правильного їх застосування, що не є безумовною підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

60. Колегія суддів визнає безпідставними посилання на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 січня 2020 року у справі № 303/6423/15, від 27 жовтня 2021 року у справі № 598/2190/18.

61. Так у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 303/6423/15 Верховний Суд сформулював правовий висновок за результатами розгляду правовідносин щодо оформлення права власності на земельну ділянку, на якій був розташований колгоспний двір. При цьому, суд керувався тим, що правомірність оформлення права власності була встановлена у іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили, тобто така обставина носила преюдиційний характер під час розгляду спору. Водночас, у спірних правовідносинах суди першої та апеляційної інстанцій встановили недоведеність віднесення спірного будинковолодіння до суспільної групи «колгоспний».

62. У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 598/2190/18 Верховний Суд також формулював правовий висновок щодо належності майна колгоспного двору всім його членам. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій, на відміну від спірних правовідносин, на підставі доказів у справі встановили, що спірний двір належав до суспільної групи «колгоспний», що суттєво вплинуло на розподіл майна між членами колгоспного двору.

63. Отже, заявник посилається на правові висновки, які є нерелевантними.

64. Безпідставними колегія суддів визнає доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, оскільки не була постановлена окремим документом ухвала про відмову у прийнятті заяви відповідача про визнання позовних вимог.

65. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

66. Суд першої інстанції надав у рішенні оцінку заяві одного з відповідачів про визнання позову при цьому правильно вказав на те, що позовні вимоги неопосередковано стосуються кола прав та обов`язків іншого співвідповідача, у зв`язку з чим в дотримання принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства обґрунтовано не прийняв визнання позову Новицькою сільською радою. Колегія суддів зауважує, що згідно з законом результат вирішення процедурного питання щодо відмови у прийнятті заяви співвідповідача про визнання позову підлягає оформленню шляхом постановлення ухвали суду. Однак, надання оцінки зазначеному клопотанню у мотивах рішення суду по суті спору не призвело до порушення права особи «бути почутим» та як наслідок ухвалення незаконного рішення, оскільки суд першої інстанції правильно вказав у оскаржуваному судовому рішенні про неможливість прийняття заяви про визнання позову за відсутності такого самого волевиявлення з боку іншого співвідповідача ОСОБА_2 , кола прав та обов`язків якого безпосередньо стосується предмет спору. Отже в силу вимог частини другої статті 412 ЦПК України зазначене порушення норм процесуального права не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки незважаючи на порушення процедури виготовлення тексту ухвали, а саме надання оцінки поданій заяві у рішенні суду, сторона була почута, а судом надано оцінку її вільному волевиявленню та прийнято відповідне рішення.

67. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

68. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

70. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

71. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,