ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 372/1335/23

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У березні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської областіз позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, що розташована на території міста Українка Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_2 1/4 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 та за ОСОБА_1 3/4 частини цієї земельної ділянки; повернути цю земельну ділянку Українській міській раді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 квітня 2015 року в справі № 372/436/15-ц частково задоволено позов прокурора. Зокрема, визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1356 щодо передачі у власність фізичних осіб земельних ділянок в адміністративних межах Української міської ради; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010, виданий 23 лютого 2009 року.

Цим судовим рішенням встановлено, що земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду, тому її передача у власність фізичних осіб є незаконною.

У зв`язку з наведеним у листопаді 2016 року прокурор пред`явив позов про витребування земельних ділянок на користь держави.

Однак рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 серпня 2022 року в справі № 372/3496/16 у задоволенні вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 відмовлено, оскільки під час розгляду справи встановлено, що 21 травня 2017 року ця земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу відчужена на користь ОСОБА_3 , який 29 червня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь ОСОБА_1 , яка не є відповідачкою у справі. Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2018 року відчужила 1/4 частину спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2 .

Оскільки судовими рішеннями встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за відповідачами мають бути скасовані, а земельна ділянка повернута Українській міській раді, а тому просив задовольнити позов.

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 06 жовтня 2023 року позов задовольнив частково.

Усунув перешкоди у здійсненні Українською міською радою користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1,9999 га, кадастровий номер 3223151000:04:037:0010, шляхом повернення на користь територіальної громади в особі Української міської ради 3/4 її частини, зареєстрованої за ОСОБА_1 , та 1/4 її частини, зареєстрованої за ОСОБА_2 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам ЗК України та ВК України, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення її Українській міській раді підлягає задоволенню. Оскільки повернення спірної земельної ділянки відновлює права позивача в повній мірі, вимоги про скасування рішень державного реєстратора задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Факт віднесення спірної земельної ділянки до водного фонду ОСОБА_1 ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді належними доказами не спростувала. За таких обставин повернення земельної ділянки у власність держави не буде надмірним тягарем та втручанням у права відповідачки.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та закрити провадження у справі.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд не перевірили, чи не суперечить повернення земельної ділянки загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, а також не врахували, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки.

Прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності, не довів віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду та не обґрунтував свої повноваження на звернення до суду.

Крім того, апеляційний суд залишив без уваги клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження в справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2025 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27 травня 2026 року (у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю.) справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В.↗ (суддя-доповідач), Осіян О. М.↗, Сакара Н. Ю.↗

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В.↗ (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗ Осіян О. М.↗, Сакара Н. Ю.↗, Шипович В. В.↗

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 квітня 2015 року в справі № 372/436/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, частково задоволено позов прокурора про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1356 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 20- м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» та від 15 березня 2011 року № 274 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 9-ти громадянам з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва». Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема від 23 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 460570, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010.

Цим судовим рішенням встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані на острові в межах прибережної захисної смуги річки Козинка, а отже, належать до земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності, які не можуть передаватися у приватну власність. Відповідно передача земельних ділянок у власність фізичних осіб відбулася з порушенням вимог статей 60, 61, 84 ЗК України та статей 88, 89 ВК України.

21 травня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 на підставі договору купівлі-продажу відчужена на користь ОСОБА_3 , який 29 червня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь ОСОБА_1 .

22 серпня 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужила 1/4 частину спірної земельної ділянки ОСОБА_2

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд не переглядає судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки остання з касаційною скаргою до Верховного Суду не зверталася, а доказів, що ОСОБА_1 має повноваження на подання від її імені касаційної скарги в матеріалах справи не має.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі водного фонду.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частина п`ята статті 82 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України).

За встановлених у справі обставин спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 розташована на острові в межах прибережної захисної смуги річки Козинка, тобто належить до земель водного фонду. Ця обставина встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, в іншій цивільній справі № 372/436/15-ц, у якій брав участь, зокрема, попередній власник земельної ділянки.

Відповідачка ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну земельну ділянку після ухвалення рішення у справі № 372/436/15-ц та відповідно не брала участі в зазначеній справі, будь-яких належних доказів на спростування обставини віднесення земельної ділянки до земель водного фонду під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надала. З клопотанням про призначення у справі земельно-технічної експертизи ОСОБА_1 до судів не зверталася.

Таким чином, установивши, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам ЗК України та ВК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив вимогу до ОСОБА_1 про повернення Українській міській раді зареєстрованих за нею 3/4 частин спірної земельної ділянки.

При цьому колегія суддів враховує, що повернення у цій справі земельної ділянки її власнику - державі, відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Також колегія суддів звертає увагу, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки відповідачка ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка належить до земель водного фонду, перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону. Отже, набуття права приватної власності на неї є неможливим.

Додатково колегія суддів зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 мала враховувати, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано недійсними державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий її колишньому власнику ОСОБА_4 , земельна ділянка тричі відчужувалася на користь фізичних осіб, а 21 травня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужена на користь ОСОБА_3 , який через три місяці, а саме 29 червня 2017 року, на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 набула земельну ділянку в приватну власність після ухвалення рішення суду в справі № 372/436/15-ц, яким підтверджений факт належності земельної ділянки до земель водного фонду та незаконності її вибуття з володіння держави, що також не могло залишитися непоміченим за належної перевірки відповідних документів та юридичної історії майна.

Наведене ставить добросовісність ОСОБА_1 під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

За таких обставин, як правильно зазначили суди, повернення спірної земельної ділянки у власність держави не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що належним чином оцінено судами попередніх інстанцій.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на залишення без уваги судом апеляційної інстанції клопотання її представника про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до матеріалів справи таке клопотання зареєстровано Київським апеляційним судом 18 січня 2024 року, тобто після того, як суд апеляційної інстанції розглянув справу (16 січня 2024 року). У касаційній скарзі відповідачка не зазначила, яким чином це вплинуло на правильність вирішення справи апеляційним судом. При цьому на обставини розгляду справи за її відсутності (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України) ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судового рішення не посилалася.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Щодо судових витрат

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду