ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 450/531/23

У лютому 2023 році до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшов вказаний позов ОСОБА_1 .

Позивач в обґрунтування позову вказувала, що у січні 2023 року на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) вона ознайомилася з наказом від 02 січня 2023 року про скасування рішень державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівської Оксани Михайлівни від 12 серпня 2022 року № 64472403 та № 64472220 про державну реєстрацію її права власності на нерухоме майно, а саме: приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м та будівлю приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту зазначеного наказу Мін`юсту відомо, що його прийняттю передувало рішення Центральної колегії Мін`юстуз розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юстувід 04 жовтня 2022 року. Вказаний висновок було складено за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 від 08 вересня 2022 року № СК-2376-22 та № СК-2377-22, зареєстрованих у Мін`юсті 13 вересня 2022 року.

Позивач вважала наказ Мін`юсту незаконним, оскільки під час проведення державної реєстрації права власності порушень вимог законодавства України допущено не було. Зазначала, що право власності на вказане нерухоме майно вона набула у порядку, передбаченому для виконання судових рішень, а саме - відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Посилалась на те, що приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович здійснював виконавче провадження

ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 21-0906/21, виданого 30 травня 2022 року Львівським апеляційним судом. У межах зазначеного виконавчого провадження вона була стягувачем, а боржником було приватне підприємство «Приватна агрофірма «Нива» (далі - ПП «ПАФ «Нива»).

10 серпня 2022 року, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. наклав арешт на нерухоме майно боржника, зокрема на приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м та будівлю приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ПП «ПАФ «Нива».

Того ж дня приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М., керуючись частиною восьмою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову та склав акт про передачу їй, як стягувачу, у власність зазначене нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості.

У подальшому, 12 серпня 2022 року, державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівська О. М. здійснила державну реєстрацію права власності

ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення розміру вимог, просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Мін`юсту№ 12/5 від 02 січня 2023 року, яким скасовано рішення від 12 серпня 2022 року № 64472403 та № 64472220, прийняті державним реєстратором відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівською О. М.,

- визнати право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 590455346236) та приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 590467246236), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 11 січня 2024 року, ухваленим під головуванням судді Даниліва Є. О., позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 590455346236) та приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 590467246236), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності, виходив із того, що підставою набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно є постанова та акт приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 10 серпня 2022 року, які не оскаржені та не скасовані.

Водночас суд дійшов висновку про неефективність вимоги щодо скасування наказу Мін`юсту, оскільки такий спосіб захисту не призведе до поновлення порушеного права позивача. З огляду на встановлену у судовому порядку недійсність електронних торгів, за результатами яких ОСОБА_2 набула спірне майно, а, отже, й відсутність у неї належної правової підстави для його набуття, суд визнав право власності на спірне майно за позивачем.

Суд також зазначив, що державна реєстрація речового права не є підставою його виникнення, а лише засвідчує вже набуте право, тоді як постанова та акт виконавця є юридичною підставою для набуття стягувачем права власності.

Львівський апеляційний суд постановою від 11 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 січня 2024 року скасував. Ухвалив у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що постанова та акт приватного виконавця від 10 серпня 2022 року про передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу не є правовстановлюючими документами та самі по собі не дають підстав для державної реєстрації права власності на таке майно.

Апеляційний суд також урахував, що на момент передачі майна та його державної реєстрації за позивачем дія судових рішень про недійсність електронних торгів була зупинена в касаційному порядку, а отже, підстави для набуття права власності ОСОБА_2 на той час залишались дійсними.

Апеляційний суд дійшов висновку про правомірність наказу Мін`юступро скасування державної реєстрації права власності за позивачем, оскільки відсутня належна правова підстава для набуття нею права власності.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що вимога про визнання за позивачем права власності є безпідставною, оскільки спірне майно після визнання електронних торгів недійсними фактично належить первісному власнику - ПП «ПАФ «Нива», який до участі у справі не залучений. Визнання права власності за позивачем за відсутності належного відповідача порушує його процесуальні права. Апеляційний суд також наголосив, що позивач (у якої відсутні правовстановлюючі документи на спірні об`єкти) має намір набути право власності на спірні об`єкти нерухомості за рішенням суду, що чинними нормами ЦК України не передбачено.

08 серпня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2025 року у зазначеній справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її з Пустомитівського районного суду Львівської області.

07 жовтня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І.↗ (суддя-доповідач), Литвиненко І. В.↗, Петрова Є. В.↗

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає проневрахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 755/5532/20 та від 30 березня 2022 року у справі № 725/2043/20.

Наголошує, що передача від боржника стягувачу майна відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є примусовою дією, яка спрямована на звернення стягнення на майно боржника, в результаті якої стягувач набуває його у власність. Отримавши від приватного виконавця постанову та акт про передачу майна, вона у встановленому законом порядку звернулась до державного реєстратора для реєстрації права власності на майно, право на яке набула.

Крім цього, вказує також на неврахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21, висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20. Звертає також увагу, що ОСОБА_2 у скарзі на рішення про державну реєстрацію прав, поданій до Мін`юсту, не підтвердила необхідними документами факту порушення її прав оскаржуваними рішеннями.

Тимчасове процесуальне зупинення виконання / дії рішення суду, яким визнано електронні торги недійсними, не поновлює дію електронних торгів.

У серпні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу від Мін`юсту, поданий його представником, який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. У відзиві наголошується на тому, що при ухваленні постанови апеляційний суд повно з`ясував усі обставини, що мали значення для справи та дотримався норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , поданий її представником. У відзиві наведено заперечення проти вимог касаційної скарги, вказано на незаконність та необґрунтованість її доводів, відсутність підстав для її задоволення.

Фактичні обставини справи

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. постановою від 10 серпня 2022 року відкрив виконавче провадження

ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа № 21-0906/21, виданого 30 травня 2022 року Львівським апеляційним судом. У даному виконавчому проводженні ОСОБА_1 була стягувачем, а боржником - ПП «ПАФ «Нива».

При відкритті виконавчого провадження, 10 серпня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М., серед іншого, постановив накласти арешт на нерухоме майно: приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м та приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику - ПП «ПАФ «Нива».

10 серпня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М., посилаючись на положення частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», склав постанову та акт про передачу ОСОБА_1 , як стягувачу, у власність, в рахунок погашення боргу, нерухоме майно, а саме приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м та приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Отримавши зазначені постанову і акт, позивач звернулася до державного реєстратора для реєстрації права власності на майно, яке вона набула.

12 серпня 2022 року державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівська О. М. здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення механічної майстерні «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м та приміщення котельні «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Мін`юст наказом від 02 січня 2023 року задовольнив скаргу ОСОБА_2 від 08 вересня 2022 року, скасував рішення від 12 серпня 2022 року № 6447403 та № 64472220, прийняті державним реєстратором відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівською О. М.; тимчасово заблокував доступ державному реєстратору відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Львівської області Золочівській О. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із установлених судами обставин справи відомо, що 10 квітня 2018 року відбулись електронні торги з продажу об`єктів нерухомого майна, а саме: приміщення механічної майстерні літ. «Б-1» загальною площею 781,7 кв. м (лот № 270653) та приміщення котельні літ. «Г-1» загальною площею 116,9 кв. м (лот № 270658), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами яких складено протоколи проведення електронних торгів № 326005 та № 326006 від 10 квітня 2018 року. Переможцем торгів стала ОСОБА_2 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2020 року у справі № 450/1572/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року, електронні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна та акти про проведені електронні торги від 16 квітня 2018 року були визнані недійсними.

Виходячи зі змісту поданого позову, спір у цій справі виник щодо правомірності державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірні об`єкти нерухомого майна та законності наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про проведення такої реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік підстав для державної реєстрації речових прав. Зокрема, державна реєстрація права власності та інших речових прав здійснюється на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення відповідних речових прав (пункт 14 вказаної статті Закону).

Частиною першою статті 37 вказаного Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів або до суду.

Згідно із пунктом першим частини другої цієї ж статті (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX) Мін`юстрозглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Водночас, у зв`язку із викладенням цієї статті Закону у новій редакції, внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-IX, що набрав чинності 26 липня 2022 року, пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» діяв у наступній редакції: «скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав».

Суд установив, що ОСОБА_2 звернулась до Мін`юсту із відповідною скаргою у вересні 2022 року, тобто після викладення статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції.

Обмеження щодо неможливості розгляду Мін`юстом скарг у зв`язку з наявністю судового спору було передбачене попередньою редакцією статті 37 Закону, тоді як на час подання та розгляду скарг ОСОБА_2 діяла інша редакція цієї норми.

За таких обставин посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20 Верховний Суд відхиляє, оскільки такі висновки містять посилання на відповідні законодавчі положення у недіючій на час виникнення спірних правовідносин редакції.

Разом із тим наявність у Мін`юсту відповідних повноважень не означає, що будь-яке рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, відповідає вимогам закону. Під час судового контролю необхідно оцінювати також дотримання встановленої законом процедури та наявність передбачених законом підстав для прийняття Мін`юстом відповідного рішення.

Так, відповідно до пункту 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а за необхідності витребовує документи та інформацію.

Таким чином, предметом перевірки Мін`юсту були в тому числі й документи та обставини, на підставі яких державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Згідно з частиною восьмою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Не реалізоване на електронному аукціоні нерухоме майно виставляється на повторний електронний аукціон за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на третій електронний аукціон за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

У разі надання стягувачем згоди (у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки надання стягувачем та заставодержателем/іпотекодержателем згоди) третій електронний аукціон (крім електронного аукціону з продажу конфіскованого за рішенням суду майна) здійснюється у спосіб продажу майна з можливістю зниження початкової ціни, але не нижче 60 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону, для нерухомого майна та 30 відсотків - для рухомого майна та з подальшою можливістю додаткового подання цінових пропозицій.

У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

У цій справі встановлено, що приватний виконавець Білецький І. М. виніс постанову та склав акт про передачу спірного нерухомого майна стягувачу, посилаючись при цьому у цих документах, як на підставу їх складення, не на процедуру, передбачену частинами шостою - дев`ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (нереалізація майна на третьому електронному аукціоні), а безпосередньо на частину восьму статті 26 цього Закону, посилаючись на заяву боржника, погоджену зі стягувачем про передачу стягувачу майна в рахунок погашення боргу.

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. спірні об`єкти на аукціон у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 не передавав, а в день відкриття виконавчого провадження наклав арешт на спірне майно та одразу передав його стягувачеві.

Правове значення постанови та акта, складених на підставі Закону України «Про виконавче провадження», необхідно визначати не лише виходячи з їх назви, а з урахуванням їх суті та конкретних обставин, за яких вони були складені.

На час видачі приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. постанови та акту від 10 серпня 2022 року про передачу стягувачу у власність в рахунок погашення боргу нерухомого майна та на час реєстрації права власності позивача на це майно (12 серпня 2022 року) - у відповідача ОСОБА_2 залишались чинними документи, які надавали підстави для набуття права власності на спірні об`єкти нерухомості, оскільки ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року було зупинено виконання / дію рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у справі № 450/1572/19 до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Вказане також підлягає врахуванню при оцінці правомірності проведеної державної реєстрації права власності за позивачем.

Державна реєстрація сама по собі не створює право власності. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні питання про існування права власності необхідно встановити юридичну підставу його набуття, оскільки державна реєстрація є способом офіційного визнання вже набутого права, а не самостійною підставою його виникнення. Такий підхід, зокрема, сформульований у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 та від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц.

Отже, для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно недостатньо встановити лише факт подання певного документа, виданого у виконавчому провадженні. Необхідним є встановлення того, чи підтверджує такий документ відповідно до закону набуття особою речового права на відповідний об`єкт та відсутність аналогічних прав у інших осіб.

Переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд, встановивши, що державний реєстратор прийняв оскаржувані рішення на підставі документів, які не надавали достатніх підстав для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача щодо незаконність наказу Мін`юсту № 12/5 від 02 січня 2023 року.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком місцевого суду про неефективність такого способу захисту, що узгоджується з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові [постанови від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (підпункт 8.18) та від 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22 (пункт 103)]. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача [постанови від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (пункт 189), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 148) та від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 153)].

На момент розгляду справи судом першої інстанції спірні об`єкти фактично залишились у власності боржника у виконавчому провадженні, якого взагалі не було залучено до участі у цій цивільній справі. Зважаючи на неможливість залучення ПП «ПАФ «Нива» як учасника (відповідача) на стадії апеляційного розгляду чи направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання таких вимог закону судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду